Електоральні особливості української еміграції

Завдяки багатомільйонній міграції Україна сьогодні є транскордонним явищем, що неабияк упливає на життя Європи та світу. А вплив вимушеної української еміграції на політичне життя власної країни можна буде зрозуміти під час майбутніх виборів, хоч коли вони відбудуться.

Нагадування про необхідність їх проведення дедалі частіше лунають як усередині країни, так і ззовні. Республіканський сенатор Ліндсі Грем пускав пробну кулю, закликаючи до проведення виборів іще 2023 року. Відтоді американці періодично повертаються до цієї теми. Днями спецпредставник президента США з питань України та Росії Кіт Келлог заявив про доречність проведення виборів 2025 року. Така турбота про українську демократію пояснюється планами щодо запуску переговорів про припинення війни, результати яких із боку України має підписувати сторона, яка не має ризиків втрати легітимності.

Цей підхід палко підтримує кремлівський трон. Великі «прихильники» демократичних виборів — росіяни — беруть активну участь у всіх виборах у світі, крім власних. Російське втручання в українські політичні перегони має компенсувати воєнно-стратегічний провал РФ у справі знищення нашої держави.

Всередині України опозиційні політичні сили також прагнуть підрахувати виборчі голоси, бо вважають Зеленського та його менеджерів тими, хто з часом стали бенефіціарами цієї війни, не зацікавленими в її припиненні через високу ймовірність втратити владу на виборах. Влада ж усвідомлює, що завоювати електоральні уподобання без перемоги неможливо. Водночас з огляду на невідворотність виборів ведеться робота з вивчення громадської думки й навіть створюється Міністерство національної єдності. Одним з його завдань є комунікація держави з емігрантами.

Попри складність проведення виборів в осяжні терміни стає очевидним, що тема оновлення українського політикуму — одна з тих, що визначатимуть суспільне життя 2025 року не лише в Україні, а й поза її межами.

Електоральне поле набуло унікальних змін — мільйони українців перемістилися з постійних місць мешкання в тому числі за кордон і відтепер становлять демографічний прошарок із потужним виборчим потенціалом.

Характеристики електорального потенціалу вимушеної еміграції

Кількісні характеристики. За кордоном нині перебувають трохи менш як 7 мільйонів українських вимушених емігрантів, близько 5 мільйонів мешкають у країнах ЄС. Із них 2,9 мільйона українських громадян — виборчого віку (жінок — 1,9 мільйона, чоловіків — 960 тисяч). Це майже 70% від загальної кількості українців із тимчасовим захистом у Європі.

Відповідно, світова кількість потенційних закордонних виборців, з огляду на дані, надані МЗС на запит ГО «Опора» (8 177 638 осіб), могла б становити близько 4,5 мільйона осіб. За даними попередніх виборів (президентських 2019 року), загальна кількість виборців становила трохи більш як 30 мільйонів. Отже, частка уявного виборчого потенціалу вимушених емігрантів — близько 15%.

Варто згадати ще понад мільйон українських біженців, які вже проголосували квитками на Схід і перебувають у РФ та Білорусі (за даними управління Верховного комісара ООН із питань біженців). Можливість і доцільність формалізації їхньої політичної позиції на виборах — іще два питання, на які мають бути надані відповіді згідно з буквою та духом виборчого законодавства.

Отже, якби вибори відбулися зараз, значну частку виборців становили б емігранти — громадяни, які вже майже три роки живуть у геть інших умовах, аніж мешканці України, й у разі високої явки можуть неабияк уплинути на політичний курс країни.

Якісні характеристики. За даними різних опитувань, від 25 до 60% емігрантів не планують повертатися до України, й середньоарифметичний показник продовжує зростати з поглибленням адаптації українців за кордоном.

Однак вони залишаються громадянами України та мають право голосу. Яка кількість їх матиме бажання голосувати — велике питання.

Та є питання й іще більше. Частка чоловіків виборчого віку серед закордонних вимушених емігрантів становить понад 30% (майже 1 мільйон осіб). Більшість із них — військовозобов’язані й перебувають у напівлегальному стані з погляду консульського обліку. А отже, мають перепони щодо реалізації своїх виборчих прав. Лише один із 16 українців за кордоном перебуває на консульському обліку. Станом на 21 червня 2023 року таких громадян було трохи більш як 493 тисячі, й 88% із них є повнолітніми.

Хай там як, але велика кількість громадян за кордоном має значний електоральний потенціал. Рівень впливу емігрантів на політичний курс країни можна побачити на прикладі нещодавніх виборів у Молдові та Грузії.

«Буття визначає свідомість», а тому логічно, що емігранти завжди голосують не так, як громадяни всередині країни.

Очевидна причина того, чому мешканці Молдови та Грузії не віддають більшість голосів прозахідним політичним силам, — війна в Україні. Вони бояться російської агресії у відповідь на відверто прозахідний курс. Водночас російська еміграція та обхід росіянами західних санкцій привели в ці країни додаткові гроші.

Кількість грузинів, які беруть участь у голосуванні за кордоном, є невеликою, тому  погоди не робить. А от якби не молдавська закордонна діаспора, то результати торішніх президентських виборів у Молдові могли бути геть іншими.

Українці за кордоном теж голосують інакше, ніж мешканці України. На попередніх виборах вплив українських діаспорян на результати завжди був незначним через їх мізерну частку й низьку явку. Це підтверджують показники попередніх виборів 2019 року, коли з 449 174 осіб, включених до списків виборців на закордонних дільницях, проголосували тільки 59 830 (13%).

Проте відтепер вплив закордонних виборців виглядає для України значно актуальнішим, ніж для будь-якої країни світу. Тож з огляду на унікальну демографічну ситуацію та структуру інтересів українців за кордоном можна очікувати на виборах геть несподіваних результатів. Що, як поточні інтереси українських емігрантів та емігранток більшою мірою збігаються не з політичним курсом на євроатлантичну інтеграцію, розвиток системи безпеки та військові реформи, а з наративами «мир за всяку ціну», «Захід нас використовує», «Україна ніколи не буде в НАТО», «відкриймо кордони» та «амністія всім ухилянтам»?

Поточні інтереси

На тлі зазначеного вище варто розглянути структуру поточних інтересів вимушеної української еміграції.

Дві основні категорії українців за кордоном визначаються бажанням повернутися або не повертатися до України. Відповідно до цих прагнень, емігранти окреслюють майбутні перспективи відносин із батьківщиною.

Не повернуться. Тих, хто перебуває за кордоном, а також тих, хто планує назавжди покинути Україну, передусім цікавитимуть:

• Доля майна, що залишилось в Україні
• Відкриття кордонів
• Возз’єднання сімей за кордоном
• Загроза припинення пільгових умов через надання тимчасового захисту в країнах Європи
• Отримання нового громадянства

Повернуться. Переміщені українці, які бажають повернутися чи розглядають можливість повернення, зважатимуть на настання таких умов:

• Довгострокове вирішення безпекових ризиків
• Житлові питання
• Статус чоловіків, які ухилялися від мобілізації за кордоном
• Можливості для здобуття освіти, отримання роботи та ведення бізнесу
• Масштаби відбудови
• Державна підтримка

З плином часу адаптація українців за кордоном поглиблюється. Відповідно, кількість тих, хто не планує повертатися, збільшується, а кількість тих, хто цікавиться політичним життям в Україні, зменшується. Отже, що далі відкладаються вибори, то меншою буде участь у них українських емігрантів.

Що заважає проведенню виборів якнайшвидше?

Окрім призупинення війни, є низка бар’єрів для того, щоби громадяни могли повноцінно обирати та бути обраними:

• Мільйони українських громадян вилучені з життя в Україні формально, фізично та ментально. Припинення бойових дій, відкриття кордонів, а також заходи та певний час, необхідний для виконання передвиборчих дій, — ключові умови для проведення виборів.
• Загрози низької явки виборців. Більшість українських громадян за кордоном не перебуває на консульському обліку. За даними опитувань, 25–50% не планують повертатись. У підсумку значна частина емігрантів або не зможе взяти участь у виборах, або може їх проігнорувати.
• Технічні проблеми. В умовах, коли мільйони виборців перемістилися з постійних місць мешкання, технічна організація голосування пов’язана з низкою проблем. Можливість електронного голосування потребує реформ законодавства та має ризики хакерських втручань. Довіри до онлайн-виборів не додають технічні аварії, що стаються, зокрема, через ворожі кібератаки. Останні приклади грудня 2024 року — зрив онлайн-голосування за Громадську антикорупційну раду МО України або злам державних електронних реєстрів, які надовго призупинили роботу.
• Брак фінансів. Востаннє, коли президент Зеленський відповідав на пропозиції західних партнерів щодо необхідності виборів, він озвучував цифру близько 5 млрд грн, необхідних для їх проведення, й наголошував, що джерелом цих коштів мають бути західні ініціатори українських виборів.
• Організаційні проблеми. Проведення виборів передбачає низку питань, відповіді на які навіть не починали обговорювати: чи потрібно відкрити кордони? Чи мають західні країни анулювати тимчасовий захист для українських мігрантів (а якщо так, то в якому статусі вимушені емігранти мають перебувати там до повернення)?
• Нові міграційні загрози. Взаємодія із західними партнерами. Треба враховувати, що баланс між українцями по обидва боки західного кордону може змінитися на користь частки емігрантів у разі, якщо напередодні проведення виборів буде відкрито кордони. Як наслідок, протягом щонайменше декількох місяців спостерігатимуться нові різноспрямовані хвилі міграції. Якщо Україна та країни ЄС не запровадять механізмів стримування таких хвиль, то є підстави вважати, що багато українців проголосують квитками на поїзд у бік Заходу.

Та є й ще одна перепона — розуміння українцями вразливості політичного поля для втручань і маніпуляцій. Застосування інноваційних інструментів впливу на електорат через соціальні мережі та відеосервіси дає змогу ефективно просувати до влади політиків-шоуменів із контроверсійними поглядами та навіть без політичного бекграунду, як, наприклад, на поточних президентських виборах у Румунії. До того ж можливості рашистських ботоферм за кордоном значно ширші, ніж на теренах мовлення телемарафону. Москва намагатиметься розколоти українське суспільство старими добрими наративами — армія, мова, віра, тільки від російського виробника. В Україні ж до цих традиційних ліній розмежувань додалася нова: поїхав—залишився.

Тому більшість українців, згідно з опитуваннями, вважає запуск електоральних перегонів передчасними. Проте кількість тих, хто прагне пришвидшення проведення виборів, зростає.

Підсумовуючи, треба зауважити, що попри настання ключових умов і вирішення організаційних проблем, які дадуть змогу провести вибори, потрібна цілеспрямована комунікація з вимушеною українською еміграцією. Незалежно від дати майбутніх виборів електоральний цикл уже розпочато, а отже, комунікаційні стратегії з еміграцією треба запускати вже зараз.

Комунікаційна політика, спрямована на переміщених за кордон українців, має включати:

• Донесення зрозумілих пропозицій із боку громад, бізнесу та держави
• Консультації з боку фахівців
• Протидію дезінформації (особливо з боку РФ)
• Проведення досліджень та опитувань думки емігрантів
• Налагодження зв’язків між еміграцією та громадами, зокрема залучення емігрантів у життя громад.

Ті політичні сили, які налагодять ефективну комунікацію з емігрантами, отримають голоси українців за кордоном. Вибори ж можуть із головної загрози для української державності перетворитися на інструмент ефективних змін та заохочення українців до повернення.