Ленд-ліз Трампа. Яку партію розігрує президент США?

Член Палати представників США, республіканець Джо Вілсон, оголосив, що ініціює законопроєкт, який «надасть президенту Дональду Трампу повноваження постачати Україні зброю за програмою ленд-лізу». Що криється за цієї ініціативою: стратегія, що поєднує силу та дипломатію і розкриває справжню гру, яку затіяв Трамп на міжнародній арені чи просто позиція окремого конгресмена-яструба?

Хто такий Джо Вілсон і який у нього зв’язок із Дональдом Трампом?

Джо Вілсон – конгресмен від Республіканської партії, який відомий своєю різкою манерою висловлюватися й доволі консервативними поглядами. Найбільш резонансний у минулому вчинок – вигук «You lie!» під час виступу президента Обами в Конгресі у 2009 році. Вілсон переважно підтримував ініціативи Дональда Трампа, коли той уперше обіймав посаду президента. Хоча він не належав до найближчого кола «трампівців», однак голосував за більшість законопроєктів, лобійованих республіканською адміністрацією. Водночас Джо Вілсон відомий тим, що неодноразово виступав за жорстку протидію агресивним діям росії та за розширення військової допомоги Україні (ще з 2022-2023 років). Таким чином, його позиція збігається з частиною республіканців, які вважають за доцільне допомагати Україні зброєю, попри те, що у самій партії чимало «ізоляціоністів», які воліли б мінімізувати зовнішні витрати.

Чи може Вілсон це робити «з узгодженням» із Трампом?

З погляду формальної процедури будь-який член Палати представників має право вносити законопроєкти. Однак, коли йдеться про настільки масштабні ініціативи (особливо в секторі оборони й зовнішньої політики), зазвичай це узгоджується з адміністрацією президента. Якщо законопроєкт не матиме «благословення» Білого дому, його шанси пройти Конгрес зменшуються. З огляду на те, що Джо Вілсон підтримує Трампа і вже є одним із конгресменів «трампівського крила», він міг отримати зелене світло від команди президента або навіть безпосередньо від Трампа.

Навіщо Дональду Трампу ленд-ліз?

Іще за адміністрації Байдена (2022) було ухвалено Закон про ленд-ліз для України, який надавав чинному президентові (тоді – Байдену) повноваження швидше й простіше передавати Україні військове обладнання. Але Байден ним так і не скористався, віддавши перевагу іншим механізмам допомоги Україні. Цілком можливо, що нова ініціатива Вілсона передбачає продовження/розширення цієї програми саме під президента Трампа: з новими фінансовими лімітами, спрощеними процедурами або з додатковими пунктами, які раніше не були передбачені. Та й в цілому: Байден цього не робив, а Трамп зробить.

У передвиборчій риториці Трамп часто наголошував, що він «закінчить війну швидко» й «змусить росію домовлятися», але водночас не хотів виглядати «м’яким» щодо Путіна. Тож закон про ленд-ліз, спеціально ініційований «під Трампа», – це жест: «Трамп має у руках сильний інструмент для продовження чи посилення тиску на росію, якщо вона не піде на вигідні США (та Україні) умови миру». Для внутрішньої аудиторії (електорату) це формує образ рішучого лідера, який, з одного боку, говорить про мирні перемовини, а з іншого – тримає «військову опцію» максимально відкритою.

Якщо Трамп хоче вести свої перемовини з Кремлем, йому потрібні «аргументи сили»; ленд-ліз і є таким аргументом. Чим більше «легальних» повноважень на швидке переозброєння України матиме президент, тим потужніший у нього важіль впливу у переговорах.

Як це вписується в ініційований Трампом перемовний трек щодо завершення війни?

Трампова теза про «швидке закінчення війни» базується на обіцянці змусити обидві сторони сісти за стіл переговорів і «дати щось росії та щось Україні» – принаймні так лунали його меседжі під час передвиборчих виступів. Проте, щоби не виглядати «слабким», Трамп тепер має продемонструвати готовність США продовжувати й навіть посилювати військову підтримку України. Це своєрідний ультиматум путіну: або йдете на прийнятні умови, або США додатково озброюють Україну.

Частина республіканців прихильна до ізоляціоністських поглядів («не втручаймося в чужі війни»), але є й «яструби», які вважають росію загрозою і наголошують на потребі посиленої військової допомоги Україні. Трампу потрібно об’єднати ці крила в межах своєї адміністрації, тож він веде складну гру: обіцяє пришвидшити мир, але й має демонструвати готовність до силового тиску. Закон про новий ленд-ліз чи його розширення – це демонстрація сили.

Такий підхід загалом у традиціях зовнішньої політики США (особливо республіканських адміністрацій): сильна армія та постачання зброї союзникам як інструмент, який змушує опонента йти на поступки під страхом поразки. Це – класичний підхід «пропонуємо мир, але якщо не візьмете, то буде ще більше війни з нашого боку» (завдяки посиленню України). Тож для Трампа це може бути цілком узгоджений план: ленд-ліз стає серйозним важелем, аби тиснути на Кремль.

Що це означає для самої України та міжнародної ситуації?

В принципі шанси на ухвалення закону Вілсона високі. Якщо Білий дім дає зелене світло, то республіканці не підуть проти волі Трампа, а демократам буде складно відмовлятись від підтримки такої ініціативи, бо не так давно вони самі її просували. Це означає, що Україна матиме розширені канали постачання зброї, можливо, більш сучасних систем і на більш гнучких фінансових умовах.

Водночас і це важливо, Трамп, як президент, може використати цей закон іще до голосування в Конгресі (чи під час) як елемент тиску в переговорах. Тобто публічно казати: «Ось, дивіться, Конгрес готує закон – якщо ви (москва) не прийдете на наші умови, нам буде ще легше й швидше надавати українцям зброю».

Цей крок може викликати суперечки у самій Республіканській партії. Частина «трампівців» на словах виступала за скорочення міжнародних витрат і критикувала «гроші на чужі війни», тож їм може бути незручно голосувати за ще більший ленд-ліз. Проте команда Трампа може спробувати обґрунтувати це як «необхідне короткочасне вкладення задля досягнення сталого миру», поєднуючи меседж «силової дипломатії» зі швидким завершенням війни.

Таким чином, ініціатива Джо Вілсона про надання Дональду Трампу «спеціальних повноважень» з ленд-лізу, найімовірніше, є синхронізованою політичною акцією, що відображає трампівську лінію на поєднання переговорів із жорсткою позицією. Це допомагає Білому дому Трампа піаритися на внутрішній арені (демонструвати силу), а також тиснути на Кремль в межах «мирних перемовин», проголошених Трампом як один із важливих пріоритетів другого президентського терміну.