Зруйнувати, приборкати, торгувати: як Туреччина переписує майбутнє Сирії

HTS (Hayat Tahrir al-Sham, Хаят Тахрір аш-Шам) не є прямими проксі Туреччини в лавах повстанців. Але група вже давно культивувала тісні робочі стосунки з Анкарою, оскільки повстанці контролювали Ідліб — провінцію на турецькому кордоні на півночі Сирії. Три мільйони сирійців, що живуть в Ідлібі, залежали від Туреччини в питаннях міжнародної допомоги та безпеки.

З часом турецькі чиновники налагодили стосунки з загадковим лідером HTS та нинішнім перехідним президентом Сирії Ахмедом аль-Шараа. Це дає Анкарі значний важіль впливу на групу.

Турецькі лідери тепер прагнуть сформувати майбутнє управління Сирією, не лише з погляду стабільності, а й створення системи, що відображатиме власний політичний еталон. Турецька консервативна еліта була б задоволена, якщо Сирія стане відображенням самої Туреччини: консервативною, конкурентною та централізованою — навіть якщо це означатиме, що консервативна сунітська більшість домінуватиме на політичному ландшафті.

Однак турецькі політики закликають нових лідерів Сирії створити перехідну урядову владу, яка зможе стабілізувати стосунки з різними громадами країни, від курдів до друзів, і задовольнити міжнародні вимоги щодо представництва та поміркованості.

Ісламський радикалізм

Питання поміркованості та толерантності в Сирії пов'язане з тим, чи залишаються нові правителі країни джихадистами в душі. Шараа має у своєму резюме як Ісламську державу (ISIS), так і Аль-Каїду, хоча HTS зрештою воювала з обома групами. За словами турецьких чиновників, вплив Туреччини на півночі Сирії допоміг пом'якшити HTS у її управлінні Ідлібом.

Турецькі лідери, здається, вірять, що Шараа достатньо прагматичний, щоб дослухатися до вимог дамаських еліт і сирійських меншин, а також регіональних сил, і не просувати пуристську салафістську агресивну програму.

"Він розуміє, що Ідліб — це Ідліб, а Дамаск — це Дамаск", — сказав мені один із провідних сирійських опозиціонерів, що має тісні зв’язки з Анкарою. За його словами, амбіція Шараа полягає в тому, щоб ефективно керувати Сирією і бути обраним президентом, а не відігравати дестабілізаційну роль або експортувати ісламізм.

В кінцевому підсумку турецькі лідери хочуть, щоб новий сирійський уряд мав міжнародну легітимність, а його лідер — демонстрував надійність; вони не хочуть мати державу-парія на своєму кордоні.

Економічний вплив

Окрім ідеології та управління, інтерес Туреччини до Сирії має глибокий економічний характер. Падіння режиму Асада відкрило вигідні можливості.

Хоча Туреччина не має достатньо грошей для відбудови розореної війною країни, вона має потужну будівельну індустрію, споживчі товари і вже є домінантним економічним гравцем на півночі Сирії.

Акції турецьких будівельних компаній різко зросли після новин про падіння Асада, оскільки вони значно виграють від сирійської відбудови.

Курди

Однак стабільність у Сирії — це не лише відновлення. Вона також залежить від розв'язання курдського питання.

Турецький уряд вважає Сирійські демократичні сили (SDF, Syrian Democratic Forces, Сирійські демократичні сили), відгалуження Курдської робітничої партії (PKK, Kurdistan Workers' Party, Курдська робітнича партія), терористичною організацією, яку визнали терористичною і Сполучені Штати, і Туреччина.

SDF має військову силу приблизно у 100 000 осіб, і її самопроголошена автономна адміністрація охоплює третину території Сирії та 70% нафтогазових ресурсів. Анкара розглядає курдське самоврядування як загрозу для своєї унітарної структури.

Але Туреччина має проблему. Америка має 2 000 військових, інтегрованих у SDF. Попри численні військові операції в Сирії та дипломатичні суперечки зі США, Туреччина не змогла розірвати зв'язки Вашингтона з цією групою.

Однак швидке падіння сирійського режиму та прихід Дональда Трампа можуть дати Анкарі шанс обмежити автономію курдів.

Якщо Трамп залишить американські війська в Сирії, Туреччина не зможе чинити повний військовий тиск на SDF. Курди, без сумніву, матимуть сильнішу переговорну позицію і будуть менш готові йти на компроміси. Якщо ж США виведуть війська або навіть оголосять терміни виведення, SDF опиниться під більшим тиском, щоб піти на компроміс щодо своїх політичних вимог, або ризикує майбутніми турецькими вторгненнями з півночі.

Також існує широка згода між Анкарою та Дамаском, що курди не повинні зберігати свій великий географічний контроль, який зараз охоплює міста з арабським населенням, як-от Ракка та Дейр-ез-Зор.

Після того як курди мали самоврядування майже десятиліття, вони, здається, рішуче налаштовані домогтися більш децентралізованої моделі управління, ніж та, яку хоче Туреччина або Дамаск — такої, де курдський регіон матиме не лише культурний, а й адміністративний та військовий контроль.

Курдські джерела стверджують, що SDF готові обміняти території з арабським населенням та енергетичні ресурси на більш децентралізоване правління.

Європейський інтерес

Міграція, залишки ISIS та регіональна стабільність роблять Сирію важливою для ЄС, але блок не має військового та політичного важеля, щоб прямо формувати майбутнє країни. Туреччина, на відміну від цього, має можливість зробити це — і вона скористається цією можливістю. Співпраця з Туреччиною як основним каналом для економічного та політичного розвитку Сирії є найкращим варіантом.

Однак Брюссель та Анкара можуть мати різні погляди на курдське питання. Європейці та інші регіональні гравці, як-от Ізраїль, віддають перевагу сильному курдському утворенню в серці Леванту через світський характер курдського суспільства, широку співпрацю курдів і США в боротьбі з ISIS, спільне занепокоєння щодо радикального Дамаска та європейське прагнення до прав меншин і самовизначення.

ЄС, ймовірно, доведеться зберігати обережну дистанцію, дозволяючи Анкарі вести, водночас тихо керуючи наслідками. Очевидно одне: Європа не диктуватиме результат у Сирії — це може зробити Туреччина.

Оригінал