«Щоб достукатися до американців, їх треба трохи шокувати», — керівник української ГО в США Олекс Таран

Організувати протест, об’єднати українців у найбільших містах США, постійно нагадувати американцям про війну в Україні й потребу їхньої підтримки — цим займається в Нью-Йорку громадська організація «Svitanok.nyc» протягом повномасштабної війни, яку очолює 21-річний Олекс Таран.

— Олексе, в подіях, які організовує ваша команда, завжди є концепція, артелементи, що робить їх виразними. Розкажи, з чого почався «Світанок» і як ви прийшли до теперішніх форматів.

— Як організація «Світанок» виріс із протестного руху, який через початок широкомасштабного вторгнення Росії в Україну отримав новий поштовх. Тоді тисячі людей вийшли на Таймс-сквер — буквально наступного дня, 25 лютого. Я зберігаю відео того протесту — це було потужно. Тоді ще не було біженців, це були ті, хто вже давно живе у Штатах. Точно було не менше як 10 тисяч людей. Також протести відбувалися ледь не в кожному американському місті. Це був як новий масовий Майдан, але вже тут, у Штатах. Люди кричали, щоб нам закрили небо, щоб Росію вигнали з ООН.

Олекс Таран під час акції на підтримку України

— Які були настрої тут напередодні вторгнення в січні-лютому? Чи вважали попередження Байдена серйозними?

— Я в січні 2022 року був у Львові, їздив туди на новорічні свята — і навколо панувала атмосфера казки. Однак вона досить швидко закінчилася. На практичному рівні тим, що авіакомпанія скасувала мій рейс саме через повітряну загрозу, і мені довелося повертатися до Штатів складнішим маршрутом. Також усе навколо дуже скоро перетворилося на нескінченний потік новин і відчуття незрозумілості. Пам’ятаю, що й у Львові, й у США мало хто вірив у реальність великої війни, всі дуже скептично ставилися до такої можливості.

— Як ти дізнався про вторгнення?

— Для мене вторгнення почалося з дзвінка моєї дівчини, яка повідомила, що Росія атакувала Україну. За нью-йоркським часом це був ще вечір 23 лютого. Я чудово пам’ятаю цей момент: коли мені це сказали — я не повірив. Я саме був у пральному сервісі, розв’язував побутові моменти, і там усі почали говорити про вибухи в Києві, по телевізору йшли новини, в яких репортер перебував у Києві — і я бачив під час його ввімкнення ці вибухи. Я був вражений. Ми всю ніч не спали з родиною, дивилися новини. Причому моя сестра була в Києві в цей момент.

— І що було далі?

— Далі була якась кількість безсонних ночей і постійного перегляду новинного марафону. Це все була одна довга, нескінченна доба. Власне, саме так — «Довга доба» — ми назвали наш протест, присвячений другій річниці повномасштабного вторгнення. Бо насправді ця доба триває й досі.

— Як реагували на всі ці події американці, наприклад, твої знайомі й колеги?

— У нас український колектив, тому ми всі були на новинах. Працювали й паралельно слухали новини. Загалом тут велика російськомовна громада, багато хто приїхав із пострадянського простору і багато українців, які приїхали із сучасної України. Це для всіх був абсолютний шок. Однак у перші дні повномасштабної війни я не бачив жодної підтримки Росії, це точно. Навпаки, всі намагалися допомогти, питали, куди перевести донати.

— Коли ти долучився до протестного руху?

— 25 лютого рідні повідомили мені про перший протест, і попри те, що я не дуже в них вірив, я заїхав туди після роботи. Виявилося, що там було повно людей і неймовірна енергія. Це було на Таймс-сквер, і люди там кричали «Слава Україні!». Я продерся в центр натовпу і теж почав вигукувати «Fuck Putin! Stop the war!». Я знайшов там плакат із написами «Hands off Ukraine» і «Fuck Putin!». Мабуть, під час того протесту відбувся мій ментальний перелом.

Акція на підтримку України

— А як із цього виокремилася ваша група активістів і «Світанок» почав активно організовувати події?

— Це розвивалося поступово. Протести тривали, але десь за рік їхня активність почала спадати. І коли в червні 2023 року росіяни підірвали дамбу Каховського водосховища, я не побачив жодних протестів щодо страшної гуманітарної катастрофи днями після цього терористичного акту. Тоді я написав у соцмережах заклик виходити на протест під будівлю ООН — і люди вийшли. Якщо скоротити, то так почався мій шлях до того, щоб очолити цей рух. З першого разу я побачив, що і як треба організовувати. З’явилася ідея, розширилася група однодумців — і «Світанок» почав робити постійні динамічні, виразні події в Нью-Йорку. Звісно, був свій шлях організації, адже люди змінювалися досить динамічно. Але ми вистояли й продовжуємо стояти.

— Як організаційно розвивався і змінювався «Світанок»?

— Спочатку в «Світанку» було семеро людей — усі дуже мотивовані, які зібралися для того, щоб заснувати цю організацію за моєї ініціативи. Мене обрали президентом, але, на жаль, досвід показав, що без компетенції далеко не підеш. Тому був свій складний шлях перевтілення в ефективну та якісну організацію.

— Що ти маєш на увазі?

— Навіть на аматорському рівні нам вдавалося робити гарні справи на дуже високому рівні. Але така природа еволюції організації та будь-якої справи, що в якийсь момент вона потребує реструктуризації та кроку вперед на наступний рівень. І це відбулося з нами. Зараз в організації немає жодних співзасновників, окрім мене. У нас дуже потужна команда з 35 людей. Це компетентні люди, здебільшого старші за мене, які мають багато знань у різних сферах.

— Чому сталися ці зміни, чи були у вас внутрішні конфлікти, які, схоже, є невіддільною частиною української ділової культури?

— Звісно, були конфлікти й непорозуміння. На своєму шляху ми зіткнулися з відсутністю чіткої структури прийняття рішень, «chain of command», у результаті чого багато рішень просто не приймалося. Не було окремо визначеної людини, яка б брала на себе відповідальність за остаточність цих рішень. Це провокувало непорозуміння. Відбулася стагнація саме тоді, коли від нашої роботи буквально залежить доля життєво необхідної підтримки України Сполученими Штатами, тож довелося вживати відповідних заходів, аби продовжити рух вперед. Також, мені здається, українці мають природу постійно сваритися між собою. У нас три гетьмани на двох козаків. Це така не найкраща особливість нашого менталітету. Я думаю, що важливо мати правильно розставлені пріоритети й розуміти, навіщо ти це робиш.

Акція на підтримку України

— Чим є «Світанок» сьогодні?

— Зараз «Світанок» — це дуже структурована, якісна громадська організація, яка займається інформаційними кампаніями у США: від протидії російській пропаганді й інформаційним впливам, які отруюють суспільство і політичний простір, до роботи з громадою, гуртування її для довгої боротьби. Тобто ми намагаємося закрити саме інформаційний аспект.

— Чим ви відрізняєтеся від інших подібних організацій?

— Ми енергійні, сучасні, динамічні, маємо розуміння, якою є сучасна Україна. Вважається, що діаспора «застигає» у своєму уявленні про рідну країну, яке вона мала на момент виїзду. Але ми, на щастя, маємо актуальне розуміння, чим живе Україна. Водночас ми гарно розуміємо американську аудиторію, щоб ефективно будувати з нею діалог.

— За ці два роки ти вже бачиш, які методи є найбільш дієвими? Як достукатися до катастрофічно зайнятих жителів Нью-Йорка?

— Їх треба пробуджувати, десь навіть трохи шокувати. Наприклад, у березні 2024 року росіяни вирішили провести свій фінансований Москвою культурний захід до Масляної на Таймс-сквер. Ми негайно зробили контрпротест, який проходив одночасно з їхнім івентом: одягли дівчину в костюм Росії, обмазали її кров’ю, випустили її як звіра, який почав кричати на американців. Усе це ми виклали в соцмережі та поширили в медіа. І це мало свій результат. Ми робимо протести, викладаємо зняті нами відео в соцмережі, співпрацюємо з американськими медіа. І постійно адаптуємось та еволюціонуємо, щоб повертати питання України в порядок денний американців.

Олекс Таран

— Чи бачиш ти, що у сфері волонтерства в США, пов’язаного з допомогою Україні, є елемент заробітчанства?

— Звісно, таке явище є, це всюди, не тільки у Штатах. Але ті люди, які заробляють на війні, на волонтерстві, повинні розуміти, що громада складається не з ідіотів і що таке заробітчанство — тимчасова насолода. Історія нічого не забуває, всьому буде надана належна оцінка, насамперед етична. Це питання часу. Треба підтримувати тих, хто чистий, і витісняти тих, чиї справжні наміри відрізняються від декларованих.

— Чи вже змінилося щось у роботі «Світанку» з обранням президентом Дональда Трампа?

— Так, багато змін. Природа нашої роботи полягає в постійному моніторингу новинного простору й адаптації до нього. Із республіканцями при владі зʼявляється надважлива потреба показати як суспільству США, так і уряду, що українська громада турбується і про Америку, а не тільки про Україну. Тож доводиться адаптувати риторику, знаходити користь для Америки в кожній тезі, причому реальну користь, а не поверхову.

— ⁠Фактично потрібно коригувати стратегію?

— Основний підхід — стати на місце американських законодавців і будувати свою риторику, базуючись на їхній палітрі цінностей. Принцип America First тепер керує усім, тож ті, хто відмовляється приймати реалії сьогодення з Трампом у Білому домі та шукати конструктивну формулу взаємної користі для обох країн, просто потонуть у динамічному розвитку подій. Ми ж намагаємося тримати всі руки на пульсі та робити вчасні, влучні кроки, без дешевого популізму та підлабузництва. В цьому полягає майстерність.

Акція на підтримку України

— ⁠Чи є відчуття, що в цілому відбулися зміни у ставленні суспільства до України та українців?

— Так, негативні зміни є, впевнено можна сказати, що імідж України кардинально постраждав за останні декілька місяців. Російська пропаганда працює саме задля цього, поширюючи свій вплив на медіа у США. Ми маємо досліджувати та виправляти причини, не даючи цьому деморалізувати нас. Такі зміни були очікуваними, це природний процес втоми, що додатково гіперболізується інформаційними вкидами ворога. Важливо зберігати холодну голову та долати цю гору викликів. Неодмінно подолаємо.

— Оскільки ми вже заговорили про майбутнє, то яким ти його бачиш для «Світанку» та для руху підтримки України у США?

— Варіант один — рухатися далі, розвиватись, об’єднуватися з іншими порядними людьми й організаціями. Ми зараз працюємо в трьох містах: Нью-Йорку, Вашингтоні і Маямі. Звісно, хочеться розширювати й географію роботи. Глобальна мета — працювати ще більше і ще якісніше.

Фото: Oleks Taran/iнстаграм, Svitanok in New York/iнстаграм