Європейці за свої цінності боролись би з більшою єдністю, ніж ми, — ветеран Віктор "Кузнець"

Боєць Віктор "Кузнець" – військовий взводу розвідки "Котики" 130-го ОБТрО. В цивільному житті, за прикладом дідуся, працював ковалем, напередодні великої війни отримав запрошення в народні майстри України. Попри це поїхав на фронт, а у 2024-му в одному з боїв на Донеччині, захищаючи побратимів, втратив обидві ноги. В Австралії встановили два остеоінтегративних імплантати, і вже через місяць після втрати кінцівок Віктор "встав на ноги". Детальніше – в інтерв'ю "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву".

Втрата ніг

– В травні 2022-го помер дід, після його поховання стало набагато менше обов’язків перед рідними, і я поїхав на фронт. Не міг уявити, як виглядає збройна агресія. На війні зрозумів, що треба вбивати, прийшло усвідомлення — якщо дам слабину, то просто помру.

З певного моменту звично сприймав обстріли. Під час бою, у якому втратив ноги, думав лише про те, як зберегти хлопців. Вони тільки вивантажились, скупчились — і почався обстріл. Я розумію, що цих оленів потрібно контролювати, бо вони самі собі ради не дадуть. Кажу: кидайте все і біжіть у зеленку, розосередьтесь і лягайте! Вони вказівки виконали, але я ліг раніше, чую виходи і кричу їм, щоб вони теж лягли. Намагаюсь контролювати, щоб вони не збилися у купу. Мене "лупануло", ноги налились теплом, але боляче не було. Я лежав на животі і розумів, що не можу ні перевернутися, ні накласти турнікет, рука була поранена, стати на коліна було неможливо. У лікарні мені провели операцію та ампутували ноги.

Зібрати інформацію і відштовхуватись від всіх перемінних

– Дуже багато потужних людей підштовхують тебе ставати кращим. У мене були сильні командири: я не відразу зрозумів всі їх задуми, принципи дій і деякий час навіть дозволяв собі критикувати їх підхід. Я бачив це так, а вони по-іншому. У них більше досвіду, ніж у мене і вони розуміли повну картину, а я лише верхівку. Зараз я вже дійшов висновку, що треба повністю зібрати інформацію і відштовхуватись від всіх перемінних.

Ми живемо у "Війні за реальність"

– Люди забули про власну культуру, розвиток, відповідальність, бо їх більше турбує виживання. Мені дуже сподобалась остання книжка, яку я прочитав — Дмитра Кулеби "Війна за реальність". На нас сильно впливає пропаганда, те, як нам промивають мізки політики — на нас постійно впливають.

Мені дуже подобається момент, що він простежив: з моменту 2005 року по 2017-2018 роки ми наче йдемо вперед, але люди зосереджені на постійному хабарництві, низькому рівні життя, проблемах з АТО, Донбасом, Кримом. Люди були зосереджені лише на цьому і не бачили інших проблем. Постійні вкиди медіа робили з нас стадо, яке йшло за популізмом. Нас просто привели до виживання фізично й морально.

На нас постійно ведеться вплив пропаганди

– Психологія мас залежить від того, хто ними керує і в яке русло їх направляє. Ти можеш бути максимально усвідомленою людиною, але в натовпі будеш поводити себе абсолютно інакше. Українці приїжджають за кордон і поводяться іноді дико — "чому я маю платити за це?". Вони хочуть схитрити, тому що вже звикли до такого життя. Наприклад, у Німеччині за порушення правил дорожнього руху суворо штрафують. Для наших це незвично. Хоч Європа вже багато років не знає, що таке війна, але вважаю, що європейці за свої цінності та за своє суспільство боролись би зі значно більшою єдністю, ніж ми. Тому що їм є за що боротись і тому вони одразу мобілізують всі ресурси, щоб вирішити це питання.

На нас постійно ведеться вплив пропаганди, хвалити своє болото в нашому випадку – завелика розкіш, на яку ми вже не маємо права. Однак ми це робимо, бо люди у нас у відчаї. Наші медіа на всіх парах підтримують цей наратив, бо інакше маси, які загнали за межу бідності, які виживають – просто збунтуються. А на виборах ми обираємо тих, кого нам підсовують через те, що перед цим нас доводять до розпачу маніпуляціями в медіа, а потім обіцяють полегшення.

З людей намагаються зробити скот

– Якщо не забивати людям голову сміттям – вони будуть краще себе почувати. А зараз у нас пропаганда працює так само, як у них (росіян. – Ред.). Можливо, трохи слабше, тому трошки прокидається критичне мислення.

Люди бояться робити висновки. Тому що у нас є така культура: "є у мене командир, начальник або хтось старший – він і вирішить". Є у нас така національна штука "найстарший у нас президент, значить, він у всьому винен і він має все вирішити". Для вдумливих людей інші вдумливі люди — конкуренція, ризик зниження рівня їхнього життя. Існують доволі прості індикатори, які підтверджують мою думку: найпростіше, це коли пиво коштує дешевше, ніж молоко. Це показник, що з людей намагаються зробити скот — дешевше пити, ніж нормально харчуватись. Через пропаганду люди не знають, що робити, у них немає ніякого компаса. Влада про це не турбується, бо їм невигідно. У нас таке дивне виховання: ми завжди шукаємо винних, але не розбираємось у причинно-наслідкових зв'язках.

Відповідальність

– З цим треба боротися. Треба виховувати суспільство відповідальним, давати можливість бути освіченими, здобувати освіту. Та халява і бартер, до яких нас привчив СРСР, — це безвідповідальність. Ще в 18 років я оформив собі ФОП, коли відкривав кузню, працював не втемну, сплачував податки. Вів бухгалтерію і набив на цьому багато шишок. Ще тоді я намагався діяти відповідально, хоча мене це лякало з дитинства. Саме це в собі потрібно виховувати. Спершу відповідальну людину треба виховати у собі, а потім дивитись на населення. Інакше будемо ми говорити про більшість, а самі чого варті?