Ветеранка Руся Данілкіна - у «Станції Краматорськ»: Поранення показало, якою сильною я можу бути

Руслана «Незламна» Данілкіна у 18 років пішла захищати країну, у 19 їй відірвало ногу уламком касетного боєприпасу, а в 21 вона вже ходить пішки на шостий поверх, плаває на серфі в океані та сама мотивує людей з ампутаціями жити наповнено і красиво.

У програмі «Станція Краматорськ», що вийде 5 лютого о 19:00, ветеранка пояснила, навіщо веде свій блог, відкриваючи свої найпотаємніші сторони життя: «Я просто показую, як я живу і що я можу. Кому це потрібно, той надихається».

За словами Русі, вона не уявляла себе ніколи блогеркою і не хотіла бути медійною, а після складного поранення вирішила навіть нікому не розповідати, що втратила ногу. «Я хотіла тихенько дочекатися свого протезу і сховати цю гірку правду під штанами, щоб ніхто не дізнався», – розказала про свої перші думки після поранення дівчина.

Втім, побачивши у шпиталі тяжкопоранених, вона зрозуміла, що про це не можна мовчати. «Я бачила, як дружина тримала цигарку пораненому без рук. Іншому допомагали, бо він втратив зір. Там були лежачі з потрійними ампутаціями. Я зрозуміла, що мушу щось робити, про це треба говорити, щоб люди знали, скільки у нас поранених, увесь світ має бачити, якою ціною українцям дається свобода», – пояснила Руся своє рішення не мовчати, а записувати сторіз.

Її щоденні розповіді про маленькі кроки повернення у повноцінне життя мотивували тисячі підписників, і не лише людей з ампутаціями. Дівчина розповідала, як тяжко було вперше стати на механічний протез. Перші відчуття, за її словами, були настільки болючими, що вона кидала протез просто на вулиці, охоплена розпачем, що так доведеться мучитися усе життя.

«У тебе відрізана частина тіла, на яку вдягнули якусь суперважку бандуру, воно тобі давить в сідницю, а тобі треба закинути оцей вантаж вперед, а потім всією вагою наступити на обрізану частину тіла. Мені було фізично важко і боляче, я кидала протез на вулиці і кричала, що ходитиму на милицях усе життя», – пригадує дівчина.

Утім, за словами Русі, щоденні тренування, наполегливість, постійна допомога працівників центру Superhumans та підтримка людей, зрештою, дали результат. Вона навчилася ходити на механічному протезі, а згодом і управляти всіма функціями електронного.

Нині ветеранка почувається дискомфортно без протезу, а пройшовши увесь процес реабілітації в центрі Superhumans, сама стала його працівницею і тепер допомагає іншим пораненим з ампутаціями.

«Тепер у мене три ноги: вдома є механічна, ліва моя нога – електронна і дуже дорога, а права – безцінна, бо ніякі протези, навіть найбільш дороговартісні, не можуть замінити свою ногу», – говорить Руся.

Зараз вона живе на шостому поверсі й додому піднімається сходами. А іноді ще й валізи сама несе, бо ж постійно їздить у робочі відрядження. Багато буває за кордоном, тренується в басейні та спортзалі й навіть плавала в океані на серфі.

Руся переконана, що поранення – це найкраще, що сталося із нею в житті. «Ця ситуація показала мені, якою сильною я можу бути і що я можу пережити. Тепер вся решта проблем – це взагалі не проблеми», – стверджує дівчина.

Повне інтерв’ю з ветеранкою можна буде переглянути на Ютуб-каналі Укрінформу.

Руслана Данілкіна народилася в Одесі. 18-річною пішла добровільно захищати країну, стала операторкою-зв’язківцем, служила на Запорізькому та Херсонському напрямках. Після поранення, втративши ногу, демобілізувалася. Працює у Всеукраїнському центрі протезування, реконструктивної хірургії та реабілітації постраждалих від війни Superhumans.

Як повідомлялося, «Станція Краматорськ» – це спільний продукт Укрінформу та Центру протидії з дезінформацією при РНБО. Головна мета проєкту – через відверту розмову показати особисту життєву історію героя та водночас висвітлити основні російські ІПСО на тему армії та війни.

Ведучі програми Костянтин та Влада Ліберови – документальні фотографи, які фіксують події в Україні з перших днів повномасштабного вторгнення.