Валерій Іванов, АУП: «Наша задача — мобілізувати освітян на протидію ворожим інформаційним впливам»

29 січня Академія української преси разом із Міністерством освіти й науки України провели міжрегіональний форум «Розвиток медіаосвіти в Україні: регіональний вимір». Онлайн-захід відвідали 850 освітян, бібліотекарів та управлінців із Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей. «Детектор медіа» розпитав президента АУП Валерія Іванова про результати форуму, рівень медіаосвіти у регіонах України та перспективи її подальшого розвитку, зокрема післяприпинення американської підтримки багатьох проєктів із медіаграмотності.

— Академія Української преси вже не вперше проводить такий форум у співпраці з МОН. Як удалося залучити таку кількість освітян, тим більше на онлайн-захід?

— Так, це вже наш п’ятий форум. Ми працюємо з 2010 року і були першими в Україні серед громадських організацій, хто почав займатися медіаграмотністю. До речі, у співпраці й із «Детектором медіа». Також саме з 2010 року працюємо з МОН.

Ми вирішили, що в таких важких умовах, коли війна вже стала такою даністю, люди могли призвичитися і менше звертати увагу на пропаганду та на спотворення інформації ворогами. І щоб цього не відбулося, ми вирішили мобілізувати свій актив: учителів та активістів із регіонів. Спочатку ми збиралися офлайн, потім через ситуацію вимушені були перейти на онлайн-режим. Останній наш форум присвячений сходу, але ми будемо збирати й північ України. Наша задача — мобілізація освітян на протидію ворожій брехні, пропаганді й маніпуляціям, щоб вони так само налаштовували своїх учнів і їхніх батьків.

— Ви наразі фокусуєтеся на тих регіонах, які страждають найбільше не тільки від інформаційних, а й від ракетних атак?

— У нас був і південь, ми збирали освітян з Одеської, Миколаївської, Херсонської областей. Я б не сказав, що тільки у таких областях, ми працюємо всюди, бо у нас немає зараз такого міста, яке було б убезпечене від російських атак. І так само немає міста, яке було б убезпечене від російської пропаганди.

Цього разу форум зібрав 850 учасників. Так, це гарна кількість, але ми звикли до таких показників. Якщо ми проводимо якісь онлайн-заходи, то вони зазвичай набирають по кілька тисяч переглядів. Так що освітян в Україні ще багато. Вони звикли до нас, ми звикли до них, так що ми збираємо великі аудиторії.

Читайте також:

• Підлітки впевнені, що їм вистачає навичок відрізняти правдиву інформацію від неправдивої, — дослідження «ДМ»
• Лише окремі підлітки знайомі з терміном «медіаграмотність», — дослідження «ДМ»

— Я думаю, для освітян із різних регіонів це чудова можливість обмінятися досвідом або напрацюваннями. Що самі вчителі кажуть про проблеми, про виклики, з якими вони стикаються?

— Вони ж стикаються в різних регіонах з різними викликами. Якщо ми говоримо про Харківську або Сумську області, то тут виклики в тому, щоб фізично убезпечити дітей. У багатьох містах і селищах діє примусова евакуація. Я тільки минулого тижня з колегами був там, ми підтримували прифронтові газети.

А в інших містах, на заході або в центрі України, це питання стоїть не так гостро, але є завдання убезпечити дітей від дії ворожої пропаганди. Тобто це завдання є у всієї України. Одна з наших цілей — зробити такий собі нетворкінг, щоб освітяни знали один одного й могли обмінятися досвідом викладання, методиками й інструментами.

З 2015 року ми готуємо журналістів і проводимо тренінги з тактичної медицини, з фізичної безпеки. А для вчителів ми такого не робимо, ми проводимо для них тренінги з ментальної безпеки. Тобто як убезпечити себе, своїх учнів і їхніх батьків від дії ворожої пропаганди.

 Онлайн-форум «Розвиток медіаосвіти в Україні: регіональний вимір»

— Чимало проєктів з медіаграмотності в Україніфінансували американські донори. Як, на вашу думку, призупинення цієї допомоги вплине на розвиток медіаосвіти?

— Звичайно, це дуже сумно. Ми звикли працювати в партнерстві з американськими колегами. Але я б не сказав, що це фатально. Ми зараз продовжуємо багато працювати на волонтерських засадах. І, відверто кажучи, ми завжди дуже багато робили на волонтерських засадах, зокрема ще під час ковіду: проводили онлайн-мости, міжнародні великі форуми з медіаграмотності, конференції.

Чому сумно? Тому що це обмежує масштаби роботи. З відповідним фінансуванням ці масштаби були б більшими. Окрім того, є категорія видань, які конче потребують додаткового фінансування. Я маю на увазі прифронтові газети. Тому я виокремлюю саме цей сегмент. Я просто знаю їх, я в багатьох із них був особисто, знаю їхніх працівників. Ці люди працюють на ентузіазмі, але їм теж потрібні якісь гроші, щоб хоч якось прогодувати себе і редакцію. Щоб якось забезпечити дистрибуцію, доставку. Це невеликі гроші, але вони потрібні.

• Читайте також: Змінюйся або закрийся: як українським медіа вижити в умовах війни

Багато де в прифронтових селищах і селах люди не мають зв’язку, не мають доступу до інтернету і фактично там є лише два джерела інформації: це газета, яку їм привозять, як правило, раз на тиждень, і чутки.

Я бачив, як у Великій Писарівці (Сумська область) збиралися люди під магазином і чекали, коли привезуть газету. А якщо віддати все на чутки, то ми будемо губити людей. Ми ж і так губимо людей, я маю на увазі не тільки фізично, а й ідеологічно.

Зрозуміло, в державі зараз грошей на це немає. Держава все спрямовує для фронту. І тут донорські кошти дуже потрібні. Я сподіваюся, що це відповідає американським інтересам і що буде поновлене це фінансування. А поки його немає, будемо працювати на волонтерських засадах.

• Читайте також: Переходимо в сіру зону? Чому втрата американської допомоги для українських медіа — серйозна загроза для демократії та свободи слова

— Соціологічне дослідження Академії української преси та Socioinform показало, що у містах медіаграмотність упроваджується активніше, ніж у сільських громадах. Очевидно, що в деяких селах скрутна ситуація через війну. Але якщо взяти до уваги відносно мирні регіони, у чому причина цього відставання? Невже досі є проблема з технічним забезпеченням?

— Тут є об’єктивні причини. Якщо це велике місто, то звичайно людям легше зібратися, приїхати на семінар, легше доєднатися до інших людей. У нас села не так погано обладнані, як в інших пострадянських державах. Ми, Академія української преси, допомагали стати на ноги медіаграмотності в інших пострадянських країнах, тому я знаю там ситуацію. Там у селах ситуація технічно гірша, ніж у нас. У нас в основному вони комп’ютеризовані, є інтернет, звичайно, окрім тих, де все порушила війна.

Згідно з нашим опитуванням, у селах менший рівень медіаграмотності, аніж у містах, але він усе ж таки на більш-менш пристойному рівні. Головне, що у нас фактично немає таких прогалин, де взагалі б не знали, що таке медіаграмотність, що таке критичне мислення, і вчителі зовсім не були на це зорієнтовані. Дуже приємно, що навіть на уроках точних природничих наук, фізичного виховання, ще зараз буде нова дисципліна «Захист Батьківщини» — там уже є елементи медіаграмотності. Ми пропонуємо навіть на уроках зображального мистецтва інтегрувати елементи медіаграмотності. Тобто у нас медіаграмотність серед пострадянських країн реально на першому місці.

— Чи може медіаграмотність бути окремим предметом?

— Я скептично ставлюся до цього, бо і так дуже велике навантаження. І для мене тут визначальним є досвід західних колег. Ми все ж таки обрали західний вектор розвитку нашого народу, таким чином будемо брати й у цьому з них приклад. Там цей предмет інтегрований у різні предмети, починаючи від мови та історії, закінчуючи фізичним вихованням. Ми йдемо цим шляхом. Окремо медіаграмотність викладається в Україні, але як факультатив і приблизно у 15% шкіл.

• Читайте також: Медіаграмотність не робить із водія маршрутки, пенсіонерки чи старшокласниці інтелігентів і ерудитів. Медіаграмотність — це найпростіша техніка безпеки в інформаційному просторі

— Окрім проведення регіональних форумів, якою бачите подальшу співпрацю з МОН?

— Наша співпраця з МОН має постійний характер, ми зустрічалися фактично з усіма міністрами. Нещодавно зустрічалися з чинним міністром, він чітко розуміє необхідність розвитку медіаграмотності. Ми з ним підписали Меморандум про співпрацю і про основні напрямки розвитку медіаграмотності. Тобто без МОНу ми б змогли зробити набагато менше. А так, в Україні реально побудована система підготовки, прищеплення навичок критичного мислення серед учнів і студентів. У нас реально працює система. Це завдяки співпраці з Міністерством освіти й науки.

— Чи має АУП методичні матеріали для освітян, зокрема тих, хто не брав участі у форумах?

— У нас на сайті в розділі «Наші видання» зібрана унікальна бібліотека з медіаграмотності. Там є конкретні методики з прикладами, планами, як проводити семінари, тренінги з медіаграмотності для активістів, як проводити уроки з медіаграмотності. Різні типи уроків, різні предмети. Різні групи класів. І як проводити заняття серед студентів, теж різних спеціальностей. Ми продовжуємо поповнювати цю бібліотеку, це дійсно унікально. І вона широко відвідується. Чому мене не дивують великі показники відвідування форумів — бо у нас дуже активні вчителі. І зараз ми продовжуємо публікувати через свої канали кращі уроки з медіаграмотності. Місяць чи півтора тому ми закінчили черговий конкурс із цього приводу.

У нас є книжки-збірники, плани конспектів уроків. Просто бери й роби. Теоретичних розробок у нас фактично там немає, у нас реальні практичні розробки і їх дуже-дуже багато.

Фото: Валерій Іванов та АУП