"Мобільного зв'язку немає, кімнати на ключ не замикаються"

Дорогою можна зайти до корчми, прив'язати поруч коня, і нікого це не здивуєПідкарпатське воєводство Польщі – це переважно неширокі дороги, села й містечка, гори Карпати й Бескиди. Поруч – кордон з Україною. Східна частина Польщі є найбіднішою. Тут на людину припадає втричі менше ВВП, ніж у Варшаві. Такими є дані Головного статистичного управління сусідівПеремишль – одне з найбільших міст Підкарпатського воєводства. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він прийняв транзитом найбільшу кількість біженців. На вокзалі досі чергують волонтери, готові допомогти новоприбулим українцям. Тут кажуть, що й нині щодня до них звертаються люди, які тікають від війни. А ще вокзал у Перемишлі є основним пересадковим пунктом для українців, які мандрують в інші частини Європи чи Польщі. Зазвичай пасажири проходять його похапцем, щоб сісти на наступний поїзд або вийти в місто. Якщо придивитися, вокзал є невеликим музеєм. Його стіни прикрашають розписи й люстри XIX ст. Приміщення капітально відремонтували 2012 року за 25 млн злотих. Завдяки старим фото в усьому дотримувалися автентичної точності. На замовлення робили навіть найменші деталі, як-от фурнітура на вікна чи плафони для ламп.Вокзал відкрили 1860-го. Тоді Перемишль входив до Австрійської імперії, пізніше – до Австро-Угорщини. Держава усвідомила, що майбутньому конфлікту з Росією бути, і вирішила зміцнити кордони. У Перемишлі збудували фортецю і проклали залізницю. Остання сполучала Львів із Краковом та Віднем. Уздовж маршруту набудували подібних вокзалів у бароковому стилі.До будівництва вокзалу в Перемишлі тут жило 10 тис. осіб. Згодом місто стало славне й багате. Сьогодні в ньому нараховують 54 тис. осіб.На вокзалі Перемишля бував Швейк – герой роману Ярослава Гашека. У четвертій частині "Пригод бравого вояка Швейка" його утримували в місцевій фортеці, бо вважали російським шпигуном. Так персонаж став символом міста.Нині в Перемишлі живе 50 "Швейків". У формі австро-­угорської армії періоду Першої світової війни вони проводять екскурсії містом. Тут також можна пройтися маршрутом вояка Швейка. Зокрема відвідати фортецю "Перемишль". Це третя за величиною фортеця часів Першої світової війни в Європі після бельгійського Антверпена та Вердена у Франції.На Підкарпатті часто можна побачити на горі цвинтарі, не схожі на інші – з монументом й ідентичними, переважно дерев'яними, хрестами. Це військові поховання. Територією воєводства проходив фронт Першої світової війни. Тут австро-угорські війська зупинили росіян. Місцевість була всіяна тілами. Австро-Угорщина вирішила ховати загиблих і будувала меморіали для підтримки морального духу військових. Навіть випускали пропагандистські листівки з показовими цвинтарями. Мовляв, у разі загибелі вас належним чином поховають, вашу родину поінформують про смерть, усю інформацію про вас буде записано. Таку саму політику запровадили стосовно полеглих російських воїнів – хотіли показати ворогу: ми шануємо всіх солдатів і ховаємо їх як належить. Так на військових цвинтарях поруч поховано ворогів.До виселення в 1940–1950 роках у підкарпатських Бескидах жили лемки та бойки. Найбільше корінного населення залишило свої села 1944-го. Їх переселили в УРСР. За три роки відбулася брутальна акція "Вісла" – з територій, де жили українці, депортували майже 70 тис. осіб, зокрема понад 35 тис. лемків.Сьогодні в Бескидах не залишилося суто лемківських сіл. Пів сотні взагалі зникли. А переписи населення показують, що в період між Першою і Другою світовими війнами лемками себе називало щонайменше 100 тис. осіб, 2021 року – 9226.Одним із найбільш лемківських сіл нині є Гладишів. Лемки становлять 30% населення села. Загалом тут живе майже 400 осіб. До операції "Вісла" в Гладишеві жило майже 700 лемків і 18 поляків. У будинки виселених влада заселяла поляків. Тепер тут багато польсько-лемківських шлюбів. Місцеві кажуть: якщо родина змішана, то 90%, що вона вже буде польська. Діти можуть не знати лемківської говірки.На в'їзді до села стоїть вказівник "Gładyszów/Гладышів" – по-польському та по-лемківському. Тут діє "Лемківська загорода". Це музей просто неба. Його створив лемко Ваньо Дзюбина. Польською в паспорті – Ян. Хати, яким понад сто років, перевіз з інших сіл. Музей належить до мережі "освітніх загород". Сюди на кілька днів привозять дітей, аби ознайомити їх із веденням сільського господарства. Так хочуть показати сучасній молоді, звідки беруться продукти в супермаркеті, підняти авторитет фермерської роботи, долучити дітей до сільськогосподарських робіт – пасічництва чи збирання врожаю. Господар музею дає спробувати себе у традиційних ремеслах – прясти, молоти в млині борошно, робити з дерева ложки, чавити олію.Ваньо Дзюбина спілкується по-лемківському. Вітається: "Слава Ісусу Христу". Мова лемків по селах різниться. До прикладу, в Гладишеві на картоплю кажуть компері, а в інших місцях – бандури, ґрулі, кромпелі, зим'яки, картофлі.За комуністів люди боялися зізнаватися, що вони лемки. У школі не було можливості вивчати рідну мову. Тепер у Гладишеві її викладають. Тут мову вивчають 40 учнів, а в усій Польщі – до 300, каже Ваньо Дзюбина.Довгий час усі лемки були греко-католиками. У міжвоєнний період відбулася Тилявська схизма – перехід окремих лемківських парафій до Польської православної церкви. До цього спричинилася російська церква, яка підтримувала на цих теренах православну місіонерську діяльність. Сьогодні лемки конфесійно розділені. Роз'єднані також світоглядно: одні вважають себе частиною українського народу, інші – окремим народом.Бескиди – це не тільки система гірських хребтів у північній смузі Карпат, а також старі лемківські дерев'яні церкви. Більшість святинь після виселення лемків зникла. Церква в лемківському селі Квітоня – під охороною ЮНЕСКО. Аналіз фарби на іконостасі показав, що таку використовували в XV ст. Храм доглядають і проводять у ньому екскурсії лемко Ян Гиря та його дружина-полька.1947-го, після виселення із села лемків, у церкві проводив богослужіння католицький ксьондз. За комуністичних часів лемки не мали власних греко-католицьких святинь у Польщі. 1991 року вони отримали доступ до своїх колишніх храмів. Нині в церкві Святої Параскеви й далі проводять богослужіння римо-католики, оскільки у Квітоні залишилося лише дві родини лемків.Родина Яна Гирі живе неподалік – у селі Ждині. Святкує Різдво двічі – 25 грудня та "лемківське" – 7 січня. На Святвечір готують найважливішу з цієї нагоди страву – киселицю. Це кислий суп на заквасці з вівсяного борошна з картоплею. Вулицями ходять колядники. Співають і польські, й лемківські колядки.На згадку про зниклі лемківські села встановили дерев'яні ворота, які символізують перехід у світ, якого вже не існує. Одне з таких сіл, Тиханя, було розташоване на території нинішнього Магурського національного парку. Лемків звідси виселили 1945 року в рамках договору з Радянським Союзом про обмін населенням. Сьогодні місця колишніх дворів можна визначити за яблунями – лемки любили їх саджати.Усю Польщу можна пройти без намету й ночувати у притулках для піших туристів – схронісках. Це найбільш бюджетний варіант ночівлі. У Бескиді популярний тип такого притулку – бацувка. Первісно це слово означає колибу для пастухів, де вони жили під час сезонного випасання тварин на полонині.Бацувка – прихисток для піших гірських туристів. Мають до 30 місць. Якщо тут не знайдеться місця для ночівлі, можуть покласти на підлозі. Досвідчені мандрівники кажуть, що після кількох днів у дорозі цінується навіть це, до того ж – можливість помитися і з'їсти гарячу страву.Одна з бацувок розташована в глухому лемківському селі Бартне. Воду тут подають тільки ввечері. У меню зазвичай суп, лемківські вареники, інша проста ситна їжа. Мобільного зв'язку немає, двері кімнат на ключ не замикаються, один душ і санвузол. Місце коштує 60 злотих – 611 грн, постіль – 30 злотих – 305 грн. Найчастіше сюди приїжджають із власними спальниками. В усіх бацувках будь-якому мандрівникові запропонують окріп і безкоштовний туалет.Посеред тижня в грудні в бацувці "Бартне" постояльців немає. Зі страв пропонують лемківські вареники за 29 злотих – 295 грн. Їхньою начинкою є ячмінна або гречана каша з м'ясом та грибами. Також серед лемківських страв є фучки – млинці з квашеної капусти. Коштують 28 злотих – 285 грн. За пляшку пива просять від 12 злотих – 122 грн. Ціни тут можна прирівняти до міських закладів.У Польщі для мандрівки в горах можна позичити гуцульського коня. На найбільшому конезаводі "гуцуликів" у світі в Регетові тварину орендують за 350 злотих – 3560 грн – на добу. Цим коням не потрібне особливе харчування – переважно випасаються в дорозі. У подорожі власники підвозять їм овес на сніданок чи вечерю. Дорогою можна зайти до корчми, прив'язати поруч коня, і нікого це не здивує.Є кілька туристичних кінних шляхів, зокрема транс­карпатських. Вони йдуть із Польщі через Словаччину до Угорщини. Внутрішній польський маршрут тягнеться із заходу країни до кордону з Україною. Уздовж нього навіть підстригли гілки, щоб не заважати ні вершникові, ні коневі.