Зараз не час для надмірних розкошів: Павло Зібров про гонорари, критику та дружину

В інтерв'ю Главредувідомий український співак Павло Зібров розповів, як ставиться до сучасної музики та які нові перспективи відкриваються для молодих артистів. Павло Миколайович також зізнався, яке у нього ставлення до критики та чи заробляє він зараз на приватних заходах.

Співак з нетерпінням чекає на перемогу України та озвучив свої плани — що зробить у першу чергу.

Яка Ваша думка щодо сучасної української музики? Чи є в неї майбутнє? І кого з сучасних виконавців Ви вважаєте справжнім талантом, а кого – просто комерційним продуктом?

За ці три роки війни відбулася масштабна переоцінка цінностей у всіх сферах, яка торкнулася кожного з нас. Яскраво проявилися таланти, а усвідомлення української ідентичності стало невід’ємною частиною нашого життя.

Мене тішить, що україномовний контент вийшов на передній план не лише в Україні, а й за її межами. Прослуховування музики на платформах набуває все більшої популярності, а це, в свою чергу, відкриває нові перспективи для української музики, допомагає їй ширше розповсюджуватися та виходити на міжнародний рівень. З’явилося більше артистів і пісень, а ті, хто раніше залишався в тіні — як молоді виконавці, так і знані митці — зараз розкрилися та досягають великого успіху.

Авжеж, зʼявляються й швидкоплинні проєкти, як було й до війни, вони спалахують на кілька місяців і зникають, бо за ними немає глибини, справжності. Як їжа без смаку чи вода, що не втамовує спрагу — наче слухав, а нічого не залишилося. Я думаю, що слухачів не обманеш і люди самі все бачать та відчувають. Справжня музика живе роками, вона стає частиною "золотого фонду" української пісні. А для цього потрібно дуже багато та плідно працювати.

Я з захопленням підтримую своїх колег, слідкую за їх творчим шляхом, вболіваю і щиро радію успіхам. Звісно, є жанри й напрямки, які мені менш близькі, але, як кажуть, на кожен товар знайдеться свій покупець. Головне — це різноманіття, адже коли кожна ніша заповнена, музична сцена стає ще багатшою та цікавішою.

Серед молодих виконавців, які нещодавно яскраво заявили про себе, мені особисто імпонують — Діма Волканов, Шумей, Домій, Омаргалієва, авжеж, Андрій Кравченко та Анечка Трінчер, з якими випала нагода співпрацювати. Талановиті, яскраві, завжди слідкую та вболіваю. Їхні пісні наповнені історіями, справжніми емоціями, мають цікаві музичні хуки та виразний вокал. Можливо, когось ще пропустив, бо пісень наразі багато й іноді можеш не з першого разу запамʼятати виконавця. Але впевнений, з часом, ще багато артистів будуть набирати оберти та покажуть себе в повній красі!

Чи готуєте Ви нову пісню, яка здатна "струснути" слухачів і перевизначити музичні стандарти?

Зараз, під час війни, складно щось прогнозувати, адже митці так чи інакше відчувають вплив подій навколо. Поки що я не ставлю перед собою мету "струснути" слухачів чи перевизначити музичні стандарти — ця дорога зараз належить молодим, і я з захопленням спостерігаю за їхніми сміливими творчими експериментами, надихаюсь та захоплююсь. Я ж залишаюся вірним своєму стилю, хоча не виключаю певних нових творчих експериментів у його межах. Якщо на горизонті з’явиться дійсно цікавий матеріал, який мене надихне, то чому б і ні?

Ви часто працювали в жанрі лірики, чого чекати далі ?

Лірична музика завжди зачіпає найтонші струни душі, і, безумовно, у репертуарі кожного виконавця вона займає особливе місце. Для мене лірика — це не лише про кохання, а й про глибокі почуття до рідної землі, дітей, про громадянські переживання та любов до України. Це той жанр, де справжня поезія поєднується з емоціями, де можна передати всю силу голосу, натягуючи струни почуттів та переживань, як тятива лука. Мені здається, що в цьому я органічний і відчуваю добре те, що роблю.

Але, окрім лірики, у моєму репертуарі завжди були і є й більш динамічні, танцювальні пісні-хіти. Вони задають піднесений настрій, додають легкості та енергії. У складні часи вони теж дуже потрібні людям, вселяють віру та надію.

Надалі я буду працювати у своєму стилі, залишаючись вірним власному творчому почерку. Як композитор, я пишу музику, коли приходить натхнення, і наразі воно веде мене в ліричному напрямку. Повторюся, багато подій проходять крізь серце, залишаючи слід у творчості. Проте, коли з’являється інший настрій, народжуються й зовсім інші пісні. Усе залежить від натхнення чи матеріалу, який мені пропонують. Зараз мені цікаво експериментувати, і я хочу додати симфонічних звучань у свої нові мелодії, тож працюю над цим.

Як зараз з корпоративами та приватними заходами? Чи за три роки повномасштабної війни змінилась ситуація, адже більшість заходів зараз спрямовані на благодійність?

Благодійні концерти для наших воїнів, поранених, у реабілітаційних центрах, дітей, літніх людей чи переселенців для мене стоять на першому місці в концертному графіку, адже музика може підтримати, додати сил і віри в перемогу. Можливо, не все можна показувати в соцмережах, але ми дійсно багато їздимо, підтримуємо, допомагаємо.

Щодо приватних заходів, то їх, безумовно, стало менше ніж до повномасштабної війни. Люди рідше дозволяють собі святкування та великі витрати, а тепер розуміють, що зараз не час для надмірних розкошів. Проте життя триває — люди одружуються, відзначають важливі моменти, як це було завжди, навіть у найскладніші часи, тому робота є, просто все стало не таким масштабним. Я впевнений, що після нашої перемоги все повернеться на свої місця, і ми ще відчуємо справжню хвилю радості й великих свят.

Ви вже 30 років разом з Мариною Володимирівною – поділіться, будь ласка, в чому секрет Вашої незламної любові? Чи існують компроміси, про які ніхто не знає, але які допомагають тримати шлюб на плаву?

30 років разом із Мариною — це більше, ніж просто спільне життя.

Головне — ми дивимося в одному напрямку, маємо спільну справу, яка об’єднує нас уже три десятиліття. Марина — мій перший помічник, надійна опора і найближча людина. Разом ми створили перший приватний театр пісні — Театр пісні Павла Зіброва. Для цього вона колись залишила престижну роботу й поринула у світ шоу-бізнесу, щоб іти поруч зі мною.

Марина — це дружина, мама, керівник, порадник і натхненниця в одній особі. Ми цікаві одне одному, нам є що розділяти, про що мріяти й над чим працювати разом.

Наш девіз — як тато скаже, так по-маминому й буде. Насправді у нас дуже легка атмосфера, багато жартуємо і живемо з гумором. Ми віримо, що сміх — це не тільки чудовий спосіб підняти настрій, а й ефективний метод розв’язати будь-які проблеми. Проте, найголовніше — це те, що ми завжди говоримо один з одним. Це основа наших стосунків. Кожен має право висловити свою думку, і ми не звикли замовчувати важливі питання. У нас немає практики довго ображатися чи носити образи. Це не про нас. Ми намагаємось одразу вирішувати питання, не відкладаючи на потім. Саме в цьому, напевно, і є секрет нашої гармонії.

Як Ваш досвід і кар’єра впливають на Ваші погляди щодо політичних і соціальних змін в Україні?

Мій досвід і кар’єра, безумовно, впливають на моє бачення політичних та соціальних змін в Україні. Я усвідомлюю свою відповідальність, як народного артиста, професора, людини, яка вже майже 40 років на сцені. Моє слово має вагу, і важливо не лише те, що я співаю, а й де, для кого і про що. Висловлювання публічної людини можуть як підтримати когось, так і зашкодити, тому я завжди відповідально ставлюся до своїх інтерв’ю та висловів.

Я ніколи не продавався за гроші й не підтримував політиків, якщо їхні погляди чи дії суперечили моїм переконанням. Наприклад, під час однієї з виборчих кампаній мені пропонували чималі гонорари за участь у заходах на підтримку влади, яка тоді була при кермі. Але я відмовився, бо не хотів асоціювати своє ім’я з тим, у що не вірив. Мій імідж і репутація — це те, що я будував усе життя, і я ніколи не дозволю зруйнувати це заради швидкої вигоди.

Як Ви сприймаєте критику – чи є вона для Вас поштовхом до змін, чи навпаки, Ви відчуваєте тиск і обмеження через очікування публіки?

Критику сприймаю спокійно. Вона може бути конструктивною і допомагати зростати, а може бути просто безпідставним хейтом, який не має жодної цінності. Важливо вміти фільтрувати ці речі. Я завжди прислухаюся до думок, але лише тоді, коли вони мають аргументовану основу й можуть дійсно допомогти вдосконалити творчість.

Буває й абсурдна критика — наприклад, щодо мого довгого волосся чи кольору волосся. Але це справа смаку, і я ніколи не прагнув усім догодити. Головне — залишатися собою.

Якщо мені не подобається пісня, я її не беру в репертуар, якщо не відчуваю текст — не сідаю за музику. Якщо мені некомфортно працювати з кимось, я просто не співпрацюю.

Моя аудиторія завжди була відданою, і з роками вона лише розширюється. Зараз на мої концерти приходять не тільки ті, хто слухав мене десятиліттями, а й молодь 18–30 років, діти (наймолодшому шанувальнику 2,5 роки) . Це тішить, адже музика об’єднує покоління. Тож ніяких обмежень у творчості я не відчуваю — навпаки, є свобода й натхнення рухатися далі.

Пригадайте, будь ласка, кому першому зателефонували 24 лютого 2022 року, про що була ця розмова?

Я подзвонив своєму рідному старшому братові Володимиру. Він військовий, живе в Києві. Ми обмінялися першими емоціями — страхом, болем, шоком від того, що відбувається. Паніка була, безумовно, але водночас потрібно було зібратися з думками й зрозуміти, що робити далі.

Після цієї розмови ми разом із сім’єю почали телефонувати всім близьким і друзям, запитувати, як вони, чи в безпеці, чи потрібно виїжджати. Ми самі тоді були не в Києві, а в селі під містом, але вся наша увага була прикута до новин. Телевізор, телефон, знову телефон, знову телевізор — усе здавалося сюрреалістичним. Це був день, коли час ніби зупинився, а разом із ним і весь звичний світ.

Що зробите першим, коли дізнаєтесь про перемогу України?

Коли дізнаюся про перемогу України, перш за все зберуся з рідними та друзями, щоб разом відсвяткувати. Ми будемо обійматися, співати, дзвонити один одному, ділитися радістю. Але у серці залишиться смуток, адже ця свобода дісталася нам надто дорогою ціною.

Я, як і весь український народ, чекаю цього дня, коли життя знову стане повноцінним, а музика — світлою й мажорною. Хочу, щоб після всіх випробувань знову звучали пісні радості, надії й любові.

А ще — великий тур Україною. Разом із командою та всіма, хто наближав перемогу, поїдемо дарувати людям музику й підтримку. Після війни на нас чекає ще багато важливих справ.