Чому гарантії безпеки для України без НАТО — це ілюзія

Найкращі гарантії безпеки – не "boots on the ground" (солдати на землі), а "wings in the sky" (повітряні сили в дії), і без НАТО Європа не зможе їх забезпечити.

Трамп хоче швидко зупинити війну, укласти угоду і покласти на європейців забезпечення її виконання, зокрема у вигляді розміщення військ.

Американці не хочуть брати на себе жодних додаткових зобов’язань, тому членство у НАТО для України – off the table, не розглядається. Але отриманий у результаті мир має бути міцним – як мінімум наступні три роки, поки нинішня адміністрація у владі.

Отже, постає питання про гарантії миру, тобто гарантії безпеки для України. Що це може бути, не абстрактно, а конкретно?

Європейські наземні контингенти ніяк не зможуть стати достатньою гарантією. Ані 50 000, про які згадувала західна преса, ані 200 000, як казав Володимир Зеленський.

200 000 готових бійців у європейців немає у наявності і близько. Їх присутність не була б реально стримувальним (deterrent) фактором для москалів, які можуть виставити мільйонну наземну армію.

Що може стримати нову агресію – це загроза отримати масовані далекобійні удари по військах вторгнення і по території агресора. Це можуть забезпечити літаки і наземні ракетні комплекси.

Ракети наземного базування (крилаті та/або балістичні) з радіусом дії більш ніж 300-500 км, не кажучи вже про 1000 км, – у Європі практично відсутні. Є лише морського базування у британців і французів – але навряд чи вони надсилатимуть ракетні кораблі для патрулювання Чорного моря (?).

Американські далекобійні крилаті "Томагавки", в оригіналі морського базування, віднедавна мають також комплекси наземного базування. Як стало зрозуміло з витоків західної преси, саме їх мав на увазі Володимир Зеленський у пункті 4 про "пакет стримування" у презентованому восени минулого року Плані перемоги.

Чи захочуть американці їх розмістити в Україні? Навряд.

Інша далекобійна зброя – це літаки з ракетами – тими ж британськими Storm Shadow, французькими SCALP, німецькими Taurus, американськими JASSM тощо. Їх у європейців (та й в американців) набагато більше, ніж ракет наземного базування. Бо доктрина НАТО – вести війни з перевагою у повітрі.

Власне, це те, про що українці волали у 2022 році, – NATO, close the sky over Ukraine, закрийте небо над Україною! Досвід наступних трьох років довів, що було зрозуміло ще тоді, – що без переваги у повітрі наземна війна не буде успішною. Тому нам для deterrence більше згодилися б 100 – 200 європейських літаків, ніж 100 000 – 200 000 європейських піхотинців. На відміну від наземних далекобійних ракет, у європейців є досить багато літаків. У теорії, якщо скласти всі повітряні флоти європейських країн-членів НАТО (включно з Британією і Туреччиною), то тільки винищувачів отримаємо понад 1500 у строю. Це більше, ніж у ВПС РФ (1300 винищувачів).

Але на практиці, Європі може бути непросто надати навіть 10% своїх літаків для захисту України.

Найбільш значними могли б бути спільні внески Франції (185 винищувачів), Британії (144), Італії (139), Іспанії (137), Німеччини (192). Разом це 797 – майже 800 винищувачів! До того ж у чотирьох із цих країн (крім Франції) це переважно одна модель літака – Eurofighter, що полегшує логістику.

Але європейці не мають інфраструктури підтримки подібних самостійних операцій без американців – супутники, розвідувальні літаки тощо (причому багато, стільки, скільки треба для такої досить великої операції).

Тобто, якщо навіть європейці надають свій повітряний флот – вони повинні мати підтримку такої операції з боку США. Найпростіше і найпрактичніше – у рамках НАТО. Тобто, це має бути повітряна операція НАТО з захисту українського неба.

Американський внесок міг би бути і безпосередній – адже у них у Європі розміщено 200 літаків (всіх типів), але ж вони не хочуть.

Але, наприклад, американці могли б додатково посилити українські ВПС, передавши нам свої F-16, – адже їх у них на зберіганні понад 1000 одиниць різних модифікацій. Умовно, додаткова сотня F-16 від США для України зменшить кількість потрібних європейських літаків на українських аеродромах.

Можливо, ця адміністрація не захоче надавати ці літаки як допомогу – але якщо купити? За європейські кошти, як пропонував Рютте.

До речі, не обов’язково водночас розміщувати всі ці літаки в Україні – частина може бути розміщена поблизу, на аеродромах Польщі та Румунії.

Принципове питання тут буде мандату, або rules of engagement. Ключове: чи готові будуть ці літаки завдавати (далекобійних) ударів у відповідь по території РФ? Чи це буде суто air policing місія для посилення ППО? Можливо, включно з авіаційними ударами по військах РФ на території України?

Якщо водночас Україна не член НАТО, то це операція поза територією НАТО. Отже, напад на європейські літаки в українському повітряному просторі чи на українських аеродромах не буде вважатися нападом на ці держави у сенсі статті 5 Вашингтонського договору.

Але якщо ці літаки завдають ударів по РФ – то РФ може у відповідь ударити по території цих країн? І тоді вже включається стаття 5. Якщо європейські та американські гарантії безпеки для України серйозні, то вони мають бути готові до такого сценарію. Але не факт.

Зрештою, виникає логічне питання: якщо НАТО надає гарантії безпеки Україні і захищає українське небо – то чому б НАТО не мати також український внесок у власну безпеку? Тобто, чому тоді вже не включити Україну у НАТО?..

Що й слід було довести.

Оригінал