Кіно Італії. Топ-10 режисерів сучасності

Незважаючи на те, що «Золота ера» італійського кіно давно позаду, Апеннінський півострів не втратив свій імідж одного з лідерів кіноіндустрії. Фільми режисерів, які працюють сьогодні, хоч і не винайшли нічого кардинально нового в кіномистецтві – все ж вражають своєю художньою майстерністю. Ми відібрали десятку найяскравіших фільммейкеров Італії, які працюють сьогодні.

Паоло Соррентіно

Найбільш титулований італійський режисер останніх років. Його фільми «Велика краса» і «Молодість» удостоювалися головних призів Європейської кіноакадемії, а також «Оскара». Слідом за ними пішов серіал «Молодий папа» з Джудом Лоу в головній ролі, який також отримав високі оцінки, тож уже готується його продовження.

Джузеппе Торнаторре

Торнаторре займає особливе місце не тільки в італійському, але й у світовому кінематографі. На сьогоднішній день він зняв більше п’ятнадцяти повнометражних фільмів, серед яких такі шедеври, як «Легенда про піаніста» (1998) з Тімом Ротом у головній ролі, «Проста формальність» (1993) з Жераром Депардьє та Романом Поланскі і «Незнайомка» (2003 ) з Ксенією Раппопорт.

Своє знайомство з кінематографом молодий Джузеппе починав як кіномеханік. Ця сторінка його життя в результаті послужила основою для сценарію найбільш знаменитого фільму в творчості режисера «Новий кінотеатр Парадізо», який отримав «Оскар», «Золотий глобус», «Гран прі журі» Каннського кінофестивалю ті інші нагороди.

Ферзан Озпетек

Перші два повнометражні фільми режисер зняв на своїй батьківщині, в Туреччині. Коли ж він переїхав до Італії, то в його стрічках з’явився особливий стиль: турецький колорит дуже своєрідно переплівся з італійським темпераментом.

Знаковою в його творчості стала картина «Вікно навпроти», яка отримала головний приз кінофестивалю в Карлових Варах. Стрічка розповідає про зраду і вірність, а також про любов і ненависть, які доводиться пережити головній героїні – молодій італійської жінці.

Роберто Беніньї

Беніньї більше відомий як актор – у його кар’єрі близько 40 ролей. В якості режисера він зняв всього дев’ять повнометражних фільмів, практично всі з яких пересічні посередні стрічки. За одне зі своїх творінь він навіть отримав антинагороду «Золота малина».

Однак був у його творчості один шедевр «Життя прекрасне», за який Беніньї отримав одразу два «Оскара», «Великий приз журі» Канн і безліч інших престижних нагород.

Ця зворушлива стрічка розповідає про те, як під час Другої Світової Війни голова сімейства потрапляє в концтабір разом зі своїм сином. Аби приховати від хлопчика весь жах війни, батько придумав легенду, ніби навколо розгортається гра, в якій переможе той, хто не потрапить на очі наглядачам. Це і змушувало хлопчика п’ять років поспіль ховатися від німців – адже в нагороду батько йому пообіцяв великий скарб – справжній танк.

Паоло і Вітторіо Тавіані

Незважаючи на те, що братам вже перевалило за 80, вони продовжують не просто знімати кіно, але і сміливо експериментувати у своїх роботах. Паоло і Вітторіо вдалося зібрати за свою довгу спільну кар’єру все три найбільш авторитетні кінонагороди Європи – головні призи Венеціанського, Каннського і Берлінського кінофестивалів. Таким досягненням можуть похвалитися лише кілька режисерів в історії.

«Золотого ведмедя» Берлінале брати отримали в 2012 році за свою картину «Цезар повинен померти». Фільм розповідає про експеримент, який провів один театральний режисер у в’язниці суворого режиму. Разом з ув’язненими він поставив п’єсу Шекспіра «Юлій Цезар», змусивши таким чином зеків подивитися на світ іншими очима.

Серед більш ніж двох десятків фільмів у їхній кар’єрі, примітні також стрічки: «Батько-господар» (1977), «Ніч святого Лоренцо» (1982) і «Воскресіння» (2001).

Емануеле Кріалезе

Роботи цього фільммейкера практично в обов’язковому порядку потрапляють до конкурсних програм фестивалів класу «А». Його стрічка «Новий світ» з Шарлоттою Генсбур у головній ролі викликала справжній фурор на Венеціанському кінофестивалі, зібравши відразу шість нагород, серед яких, щоправда, не виявилося головних призів.

Це фільм про надію та віру в те, що життя може змінитися на краще. Сюжет розгортається напочатку XX століття і розповідає про роман двох емігрантів, які залишили Італію і вирушили в США, де, на їхню думку, життя можна почати з чистого аркуша…

Маттео Гарроне

У своїх картинах режисер намагається підняти гостросоціальні теми, актуальні для сучасної Італії (мафія, бідність, нечесність політиків тощо). Його фільми немов воскрешають легендарну традицію неореалізму, що прославила італійське кіно 1950-60-х.

Стрічки Гарроне часто потрапляють до конкурсу Каннського кінофестивалю. Остання на сьогодні робота режисера «Казка казок» стала новим прочитанням класичних казок, які ми всі з дитинства чули в доброму, рафінованому переказі. Однак італієць вирішив показати, наскільки жорстокими і кривавими були ці історії в оригіналі.

Нанні Моретті

Часто режисер виконує в своїх фільмах одну з головних ролей, за що отримав неофіційне звання «італійського Вуді Аллена».

У 2001 році його картина «Кімната сина» була відзначена «Золотою пальмовою гілкою». Картина розповідає про дружню родину психоаналітика, в якій практично ніколи не відбувається ніяких негараздів. Єдиний негатив у житті голови сімейства – неврози і скарги, якими з ним діляться його пацієнти. Та одного разу вмирає його син і його світ перевертається.

Крістіна Коменчіні

Вона є дочкою класика італійського кінематографа Луїджі Коменчіні. Зігравши в самому дитинстві одну з епізодичних ролей у фільмі свого батька – вона вже ніколи не розлучалася з цим мистецтвом. Її рідна сестра Франческа також знімає фільми, які не раз потрапляли в основний конкурс Венеціанського кінофестивалю.

Найбільш яскравим її творінням до цього дня залишається драма «Звір у серці» (2005), яка отримала кілька нагород на Вененціанском кінофестивалі і номінувалася на «Оскар». Сюжет фільму переповнений відвертими сценами, сексом і розпустою. Все це дуже майстерно вплетено в саму історію. У центрі фільму – молода дівчина, що поступово сходить з розуму на грунті своєї сексуальності. Її батько – педофіл, подруги – лесбіянки, а її хлопець – зраджує їй з ефектною секретаркою…

Серджіо Кастеллітто

Кастеллітто відомий більше, як актор – у його біографії понад сімдесят ролей. При цьому в якості режисера він зняв лише чотири повнометражні фільми, серед яких дійсно високими художніми якостями відрізняється тільки один – «Не йди» (2004).

І все ж саме цей – один – фільм зайняв гідне місце у списку найбільш цікавих італійських картин ХХI століття. Сюжет розповідає про хірурга, який заводить коханку на ім’я Італія. Вона готова в будь-який момент зайнятися коханням з цим чоловіком. Натомість з дружиною він вже давно не спить і довгий час не знаходить з нею спільної мови. По мірі розвитку його відносин з Італією, він розуміє, що вона – єдина, з ким він відчуває себе щасливим.