Чи вистачить Україні газу до кінця зими? Прогнози та рішення

Україна пройшла половину опалювального сезону. З погодою явно пощастило, зими як такої наразі не було — надворі ще недавно зеленіла травичка. На жаль, у всьому іншому веселощів явно менше... І залежить це не лише від погоди.

Станом на 4 лютого в наших підземних сховищах газу (далі — ПСГ) було 7,9 млрд кубів, а з початку листопада ми вже вибрали понад 5,1 млрд кубометрів газу.

Відбір загалом дуже скромний, у середньому 50–60 млн кубометрів за добу. В попередні роки бувало й утричі більше. Однак за стандартами роботи попередніх років сховища вже майже порожні.

Навіть минулого (дуже напруженого за газовим балансом) року ми мали на початок квітня 8,1 млрд кубів, тобто більше, ніж на сьогодні. Й тоді ми вже повинні були закачувати в сховища, а тепер треба пройти ще два місяці відбору.

Сезон, навіть за найліпшим сценарієм, тобто за теплої, як і раніше, зими, ми проходимо по самісінькому краю запасів. Уже є ймовірність, що до кінця сезону почнемо відбирати з ПСГ так званий буферний газ. Його в теорії ліпше б не чіпати взагалі, та й на практиці це непросто: що менше газу в ПСГ, то нижчий темп його відбору (див. табл.).

Динаміка запасів газу в ПСГ в ОЗП 2024/2025

*ЄС не враховує у своїх розрахунках так званого газу тривалого зберігання.

 Тим часом майже весь минулий рік НАК «Нафтогаз України» та Міненерго із завзятістю, гідною ліпшого застосування, розповідали, що пройдуть осінньо-зимовий період тільки на газі власного видобутку. Зрештою вони пропустили весну-літо минулого року, коли в Європі ціни на газ були приблизно на 70% нижчими за теперішні. Восени про необхідність імпортувати 2–3 млрд кубометрів газу заговорив навіть МВФ. Але ціни на той час уже пішли вгору.

Дався взнаки й суб’єктивний чинник: на Банковій дуже не люблять поганих новин і тих, хто їх приносить. Значно ліпше говорити про «візії й амбіції». Та, на жаль, обігрівати міста візійними планами складно.

Далася взнаки й транзитна історія. Кабмін не поспішав остаточно розривати договір транзиту газу, обґрунтовано вважаючи, що це посилить ризики газопостачання. Однак спроби витиснути у кремлівських поступки у вигляді гарантії відсутності ударів по енергетиці або хоча б відходу орків із ЗАЕС результату не дали. Путіну, за великим рахунком, плювати на економіку не лише «Газпрому», а й Росії.

Додамо, що далеко не весь газ у сховищах належить «Нафтогазу» чи «Укрнафті», частина його — це газ приватних трейдерів. Передбачалося, що викуповуватимуть його через Українську енергетичну біржу, але ціни на ній більш як удвічі вищі для населення й набагато вищі, ніж для ТКЕ. Почати примусово відбирати цей газ — іще зменшити приватний видобуток, який і так значно просів (від 5 до 3,4 млрд кубометрів).

Звісно, прихильники такого сценарію знайдуться. Наочний приклад: історія, коли під час війни майже рік блокували видобуток газу на контрольованому державною «Укрнафтою» Сахалінському родовищі на Харківщині. Тоді втратили близько 400 млн кубометрів українського газу, та це геть нічого не навчило наших чиновників. Просто зараз, в умовах іще більшого дефіциту газу, блокують видобуток тепер уже приватної Smart Energy.

Може, відразу нагородити ініціаторів таких дій відзнаками Російської Федерації за економію рашистських ракет? Москва точно розщедриться на якусь медальку. Відшкодувати втрачений видобуток дуже непросто, й це потребує часу.

Утім, газ приватників у ПСГ уже включено до балансу, потрібен додатковий. Довгострокових контрактів на купівлю наразі немає, й доводиться купувати газ на спотовому ринку. Це дорого.

Нещодавно НАК імпортував невеликий обсяг, близько 0,1 млрд кубометрів. Ціна вразила — 670 доларів за тисячу кубів. Удвічі вище за літні ціни й майже вчетверо — за тарифи для населення.

Орки теж дуже стараються. З весни минулого року почались атаки на західноукраїнські підземні сховища. Прильоти по ключовому Більче-Волицькому вже рахують серіями. Мета — максимально вибити компресорні цехи сховищ.

ППО, включно з F-16, спрацювали непогано — особливо пошкодити об’єкти не вдалося, але ліпшими вони не стали. Та й атаки не останні. Наше прохання до НАТО прикрити хоча б прикордонні ПСГ традиційно чемно відхилили. Ескалація, бачте…

Другорядної мети атак орки, безперечно, досягли — розлякали західних газотрейдерів. Якщо на початку зими 2023/2024 у сховищах налічувалося близько 3 млрд кубометрів газу західних компаній (частину якого пізніше продали в нас), то цієї зими обсяги закачування від них упали на порядок — нині його у сховищах близько 1%. А ще минулої весни ми хотіли залучити 4–5 млрд кубометрів від міжнародних компаній.

Очікувано активізувались удари й по самому газовидобутку. Мета зрозуміла — максимально зменшити доступні нам ресурси газу. Крім газу в ПСГ, маємо близько 1,5 млрд кубометрів на місяць (50 млн кубів на добу) власного видобутку. От його й хочуть вибити. Передусім на Харківщині, де зосереджено 40–45% газовидобутку країни, а до кордону з РФ — лише 100–200 кілометрів.

Те, що левова частка розвіданих запасів українського газу розташована у двох областях — Харківській і Полтавській, не є таємницею. Видобуток газу на заході України до вторгнення ледве перевищував 5% від загальноукраїнського й на чверть не покривав навіть регіонального споживання.

Удари по родовищах стають постійним чинником, як і боротьба з ними. Навчимося. Дістати до основних районів видобутку орків нам наразі нема чим, проте російські НПЗ та бази палають регулярно. І це правильно.

У найкращих традиціях гібридної війни росіяни почали вкидати фейки про графіки відключення газу вже з лютого. Не вірте. Але знайте, що ситуація справді дуже складна, і з настанням весни проблеми й близько не вичерпаються.

 Із зими ми вийдемо, навіть якщо купимо, як планує Міненерго, додатковий мільярд кубів, із практично порожніми сховищами (не враховуючи недоторканного буферного газу). Отже, до наступної зими доведеться створювати запаси з нуля.

Простенький розрахунок: опалювальний сезон 2023/2024 закінчили, маючи в ПСГ 8 млрд кубометрів газу, до листопада докачали ще 5 млрд кубів, і цього ледь-ледь вистачить навіть для дуже теплої зими. Цього року сезон закінчимо добре якщо з 5–5,5 млрд кубів газу, тобто закачати слід буде близько восьми. Реалізувати це власними ресурсами нереально — потрібен імпорт тих самих мінімум 2,5–3 млрд кубометрів.

І все це — за не найпростішої ситуації з газом у Європі. У зиму там зайшли з хорошим рівнем у ПСГ (близько 95%), але опалювальний сезон розпочався на декаду раніше, зима холодніша за торішню, темп відбору вищий, а постачання скрапленого газу менше.

Позначилося на стані справ у Європі й переривання транзиту газу через Україну, й слабкий вітер з океану, що зменшив виробіток електроенергії ВЕС (із заміною її газовими потужностями), й свідоме згортання «в нуль» у розпал війни біля кордонів ЄС видобутку газу в Нідерландах і роботи АЕС у Німеччині.

У підсумку наприкінці опалювального сезону рівень запасів у європейських сховищах може впасти до 30% і нижче.

Не катастрофічно, 2018 року було й 18%, але щоб до наступного листопада довести рівень газу до нормативних 90%, їм доведеться закуповувати його більше, що обіцяє високі ціни й улітку. А отже, нам усім доведеться переплачувати.

Нині Кабмін обговорює закупівлі американського скрапленого газу. ДТЕК уже навіть придбала першу пробну партію американського газу з постачанням через грецькі термінали.

«Нафтогаз» уже звертався по 2 млрд євро для закупівлі газу, сподіваючись, що частину цієї суми вдасться одержати як допомогу Європи.

Очевидною є тепер і вся реалістичність планів масового розвитку розподіленої газової генерації. Якщо горезвісний «вовин гігават», нехай не за рік, а за два-три, таки дотягнуть, то нам додатково буде потрібен щонайменше мільярд кубометрів. Звідки ж брати газ для анонсованих у найближчі роки 4–5 млн кубів такої генерації (і скільки це коштуватиме), навіть не намагаються передбачати.

Загалом простих і дешевих рішень немає. У перспективі слід збільшувати видобуток, розвивати виробництво біогазу, підвищувати енергоефективність тощо. Але це роки й купа зусиль, а в нас, як завжди, ні часу, ні грошей, та й бажання особливого немає…