Хтось мусить очолити Європу. Вибори у Німеччині можуть знову "зробити її великою"

А що як зробити great again не Сполучені Штати, а ФРН? Фактичне виконання такого проєкту нам, звісно, не під силу – ми можемо лише надати експертизу щодо того, чому це є доброю ідеєю. Бути чи не бути great again вирішуватиме американський та німецький народи відповідно. Американський свою долю на найближчі чотири роки вже визначив – обрав фріка. Далі слово за німецьким. Так, нам хотілось би бачити Німеччину великою – у нас, українців, тут є свій меркантильний інтерес.Авжеж, велика Німеччина – це зовсім не те, про що марилося єфрейтору Гітлеру, котрий у 1918-му з тимчасовою сліпотою лежав у польовому шпиталі та мріяв про реванш після програшу у Першій світовій.Велика Німеччина – це стрижень колективної безпеки Європи, новий контур якої має виникнути після завершення російсько-української війни. Коли НАТО – внаслідок як внутрішніх багів (на кшталт консенсусного ухвалення рішень або надто довгого розгортання своїх сил у країні, котра потребує захисту тут і зараз), так і ізоляціонізму Америки – втратить першорядну роль гаранта суверенітету та непорушності кордонів країн західної Європи.На новий левел Німеччина може піднятися завдяки виборам, а точніше, зміні влади, яка настане після того, як лівоцентристи Шольца остаточно зійдуть з сцени, а сама Німеччина, можливо, дещо поправішає. Вибори мали відбутися у вересні цього року, але відбудуться у лютому. Про те, хто і чому із ними поспішає, – у наступному розділі.Отже, 27 грудня президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр розпустив Бундестаг і призначив нові вибори. За півтора місяці перед тим – у листопаді – розпалася парламентська коаліція. Коаліцію німці жартома прозвали "світлофорною". Бо її складали однопартійці канцлера Олафа Шольца соціал-демократи (а їх символіка є червоною), Вільна демократична партія Німеччини (жовтий колір) та "зелені".Більшість "посипалася" після того, як Олаф Шольц звільнив міністра фінансів Крістіана Лінднера. За ним пішли й інші міністри – соратники Лінднера по Вільній демократичній партії. За кілька днів після цього Бундестаг оголосив вотум недовіри уряду канцлера Шольца. А Шольц сам поставив питання недовіри перед парламентом, та згодом запропонував Штайнмаєру розпустити Бундестаг.Все сталося так, як хотів Шольц. Хоча навряд чи він прагнув втратити владу, яку отримав у грудні 2021-го. У німецьких соціал-демократів загалом складні стосунки із владою. У 1972-му член Соціал-демократичної партії Віллі Брандт – також після вотуму недовіри – скористався достроковими виборами, щоби переобратися на посаді.А от Герхарду Шредеру у 2005-му такий фокус не вдався – після виборів він втратив і більшість, і крісло, після чого послідували чотири поспіль каденції Ангели Меркель.Шольц у нинішній ситуації – це радше Шредер, аніж Брандт. За даними видання Spiegel, Соціал-демократична партія, скоріше за все, не висуватиме його кандидатуру на наступних виборах – натомість зробить ставку на більш популярного міністра оборони країни Бориса Пісторіуса.Опонуватиме Пісторіусу Фрідріх Мерц – його висуває у канцлери Німеччини коаліційне об'єднання двох політичних партій – Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу (ХДС / ХСС). Після останніх виборів до Бундестагу цей блок, раніше очолюваний Ангелою Меркель, опинився в опозиції. Бо хоча ХДС / ХСС й отримав друге місце, коаліційну більшість утворили соціал-демократи, "зелені" та Вільна демократична партія Німеччини.А християнським демократам залишилася хіба що нагода гостро критикувати правлячу коаліцію. Приміром, Мерц називав уряд Шольца "кульгавою качкою" – через нездатність захистити інтереси країни на внутрішньому та зовнішньому треку. "Ви залишаєте країну з однією з найбільших економічних криз у її післявоєнній історії", – заявив Мерц Шольцу. Це дійсно так: німецька економіка, найбільша у Європі, перебуває у стагнації і, за прогнозами, не вийде з неї і у наступному році.Але нас зараз цікавить не німецька стагнація, а Мерц. Мерц – як найбільш рейтинговий кандидат на посаду канцлера. Мерц – як можливий штовхач Німеччини до гегемонії у Європи. Отже,Мерц, якщо винести за дужки зайві в даному разі подробиці щодо походження, освіти та початку кар'єри, – однозначно наша людина.Почати варто з того, що він був першим німецьким політиком, який відвідав Україну після 24.02.2022 – не Шольц, котрому б "сам Бог велів", а саме Мерц. До слова, так співпало, що саме у 2022-му Мерц очолив ХДС – ніби для того, щоб на цій посаді йому було легше та зручніше критикувати надто обережного, надто уповільненого Олафа Шольца.І він дійсно критикував. Багато і гостро. "Ми робили (для Києва. Gazeta.ua) занадто мало і занадто повільно", – казав Мерц. За три роки війни його тверда позиція послідовного прихильника України не захиталася ні на йоту. Від нього неодноразово "прилітало" Шольцу за надмірне зволікання при передачі Україні нових видів зброї – зокрема, Мерц відстоював передачу нам далекобійних ракет Taurus.І тут ми відкриємо умовну дужку, аби засвідчити: кращого, себто більш рішучого і менш зашореного канцлера, аніж Мерц, годі й шукати.Бо його колега по партії Ангела Меркель не була ані рішучою, ані незаангажованою щодо Росії. Згадаймо, як Меркель, відповідаючи президенту Володимиру Зеленському, зазначила, що анітрохи не шкодує про те, що "запорола" вступ України до НАТО на вікопомному саміті у Бухаресті в 2008 році. Так, фрау Ангела завжди боялася "ескалації", боялася Росії як боялася вона Путіна та його лабрадора Конні.А якщо відмотати історичну плівку назад і згадати попередників Меркель на посаді канцлера Герхарда Шредера та Гельмута Коля, то картина вийде ще більш печальною. Шредер був яскраво вираженим проросійським політиком, і говорити про нього нам нецікаво в принципі. А щодо Коля, то його поява на політичній мапі більш-менш співпала з періодом, коли у Великій Британії при владі була Маргарет Тетчер, а у США – Рональд Рейган. Але Колю до обох було далеко – він не витягував ані харизмою, ані тією антирадянською позицією, на яку можна було очікувати.Русофілія була невід'ємною рисою Гельмута Коля, і саме вона спонукала його, вже 84-річного, розкритикувати у 2014 році західний світ, який почав вводити санкції проти Росії за анексований Крим.Саме русофілія змусила Коля засуджувати G8 за виключення з групи Росії і саме тому у 2014-2015 рр., за даними журналу Der Spiegel, Колю декілька разів писав Путін, просячи його "замовити слово за Росію" перед Заходом.Добре, що Коль помер у 2017-му, інакше непотрібних слів було б сказано ще більше.Перед Колем біля керма влади стояв Гельмут Шмідт – доволі цікавий персонаж, який одночасно був прихильником гітлерівської НСДАП (щоправда, у далекій юності) та мав єврейське коріння. Він усе життя це приховував і довірився лише в 1980-му президенту Франції Валері Жискару д'Естену.Шмідту ж передував вище згадуваний Віллі Брандт – нобелівський лауреат миру у 1971-му, який підписав з СРСР договір про те, що Німеччина назавжди втратила свої східні землі, і гарантував, що повертати їх силою вона ніколи не буде (чи не до такого, бува, договору Україну підштовхують зараз – в обмін на перемир'я у війні з Росією?).Йдучи далі – шляхом зворотної хронології – можна згадати і Курта Георга Кізінгера (до речі, члена НСДАП з 1933 року та співробітника міністерства пропаганди Третього Рейху), і Людвіга Ерхарда, і так помалу дійти до Конрада Аденауера – першого канцлера ФРН, котрого називають одним з батьків-засновників Європейського Союзу, а також людиною, яка привела ФРН до НАТО, налагодила стосунки з Францією, Великою Британією та США і загалом сприяла посиленню західного блоку.Даруйте за такий вульгаризм, але якщо Аденауер був першим повоєнним канцлером з антирадянськими та антикомуністичними яйцями, то Мерц може стати першим і теж повоєнним, якщо розраховувати на те, що російсько-українська війна завершиться у 2025-му, канцлером з яйцями антиросійськими.Це тільки наше припущення, але, можливо, Мерц також буде тим політиком, над яким меншою мірою тяжітиме загальнонімецьке прокляття – безкінечна провина перед світом за Другу світову, за Голокост та концтабори – провина, яка дивовижним чином трансформується (що ми бачили на прикладі тієї ж таки Меркель) на побігеньки перед Кремлем. Все ж таки Мерц народився у 1955-му, він навіть не застав денацифікацію Німеччини, яку Аденауер згорнув за чотири року до його появи на світ.До слова, Аденауер був противником денацифікації – він вважав її неефективною, а також і неможливою.До всіх цих спілок було залучено до 45 мільйонів людей, і Аденауер резонно вказував, що репресувати чи хоча б обмежити у правах всіх цих людей не вийде.Скидається на те, що схильністю кидати виклик тим поглядам, які наразі визнані єдино правильними, Мерц є своєрідною реінкарнацією Аденауера.Тільки не варто думати, що Мерц бодай якось може наблизитися до того, щоб виправдовувати призвідників нацизму (цього, власне, не робив і Конрад Аденауер). Мерц натомість може бути серед тих німців, кому успадковане від попередніх поколінь спокутування гріхів не заважає дивитися на сучасний світ тверезими очима. Ностальгію за свастикою ХДС залишає ультраправій "Альтернативі для Німеччини", чиї представники час від часу потрапляють до суду за зігування та нацистські гасла.Ні, Мерц – це, звісно, певного роду "поправішання" німецької політики, але у розумних межах. Власне, Мерц дійсно є більш правим політиком, ніж Ангела Меркель, з котрою у нього свого часу точилася гостра внутрішньопартійна боротьба, в результаті якої Мерц і опинився поза політикою на майже десять років."Правизна" Мерца проявляється, зокрема, у ставленні до біженців та їх соціальної підтримки. А ставлення це є негативним, і, на жаль, українці тут – не виняток. У 2022 році Мерц звинуватив українських біженців у тому, що вони займаються "соціальним туризмом", щоби отримати виплати у Німеччині, після чого, зрештою, офіційно вибачився.Так, він – далеко не подарунок, наш лобіст у Німеччині. У Мерца – доволі кепський характер, й у вмінні стримуватися йому дають фору і неемоційний Олаф Шольц, і завжди врівноважена Ангела Меркель. Саме тому, до речі, його особистий рейтинг значно нижчий за рейтинг ХДС, але різкі заяви точно не є гіршими за солодкі слова і повну відсутність справ.Здавалось би, до чого тут Маск? До того, що команда Трампа тягне за собою психічно нестабільного мільярдера-ексцентрика – з його біполярним розладом та синдромом Аспергера (про наявність у нього таких діагнозів Маск розповідав сам). І добре би, якби Маск з усіма своїми відхиленнями займався внутрішніми американськими справами, був собі олігархом - за нашим визначенням - людиною, яка схрестила свої великі гроші та медіа з великою політикою. Але ж ні. Маск нині "качає" або намагається розкачати всю Європу.Власне, на початку січня Маск здивував німців закликом голосувати за "Альтернативу для Німеччини". Так ультраправа партія несподівано залучила до своїх лав такого іменитого прихильника.Ілон Маск прямо веде агітацію за AдН і не цурається нападок на владні інститути Німеччини, зокрема, на її президента. Бо поки, як жартома кажуть, санітари були відсутні, то Маск у власній мережі Х ні з того ні з сього назвав Франка-Вальтера Штайнмаєра "антидемократичним тираном". Хоча насправді "привід" для такого випаду все ж був: напередодні Штайнмаєр застеріг від маніпулювання виборами в Німеччині.Тим часом на Штайнмаєрі Маск не зупинився. Він наостанок дав копняка Олафу Шольцу, назвавши його "дурнем", поліз коментувати рішення румунських та італійських судів, заповзявся підтримувати британський аналог "Альтернативи для Німеччини" – ультраправу Reform UK та почав говорити про усунення прем'єр-міністра Британії Кіра Стармера.Така бурхлива діяльність Маска може бути як наслідком його хвороби, так і бажанням налагодити для Трампа співпрацю з тими, кого тому хотілось би бачити при владі.Та в кожному разі такі особи як Маск – з їх можливостями впливу на події, на цілі країни з їх органами влади – не можуть не бути небезпечними. Можливо, ми навіть благословлятимемо у недалекому майбутньому ізоляціонізм Трампа, який стане поштовхом для Європи, щоб "жити своє життя", не встаючи навшпиньки і не заглядаючи за океан – що там думає і робить Америка.Але для дорослішання Європі потрібен сильний лідер. Той, котрий для початку сприятиме звершенню розв'язаної Росією війни. Той, котрий скаже, що це – "війна проти Заходу та демократії", а не проти однієї лише України. Той, хто вважає, що війна завершиться швидше, якщо підтримка Києва з боку партнерів буде послідовною, і що Україна зможе вистояти і завершити бойові дії тільки з позиції сили. Той, хто сформулював вже готовий і сильний афоризм – на гірший за цитати Черчилля, які так полюбляють українці – "Свобода має бути озброєна краще, ніж тиранія".І все це, власне, про Мерца. Він цілком здатен взяти на себе місію політичного локомотива, якщо вже з нею не впорався французький лідер Емманюель Макрон.…Років із десять тому одна з німецьких телекомпаній запропонувала німцям визначити трійку найбільш видатних співвітчизників. Третє місце посів Карл Маркс, друге – церковний реформатор Мартін Лютер, а перше дісталося неодноразово згадуваному Конраду Аденауеру. Цілком ймовірно, що якщо Мерц буде обраний канцлером та зможе закріпити домінуючу роль Європи у формуванні світового порядку денного, вдячні нащадки переглянуть вище наведений ТОП-3.Для цього Мерцу треба зовсім небагато – перемогти на прийдешніх виборах.