Чи допоможе Китай Трампу завершити російсько-українську війну?

Дональд Трамп намагається залучити Китай до мирного врегулювання російсько-української війни.

Спільні зусилля щодо закінчення війни в Україні могли б стати прецедентом для подальшої співпраці двох країн, відносини між якими характеризуються жорсткою економічною й технологічною конкуренцією, взаємною недовірою та глобальним суперництвом. Тим паче, що позиція Трампа та його команди й ініціатива, яку Китай намагається просувати за допомогою Бразилії, сходяться на тому, що допускають поступки Росії за рахунок українських інтересів для припинення вогню й досягнення потенційної угоди між Україною та РФ.

Дональд Трамп досі не озвучив жодного офіційного плану закінчення війни, пояснюючи це тим, що після оприлюднення він стане «нікчемним планом». Але заяви, зроблені самим американським президентом і членами його команди, дають змогу виробити узагальнене розуміння потенційних мирних пропозицій та зіставити їх із китайсько-бразильською ініціативою:

Крім того, Китай та команда Трампа мають спільну позицію щодо вступу України до НАТО: вони поділяють російську версію чинника НАТО як причини російсько-української війни та підтримують відмову від вступу України до блоку. Втім, мотиви в них абсолютно протилежні.

У Пекіні вважають альянс важливим інструментом американської стратегії глобального стримування, спрямованої проти зростання Китаю.

Натомість команда Трампа вважає вступ України до НАТО частиною компромісу з Путіним, яким знехтувала адміністрація Байдена напередодні повномасштабного вторгнення, та намагається покласти його на стіл переговорів як одну з умов досягнення миру.

На відміну від США, мотивація Китаю в оприлюдненні власних мирних ініціатив була спрямована не на реальне досягнення миру в Україні, а на зміцнення власних позицій на глобальному рівні, насамперед серед країн так званого Глобального Півдня, а також спробу збалансувати свій «нейтральний» статус, який набув проросійського забарвлення.

Китайсько-бразильська ініціатива не пропонує механізмів досягнення миру, а радше є набором пропозицій, позбавлених реального наповнення. Пекін неодноразово закликав до деескалації «кризи в Україні» та сприяння мирним переговорам. Утім, його звернення спрямовані не до Росії: китайська влада уникає засудження російської агресії та ігнорує залучення північнокорейських військ до військових дій на боці РФ, називаючи їхню військову співпрацю «власною справою» двох сторін. Натомість Китай неодноразово закликав США та західних союзників «припинити доливати оливи до вогню», що в реальності означає зупинити постачання зброї Україні. Заяви Трампа про можливе припинення військової допомоги Україні відповідають баченню КНР, яке вона активно просуває від початку війни. Однак така позиція грає на руку Росії та позбавляє українців можливості захищатися від російської агресії.

КНР розглядає російсько-українську війну крізь призму власного протистояння зі США, в якому відносини з Росією мають стратегічне значення. Саме тому Китай та Сі Цзіньпін персонально вклали значні інвестиції в поглиблення відносин із РФ та особисто з Путіним. Зусилля Китаю спрямовані на те, щоб утримати Кремль від стратегічної поразки у війні, оскільки той виступає стримувальним чинником і важливим партнером КНР проти тиску з боку Сполучених Штатів.

Отже, затягування російсько-української війни за умови уникнення ядерної ескалації може мати додану вартість для Пекіна.

По-перше, війна й далі сковуватиме ресурси Заходу навколо підтримки України, а відповідно, не даватиме змоги сконцентруватися на Індо-Тихоокеанському регіоні.

По-друге, затягування військових дій збільшуватиме розкол Росії із Заходом та підштовхуватиме її до більшої залежності від Китаю.

По-третє, в разі, якщо Трамп послабить американські зобов’язання щодо європейської безпеки та зменшить підтримку України, він підірве геополітичну вагу США в Європі та довіру союзників у світі загалом, а це дасть шанс Пекіну посилити свої позиції у відносинах із ними.

Втім, Дональд Трамп поставив собі за мету закінчити війну, а його команда активно працює над підготовкою переговорів із Путіним. Угода, укладена Трампом із Москвою, може призвести до скасування санкцій та покращення відносин РФ із Заходом, а отже, до зменшення залежності Москви від Пекіна. Китай, з одного боку, не зацікавлений у поразці Росії, а з іншого — не хотів би зменшення її залежності та посилення геополітичних позицій.

З огляду на це, в інтересах Китаю — бути не пасивним миротворцем, а активним учасником процесу. Важливо, яку роль обере для себе Пекін, зважаючи на непростий баланс у трикутнику США—КНР—РФ.

Дональд Трамп закликає Пекін допомогти припинити російсько-українську війну, але Китай у миротворчому процесі наразі розглядають як сторону, котра має вплив на Путіна й могла б докластися до того, щоби посадити його за стіл переговорів. Утім, Пекін має амбіції отримати ширше визнання свого посередництва та впливу на процеси європейської архітектури безпеки. Для України це несе ризик заангажованості та ймовірного обстоювання інтересів РФ з огляду на їхню тісну стратегічну координацію в питаннях глобальної політики.

Пекін неодноразово нарікав на США в особі адміністрації Байдена, буцімто вони безпідставно звинувачують його в недостатніх зусиллях щодо припинення «української кризи», та закликав співпрацювати, щоби разом створити необхідні умови для політичного врегулювання. Нині адміністрація Трампа відкритіша до взаємодії з Китаєм, а їхні позиції стосовно завершення російсько-української війни багато в чому сходяться.

Для самого Пекіна, по-перше, це зняло б загрозу військового зіткнення зі США, принаймні на період президентства Трампа, оскільки він хоче стати президентом «миру», а не «війни». По-друге, сприяло б покращенню іміджу, який підірвали відносини з РФ, насамперед серед країн ЄС. По-третє, припинення вогню допомогло б стабілізувати світову торгівлю, енергетичні та продовольчі ринки, в чому має бути зацікавлений Китай.

Однак китайська залученість до процесу врегулювання конфлікту може спиратися на власний стратегічний інтерес. Китай може пов’язувати свою допомогу Дональду Трампу з політикою США щодо Тайваню, а також із загальним напрямком руху нинішніх американо-китайських відносин, намагаючись укласти ширшу угоду, яка виходитиме за межі торговельно-економічних відносин та охоплюватиме питання безпеки в його регіоні та конфліктів в Україні й на Близькому Сході. Тож американський президент може стикнутися з вищою ціною, яку виставить йому Пекін задля вирішення гострих міжнародних проблем, зокрема припинення російсько-української війни. В разі незговірливості в досягненні домовленостей Китай може підштовхнути Трампа до використання методів примусу, які той активно застосовує у зовнішньополітичних відносинах.

Певним чином ця стратегія може спрацювати в питаннях впливу КНР на Росію для закінчення війни. Адже саме загроза вторинних санкцій і тиск на китайську фінансову систему змусили китайську владу ретельніше відстежувати торгівлю з РФ і посилити експортний контроль над товарами подвійного призначення, але цього виявилося недостатньо. Підвищення ціни підтримки Москви може стати аргументом для Китаю перейти від імітації миротворчих зусиль до реальних кроків. Пекін має постати перед вибором: або він обмежує військову підтримку РФ і допомагає закінчити війну, а у відповідь отримає можливість будувати вигідні економічні й торговельні відносини зі США та Європою, або стикнеться з реальними негативними наслідками для себе та значним погіршенням стосунків із Заходом. Важливо, наскільки Трамп зможе створити такий тиск.

Тож є занадто багато чинників, що впливатимуть на рішення Китаю, якою буде його роль у закінченні війни. Позицію Пекіна визначатиме траєкторія руху американо-китайських відносин і здатність нової американської адміністрації керувати цією траєкторією. У новому протистоянні кожна з країн складає іспит на стійкість. І один із геймів, на жаль, розгортатиметься навколо російсько-української війни.