Пам’яті старшого лейтенанта Петра Гука

Петро Гук із позивним «Кучерявий» загинув у ніч на 29 липня 2022 року в Оленівці, де росіяни вчинили воєнний злочин проти українських військовополонених.

Він був активним учасником Революції Гідності, з 2014 року приєднався до полку «Азов». Навесні 2022 року разом із побратимами боровся з російською навалою, отримав поранення. За наказом вийшов у полон з «Азовсталі» разом з іншими оборонцями Маріуполя.

Петро народився у місті Алі-Байрамли в Азербайджані, де його батько працював зварювальником на будівництві. Через 5 років сім’я повернулася до Львова. Після школи юнак з відзнакою закінчив училище за спеціальністю «Бухгалтерський облік», далі було навчання в національному університеті «Львівська політехніка». Друг Петра зі шкільних часів Костянтин згадує: «Ми були ультраправими, мали чітко виражені націоналістичні погляди та не змінювали їх протягом життя».

Петро був приватним підприємцем – надавав послуги з електрифікації будинків. У 2014 році, коли почалася Революція Гідності, поїхав до Києва, був у складі Самооборони Майдану, а влітку приєднався до полку «Азов» і переїхав до Маріуполя.

Після початку АТО служив кулеметником, а у вересні 2014 року Петра призначили комендантом бази в Маріуполі, яка була розміщена в колишній школі №62. Тут він познайомився з Валентиною, своєю майбутньою дружиною, яка тоді була директоркою цієї школи.

«При першій зустрічі відрекомендував себе: «Я Кучерявий. Я парубок. Ось мій паспорт». Позивний Петра пішов від сленгового виразу «Все буде кучеряво», тобто добре. Якщо у мене були сумніви щодо якої-небудь справи, чоловік казав: "Я ж Кучерявий, все буде кучеряво"», – ділиться спогадами дружина.

У лютому 2015 року «Кучерявий» брав участь у Павлопільсько-Широкинській операції. Після складної травми коліна й кількох операцій його перевели у сапери, він відповідав за інженерне забезпечення, був керівником відділу, що займався зведенням фортифікаційних споруд, прокладанням доріг до лінії зіткнення.

Хоча Петро командував саперним підрозділом, він не мав офіцерського звання, бо не було диплому про вищу освіту. У 2015 році чоловік подав документи до Маріупольського державного університету за спеціальністю «Туризм», а через два роки вступив до магістратури за спеціальністю «Фінансово-економічна безпека».

За словами Валентини, Петро дуже любив Україну. У нього не було своїх дітей, і він з любов’ю ставився до школярів, мріяв, щоб діти спілкувалися українською не тільки у школі, а й удома, уболівав за патріотичне виховання.

З початком повномасштабного вторгнення РФ старший лейтенант продовжував служити за контрактом, разом із побратимами обороняв Маріуполь на «Азовсталі».

6 березня 2022 року подружжя зустрілося востаннє: «Він був у піднесеному настрої, привіз роздруковані «Азовом» листівки з інформацією про події останніх днів. Дуже вірив, що вони зможуть утримати оборону Маріуполя», – розповіла Валентина.

Після виходу з «Азовсталі» Петра разом з іншими бранцями росіяни утримували в Оленівській колонії. 29 липня 2022 року захисник загинув, став жертвою відомого на весь світ теракту. Йому було 49 років.

Тільки у червні 2023 року останки Героя привезли до рідного Львова. На церемонії прощання були присутні мер Львова Андрій Садовий та мер Києва Віталій Кличко.

«Він був оптимістом. Мав перевірених життям друзів. Був справжнім і незламним патріотом. До останнього вірив, що повернеться додому... Російські окупанти були шоковані мужністю наших захисників», – сказав на похороні рідний брат Петра Роберт.

«Принципові речі завжди казав прямо в очі. Ворог знав, хто у нього в полоні», – додав побратим Петра Костянтин.

Поховали Петра Гука 29 червня 2023 року у Львові на полі почесних поховань Личаківського кладовища. У нього залишилися дружина, рідний брат та четверо племінників.

Військовий нагороджений пам’ятним знаком «Захисник Маріуполя», медаллю й відзнакою Президента України «За участь в АТО». Посмертно офіцер був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня, йому було присвоєне звання «капітан».

Шана Герою!

Фото: Ліцей #2 Львівської міської ради, LB.ua, з відкритих джерел