Не рідкісними металами. Україна може уже самостійно покрити дефіцит ресурсів. Ось як

В умовах, коли зовнішня допомога України знижується, чи є достатні ВНУТРІШНІ резерви (крім рідкісних металів), щоб покрити дефіцит?

Я бачу щонайменше три такі величезні резерви, які за 33 роки незалежності і 40 років реформ ми ще не почерпнули.

Почну з найбільш обговорюваної ідеї і рухатимусь до найменш (і я б сказав, до найбільш ненависної у суспільстві) ідеї.

Отже:

1. ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА. У 1985р. УРСР разом зі всім "Східним Блоком" почала рухатись від політичного і економічного ГУЛАГу до свободи. Політичний шлях Україна пройшла непогано. Економічний – застопорився. Якщо Північна Корея завершує список економічних свобод "гордим" 176-им місцем, Україна не піднялась вище десь 125-го і в останні роки (навіть до війни), почала спускатись назад униз (130-те місце у 2021) до Північної Кореї, а не підніматись до Південної (14-те) місце. Тим часом. Естонія у 1985, як ЕССР, починала свій шлях разом з УРСР точно з тієї ж невільної позиції і досягла 8-го місця. Польща – 42-го.

ВВП на душу населення Естонії зараз майже 30 тис доларів, Південної Кореї – 33 тис. дол., Польща – 22 тис дол., Тайвань (4-те місце за економічною свободою) – 33 тис дол., Синґапур (1-ше місце за економічною свободою) – 85 тис дол. Україна у 2021 – неповних 5 тис дол.

Проблема є не лише в тому, що ми в Україні ще ніколи не зазнали держави (разом з її контролюючими і силовими органами), яка є розвиваючою і плекаючою, а не "віджимаючою" (мовою Нобелівських лауреатів Ачемоґлу і Робінсона) і "обсмикуючою" (мовою самі знаєте кого) до підприємництва.

Проблема є в тому, що у своїй системі координат більшість з нас, травмовані 100-літнім марксизмом-лєнінізмом, навіть не бачить вільного, творчого, заробляючого підприємництва. У нашій системі координат підприємці і інвестори – це все ще часто "спекулянти" і "бариги".

А все ж спробуймо уявити собі розвиваючу і плекаючу підприємництво українську державу. Уявімо собі, як розцвітуть сотні тисяч малих і середніх нині заляканих, затиснених, "віджатих" підприємств, які замість витрачати час на податкові, контролюючі і силові органи, зосередяться виключно на розробці і продажі на світових ринках конкурентної, інноваційної продукції, залучаючи на це мільярди приватних інвестицій як з України (про це пізніше), так і з-за кордону, як це роблять їхні естонські, польські і тайванські і синґапурські колеги-підприємці?

У 1990 році ВВП Польщі і України було однаковим – десь 80 млрд дол. У 2023 ВВП вільної Польщі досягло 800 млрд. дол. Рекорд економічно невільної України – 200 млрд у 2021. Звісно, рухаючись прискореними темпами, це забере Україні 20-25 років вийти на мільярд ВВП, але яка це буде радість вийти на нього своїм необмеженим креативом, своєю необмеженою інноваційністю, своєю необмеженою дисципліною впровадження, а не продажем обмежених рідкісних металів.

2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ. Україна (як і врешті багато інших замонополізованих, заолігархізованих країн з низько-середнім доходом) показує ДУЖЕ низьку продуктивність праці і капіталу в порівнянні з розвинутими країнами.

Дослідження Світового Банку говорять, що пропорційно до ВВП США людський і фізичний капітал України складав до війни 133%, але сукупна факторна продуктивність цього ж капіталу складала лише 17%. Якщо продуктивність українського працівника подвоїти (і вийти, таким чином, на рівень Польщі), це і мало б дати ці вище згадані додаткові 600 млрд дол за 20-25 років.

Яким чином це зробити? Той самий Світовий Банк пропонує у Звіті про Світовий Розвиток 2024 стратегію інвестицій у першу чергу, приватних і внутрішніх, інфузію передових технологій (у т.ч. управлінських) і інновації. І той самий Світовий Банк наголошує, що все це неможливо без економічної свободи (пункт 1 вище), бо саме вона створює конкурентне поле, яке стимулює підвищення продуктивності шляхом виходу з ринку низькопродуктивних підприємств (вибачте) і заміну їх на вищепродуктивні стартапи.

3. І нарешті ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ. Цей резерв майже не згадується ні українськими посадовцями, ні навіть українськими економістами.

Насправді, рівень заощаджень в Україні є фатально низьким (10% від ВВП, у Чехії – 30%, у Синґапурі – 40%, у Китаї – 45%)

Оскільки абсолютна більшість інвестицій у світі (і в Україні) фінансується саме внутрішніми, а не зовнішніми заощадженнями, це – дуже низький рівень заощаджень призводить до дуже низького рівня валових інвестицій у країні (15% від ВВП, у порівнянні з 32% у Чехії і 43% у Китаї у 2022).

Потроєння заощаджень в Україні (вихід лише на рівень Чехії) це – додаткових 36 млрд інвестиційних доларів в економіку ЩОРІЧНО. Якщо мріяти про китайський рівень заощаджень (між іншим, у нас війна на виживання!), це – додаткових 63 млрд доларів (скільки млрд американської допомоги зависло минулого року в Конґресі США?).

Далі, якщо піти свіжим британським досвідом і досягти домовленості між найбільшими пенсійними фондами, що 5% свого портфелю вони витрачають на стартапи – ось нам 4 млрд дол УКРАЇНСЬКИХ грошей ЩОРОКУ на фінансування малого бізнесу (замість наприклад втраченого фінансування USAID).

Що потрібно, щоб мобілізувати цей фінансовий ресурс, який знаходиться тут, у країні?

Передовсім, завершити пенсійну, освітню і медичну (такі ненависні в українському суспільстві) реформи з переходом від державного патерналізму до самозарадності і особистої відповідальності.

Ось тут і полягає основна проблема – у докорінній зміні суспільних цінностей. Неможливо розкрити ці гігантські внутрішні резерви без глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

І незважаючи на те, що ми спромоглись за 40 років досягти і захистити незалежність, створити непогано функціонуючу державу з армією, нам ще не вдалось досягти економічної свободи, високого рівня продуктивності і належного рівня заощаджень. Бо це, виявилось – важче.

Але не нас, українців лякати викликами.

Ми зробимо це, бо від цього залежить наше виживання як незалежної, спроможної (у т.ч. на власну оборону) держави і розвинутої країни.

Оригінал