Заморозка війни та вибори: чому для України важливий досвід Абхазії

Нагадаю, що цей регіон став своєрідним заповідником для апробації механізмів політичного впливу та гри в демократію. Не маючи власних на 100% лояльних політичних груп, Кремль ставив на конкуренцію між ними та поступове створення "своїх" політичних рухів.

Регіон ідеальний для експериментів - невеликий, у військовому та економічному плані повністю залежний від Росії. Можна було експериментувати і грати в народні протести та електоральні революції. Тож не дивно, що в Абхазії були вже щонайменше чотири масштабні політичні кризи (три з них супроводжувалися масовими протестами), після яких президент йшов зі своєї посади. Так, Росія вчилася "грати в майдан" - усі три повалення президента через протести відбулися після 2014 року. Ну і, нарешті, ще один аспект - в Абхазії дійсно є свобода слова. Зі своєю специфікою, але є.

Такі особливості національної політики вимагали керуючої руки. Цю функцію довгий час виконував Владислав Сурков. У 2019 після потрапляння в опалу "здав справи" Віктору Козаку.

Але Козак, який курирує електоральні процеси в Грузії та Молдові, не показав належного результату. І в цей же час в Абхазії знову спалахнуло. Формальна причина - інвестиційний договір із РФ, яким відкривалися можливості для, фактично, скупки всієї нерухомості регіону великим російським бізнесом. Абхазький парламент спочатку раз по раз зривав терміни "ратифікації", а потім "встав на диби" і опозиційні депутати закликали народ на вулиці.

Демократія? З одного боку так, з іншого не зовсім. Ратифікація інвестиційного договору ламала стару і вигідну одній персоні схему. Суть у тому, що в поточному стані відносин безперешкодно займатися відчуженням землі, будівництвом могли структури, пов'язані з МО і Шойгу особисто. А інтерес до регіону виявляли в оточенні Чемезова і Ковальчуки. Паралельно Кирієнко все більше і більше замикав на собі питання просування російського впливу і російської "м'якої сили".

Далі все просто. Шойгу втрачає. Козак як куратор регіону виявився недостатньо неефективним у Грузії та Молдові. Ідеальний момент для великої кризи в маленькій "республіці". Одним словом, президент республіки Абхазія Аслан Бжанія йде у відставку. Не відразу, але після початку протестів РФ раптом зупинила виплати зарплати абхазьким бюджетникам. Формально могла - був рядок у планах підтримки - абхазія мала почати заробляти сама. І був скандал з ультиматумом, який поставили Бжанія влітку 2024 року - або ратифікація і гроші, або "грошей немає, але ви тримаєтеся".

Одним словом, протести, відставки, безліч кандидатів на пост президента. І новий куратор регіону - Владислав Сурков побачив можливість показати свою ефективність. Точніше, він не куратор, а менеджер. Куратором стає (і вже не приховує цього) Сергій Кирієнко.

Який, витримавши театральну паузу, показав хто переможе на президентських виборах. Один із кандидатів у президенти (за сумісництвом в.о. президента) їде в Москву і домовляється про продовження виплат зарплат бюджетникам Росією. Те, що не могли інші, цей "зробив за один день" - виплати пішли з учорашнього обіду. Паралельно з цим Кирієнко відмовив у зустрічі послідовно всім п'яти опозиційним кандидатам у президенти.

Вибори відбудуться 15 лютого. Уже скоро. Але важливо, що буде після. І тут важливим знаком стає порушення питання про розвиток відносин із Грузією. І відповідь "ні про які відносини мови бути не може, доки Грузія не підпише документ, що зобов'язує відмовитися від застосування сили щодо Абхазії". Розгойдування теми і фактично ультиматум Тбілісі відбуваються на тлі протестів у Грузії. А тепер моделюємо ситуацію - таки відбуваються переговори Гунби з Кавелашвілі. За посередництва РФ. І створюється якась "дорожня карта" майбутньої реінтеграції (або нормалізації відносин). Подібний сценарій був неможливий у попередні роки, але зараз його ймовірність різко зросла. Грузинська мрія отримує електоральні бали (реальну підтримку і вдячність населення) як партія, що просунулася у справі реінтеграції.

Росія отримує збільшення впливу на Грузію. А також прекрасний кейс "врегулювання конфліктів", який демонструватиме на зовнішній арені.

І тут ми підходимо до головного. В Україні війна і переговори у 2025 році можуть початися і навіть завершитися підписанням якогось документа. Після чого вибори (докладно логіку описував (зі схемами) у прогнозі на 2025 рік - посилання в першому коментарі). І тут кейс Абхазії вкрай важливий оскільки:

а) Цілком імовірним є підписання якоїсь дорожньої карти. Вона може стосуватися лише гуманітарних питань, може захоплювати питання економіки або навіть мати політичну складову. Для Москви важливий "процес" (тут доречно згадати мінські домовленості). І ми маємо прізвища куратора і менеджера. Обидва не вперше працюють "по Україні"

б) Ми маємо парламентські вибори в Молдові, які в Москві сприйматимуть як тренування перед спробою впливати на вибори в Україні. І ми маємо любителя яскравих електоральних кампаній і створення неявних механізмів впливу, який повернувся з "політичного заслання" (Суркова). А поруч людина, яка монополізувала вплив на російський інтернет і підібрала під своє крило залишки медіа-імперії Пригожина.

Хоча б виходячи з цих двох пунктів кейс Абхазії варто вивчати. Можна побачити, як працюють механізми, що вже сьогодні запускаються по Україні.

Джерело