Їхній. Хто такий Євген Мураєв

Якщо описати Євгена Мураєва одним словом, це буде — «провокатор». За свою недовгу, але яскраву пропагандистсько-політичну кар’єру він повісив банер «Тут наша земля» на Штабі Майдану, назвав політичного в’язня Олега Сенцова терористом, відправив свій телеканал брати інтерв’ю в Миколи Азарова в доповненій реальності.

Дев’ятнадцять років тому Мураєв уперше обрався до обласної ради в Харкові, сьогодні язик довів його нібито аж до Пекіна, де Євген переховується від чергового звинувачення у державній зраді. Хоча кілька джерел «ДМ» стверджують, що насправді його невдале недавнєінтерв'ю начебто з Китаю було постановкою, а насправді перебуває він у Росії. 

У період між цим політик устиг побувати в усіх ітераціях Партії регіонів, покерувати двома великими пропагандистськими телеканалами, створити партію, балотуватися в президенти та навіть претендувати на намісництво в Україні після потенційної російської окупації, якщо вірити британській розвідці. Але більшість із цих проєктів закінчилися для Мураєва соромом.

На парламентських виборах з «Опоблоком» він набрав 3%, на місцевих виборах його власна партія — «Наші» — продемонструвала результат у 0,01%, від неї обралося шість місцевих депутатів із сорока двох тисяч. З президентських виборів Мураєв знявся на користь Вілкула, який у результаті набрав 4%, або 784 274 голосів.

Його канал «Наш» у 2020 році був найменш популярним серед усіх інформаційних мовників і лише після зникнення конкуренції, санкцій проти каналів Медведчука, зміг піднятися в рейтингах. Свій попередній канал NewsOne  Мураєв, власне, і віддав Медведчуку.

Єдине, у чому Мураєв досяг беззаперечних вершин, це в російській пропаганді. Він, по-перше, дуже рано почав: ще у 2011 році в Харкові руйнував дітям День бабака, розповідаючи, що це «сугубо американский праздник». По-друге, дуже далеко зайшов: так що нібито аж із Китаю закликає українську армію розвернути зброю проти влади.

Мураєв не зміг увійти в українську політику. Але міцно закріпився в російській пропаганді.

Мураєв і політика

Євген Мураєв народився 1976 року в місті Зміїв Харківської області, що колись було центром повстання проти російського царя. Через двадцять три роки Мураєв закінчив Харківський державний університет, а ще через рік почав займати «керівні посади у комерційних структурах». Така кар’єра пояснюється родинними зв’язками, цитуючи «Наші гроші»: «Його батько і мати наплодили низку будівельних і торгових фірм, де син виступав директором чи співзасновником».

Політичний шлях Мураєва починається у 2006 році, коли 29-річний чоловік обирається до Харківської обласної ради від партії «Віче» Інни Богословської. Це жінка, що трохи пізніше закликала поділити Севастополь із Росією. У 2007 році Євген намагається стати вже народним депутатом від блоку «КУЧМА» («Конституція — Україна — Честь — Мир — Антифашизм»), проте в цієї політсили виявляється більше літер, ніж відсотків голосів: команду Мураєва чекав третій найгірший результат на виборах і на третину менша підтримка, ніж у буквального Блоку пенсіонерів України. Інші цікаві факти про «КУЧМУ»: вони хотіли ліквідувати посаду президента, але натомість зробити Кучму прем’єром; Кучма стверджує, що не давав своєї згоди ні на цей план, ні на використання свого прізвища; політсила хотіла відновити колишні стосунки з Росією. У списку такої партії Мураєв ішов на доволі високому, десятому місці.

До 2010 року інститут президентства не скасували, тож у лютому цю посаду зайняв Віктор Янукович. У квітні він же призначив Мураєва головою Зміївської райдержадміністрації. А в жовтні Мураєв переобрався також в обласну раду, але вже від Партії регіонів. Очільниця його колишньої політсили Інна Богословська на той момент сама три роки була народною депутаткою від «регіоналів».

Тут починається, можливо, найкращий період у житті нашого персонажа — Мураєв-господарник. Харківські сайти пам’ятають джинсу того періоду.

Ось Мураєв приїздить підтримати жінку, яка щойно народила трійнят, але їх покинув батько. Ось він «курує» мотогонки. Ось зустрічається з місцевим космонавтом. А ось оголошує на концерті інших зірок: «Обещанный подарок. Встречайте участницу суперфинала “Фабрики звезд 3” Эрику!». Мураєва хвалять священники. Він запалює вічний вогонь. Та гуляє на Масляну з Добкіним, тогочасним обласним головою Харківщини.

2010—2012 — це справжнє «регіоналіті» в житті майбутнього серйозного пропагандиста. Наприклад, одного разу Мураєв на прохання Януковича намагався покататися на харківському атракціоні, але не спрацював підйомник. Іншого разу районний очільник хвалився досягненнями: «По высоте чучела, к сожалению, два года с нами никто не конкурирует».

 Мураєв-господарник у вишиванці

Злі язики стверджували, що принаймні частково регіональна активність Мураєва була вигідна його власним компаніям. У той час як під новинами про його «діяльність» можна знайти інше обурення: «Блин, как этот Мураев достал!!! Без него хоть в туалет люди в Змиеве ходят? Или и это он помогает?».

Жителів Зміївщини нарешті врятували парламентські вибори 2012 року, на яких Мураєв знову балотувався від Партії регіонів і цього разу пройшов до Верховної Ради. У своїй передвиборчій програмі він обіцяв виконувати програму Януковича, боротися за право запроваджувати регіональну мову, а також дружити зі всіма, крім НАТО: «Входження до Європейської спільноти, всебічна співпраця з Росією. Позаблоковий статус України». За рік харківські сайти гордо звітували про нардепа-земляка: «Мураев, Шенцев и Пшонка готовят революцию на рынке молочных товаров».

Каденція Мураєва стала останньою для Партії регіонів. Ця політсила та її лідери буквально продали Україну Росії та влаштували масові розстріли власних громадян. І хоча Євген тоді не був помітним «регіоналом», він особисто встиг узяти участь у всіх огидних голосуваннях: за диктаторські закони 16 січня чи звернення до Польщі, аби та засудила «українських націоналістів». У лютому 2014 року Революція гідності перемогла цей проросійський режим, а в жовтні відбулися нові парламентські вибори.

З часом Мураєв почне розповідати, що тоді владу захопили чи що «майданівці» призначили самі себе. Але Євген очевидно був співучасником захоплення, адже у 2014 році повернувся до Верховної Ради як самовисуванець від рідної Зміївщини. З його нової програми зникли Європа та Росія, натомість пропонувалося провести референдум щодо зовнішньої політики. Також у документі немає жодної згадки про АТО, яка на момент реєстрації документів тривала вже п’ять місяців. Мураєв обіцяв дбати лише про ветеранів Другої світової та Афганістану.

На початку 2015 року Мураєв приєднується до «Опозиційного блоку», причому не просто як рядовий член, а як міністр економічного розвитку та торгівлі в «опозиційному уряді». Цей орган обіцяв пропонувати владі альтернативи. Але вже в червні наступного року Мураєв знайшов іншу альтернативу — повністю покинув фракцію. Місяцем раніше цю ж політсилу покинув Вадим Рабінович. А потім у липні вони з Мураєвим презентували власну спільну партію «Життя». Ще донедавна та називалася «Центр» і була однією з чотирьох сил, які, власне, утворювали «Опозиційний блок». І Рабінович, і Мураєв пояснювали, що покинули «Опоблок» не через ідеологічні розбіжності, а для того, щоб діяти «активніше та радикальніше».

 Мураєв в опозиційному уряді

Насправді, єдине, що від цього змінилося — ефір каналу «Інтер». Колишні проросійські союзники влаштували піарну війну: «За життя» й «Опоблок» публічно звинувачували одне одного в роботі на Порошенка. На телеканалі, який контролювали опоненти Рабіновича, його цілий рік ледь не щодня мочили: то партію називали «Ле Хаим», то самому нардепу закидали, наприклад, наркотичну залежність. Цікаво, що Мураєва це майже ніколи не стосувалося.

Фінал у такої війни на знищення міг бути лише один — об’єднання в обіймах. Наступні події можуть здатися вам нереалістичними, але вони дійсно сталися влітку-восени 2018 року. Наприкінці липня Вадим Рабінович провів токшоу на NewsOne, у межах якого «За життя» підбивало підсумки нібито народного голосування на посади в партії. У категорії «встановлення миру» переміг Віктор Медведчук і так нібито отримав запрошення до політсили, яке майже одразу прийняв. Цікаво, що боротися з корупцією тоді обрали Віталія Шабуніна (того самого), але він, здається, не відповів взаємністю.

Уже у серпні Рабінович і Шуфрич запустили реаліті-шоу на каналі «112», у межах якого людина з народу за два місяці випробувань могла виграти місце у виборчому списку «опозиціонерів». Типовим випробуванням, щоби ви розуміли, було поїдання комах. Десь на цьому етапі, у вересні 2018-го, Мураєв і покинув Рабіновича. У листопаді реаліті-шоу «За життя» закінчилося масштабним піарним концертом, на якому Медведчук підспівував Наталі Валевській пісню «Я люблю тебя, жизнь». А вже 9 листопада Юрій Бойко та Вадим Рабінович створили «Опозиційну платформу — За життя». Важливо підкреслити, що це не було злиття «За життя» й «Опоблоку» як такого, адже частина останнього, насправді, була проти об’єднання. І пізніше уклала союз якраз із Мураєвим.

 Життя, яке не склалося

Коли проросійські партії воюють між собою, це добре, але Євген очевидно вирішив, що їх усе ще замало. І після 12 років у політиці заснував власну партію — «Наші». Назву, як стверджує, вигадав сам: «Во-первых, всегда есть простой вопрос: ты за наших или за этих? Во-вторых, очень легко работать с идеологией. Тем, у кого общее с нами видение мира, не нужно объяснять, что такое наши ценности, наши праздники, наша Победа».

Щодо розставання з Рабіновичем, Євген пояснював це, власне, приходом Медведчука. І звинувачував колегу в шоу: «Эту программу готовил лично Рабинович, мне этот балаган не близок. К Медведчуку я отношусь с пониманием того, чем он может быть полезен. Я уважаю всех оппонентов, даже тех, которых не понимаю и которые мне не нравятся. У нас с ним общие базовые принципы, векторы движения…».

Зі своєю політичною силою Мураєв устиг взяти участь у трьох виборах — і всі три закінчилися фіаско.

У січні 2019 року Мураєв балотувався на посаду президента. Його програма, крім стандартного господарництва, передбачала «культурну автономію» для регіонів, боролася з «переписування історії» та пропонувала відмовитися від Асоціації з ЄС. Слово «Росія» жодного разу не згадувалося, натомість Мураєв закликав припинити як зовнішню, так і «внутрішню війну»: «Відновлення порушеного політичного балансу між західними регіонами та Південним Сходом. Викорінення мови ненависті, витіснення умов і протиріч, які привели до протистояння».

Уся президентська кампанія політика тривала 56 днів, поки в березні він не знявся на користь «опоблоківця» Олександра Вілкула. Той набрав 4,15% голосів у першому турі виборів. Юрій Бойко, кандидат від ОПЗЖ, випередив нову команду Мураєва майже втричі. Цьому передувала чергова публічна піарна війна між українськими росіянами.

 Опозиційний блок-2

У липні 2019 року відбулися парламентські вибори — й на них «Наші» теж не ризикнули йти самостійно. Мураєв приєднався до «Опозиційного блоку» як №1 у списку і приніс партії ще гірший результат — 3%. Цього разу Рабінович обійшов колегу в чотири рази. Політичні вміння Євгена виявилися ближчими до віртуальної партії Шарія, ніж до потрапляння в парламент.

Місцеві вибори 2020 року принесли «Нашим» шість мандатів по всій Україні. Це менше, ніж у партій «Ліва опозиція», «Добрий самарянин» чи «Бджола». І так само як у «Партії ветеранів Афганістану» чи «Української православної асамблеї». Головні конкуренти Мураєва з ОПЗЖ нагребли тоді більш ніж чотири тисячі мандатів.

На цьому політична кар’єра Євгена, після 14 насичених років, фактично закінчилася. Він більше не змінював політичні союзи й не брав участі у виборах. Звичайно, Мураєв продовжував удавати політика на своєму каналі, але навіть там «Наші» так і не стали схожими на партію. Поки «Європейська солідарність» чи «ОПЗЖ», наприклад, здатні були привести на токшоу кілька різних представників, у «Наших» навіть на пікові інвестицій було всього двоє публічних людей: сам Мураєв та Олександр Долженков.

Перед парламентськими виборами у 2019 році Мураєв обіцяв: «Если действительно на Украину будут нападать, если это не будет инспирированная политиками война, я естественно, как любой нормальный мужчина, пойду защищать свой дом и свою Родину». Тож у травні 2022 року природно втік за кордон. За інформацією джерел «Детектора медіа»,  живе у Москві,  хоча нещодавно публічно нібито знайшовся в Китаї.

 Мураєв. Фінал

Сьогодні про жодні вибори за своєї участі Мураєв більше не говорить, натомість пропонує віддати Україну перехідному уряду, сформованому, зокрема, китайцями. Імовірно, Євген чудово розуміє, що сам не має шансів повернутися у владу. Тим паче, що в його випадку слово «повернутися» навіть не зовсім доречне — йому би спочатку хоч раз у неї потрапити.

За допомогою підконтрольних медіа Мураєв був дуже помітним протягом своєї політичної кар’єри. Але у ретроспективі Євген виглядає радше як «чорна мітка» на амбіціях союзників. Мураєв обрався від партії «Віче» — і це була її остання каденція. Мураєв обрався від «Партії регіонів» — і це була її остання каденція. Мураєв обрався від «Опоблоку» — і це була його остання каденція. Мураєв заснував партію «Наші» — і тричі розгромно програв вибори. Сподіваємося, скоро його візьмуть у «Єдину Росію».

Мураєв і медіа

У січні 2014 року, поки за вікном вирувала Революція гідності, а Євген Мураєв уже два роки був народним депутатом від Партії регіонів, він вирішив додати до своєї біографії новий титул — медіамагнат. І купив у Вадима Рабіновича тоді маловідомий інформаційний телеканал NewsOne. Рабінович так часто вигулькує в біографії Мураєва, що поповзли чутки, ніби вони родичі по лінії дружини Євгена, але сам Мураєв цю інформацію заперечує.

Тоді ж Мураєв також купив харківське інтернет-телебачення Robinzon.TV та сайт MigNews Рабіновича. Цікаво, що цей сайт досі працює, але тепер повідомляє новини Ізраїлю. Саме туди після початку широкомасштабного вторгнення втік Вадим Зіновійович.

 Сфотографуй мене так, ніби я медіаменеджер

Мураєв казав, що NewsOne для нього — це «інструмент політики, хобі, але головне — успішний проєкт». Проте він усе одно витрачав на нього більше, ніж заробляв. Нібито власних ресурсів.

Дійсно, свого часу NewsOne був доволі популярним інформаційним телеканалом і повинен був коштувати купу грошей. Не лише через свою технологічність, але й через зарплати залучених людей. Перезапуском медіа для Мураєва займався продюсер Олексій Семенов, який раніше працював з каналом «112», а потім робив «Прямий» для Порошенка та ZIK — для Медведчука. Ведучими каналу були, серед інших, Світлана Орловська, Микола Вересень, Матвій Ганапольський (усі потім були чи й досі є на «Прямому»), Євген Кисельов. Конкретно Вересня врешті звільнили з NewsOne, бо він облив гостя водою.

При цьому, на відміну від «112», у новин якого був загальновизнаний короткий період адекватності, NewsOne одразу став відображенням Мураєва. У травні 2014 року, наприклад, тут заборонили працівникам називати терористів і сепаратистів терористами та сепаратистами. У березні 2015-го транслювали інтерв’ю Азарова. У березні 2016-го проводили опитування, чи є безвіз «зайвим тягарем» для України.

З часом кількість трешу лише зростала, наприклад, годинні підсумки тижня почав вести Вадим Рабінович. Інше шоу віддали Ганні Герман, екс-радниці Януковича. NewsOne очевидно працював як політичний локомотив для ідеології своїх власників і їх самих. Мураєв і Рабінович навіть додумалися запустити тут політичну рекламу… за два роки до виборів. За що отримали попередження від Нацради: «Прецедентів таких ще не було. Ви на це пішли — свідомо чи несвідомо». Імовірно, свідомо.

Насправді вже в ті часи Мураєв проявив талант до провокацій. Наприклад, він особисто як ведучий узяв інтерв’ю в Надії Савченко. Потім народна депутатка отримала на NewsOne власну програму зі специфічним промо: вона матюками описувала ситуацію в Україні. У 2018 році Мураєв публічно обіцяв медійно та юридично підтримувати Надію.

Одна з найкращих історій каналу того часу — фейкові слухання в Конгресі США. У жовтні 2017 року начебто фінансовий комітет Конгресу нібито «зацікавився корупцією в Нацбанку». Насправді це була постановка в підвалі Капітолія, жодного конгресмена там не було і вся історія, яку транслював NewsOne, виявилася брехнею. Нацрада вперше в історії оголосила телеканалу попередження за фейк.

 А в Конгресі про це знають?

І це була далеко не остання брехня каналу. У листопаді 2017 року в ефірі свого токшоу Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом». Тоді це була неймовірно скандальна заява, адже навіть проросійські пропагандисти боялися так відверто брехати. Українці почали блокування каналу, яке засудила ОБСЄ та президент Петро Порошенко. NewsOne очевидно оцінив як увагу, так і безкарність.

За наступний рік тут устигли закликати до прямих переговорів із бойовиками, почати пропаганду проти церковної автокефалії, розпалювати ворожнечу на Закарпатті. Канал Мураєва навіть отримав ще одне попередження за вихваляння російської міці. Гостьова політика NewsOne специфічно змінилася: наприклад, майбутній «гауляйтер» окупованої частини Запорізької області Євген Балицький обурювався тут, що «Не для всей Украины Россия агрессор!». Його, як і десяток подібних людей, канал Мураєва кликав системно. Ведучі на NewsOne до того часу виглядали так: Піховшек прирівнював українських військових до вбивць, Коцаба стверджував, що «кримчани зробили правильний вибір».

Сам Мураєв то розповідав про громадянську війну, то називав Олега Сенцова терористом. І градус реакції на його слова зростав: проти Мураєва відкрили справу за державну зраду, каналу NewsOne оголосили кілька бойкотів і врешті Верховна Рада проголосувала за санкції проти пропагандистського майданчика.

Паралельно, влітку 2018-го, на українську політичну сцену повертався Віктор Медведчук, про об’єднання з яким пізніше оголосить Вадим Рабінович. Складно точно сказати, що тоді сталося — чи то Мураєв продав канал, чи його рейдернули, чи він злякався наростання наслідків. Але у NewsOne почали змінюватися власники. Імовірно, Медведчук забрав NewsOne ще у червні 2018-го, одразу після слів Євгена, що він не планує продавати канал.

За документами Мураєв спочатку віддав бізнес батькові у Швейцарію, нібито щоб захистити від конфіскації за свої кримінальні справи. Наприкінці серпня 2018-го канал передали в управління Андрію Портнову (заступникові керівника адміністрації Януковича) на три роки, нібито теж для захисту активів. На ділі Портнов протримався трішки більш як місяць: уже в жовтні канал купив Тарас Козак, тоді нардеп від «Опозиційного блоку», але фактично — представник Віктора Медведчука.

Мураєв вигадав пояснення, що продав NewsOne, бо той неможливо було модернізувати: «Коли ти щось побудував — нормальна людина відразу думає про наступний крок. Модернізувати NewsOne технологічно неможливо. Це треба все викинути й будувати заново». Сумнівна причина, адже насправді технологічна модернізація точно дешевша й ефективніша, ніж створення нового каналу, купівля нового обладнання, оренда студій, пошук сотень нових співробітників, налагодження роботи, розвиток бренду, пошук конкурентних переваг. Якщо не вірите — запитайте Мураєва. Його новий канал, запущений восени 2018 року, за підсумками 2020-го все ще був найменш популярним серед інформаційних мовників України. Навіть менш популярним, ніж інформаційний канал «Уніан» (такий дійсно існує).

 Мураєв звик шукати себе наприкінці списку

Після розставання з Рабіновичем і NewsOne Євген визнавав: «Я вважаю своєю помилкою, що сплутав ЗМІ з партією». Тож восени 2018 року створив партію «Наші» та телеканал «Наш».

За кілька місяців наближалися президентські, потенційні парламентські та місцеві вибори. І ні в кого не було ілюзій, навіщо Мураєву новий однойменний телеканал. Євген запускав його так швидко, що навіть вступив у конфлікт із Нацрадою: інформаційний «Наш» самовільно створили на основі розважального «Максі-ТВ» без зміни ліцензії. Різні проблеми тягнулися роками, так що восени 2021-го Нацрада вже втретє зверталася до суду, щоб анулювати ліцензію «Нашого».

Чим спочатку займався «Наш» — не дуже відомо, адже ніхто його не дивився. Це не жарт, «Детектор медіа» буквально не взяв цей телеканал у моніторинг через низькі рейтинги — наші журналісти могли випадково подвоїти перегляди на ютубі. Мураєв намагався привернути увагу до телеканалу як умів — провокаціями. Наприклад, тут випустили інтерв’ю з Азаровим у доповненій реальності. Не допомогло.

Програючи вибори за виборами, Мураєв використовував медіа, аби створити ілюзію політичної ваги. В односторонньому порядку звертався до Зеленського зі стадіону. Кликав на дебати Юрія Бойка. Звичайно, його ігнорували, тому напередодні парламентських виборів Євген дебатував із манекенами в доповненій реальності.

 Мураєв та уявні друзі

Тим часом телеканал Мураєва все помітніше тестував межі нашої реальності. Транслював пресконференцію Путіна; показував ролики до Дня Незалежності з натяком, що Незалежність була помилкою; вмикав у токшоу російського бойовика, який говорив, що Донбас — не Україна. «Наш» поводився як підліток, що не знає, як ще привернути увагу батьків. На Новий рік тут буквально показали привітання Азарова, а потім Мураєв зізнався, що зустрічає свято за московським часом.

І того року Дід Мороз дійсно приніс «Нашому» подарунок: РНБО наклала санкції на канали Медведчука. Без проросійської конкуренції «Наш» за рік перемістився з останнього місця серед інформаційних каналів на друге.

2021 рік став апогеєм Мураєва. У цьому році він досяг максимальної майстерності у провокаціях — повісив банер «Тут наша земля» на Будинку профспілок у Києві, який під час Революції гідності був штабом Майдану. А також максимальної наглості в піарі: запустив на «Нашому» восьмигодинне (!) щотижневе тревел-шоу «Тут наша земля», у якому подорожував Україною і займався господарництвом.

 Ну зверніть на мене увагу! Будь ласка!

За рівнем піару у своїх медіа Мураєв легко міг конкурувати з Порошенком та Ахметовим. Є навіть знамените відео, на якому працівники NewsOne вітають Євгена з Днем народження, стоячи на колінах. Піар Мураєва проявлявся товсто: навколо нього будували ефіри з дзвінками вдячних глядачів, які «пишалися» земляком. Піар проявлявся середньо: політику просто підігрували власні ведучі на власних токшоу. Піар проявлявся тонко: у всіх назвах відео було ім’я саме Мураєва.

Врешті, уникаючи чергових проблем, Мураєв нібито передав канал в управління колективу. Щоби через два місяці погрожувати в ефірі своїй зірці Максу Назарову, який посмів його перебивати: «Если будете так делать, будете мне не интересны».

Ставлення пропагандиста до журналістів теж було специфічним, попри всі розповіді про свободу слова. У 2012 році він судився проти газети за текст «Не бути Мураєву депутатом!». У 2016-му судився з Іриною Ромалійською, журналісткою «Громадського», за наклеп: його ображала інформація про проросійські погляди, поїздку до Росії та форму імені «Євген», а не «Євгеній». Щодо останнього Євген потім передумав. У 2021 році поліція відкрила справу через погрози політика Юрію Бутусову: «Це мій телеканал! Ще раз таке зробиш, я тебе у...бу!».

Крім загострення піару Мураєва, на «Нашому» з наближенням широкомасштабного вторгнення загострювалася і пропаганда. Вона проявлялася як у формі масштабних перформансів, на кшталт поїздки на пресконференцію Лукашенка, де Назаров вирішив розповісти, що бандерівці — це не Україна. Так й у дрібницях, як опитування. За одним із них, 84% глядачів обрали для дружби Росію. За іншим, 74% хотіли досягти миру через… право голосу для Донбасу. В останні дні перед широкомасштабним вторгненням «Наш» уже відверто готував плацдарм для російських військ, розповідаючи, що це Україна планує напад на власні окуповані території.

  Репрезентативно…

Десь між цим усім «Наш» намагався купити Вадим Новинський, інше проксі Ахметова, з яким у Мураєва явно був політичний союз (частина «Опоблоку», з якою Мураєв ходив на вибори, контролювалася Ахметовим). Але врешті Новинський публічно заявив, що не зміг порозумітися з Мураєвим.

Так ми доходимо до лютого 2022 року, коли ведуча «Нашого» розповідає, що обурюватися немає чого: Путін же концентрує війська біля свого, а не українського кордону. Водночас біля кордону «Нашого» активісти вимагають закриття чергового каналу Мураєва. І, врешті, 11 лютого 2022 року санкції запроваджують. Пізніше секретар РНБО Олексій Данілов пояснить, що держава готувалася до війни, прибираючи «медійних гауляйтерів».

На цьому медійна кар’єра Мураєва теж закінчилася. З ютуб-каналу «Нашого» зникли всі відео: їх закрив Макс Назаров, почавши натомість викладати там свою нову пропагандистську програму. Нещодавно «закрили» й самого Назарова. Також «Наш» імовірно використовували для пропагандистського каналу «Вышка» Лани Шевчук. Загалом проєкт Мураєва розтягнули його ж стерв’ятники.

У медіа Євген досяг значно більших успіхів, ніж у політиці. NewsOne і «Наш» у різні періоди були найпопулярнішими проросійськими інформаційними каналами України. От тільки створювали їх явно як політичний / окупаційний інструмент. А натомість єдине, що вони принесли самому Мураєва, його працівникам і гостям — кримінальні справи. Тому що насправді добре в цього персонажа виходила лише одна річ.

Мураєв і російська пропаганда 

Євген Мураєв давно та щиро ненавидів Україну. Ще у травні 2013 року можна знайти згадки про те, як він підтримував Путіна в газовому шантажі нашої держави. Складно сказати, чи з часом він радикалізувався, чи вирішив провокувати аудиторію, чи просто став більш відверто говорити, що насправді думає. Але в лютому 2022-го Мураєв уже закликав накласти санкції на Україну.

  Інколи Савік Шустер пускав Мураєва побрехати на виїзді

Перше та головне — Мураєв публічно звинувачував Україну у війні. Мовляв, це «люди, которые жгли милиционеров, выполняющих свой долг, на Майдане, потом пошли учить любить Украину на Донбас...». Насправді АТО оголосили лише після того, як громадяни Росії окупували перші російські міста на сході України. Але Мураєв ніколи не помічав російської агресії та завжди говорив винятково про «громадянську війну»: «Это типичный гражданский конфликт. А тяжелое вооружение они нашли на складах и подобрали оставленное».

Замовчування російської агресії в Мураєва завжди було якимось особливим. Колись на «Нашому» навіть було промо, як Україну завойовували самі лише: «монголо-татари, литовці, Річ Посполита, німецько-фашистські загарбники». І це на сьомому році війни, яку, за словами Мураєва, Україна почала, а Росія «вмешалась».

Хоча Росія нібито ні в чому не винна, Мураєв, про всяк випадок, все одно виправдовував її агресію. Наприклад, заявляв, що Україна порушила «умови своєї незалежності» (що?), коли відмовилася від позаблоковості. Чи казав, що Росія «допомагає» окупованим територіям, бо їм відмовила Україна. Анексія Криму в нього пояснювалася фантазіями, що Україна нібито хотіла замінити російський флот кораблями НАТО.

 Але здебільшого Мураєв працював із дому

У Євгена було більше виправдань для Росії, ніж провальних виборів. Але одне запам’яталося особливо: «А если вы переспали с соседской женой, сосед имеет право переспать с вашей?». Натхненне ставлення чоловіка до своєї країни та, мабуть, дружини. До речі, власну дружину Мураєв покинув заради акторки: ймовірно, вона підкорила його серце не тим, що на сімнадцять років молодша, а тим, що знімалася в російському кіно у 2017 році. Батько Мураєва голосував в «Однокласниках» за Путіна як найкращого президента. А «Наші гроші» знайшли зв’язки Євгена з Миколою Азаровим, у які легко повірити, адже навіть у своєму китайському відео Мураєв хвалить книгу державного зрадника.

Натомість зв’язки з західним світом Мураєв усіляко засуджував. Лякав втратою суверенітету, мовляв, після вступу в Євросоюз Україні доведеться віддати Львів. Стверджував, що сама Європа з 1945 року окупована США. Фантазував американських військових на Донбасі. І переміг у номінації «Найтупіша заява 2021 року» «Детектора медіа»: «Кто входит в НАТО и Европейский Союз? Я вам скажу, кто. Большинство стран европейских, которые воевали на стороне гитлеровской коалиции и убили 8 миллионов украинцев». Це не лише неправда (лише близько третини членів цих альянсів були на боці Німеччини), це ще і суперечить іншій тезі Мураєва. Він не може пробачити вбивства вісімдесят років тому, але вимагає заплющити очі на вбивства сьогодні.

 Одна з небагатьох перемог Мураєва

Наприклад, стверджує, що не треба розбиратися, хто більше винен у анексії Криму — Україна та Росія нібито винні обоє. Жаліється, що Україна запровадила санкції проти свого найбільш перспективного економічного партнера — Росії. Закликає дати Росії можливість бути «над конфліктом». Або ж просто прирівнює агресію Росії до… допомоги Україні: «Воевать необходимо со всеми, кто напал на нашу землю — с оружием в руках или грантами».

Якщо вам здається, що таке порівняння не лише демонізує гранти, але і знецінює війну, то вам не здається. Мураєв відомий тим, що відмовився допомагати українській армії: «Чтобы деньги уходили в реальные секторы экономики и на социальные программы, а не на войнушку». А також називав війну «ефемерною». На думку Євгена, Україна взагалі не змогла довести участь Росії у війні.

І все ж, як і всі російські пропагандисти, найбільше Мураєв піарився саме на досягненні миру. Він брехав, що Росія виконує Мінські угоди. Та хотів, щоб Україна вела прямі переговори з російськими бойовиками, а всі українські регіони отримали «особливий статус». 

Мураєв одним із перших відкрито підтримав сепаратизм у 2014 році: «На сегодня федеративное устройство нашего государства — это единственный возможный выход [...] У Крыма, слава Богу, им повезло — они нашли поддержку, они нашли защиту и смогли выразить свое мнение мирно, без потерь, без потерь человеческих жизней».

І вважав, що серед українців «наверное, уже невозможно что-то простить друг другу и принять», тому треба влаштувати «культурну децентралізацію». Мураєв дійсно не міг прийняти захід України. Він стверджував, що колишні польські території (!) нав’язують іншим свою ідеологію. Та провокував розкол звинуваченнями, мовляв, українські політики ненавидять промислові регіони та російськомовних людей. До речі, про українську мову: в лютому 2019 року Мураєв обіцяв почати розмовляти нею на державній посаді. Бувши на той момент народним депутатом.

Можливо, найбільш небезпечна сепаратистська брехня Мураєва — це постійне залякування жителів окупованих територій. Де-факто український політик прогнозував їм «чистки» та «самосуд» після звільнення. І спекулював, що самі деокуповані українці теж будуть «мститися за вбивства рідних».

Здається, не було такого бруду, який Мураєв не сказав би за свою пропагандистську кар’єру. Він натякав, що розстріли на Майдані влаштувала тогочасна опозиція. Порівнював репресії Лукашенка з сусідом, що «наказывает щенка, который гадит у него в парадной». Хвалив Сталіна.

Як і будь-який російський «борець із нацизмом», сам Мураєв був дрімучим расистом. Одного разу з ефіру «Нашого» навіть вирізали його заяви: «Париж ужасный. Извините, он чёрный», «Брюссель превратился просто в мусульманскую какую-то мекку. Хиджабы. Достаточно страшно и некомфортно там находиться». Хоча потім Мураєв сам оприлюднив ціле програмне звернення про свою боротьбу: «Украине придется действительно защищать всю Европу. Но только от культурного, иноязычного нашествия с Юга. Грозящего растоптать наш мир, как когда-то был разрушен Рим». І нічого, зараз нібито вчить китайську та проводить чайні церемонії.

  Нашествие с Юга!

Звичайно, Мураєв був брудним гомофобом: від історій про «непотребный вид» до «это навязывают, чтобы сократить популяцию». І боровся з вакцинацією, мовляв, влада проводить «массовые испытания вакцин на людях».

Не дивно, що таку людину закидували яйцями. Але дивно, що Євген просидів безкарним аж до травня 2022 року, а потім прослизнув крізь пальці СБУ. Адже, що б Мураєв не робив до цього, напередодні широкомасштабного вторгнення Росії з нього полилася вже нерафінована державна зрада.

Починаючи з квітня 2021 року, коли Росія почала стягувати техніку до кордону, Мураєв заявляв, що це вона симетрично відповідає на українську техніку. Євген вмикався на російське телебачення, де розповідав, як Україна провокує росіян. А про союзників України стверджував, що вони шантажем примушують українську владу до ескалації. За тиждень до початку широкомасштабного вторгнення Мураєв стверджував, що російські утворення на окупованих частинах України «відчувають загрозу» від ЗСУ й Україні не можна посилювати оборону, бо це нервує. 22 лютого 2022 він закликав примусити українську владу (!) не допустити війну. Коли Росія почала широкомасштабне вторгнення, в ньому, на думку Мураєва, теж виявилася винною Україна: «Все эти годы наша власть жила войной, строила вокруг нее всю свою политику, и теперь война на пороге у каждого из нас. Это последствия неправильных и глупых решений, которые всем придется расхлебывать». Жодного засудження чи навіть згадки про Росію.

Іронічно, що, попри всю цю любов до окупантів, на самого Мураєва у 2018 році Росія наклала санкції. Імовірно тому, що конкурував із Медведчуком. У жовтні 2023 року ці обмеження скасували.

Майже три роки після початку великої війни Євген переховувався, поки не вигулькнув у січні 2025 року нібито в Китаї. І зараз Мураєв, як і більшість пропагандистів, що втекли з України, лише радикалізувався у своїх заявах. Тепер він закликає українську армію повернути зброю проти влади. Називає галичан «австрійською прислугою». Та стверджує, що Росія не лише мала повне право напасти на Україну, а й наша держава її взагалі «зрадила». І, дійсно, цитуючи раннього Мураєва, ніхто не може конкурувати з таким чучелом.

***

«Сегодня наша земля пропитана кровью героев. Многие из них пожертвовали своими жизнями для того, чтобы мы сегодня имели возможность жить в независимой стране. Их подвиг для нас свят», — це слова Євгена Мураєва, але не сьогодні, а у 2013 році. Коли він ще був не “китайським” пропагандистом, а харківським господарником.

Читаючи про Мураєва старі новини на харківських сайтах, задумуєшся, які неймовірні повороти здатна видавати доля. І як електоральні цитати Євгена про рівність із сусідами контрастують із сучасними розділами того ж сайту: «Агресія Росії».

Хлопчик зі Змієва так і не зміг нічого досягти в українській політиці. І, ймовірно, вже за кілька років його забудуть навіть як пропагандиста, як забули, наприклад, Царьова. Але, сподіваємося, жителі рідного міста принаймні ще раз згадають про Мураєва. І поб’ють заради нього поставлений ним же рекорд: «У Змієві сплели найбільший в Україні вінок».

Читайте також: 

• Колишні ведучі каналів Медведчука і Мураєва залишаються єдиною мережею. Чи є вона проросійською
• Консультант под прикрытием, или Что делается за кулисами ток-шоу "Украинский формат" на NewsOne
• Канал «Наш» вирізав із запису програми расистські висловлювання Євгенія Мураєва
• Протягом трьох років власник NewsOne не має права втручатися в мою діяльність – Андрій Портнов
• Мураєв передав NewsOne в управління Портнову (ДОПОВНЕНО)
• СБУ відстежуватиме контент NewsOne – Грицак
• Мураєв запустив телеканал «Наш» на базі жіночого каналу «Максі-ТВ»
• Власником NewsOne став Козак, Портнов заявив про припинення управління каналом
• Що не так із NewsOne?