Зустріч Трампа з Путіним: що президенту США важливо врахувати до і під час переговорів з Росією щодо України

Що Трампу слід пам’ятати і взяти до уваги до та під час переговорів з Путіним? Чому швидка угода з Кремлем неможлива, попри завзяте бажання 47-го президента США? Про це в традиційному опитуванні Центру "Нова Європа".

Новий президент США Дональд Трамп визначив одним із пріоритетів своєї зовнішньої політики припинення російської війни проти України. З його заяв зрозуміло, що переговори американських посередників із представниками країни-агресорки вже розпочалися. Світ в очікуванні прямих переговорів американського лідера з російським керівником. Центр "Нова Європа" вирішив звернутися до досвідчених дипломатів, аналітиків, які розуміються на російських методах ведення переговорів, із запитанням: 

"Що важливо було б врахувати президенту США перед початком (і під час) переговорів з Путіним щодо України?". Відповіді публікуємо в рамках традиційної рубрики на ТСН.ua - "Нова Європа цікавиться".

Ключові рекомендації на основі отриманих відповідей:

1. Перші переговори – з партнерами. Не починати переговорів із російською стороною без серйозної підготовки. Перед переговорами з росіянами президент США має провести консультації з колегами з України, ключовими європейськими лідерами.

2. Розумна команда. Трампу потрібно зібрати кваліфіковану команду, довірити їй виконання складної роботи – зокрема, ця команда має інформувати президента США про докази брехні та фальсифікацій Путіна.

3. Межі гнучкості і гарантії безпеки. Президент Трамп має розуміти перед переговорами межі потенційної гнучкості Києва, а також те, які безпекові зобов’язання можуть взяти на себе західні партнери перед Україною.

4. Не розраховувати на швидке вирішення. Трампу слід протистояти спокусі вважати швидке, але тимчасове рішення, значним досягненням.

5. Росія – слабка. Як би Путін не намагався це приховати, але Росія вступає в переговори з вкрай слабкими позиціями та гострою потребою в полегшенні катастрофічної шкоди, яку вона сама ж собі завдала війною.

6.  Грати в довгу. Путін має підстави вважати, що час на його боці, але ця перевага втрачає сенс, якщо Захід продовжить підтримувати Україну та посилювати тиск на Росію.

7.  Впровадження концепції "мир через силу". Аби посилити важелі впливу на Кремль, США мають ухвалити рішення щодо надання масштабної довгострокової військової допомоги, співпрацювати з G7 для перерахування України заморожених активів Росії, посилити економічні санкції проти РФ. Важливим є також виконання обіцянки щодо вступу України до НАТО.

8.  Геймченджер - європейські війська. Хоч це і найбільш проблематичне рішення, але саме воно може стати потенційним геймченджером - США і країни Європи мають бути готовими відправити війська до України для підтримки перемир’я.

9.  План щодо залучення України, ключових країн Європи до переговорів. У Трампа має бути план залучення України, інших важливих стейкхолдерів Європи до обговорення. Переговори лише між США і РФ не принесуть сталого завершення війни.

10. Жодної втаємниченості. Втаємниченість призведе до власного трактування російською стороною кожного питання і навіть порядку денного.

11.  Незмінні переговірники. Одна й та ж особа має вести переговори упродовж усього переговорного процесу і за всім переліком питань. Інакше переговори нагадуватимуть "день бабака".

12.  Уникати часових обмежень. Важливо уникати затвердження регламентних процедур для переговорного процесу чи таймінгових обмежень.

13.  Все під запис. Діалог має стенографуватися та записуватися у відео- та аудіорежимах. Це дозволить уникнути перекручування слів і позицій.

14.  Уникати спільних пресрелізів, заяв, запрошень, неформальних зустрічей. Переговори завжди будуть супроводжуватися провокаціями з боку російської сторони.

15.  Перевірка фактів. Потрібно перевіряти всі заяви, "факти" росіян: відволікання на маніпулятивну напівправду – інструмент дезорієнтації учасників переговорів.

Стівен Пайфер, позаштатний старший науковий співробітник Brookings Institution, посол США в Україні в 1998-2000 роках

Президент Трамп не має починати обговорення російсько-української війни з російською стороною без серйозної підготовки. Це стосується, зокрема, консультацій із президентом Зеленським та ключовими європейськими лідерами, а також посилення американських важелів впливу.

Трамп має поговорити з Зеленським, аби зрозуміти потенційну гнучкість позиції Києва, а що буде неприйнятним. Минулого року Зеленський запропонував гнучкість щодо питання територій, але, очевидно, пов’язав його з чіткими гарантіями безпеки, в ідеалі, з членством в НАТО. Президент США має знати українську позицію до того, як почне говорити з Путіним.

Трамп також має проконсультуватися з європейськими лідерами, зважаючи на військову та фінансову допомогу, яку Європа надає Україні, та їхню пряму зацікавленість у тому, як війна має завершитися. Ключовим питанням будуть безпекові зобов’язання перед Києвом: членство в НАТО, двосторонні гарантії чи щось інше.

Путін зробив ставку на максималістську позицію й спробує зманіпулювати Трампом під час двосторонньої бесіди. Президент США повинен швидко здійснити ці кроки, аби максимально посилити важелі впливу на Кремль:

• звернутися до Конгресу, аби він ухвалив рішення щодо надання $40-50 млрд військової допомоги Україні;
• співпрацювати з країнами G7 для арешту заморожених активів російського Центробанку та перерахувати їх до фонду для України;
• і посилити економічні санкції проти РФ.

Ці кроки стануть чітким сигналом для Путіна, що військова та економічна ціна його агресивної війни зростатиме, якщо він не буде готовий послабити свої вимоги й чесно вести переговори. Тож, у Трампа має бути план, як швидко ввести українців та європейців в обговорення. Переговори тільки між США та РФ не принесуть сталого завершення війни. Такий процес потребує підготовки та терпіння. Можливо, Трамп не славиться цими характеристиками, але вони йому необхідні, якщо він хоче досягти успіху в цьому напруженому переговорному процесі.

Роман Безсмертний, представник України в політичній підгрупі контактної групи з врегулювання конфлікту на сході України у 2015-2016 роках, а також 2019 року

Російська сторона завжди розглядала й буде розглядати будь-які переговори як продовження війни, а не інструмент декларованого миру. Російська сторона не оперує принципово поняттям компроміс, а ставить за мету продовження війни в інший спосіб. Будь-яке формулювання, що буде озвучуватися сторонами як компроміс, буде мати російське трактування винятково в інтересах РФ.

Під час ведення переговорів неприпустимо вдаватися до їхньої закритості, вузького кола учасників, виокремлення частини питань для розмови окремим групам чи переговірникам. Такий крок завжди призведе до конфлікту між групами чи переговірниками, що буде трактуватися РФ, як навмисні дії іншої переговірної сторони з метою зриву переговорів.

Втаємниченість призведе невдовзі до власного трактування російською стороною кожного питання й навіть порядку денного. Якщо вести переговори, то лише однією і тією ж особою протягом всього переговорного процесу і за всім переліку питань. Інакше це буде суцільний "день бабака".

Рішення мають ухвалюватися за переговірними позиціями винятково на найвищому рівні. В жодному разі недопустимо передоручення чи уповноваження для ухвалювання рішень. Важливо уникати затвердження регламентних процедур для переговорного процесу чи таймінгових обмежень. Російська сторона завжди паразитує на подібних речах, намагаючись створити цейтнот для учасників переговорів, що ставить в умови прийняття швидких, непідготовлених, непродуманих рішень і навіть коментарів.

Діалог має обов’язково стенографуватися та записуватися у відео- та аудіорежимах. Учасники переговорів мають уникати спільних пресрелізів, заяв, запрошень на різного роду вечірки, неформальні зустрічі. Де б не відбувалися переговори, вони завжди будуть супроводжуватися провокаціями з боку російської сторони. Будь-яку пропозицію російської сторони треба сприймати як пастку.

Недопустимо під час вироблення рішень передоручати редагування остаточних текстів стороннім особам, особливо, коли буде застосовуватися подвійний чи потрійний переклад. Потрібно усвідомлювати, що всі учасники переговорів будуть піддаватися постійному інформаційно-психологічному впливу, силовому тиску. Для цього РФ використовує маніпулятивні інформаційні кроки під час переговорів. Відволікання на маніпулятивну напівправду – інструмент дезорієнтації учасників переговорів. Факти та інформація мають перевірятися, нічого не приймати за правду.

Деніел Фрід, колишній посол США в Польщі та почесний співробітник Atlantic Council родини Вайзер (США)

Як зазначав Джордж Кеннан майже 80 років тому, Кремль залишається "непідвладним здоровому глузду, але дуже чутливим до логіки сили" (Джордж Кеннан "Довга телеграма", 1946 рік, надіслана з посольства США в Москві).

США не варто очікувати доброї волі чи пошуку спільних інтересів із президентом Росії Владіміром Путіним у будь-яких переговорах щодо України. Задекларовані цілі російської війни включають знищення українського суверенітету, підкорення України контролю Кремля, та, хоч це і не прямо зазначається, знищення національної та культурної ідентичності України. Росія схильна порушувати умови будь-якої досягнутої угоди. Вона також схильна уникати будь-яких переговорів, наполягаючи на попередніх умовах, як, наприклад, фактична капітуляція України, визнання Україною і Заходом анексії українських територій Росією, "гарантії", що Україна ніколи не зможе вступити в НАТО і/або ЄС та схожі вимоги, які б призвели до потрапляння України під російське панування.

Існує думка, що немає жодного сенсу говорити з Росією щодо України, і вона не позбавлена сенсу. Але, зважаючи на несприятливе співвідношення сил, як зазвичай казали представники СРСР, можливо досягти або формальної, або, найімовірніше, ad hoc домовленості з Росією, що передбачатиме перемир’я приблизно за наявною лінією зіткнення. В такому разі Росія може заявити про свого роду перемогу. Якщо перемир’я супроводжуватиметься сталими гарантіями безпеки (найкращою такою гарантією є вступ до НАТО), то така домовленість могла би бути корисною неокупованій або вільній Україні.

Для досягнення такого результату США та Європа мають посилити тиск на Росію, наприклад, шляхом санкцій та інших заходів для обмеження російських доходів від експорту нафти й газу. Також через збільшення поставок озброєння до України, і, хоч це і найбільш проблематичне рішення, але саме воно може стати потенційним геймченджером - бути готовими відправити війська та військових підрядників до України для підтримки перемир’я і навіть до його початку. Війська будуть європейськими, але мали б отримати американську підтримку, зокрема в небі.

Путін навряд чи погодиться на домовленість, що посилить безпеку України. США та Європа мають приготуватися діяти в будь-якому разі: демонстрація рішучості може переконати Путіна говорити серйозно, виходячи з розуміння того, що він не переможе ані зараз, ані в майбутньому.

Саймон Сміт, посол Сполученого Королівства в Україні у 2012-2015 роках

Дональд Трамп діє дуже персоналістськи. Він легко переконує себе, що його особиста харизма (або здатність залякувати) матиме вирішальний вплив. Деталі та складні питання його мало цікавлять.

Росіяни діятимуть протилежним чином. Від самого Путіна і вниз за ієрархією вони підходитимуть до переговорів, детально опрацьовуючи всі питання.

Трампу потрібно зібрати розумну команду, довірити їй виконання складної роботи і — що особливо важливо — довіряти їй, коли вона покаже докази брехні та фальсифікацій Путіна. Коли ж команда нагадуватиме йому, що успіху неможливо досягти швидко й без наполегливої роботи, йому знадобляться терпіння та рішучість, щоб це усвідомити.

Росіяни будуть надзвичайно складними та часто виснажливими переговірниками. Ті, хто веде з ними переговори, нерідко помилково сприймають таку манеру як ознаку сили Росії. Водночас США чи будь-якому іншому переговірнику не варто зневажливо ставитися до російської сторони. Однак слід пам’ятати, що, як би Путін не намагався це приховати, Росія вступає в переговори з вкрай слабкими позиціями та гострою потребою в полегшенні наслідків катастрофічної шкоди, яку вона сама собі завдала вторгненням до України.

Трампу доведеться протистояти спокусі вважати швидке, але тимчасове рішення (наприклад, негайне припинення вогню, щоб виграти час для узгодження довгострокової угоди), значним досягненням. Він має усвідомлювати ризик того, що "тимчасове" припинення вогню легко може перетворитися на постійний факт (2025 року перемир’ю у Корейській війні виповниться 73 роки). Успіх США в переговорах із Росією не залежатиме від жодної особистої хімії між Трампом і Путіним. Він вимагатиме створення значного тиску на російську сторону. Попри свою слабкість, росіяни можуть уникнути цього тиску, але США мають бути готові чітко заявити: "Якщо ви відвернетеся від прагматичного й реалістичного рішення, ми подвоїмо нашу підтримку України в її боротьбі за спротив і відсіч вашому вторгненню".

Ерік Грін, науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace, колишній спецпомічник президента Байдена та старший директор з питань Росії та Центральної Азії в Раді нацбезпеки

Грати в довгу. Путін має підстави вважати, що час зараз на його боці: Росія захоплює території та, схоже, має більші резерви живої сили, озброєнь і фінансів, ніж Україна. Але ця перевага втрачає сенс, якщо Захід продовжить підтримувати Україну та посилювати тиск на Росію.

Сукупний ВНП країн НАТО приблизно у 25 разів перевищує російський. За вартість кількох чашок кави на місяць із кожного громадянина Захід може забезпечити Україну необхідною зброєю та економічною підтримкою для оборони. Використання $300 млрд заморожених російських активів для фінансування України ще більше доведе, що Путін не зможе пережити нас. Посилення санкцій і експортного контролю підірве фінансовий запас міцності Кремля та загострить проблеми його економіки, зокрема високу інфляцію, нестачу робочої сили, відтік мізків і надмірну залежність бюджету від військових витрат.

Однак економічний тиск – не головний чинник. Путін почне серйозно розглядати переговори лише тоді, коли побачить, що його війська зайшли в глухий кут або зазнають поразки. 

Президент Трамп знову озвучив гасло Рейгана "мир через силу", і немає кращого способу продемонструвати могутність Америки, ніж допомогти Україні завершити цю війну на вигідних для США умовах. На полі бою це означає пришвидшення інтеграції України з НАТО через промислову співпрацю, спільні тренування та розгортання оборонних систем для захисту цивільного населення. На дипломатичному рівні концепція "мир через силу" передбачає виконання обіцянки НАТО щодо вступу України до Альянсу після завершення війни. Це дозволить Україні продовжувати розвиток сучасної армії та стане гарантією від майбутньої агресії з боку Росії.

Підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Матеріал відображає позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".