Безвибори. Білоруські опозиційні медійники — про «переобрання» Лукашенка

3 лютого Центральна виборча комісія Білорусі оголосила остаточні підсумки президентських «виборів», що відбулися 26 січня 2025 року. За цією інформацією, Олександр Лукашенко набрав 86,82% голосів, а інші кандидати отримали всього по декілька відсотків: Сергій Сиранков — 3,21%, Олег Гайдукевич — 2,02%, Ганна Канопацька — 1,86%, Олександр Хижняк — 1,74%. Проти всіх, згідно з повідомленням ЦВК, проголосували 3,60% виборців. Примітно, що остаточні результати, опубліковані за тиждень від голосування, нічим не відрізняються від попередніх, які ЦВК оголосила вже наступного після виборів дня.

З «переобранням» на посаді Лукашенка очікувано привітали президент Росії Володимир Путін, а також лідери Китаю Сі Цзіньпін, Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, В’єтнаму Луонг Куонг, Північної Кореї Кім Чен Ин, Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та інші. Україна та ЄС своєю чергою ці «вибори» не визнали, зокрема 30 січня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, у якій ішлося, що «вибори» у Білорусі не відповідають мінімальним міжнародним стандартам демократичних виборів і не мають жодної демократичної довіри. Лукашенко ж заявив, що йому «фіолетово», чи визнають ці вибори у Європі, головне, щоб їх визнавали білоруси.

«Детектор медіа» поговорив із білоруськими опозиційними медійниками, аби дізнатися, що вони думають про чергове «переобрання» президента.

Як відбулося голосування

Цьогоріч на виборах у Білорусі не було європейських спостерігачів, але була присутня місія від Співдружності Незалежних Держав і представники Постійного комітету Союзної держави (Союзу Росії та Білорусі). Вони відзвітували, що «вибори» були «вільними та конкурентними». Загалом атмосфера на деяких дільницях більше нагадувала концерт, ніж обрання президента — поряд із дільницями працювали буфети та торгові точки, а там, де голосував сам Лукашенко, виступав колектив «Пісняри».

Колаж кандидатів, де Олександр Лукашенко зображений першим, а інші в алфавітному порядку, Zerkalo.io

Політичний оглядач, автор і співзасновник reform.news Олександр Отрощенков говорить, що Лукашенко бреше, коли каже, що йому «фіолетово» на визнання Європи: «Йому байдуже, хто голосує всередині країни, тому що там голоси не рахують. У 2020 році він отримав важку психологічну та політичну травму й зіткнувся з найсерйознішим викликом своїй легітимності, коли явна більшість білорусів виступила проти нього. Він вижив багато в чому завдяки допомозі Путіна. Недільний виступ (у день виборів — «ДМ») був організований саме для того, щоб продемонструвати зовнішнім і потенційним партнерам, що “сторінку перегорнуто”, що він знову закатав усіх в асфальт і контролює ситуацію. За його задумом, це допоможе йому відновити легітимність, що з ним почнуть говорити, що він зможе сісти за стіл можливих мирних переговорів щодо України — це його головна мета».

За словами Отрощенкова, при нинішньому рівні репресій організувати у Білорусі будь-який незалежний моніторинг і соцопитування було неможливо. Спостерігачів ОБСЄ запросили буквально за кілька днів до початку голосування саме для того, щоб вони не приїхали. «Роль іноземних спостерігачів виконували “спостерігачі” з інших диктаторських режимів і проросійські виродки з Європи. Однак спостерігати не було сенсу. “Вибори” були сфальсифіковані від початку до кінця. Фактично це просто операція з незаконного утримання влади», — каже Отрощенков.

Водночас журналіст говорить, що реальна підтримка Лукашенка не така низька, як заявляють деякі представники демократичних сил, але не перевищує 30—35%: «Цікаво, що ця кількість співвідноситься з кількістю силовиків, державних службовців, людей, які глибоко зацікавлені у збереженні режиму Лукашенка, та членів їхніх родин. Зрозуміло, що не 100% цієї групи підтримують його, як і не 100% його опонентів серед тих, хто не входить до цієї групи, але ця кількість є симптоматичною. Річ у тім, що коли Лукашенко переміг на перших і єдиних вільних виборах в історії Білорусі в 1994 році, він був дійсно популярним кандидатом, особливо в категорії 45+, але з того часу минуло більш як 30 років, і більшості людей, які вибрали його тоді, вже немає з нами. Сьогодні Лукашенко не в змозі нікого політично мобілізувати. Він застарів і став неактуальним, і підтримується переважно тими, хто в ньому глибоко зацікавлений, а це не більше ніж 1/3 населення».

Білоруська журналістка Анна Любакова розповідає, що окрім відсутності незалежних соціологічних досліджень, реальну підтримку Лукашенка важко оцінити через фактор страху серед людей: «Після протестів 2020 року, коли сотні тисяч протягом кількох місяців виходили на вулиці по всій країні, стало зрозуміло, що він втратив довіру значної частини населення. Звідси й репресії, які відтоді не припинялися.

З іншого боку, незалежні дослідження показують, що певна частина суспільства почала йому більше довіряти. Ми говоримо не про конкретні показники, а про тренди — те, що можна оцінити з більшою точністю. Основною причиною цього є повномасштабна війна проти України, на тлі якої ситуація в Білорусі виглядає відносно стабільною. Пропаганда зображує Лукашенка “голубом миру”, який ще й здатен утримати економіку від різкого падіння. Це резонує деяким білорусам.

Поки що це працює йому на користь. Проте білоруська економіка вже не розвиватиметься такими темпами, як в останні післявоєнні роки, коли вона переорієнтувалася на обслуговування російської військової машини. Будь-які кризи, пов’язані з безпекою Білорусі, також впливатимуть на суспільні настрої».

Анна Любакова, фото з особистого архіву

Через відсутність незалежних спостерігачів неможливо й оцінити рівень фальсифікацій під час голосування. У 2020 році діяла платформа «Голос», створена білоруськими програмістами для контролю за чесністю виборів та альтернативного підрахунку голосів. Цьогоріч організувати незалежне спостереження та моніторинг було неможливо.

«У Білорусі фальсифікації можуть бути під час дострокового голосування (цьогоріч воно проходило з 21 по 25 січня — «ДМ»), коли з бюлетенями можна робити що завгодно протягом кількох днів. Крім того, підрахунок голосів здійснюють члени виборчих комісій, яких суворо контролюють або які раніше неодноразово брали участь у виборчих заходах», — розповіла Анна Любакова.

Однак журналістам усе ж вдалося зафіксувати якісь випадки фальсифікацій. Наприклад, у Лоєві бачили одну й ту саму жінку, яка проголосувала двічі на двох різних дільницях.

Одна й та сама жінка голосує на різних дільницях, фото: «Лоєвський край»

«Але навіть без скандальних порушень сама відсутність альтернативного незалежного висвітлення виборчої кампанії, репресії, примусове голосування, а також використання адміністративного та пропагандистського ресурсу на користь Лукашенка є достатніми підставами говорити про нечесність цих виборів», — пояснює журналістка.

Про велику ймовірність фальсифікацій під час дострокового голосування каже і шеф-редакторка сайту «Белсат» Ольга Ярохіна: «Ми знаємо, що людей примусово зганяли на дільниці достроково, під загрозою відібрати місце в гуртожитку або звільнити. Взагалі мало хто звертає увагу на те, які порушення фіксуються. Білоруські вибори не були вільними й законними від самого початку».

Ольга Ярохіна. Фото з особистого архіву

Головний редактор «Єврорадіо» Павло Свердлов каже, що оприлюднені ЦВК результати не мають нічого спільного з реальністю: «Та явка, яку намалювали, абсолютно неможлива — фізично зараз у Білорусі живе не так багато виборців. За кілька місяців до виборів незалежні розслідувачі підрахували, що цього року лише у 3% дільничних комісій працювали нові люди. Інші — люди, лояльність яких влада Лукашенка перевірила ще на попередніх виборах. Тож результати голосування явно сфальсифіковані».

Однак за словами Свердлова, це не означає, що Лукашенка взагалі не підтримували в Білорусі, адже він відносно добре платить за лояльність. Люди, яких після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну найняли на заводи для виконання замовлень російського ВПК, почали добре заробляти. Тому, за словами журналіста, у Лукашенка були шанси на 20—30% голосів на цих виборах.

«Сьогодні в Білорусі сфотографувати свій бюлетень на виборчій дільниці є адміністративним порушенням. За це передбачений штраф. А тих, хто не боїться штрафу, садять на добу — двоє міліціонерів запросто засвідчать у суді, що людина лаялася та поводилася непристойно. За правління Лукашенка таких справ сфабриковано тисячі. Я знаю, про що говорю — я відсидів 15 діб за такою сфабрикованою справою у 2012 році.

Але в асоціації білоруських силовиків “БелПол” вважають, що вибори на дільницях не фальсифікують. Насправді неважливо, що написано в протоколах, підписаних місцевими виборчими комісіями. Згори в окружні й обласні комісії спускають необхідні числа, а після “підрахунку голосів” повертають нагору. Перевірити їх можливо лише під час великої кампанії спостереження, як це було у 2020 році. Цього року, в умовах репресій, в опозиції немає можливості організувати щось подібне», — розповів Свердлов.

Павло Свердлов, фото: kyky.org

Отже, голосування за іншого кандидата або «проти всіх» не змінило б кардинально результат виборів. Ба більше, цього року «опоненти» Лукашенка не були загальновідомими навіть серед білорусів усередині країни. Окрім того, під час передвиборчої агітації кандидат від комуністів Сергій Сиранков заявляв, що йде на вибори не «проти», а «разом» із Лукашенком.

Ольга Ярохіна навіть не впевнена, чи добровільно вони брали участь у цих виборах. За її словами, була ймовірність, що держава вирішила вкинути якихось «фриків», щоб відвернути увагу незалежних медіа. Однак вона не помітила, щоб незалежні медіа таки приділили їм особливу ​​увагу.

Олександр Отрощенков каже, що це були навіть не технічні кандидати, а декорації: «Єдиною кандидатурою, яка мала сенс, була Анна Канопацька, з якої Лукашенко намагається зробити фігуру, навколо якої будуватиметься ручна псевдоопозиція, яку він пропонуватиме Заходу для імітації діалогу з білоруським суспільством, підриву позицій і довіри до демократичних сил в еміграції».

Виокремлює Канопацьку і білоруський політолог Артем Шраймбан. За його словами, п’ять років тому вона була опозиціонеркою, але потім перейшла у провладну «опозицію». «У цій кампанії вона не сказала жодного слова критики на адресу режиму, а найбільше вона критикує опозицію у вигнанні — Світлану Тихановську, а також політв’язнів Бабарику, Тихановського і так далі. Це люди, які, на її думку, призвели до катастрофи в Білорусі. Єдине, що вона собі дозволяє, це промови про амністію для політв’язнів і парламентську республіку в Білорусі. Ну, це межа допустимого в сьогоднішній білоруській системній політиці. Вона, як і всі інші кандидати, проводила офіційні зустрічі з виборцями на держпідприємствах, куди простих працівників заганяли державні ідеологи та керівники цих підприємств. Якщо ти опозиційний кандидат, і влада тобі організовує масовку, на мій погляд, ні про яку альтернативу не може бути й мови», — каже Шрайбман.

Артем Шрайбман, фото: фейсбук

Реакція опозиції за кордоном

26 січня у Варшаві білоруси вийшли на мітинг «Безвибори-2025», де розгорнули біло-червоно-білий прапор довжиною 250 метрів. Участь у марші взяла лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська. Подібні марші відбулися у Литві, США, Ізраїлі. У Києві пройшов Марш пам’яті Героя Небесної Сотні Михася Жизневського та понад 70 білорусів, які загинули за Україну з 2014 року.

Павло Свердлов каже, що слідчий комітет Білорусі вже повідомив, що встановив кілька сотень учасників протестів у Варшаві та порушив проти них кримінальні справи.

Свої мітинги проводили й інші політики, наприклад Зенон Позняк. Також був представлений «Паспорт нової Білорусі» — документ, який мав замінити білоруський паспорт для емігрантів. Але наразі він не може стати реальною заміною, адже є багато бюрократичних моментів.

Марш у Варшаві за участі Світлани Тихановської, фото: Еўрарадыё

За словами Свердлова, протести 26 січня не були багатолюдними — під час еміграції люди втомилися виходити на вулицю, адже поки не було змін, і незрозуміло, як їх приведуть вуличні протести. Набагато важливіша робота, яку проводить демократичний рух, за його словами, — це допомога в розробці нових санкцій проти бізнесу Лукашенка, і насамперед проти галузей, пов’язаних із війною. А також збирання доказів для притягнення Лукашенка до відповідальності за злочини, скоєні його режимом.

З цим погоджується й Артем Шрайбман: «Найбільше зусиль докладається для того, щоб запобігти легітимізації режиму Лукашенка за кордоном і нагадати своїм міжнародним західним партнерам, що вибори не були чесними, Лукашенко не повинен бути визнаний легітимним після цих виборів. Уся їхня діяльність — це лише комунікаційна робота, й іншої можливості впливати на те, що відбувається в країні, вони не мають».

Чого чекати від Лукашенка щодо України та політичних в’язнів

Наприкінці 2024 року у соцмережах з’явилася перша за довгий час світлина білоруської політув’язненої Марії Колеснікової. Фото її зустрічі з батьком опублікував колишній редактор Nexta Роман Протасевич. Серед опозиційної спільноти виникли думки, що білоруська влада починає змінювати політику щодо політичних в’язнів, зокрема для того, щоб покращити стосунки з Заходом.

Марія Колеснікова з батьком Олександром

Проте Олександр Отрощенков каже, що Лукашенко ніякої «відлиги» не планує. «Він буквально сказав у відповідь на запитання журналіста BBC, що Білорусь є демократичною країною, тому що у його опонентів є вибір: сидіти у в’язниці або тікати за кордон. Масового звільнення людей, сотні яких перебувають за ґратами не за протести проти Лукашенка, а за підтримку України та диверсійні дії, які перешкоджали просуванню російських військ територією Білорусі, не планується», — каже журналіст.

Олександр Отрощенков, фото: Наталка Довга

Не вірить у пом’якшення режиму й Ольга Ярохіна: «Якщо йому буде вигідно звільнити політичних ув’язнених у певний момент, він їх звільнить. Якщо йому буде вигідно щось зробити для України (наприклад, повернути дітей, яких забрали), він це зробить. Але це не можна вважати ознакою того, що Лукашенко став демократом. Ніхто ніколи не міг із ним дружити чи грати з ним в ігри. Я можу тільки сподіватися, що політв’язнів буде звільнено і Білорусь більше не братиме участі у війні. Але цього точно не станеться тому, що Лукашенко нібито став кращим. Під час зустрічі з журналістами 26 січня він кілька разів говорив, що людей слід було розігнати, затримати, а не відпускати. Ось чому я не вірю в його каяття».

Можливо, в Білорусі буде якась часткова відлига, розмірковує Павло Свердлов, адже режим зацікавлений у поверненні айтівців, лікарів, підприємців: «Їм можна якось публічно пробачити “злочини” (хоча зрозуміло, що вони ні в чому не винні). Багато хто хоче повернутися до Білорусі, дехто вже повертається, ризикуючи опинитися за ґратами (і таких десятки). Тож “відлига” могла б піти на користь Лукашенку».

За його словами, політв’язні продовжуватимуть потихеньку залишати в’язниці — через закінчення термінів ув’язнення та через випадкові «помилування». Лукашенко не зацікавлений у тому, щоб тримати стільки людей у ​​в’язниці, але і звільнити всіх — не в його інтересах. Його ключові політичні опоненти залишаться за ґратами, поки в Білорусі не відбудуться зміни.

Щодо України, то, за словами опитаних медійників, поведінка Лукашенка буде цілком залежати від розпоряджень Кремля.

«Раніше я був упевнений, що майбутнє Білорусі вирішується в Україні, — каже Павло Свердлов. — Але зараз з Україною пов’язують дедалі менше надій. Війна не настільки послабила Кремль, щоб припинити підтримку режиму Лукашенка. Схоже, Росія зможе диктувати свої умови на мирних переговорах, які можуть розпочатися вже цього року. Тому потрібно подивитися правді в очі та визнати, що результат війни не стане розв’язанням проблем білоруської опозиції та поштовхом до демократичних змін у Білорусі. І Лукашенко знову розіграє карту “миротворця”, намагаючись отримати міжнародну легітимність. Це також зміцнює його позиції всередині Білорусі — людям подобається, коли він повторює, що він за мир і проти війни, і взагалі, якби не Київ і “колективний Захід”, вони з Путіним могли б закінчити війну завтра».

Анна Любакова навіть говорить, що зараз Лукашенко покладає великі надії на нову американську адміністрацію: «Лукашенко хоче вийти з ізоляції, хоче мати альтернативу Путіну і Росії. Марк Рубіо заявив про звільнення американської громадянки в Білорусі — якраз у день так званих виборів. Оце так випадковість: одразу звертається увага на факт звільнення, а не на фальсифікацію голосування. Цікаво, що ця американка з білоруським корінням за останні кілька років кілька разів їздила до Білорусі, але затримали її лише на початку грудня 2024 року, якраз перед виборами».

За її словами, Лукашенко намагається стати менш токсичним для Заходу. Його великі амбіції — бути посередником і відігравати важливу роль у майбутніх переговорах щодо війни проти України. Він хоче зміцнити свою легітимність і отримати більшу міжнародну роль. Зараз він виступає за мир, водночас забезпечуючи Росію необхідними запчастинами та маючи доступ до російського ринку.