Тепер українське кіно точно підкорюватиме світ. Хоча, ні, не точно

Кіно

Column

Column

Кіно

Тепер українське кіно точно підкорюватиме світ. Хоча, ні, не точно

Давайте вчергове розбиратися у нашому впливі на світові майданчики

Лєна Чиченіна

9 Лют 2025

Про це все «підкорення світу» ми багато разів чули і продовжуємо чути від самих авторів. Особливо коли вони приходять на пітчинг від Держкіно просити гроші на свій фільм. Світ, кажуть вони, повинен знати про Україну і ми про неї світу розповімо. Зазвичай усе це – абсолютна маячня та бздури. Ми про це писали недавно – почитайте.

Аж ось, відбулося те, про що Антоніна була накопала вам чуток ще минулого року. Держкіно передають назад під Мінкульт. Ми лиш думали, що усе офіційно оголосять ще у січні. Відомство в особі міністра вже встигло наобіцяти, що візьмуться за кіношну м'яку силу. Ну, це саме те, що вже згадані екзальтовані автори називають «розповісти про Україну світові».

У міністерстві наголошують, що тепер розвиток кіно посилиться у напрямку культурної дипломатії та «сприятиме міжнародному визнанню української кіноіндустрії».

Ось шо пише на сайті міністерства культур-мультур і страткому:

«Рішення Уряду забезпечить цілісний підхід до формування та реалізації культурної політики, невідʼємною частиною якої є сфера кінематографії. Відтак кінематограф отримує додаткові можливості для розкриття творчого потенціалу через інтеграцію в єдину державну стратегію розвитку культури».

А ось, що каже нам міністр Микола Точицький:

«Координація діяльності Держкіно Міністерством культури та стратегічних комунікацій дозволить ефективніше підтримувати розвиток галузі та сприяти залученню кіно як елементу культурної дипломатії. Кінематограф має величезний потенціал як важливий інструмент для посилення міжнародної підтримки України»

Пан Микола малює нам чудову картину майбутнього. Держава раптом згадала, що кіно – це класний інструмент у культурній дипломатії. Вітаю всіх із цим неймовірним здобутком. Щоправда фінансування на цесаме кіно суттєво зрізали. Тому ось вам трішечки не такого оптимістичного контексту від Антоніни:

1. Держкіно досі не випрацювало нормальну Стратегію. Та що є – це позорисько. З кіноспільнотою відомство співпрацювати не хотіло. Чекаємо, що міністерство збере фахових людей галузі і вони разом створять цей важливий документ. Бо зараз ми любимо хіба потриндіти про те, які росіяни падлюки і лізуть зі своїм гівнокіном про хороших русских мальчиков на купу фестивалів. А як їм дати раду – хто його зна.

2. Стрічки, які за ці три роки, сорі за пафос, гучно прославили нашу країну за кордоном – переважно без державного фінансування. Держкіно не було і близько причетне до цих успіхів.

3. Держкіно не напрацьовувало звʼязків із важливими світовими кіномайданчиками і не створювало теплих контактів. Тим часом як росіяни не тільки створювали, але і давно їх мали.

4. Орієнтовно у році 2017 в нашій кіноіндустрії вже було більш-менш притомне розуміння: те, що має успіх в Україні – не обовʼязково буде цікаве іноземцям. У 2022 році в галузь прийшло дуже багато телевізійників, які стали патріотами і почали активнічати, але нічого не тямили в процесах (це, до речі, ще одна причина не називати серіали кіном). Тому доведеться пройти повторну фазу розуміння, що таке внутрішній, а що таке зовнішній ринок. Де це може пересікатися, а де ні. І не пропонувати іноземцям кринжанути. Лишіть це задоволення нам.

5. З іншого боку – інколи можна і запронувати якусь ахінею. На тих же онлайн-платформах час від часу хітами стають ідіотські серіали про любов.

Вони хоч і жахливо зняті, але грамотно. Потрапляють у правильний нерв. Якщо їх гарно проаналізувати, то там навіть є схема.

Було б круто щось таке зафігачити. Але, на жаль, Оксана Байрак вже не знами. І я не жартую. Ці любовні хіти – багато в чому зроблені в її стилі. Тільки усе ж трохи якісніше.

6. І ще раз нагадаю. Держкіно (зокрема у вже згаданій недостратегії) явно демонструє зневагу до авторкого кіно. Часто це роблять телевізійники та виробники комерційного контенту. «Фу, артхаус, хто це дивиться, там персонажі ходять, мовчать і нічого не відбувається». Я в таких випадках згадую одного з гостей моєї давнішньої програмки на радіо, який вкурвився те саме слухати про джаз. І прокричав в ефірі: «Джаз - це не "фу"!»

Пропоную слоган для засідань по розробці нової кіностратегії: «Артхаус - це не "фу"!»

Бо саме авторське кіно і талановиті кінематографісти вже багато років створюють позитивний імідж нашій країні на багатьох крутих подіях. Тому, шановні, будь ласка, відчепіться від цих авторів, бо саме вони знають що і як треба робити у культурній дипломатії. І знають як саме влаштовані кінофестивалі.

7. Разом з тим, варто освоювати й інші майданчики, а не лише престижні кінофестивалі. Як той же Netflix. Для багатьох людей виявляється сюрпризом, що отой весь довгий перелік українських стрічок на на цьому ресурсі, про який з таким пафосом пишуть у пресрелізах, доступний лише на території України. А не «увесь світ побачить нас і наші страждання».

8. Ну і, власне, про нас і наші страждання. В контексті культурної, кіношної дипломатії. Ні, ні, просто ні і ще раз ні. Страждаєм мовчки. Ніхто не хоче цього бачити. Треба робити ставку на інші наративи.

Я б обрала просвітництво. Більшість іноземців досі не розуміють «що ж ти такеє?». Хто ми такі – їм непонятно. А треба шоб було понятно. Бо до понятного і симпатія є, і емпатія. Також ми можемо щось їм пояснювати про росіян. Але дуже продумано, дозовано і сміливо, гарний інтелектуальний ляпас західному суспільству не завадить.

На «Суспільне культура» недавно вийшов новий чудовий фільм Мирослави Барчук «СВО. Війна і мир». Рекомендую. Прекрасний матеріал і гарний напрямок, аби від нього відштовхнутися.