Мама шокувала, як через медсестру ледь не померла, намагаючись врятувати життя крихітної доньки

Жінка була готова на все, щоб врятувати свою дитину, але сама ледь не заплатила життям.

Жінка шокувала історією хвороби своєї маленької доньки та як ледь сама не померла внаслідок "лікування".

Про це вона розповіла Huffpost.

Вона поділилася, що коли дитині було лише 5 тижнів, вона припинила дихати у неї на руках. Після поїздки до відділення невідкладної допомоги у малюка виявили респіраторно-синцитіальний вірус (РСВ) – поширений респіраторний вірус, пік активності якого припадає на зимові місяці і від якого більшість людей одужує, відчуваючи лише легкі симптоми застуди.

"Ми дізналися, що проблема з диханням моєї доньки була спричинена РСВ-інфекцією. Вірус спричинив бронхіоліт; дрібні дихальні шляхи в легенях були запалені, і її незрілий мозок "забував" дихати, коли дихання ставало важким. Їй потрібно було залишатися в ізольованому дитячому відділенні інтенсивної терапії, підключеною до кисню і під ретельним наглядом, поки її організм не подолає вірус", - пригадала мама.

Дитина перебувала у лікарні протягом восьми днів та отримувала респіраторну терапію двічі на день. Її апное цілодобово спричиняло миготливі червоні сигнали тривоги. Двічі мамі казали, що, можливо, дівчинку потрібно буде підключити до апарату штучної вентиляції легень.

"З кожним тривожним сигналом я боялася, що вона була на межі смерті", - поділилася жінка. "Протягом цих восьми днів годувати її грудьми ставало дедалі важче. Дроти і трубки, обмотані навколо її крихітного тіла, а також її поверхневе дихання робили це майже неможливим. З лікарні прислали консультантів з лактації, щоб показати мені, як користуватися подвійним молоковідсмоктувачем. Вони сказали, що якщо вона не зціджуватиме достатньо, моє молоко пересохне. Лікарі сказали, що їй треба почати давати суміш, а мені зціджувати кожні дві години. На той момент мені було байдуже, що я маю робити чи що мають робити лікарі. Я просто хотіла, щоб моя дитина вижила".

Повернувшись додому, мама була переконана, що більше ніколи не зможе спати через страх перед новими епізодами апное. Тому вона придбала спеціалізовану радіоняню з подушечкою з високочутливими давачами, яку підкладали під матрац і яка спрацьовувала, якщо дитина припиняла дихати.

Протягом тижня будильник спрацьовував щонайменше двічі-тричі за ніч. Жінка пила кухоль за кухлем лактаційні чаї. Голод доньки посилювався, тому після кожного годування вона пропонувала їй суміш.

"Мої соски потріскалися і кровоточили. На післяпологовому огляді я розповіла медсестрі про наш жахливий досвід з РСВ і про те, що в мене зменшується запас молока. На мій паперовий халат котилися сльози, коли я пояснювала, що почуваюся абсолютною невдахою. Вона не заспокоїла мене. "У твоєму грудному молоці є рятівні антитіла. Якщо ти не вироблятимеш його в достатній кількості, твій мозок припинить сигналізувати тілу про необхідність виробляти молоко. Тобі потрібно продовжувати зціджувати його", - сказала вона. Це було все, що я хотіла почути. Я витерла обличчя і кивнула. Так, я зроблю все, щоб моя дитина одужала. Абсолютно все".

Медсестра пояснила, що є ліки, які жінка може приймати – ліки, які не схвалені Управлінням з контролю за продуктами і ліками для виробництва грудного молока, але які можна приймати "без етикетки", тому що незвичним побічним ефектом є лактація. Їх давали для лікування нудоти і блювоти, спричинених певними ліками, прописаними при хворобі Паркінсона. "Вона сказала, що причиною того, що вони не були схвалені FDA, була суперечка навколо невеликої групи людей літнього віку, які отримували ліки внутрішньовенно від хвороби Паркінсона, а потім зазнали зупинки серця. Вона також сказала, що компанії-виробники молочних сумішей не хотіли, щоб матері знали про ці ліки: "Ви ж знаєте, якими є корпорації". Я не ставила запитань. Я не була старою, у мене не було хвороби Паркінсона, і я не була в групі ризику серцевого нападу", - продовжила розповідь мама.

Медсестра виписала їй рецепт і сказала, що жінка не може піти до мережевої аптеки, щоб отримати препарат – їй потрібна аптека, де фармацевт мав би доступ до сирих інгредієнтів.

Жінка повинна була приймати 30-міліграмові капсули тричі на день протягом двох тижнів, а потім зателефонувати медсестрі, щоб перевірити, як вона почувається. Щодня вона приймала 90 мг домперидону і чекала, коли потечуть ріки молока. Натомість цього не сталося і дитина плакала від голоду, тому що її тіло "не могло впоратися" з її харчуванням.

Після тижня приймання препарату у жінки почалися напади запаморочення. Від них вона панічно пітніла, а серце калатало. Іноді мама втрачала рівновагу, натикаючись на прилавки та стіни.

"Я звинувачувала в цьому недосипання. Апное моєї доньки траплялося рідше, але її годування ставало дедалі частішим. Вона була ненаситна. І коли я не зціджувала, я намагалася годувати. Я була настільки зосереджена на збереженні життя моєї дитини – моя нервова система була в стані підвищеної готовності – що я ігнорувала все, що відбувалося в моєму тілі", - розповіла вона.

Через два тижні жінка зателефонувала медсестрі та сказала їй, що не помітила збільшення вироблення молока.

"Ви впевнені, що приймаєте його тричі на день?" - запитала медсестра. "Просто переконайтеся, що ви продовжуєте його приймати. Не можна припиняти приймати його занадто швидко".

Ще вісім тижнів мама ковтала капсули. І коли рецепт закінчився, вона не зателефонувала медсестрі або до аптеки, яка виготовляла ліки. Її доньці було 4 місяці. Мама догодовувала сумішшю вже більш ніж два місяці, і її педіатр був задоволений приростом ваги дитини. Жінка все більше і більше годувала сумішшю, і все менше і менше дівчинка отримувала грудного молока. За словами мами, чарівні капсули не працювали, але суміш дала свій результат.

Через два дні після того, як закінчився рецепт, жінка помітила, що не може застібнути застібки на повзунках доньки після того, як змінила їй підгузок. І протягом тижня її руки ставали дедалі слабшими.

"Я відчувала некоординованість рухів і насилу відкривала банку супу. Було таке відчуття, ніби я весь час носила на руках товсті рукавиці. Я була схожа на малюка, коли чистила зуби або зав'язувала шнурки. Я казала собі, що це все пов'язано з фізичними змінами, які відбуваються після дев'яти місяців вагітності, пологів і виснажливого життя з новонародженою дитиною. У мене почалося безсоння. Моя дитина тепер спала краще, а я – ні. Я лежала в ліжку, неспокійна і не спала, тому що м'язи моїх рук і ніг смикалися і спазмувалися щоразу, коли я відпочивала. Мій розум мчав так, як я ніколи раніше не відчувала. Вся ліва сторона мого тіла відчувала слабкість. Я думала, що у мене міг статися інсульт. Похмурі думки про те, що наша гіпсова стеля падає, розчавивши мене і мою дитину, вторглися в мої думки. Я вірила, що помираю. Я знала, що помираю", - пригадала вона.

Її чоловік переконав звернутися до лікаря. Разом вони поїхали до відділення невідкладної допомоги, де ліва нога мами "волочилася лінолеумом оглядового кабінету". Медик припустив, що проблема неврологічна. Жінку поклали на ніч для проведення аналізів і спостереження. Протягом двох тижнів її оглядали неврологи і робили МРТ. Лікарі під'єднали електроди і дроти до її стегон і литок для дослідження нервової провідності, що змусило її м'язи "стрибати і напружуватися". Вони зібрали пробірки з кров'ю, щоб виключити загадкові віруси та інфекції. Як виявилося, м’язи лівої сторони тіла жінки були атрофовані. Її нервова система давала збої. Лікарі, думали, що це була хвороба Лайма або пухлина спинного мозку.

"Всі аналізи були безрезультатними. Декілька неврологів зважили на це. Один припустив, що я страждаю на післяпологову депресію; інший сказав, що у мене, ймовірно, конверсійний розлад, спричинений травмою і стресом. Після того, як лікарі визначили, що я помираю не внаслідок неврологічного захворювання, один із них нарешті запитав мене, чи не припиняла я нещодавно приймати будь-які ліки. Він був першим, хто припустив, що мої симптоми дуже схожі на симптоми абстиненції. Лише тоді я згадала, що приймала "добавку", яка допомагає виробляти більше грудного молока, але припинила її приймання кілька тижнів тому, бо вона не спрацювала. "Цей препарат у чорному списку. І ви приймали втричі більше, ніж рекомендовано. Звідки, в біса, він у вас?" - запитав лікар. Він визначив, що я не лише відчувала симптоми передозування домперидону, але й після того, як різко припинила його приймання, у мене виникли симптоми абстиненції", - поділилася шокована жінка.

Таким чином, тиск, який чинився на жінку, щоб вона годувала грудьми за будь-яку ціну, ледь не коштував їй життя. Фізично мама одужала, але знадобилося два місяці фізичної терапії та ерготерапії, щоб повністю відновити координацію та силу. Психічні та емоційні травми вона долала роками.

"Я боялася, що моя дитина помре внаслідок РСВ. Мені було соромно за те, що я не можу годувати грудьми. Я відчувала провину через необхідність годувати її сумішшю. А тепер я злилася через те, що на мене тиснули, щоб я прийняла наркотик, щоб полегшити страх, сором і провину. Що я хотіла почути, коли після хвороби доньки грудне вигодовування не йшло добре, так це: "Ти пройшла через пекло. Годуй її сумішшю. Це нормально. Ти хороша мама", - зазначила вона.

Ця історія сталася 2012 року. Зараз доньці жінки 12 і вона здорова. Мама зізналася, що так довго мовчала про це, бо боялася того, що можуть подумати люди. Втім, тепер вона переконана, що необхідно розірвати коло провини і сорому, які жінки відчувають через своє тіло, вагітність і вибір батьківства.