Чому Росія та Європа зацікавлені у поновленні транзиту газу через Україну

Коли в Україні говорять про транзит газу з Азербайджану, то звичайно, це буде російський газ. Адже якщо на тому кінці труби немає технічної можливості подати газ із якихось інших джерел напряму, то це неможливо. Немає такого транспортного плеча, яке б могло дістати, наприклад, до Азербайджану. Азербайджан знаходиться досить далеко, і навіть якщо теоретично він мав би певні обсяги газу для транзиту через Україну в Європу, цей газ усе одно потрапив би спочатку до російської системи ГТС, де він би технічно змішався й замінився російським газом.

Навіть якщо уявити, що в Азербайджану є такі можливості, ситуація все одно інша, ніж була, наприклад, із туркменським газом. У Туркменістану дійсно були значні обсяги газу, які Україна купувала. Хоча фізично в українську ГТС потрапляв уже російський газ, за документами це був саме туркменський газ, оскільки його обсяги були реальними. У випадку з Азербайджаном такої ситуації немає – у нього просто немає достатніх обсягів газу для продажу Україні, і в найближчі 10 років, як мінімум, не буде.

Азербайджан наразі нарощує експорт газу в Європу, але навіть ці додаткові обсяги – близько 1-1,5 млрд кубометрів на рік – вимагають титанічних зусиль. Тому нічого нового тут не скажеш: газ буде абсолютно російським. Просто він, найімовірніше, постачатиметься в Європу за контрактами, наприклад, зі Словаччиною чи Угорщиною, або через інших посередників.

Зараз є різні думки щодо того, хто буде основним покупцем: чи державні компанії, чи трейдери в кожній окремій країні, чи якийсь один трейдер, чи посередник у Європі. Може бути навіть трейдер у Росії, який постачатиме газ через Україну до Європи, або ж азербайджанський посередник.

Тут ключове питання в тому, що, ймовірно, буде застосована схема свопу (swap-схема). Суть її в тому, що Азербайджан надасть Росії право постачати та продавати певні обсяги азербайджанського газу, наприклад, Туреччині або через Туреччину. Азербайджан, своєю чергою, отримає право на аналогічний обсяг російського газу, який продаватиме європейським компаніям.

Тобто Росія візьме азербайджанський газ і продасть його Туреччині, а взамін передасть Азербайджану свої обсяги газу, які той потім експортуватиме в Європу. Це оптимальна схема, і в ній можуть бути зацікавлені також Туреччина та деякі арабські трейдери. Адже є ймовірність, що посередником у цій угоді виступить компанія з Об’єднаних Арабських Еміратів. Аналогічна схема вже застосовувалася, коли Україна імпортувала електроенергію з Білорусі через арабського трейдера.

Ймовірно, представники українського МЗС, які говорили, що працюють над тим, щоб уникнути постачання російського газу, мали на увазі саме таку swap-схему. Формально газ у документах буде азербайджанським, оскільки юридично він належатиме Азербайджану. Проте фізично він у будь-якому випадку буде російським.

Публічно це питання найбільше цікавить Словаччину та Угорщину, а також Австрії та Італії. Коли вони писалилист до Єврокомісії, його ініціювали не держави безпосередньо, а їхній бізнес, який виступав за збереження транзиту. Тобто є зацікавлені сторони, які хочуть продовжувати купувати цей газ. Це можна зрозуміти. Якщо відкласти вбік гасла про повну відмову від російського газу і заміщення його іншими джерелами, то це не зовсім відповідає дійсності. Фактично, газ не заміщають у повному обсязі. Основна критична маса газу була компенсована не новими постачальниками, а просто скороченням роботи промисловості та трьома поспіль теплими зимами.

Зараз, коли зима стала трохи більше схожою на зиму, активно використовуються запаси газу з підземних сховищ. Тому я б не сказав, що є чітка позиція про повну відмову від російського газу. Тому це також неформальна позиція Німеччини, яка залишається учасником цього ринку. Тобто це не просто позиція окремих країн, хоча часом її так подають, створюючи відповідне враження.

Є ще суто бізнесовий момент: українська ГТС (газотранспортна система) існує, і питання в тому, чому її не використовувати. Зрозуміло, що Росія зацікавлена в цьому, адже це продажі, заробіток і підтримка балансу Газпрому. Але якщо порівняти з обсягами до війни, коли до Європи постачалося 150 мільярдів кубометрів газу, а зараз через Україну і Турецький потік йде трохи більше 30 мільярдів, то падіння величезне — близько 120 мільярдів. І додаткові 10-20 мільярдів ситуацію не врятують.

Проте навіть такий транзит допомагає Газпрому підтримувати певний рівень доходів. Водночас, якщо б їм було абсолютно байдуже, вони могли б просто припинити транзит і сказати: "Все, труби нема, до побачення". Але цього не сталося, і тут є не тільки економічні, а й політичні фактори. Наприклад, відносини Росії з Угорщиною чи Словаччиною.

Також транзит газу через Україну допомагає балансувати потоки, що йдуть через Турецький потік, тобто він має і технічне значення. Тому інтерес Росії є, хоча це вже не боротьба за ринок, як це було раніше.

Абсолютно точно, що питання транзиту буде частиною мирних переговорів України та Росії. Так само, як і питання Запорізької АЕС, церкви та статусу російської мови. Це комплексні теми, які точно обговорюватимуться. Варто розуміти, що переговори — це не просто "постріляли і розійшлися". Усі ці питання стояли на порядку денному ще під час переговорів наприкінці минулого року, і вони нікуди не зникнуть. Росія може апелювати до цього, пропонувати певні умови. Врешті-решт, переговори — це завжди гра інтересів, і кожна сторона використовує свої аргументи.

Маршрут ГТС України цікавий, він може далі функціонувати. Що б там не казали, але навіть у 2022 році, коли почалася війна, я не бачив варіанту, за якого Європа могла б легко відмовитися від російського газу та, тим паче, нафти. Особливо це стосується нафти: Західна Європа була менш залежною, але певні обсяги все ж закуповувала. А навіть якщо це лише 20% потреб, їх замістити не так просто. Це стосується і газу, і нафти, адже їх потрібно десь взяти, а якщо вони вже постачаються іншому споживачу, то знайти альтернативу складно.

Я завжди кажу: кожен кубометр газу, кожна тонна нафти чи вугілля видобувається для конкретного споживача. Бувають кризи, коли виникає профіцит, але в такому разі одразу скорочують видобуток. Ніхто не буде безкоштовно постачати ресурси просто "з поваги до старої доброї Європи".

Наразі на ринку немає вільних обсягів газу, які можна було б легко переорієнтувати, тому Європа все одно буде повертатися до цього питання. Вони не братимуть газ безпосередньо з Росії, але в якому обсязі і яким чином це буде організовано — ще належить побачити. Очевидно, що це вже не будуть ті самі 150 млрд кубометрів, оскільки Росія намагається розвернутися на схід. Але це процес тривалий і складний.

Дехто сміється, що Росія не може домовитися з Монголією про "Силу Сибіру-2", але навіть у мирний час такі проєкти займають десятиліття. Це не відкриття кіоску, де можна швидко почати і закрити бізнес. Йдеться про стратегічну прив’язку країн одна до одної мінімум на 50 років. А якщо говорити про атомну енергетику, то сучасні реактори, на кшталт тих, які є в Україні, розраховані на 100 років експлуатації. А це означає, що країна, яка купила такий блок, десятки років буде залежати від його виробника: від сервісного обслуговування, постачання комплектуючих, фахівців.

Повертаючись до української ГТС, вона залишається важливим фактором у переговорах. У кінці минулого року вона ще функціонувала, і я впевнений, що це питання постане знову. Для України це вигідно, особливо з огляду на проблеми з дефіцитом газу цієї зими. До речі, цього року газу у сховища закачали приблизно стільки ж, як і в минулому сезоні. Просто тоді додатково було 3 млрд кубометрів трейдерського газу, який продали до середини січня.

Однак головна відмінність у тому, що зараз транзиту немає. Раніше, навіть якщо його обсяги впали до 15 млрд кубометрів (близько 1 млрд на місяць), це допомагало балансувати систему. Завдяки транзиту можна було ефективніше використовувати газ із підземних сховищ. Тепла зима також сприяла зменшенню споживання. Але без транзиту балансування стає складнішим і дорожчим. Тому Україні також вигідно повернути транзит, адже проблема не зникне сама собою.

Юрій Корольчук, енергетичний експерт, співзасновник Інституту енергетичних стратегій, спеціально для Главреду