Це світ Путіна і Трампа. Європа має вирішити: сидіти за столом, чи бути поданою на ньому – The Telegraph

Нічого про Україну без України.

З моменту вторгнення це було американською мантрою – обіцянкою не грати за правилами Росії у розподілі третіх країн між двома супердержавами.

Але це більше не актуально, пише британський журналіст Роланд Оліфант у статті для The Telegraph.

Під час телефонної розмови, яку Дональд Трамп назвав «дуже продуктивною», він і Владімір Путін погодилися, щоб їх команди негайно почали переговори.

Якщо це справді так, то це велика перемога світогляду Путіна.

Російський президент завжди вважав, що лише ті країни, які вирішують долю інших, можуть бути по-справжньому суверенними. Він завжди прагнув, щоб Росія була однією з великих держав – поряд зі США та Китаєм – які мають право ділити між собою інші країни.

Ось чому він завжди хотів говорити про долю України з Вашингтоном, а не з Києвом. Будь-який інший варіант для нього був би приниженням.

Проте перемога для его Путіна не означає перемогу у війні. Принаймні, це не обов’язково.

Піт Гегсет, міністр оборони Трампа, окреслив бачення президента США щодо миру у відвертих виразах під час зустрічі міністрів оборони НАТО в середу.

Він заявив, що Україна не зможе повернути окуповані території, не отримає членства в НАТО та гарантій безпеки за 5 статтею. І жодні американські війська не будуть залучені до миротворчої місії.

Це сумнівна угода, яка винагородить Росію захопленими територіями та залишить Україну вразливою для нового нападу у найближчі роки.

Але Гегсет також заявив про необхідність надання Україні гарантій безпеки, які будуть достатніми для стримування нового нападу, визнавши, що це не може бути «Мінськ-3.0» – тобто ще одна угода, яку Росія використає для перегрупування перед черговою атакою.

Якщо ця обіцянка буде виконана, якщо Україна збереже Київ, Харків, Одесу, Херсон і Дніпро, якщо вона залишиться вільною та стане процвітаючою, то український народ зможе вважати себе переможцем.

Так, за жахливу ціну та з недосконалим миром – але все ж таки переможцем, який матиме майбутнє.

Британія та інші союзники, які підтримували Україну від початку вторгнення, також зможуть претендувати на частину цієї перемоги.

Але є одна умова. Як чітко заявив Трамп і так само недвозначно висловився Гегсет, Америка не зацікавлена у гарантуванні безпеки України чи Європи.

Отже, форма майбутнього миру залежатиме від Європи – і, відповідно, від Британії.

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та його колеги по всьому континенту повинні вирішити, чи вони хочуть самі визначати долю Європи, чи дозволять Москві та Вашингтону зробити це за них.

Це означає величезні інвестиції у збройні сили та оборонну промисловість для стримування майбутнього російського нападу – не лише на Україну, а й на європейську частину НАТО.

Це означатиме жорсткі компроміси та політично важкі рішення щодо витрат. Але це можливо.

Україна має найбільшу, найдосвідченішу та найбоєздатнішу армію в Європі.

Якщо Британія та інші союзники дотримаються своїх обіцянок, вони зможуть створити надійну оборону континенту – від Чорного моря до Баренцева і від Харкова до графства Керрі (нейтралітет Ірландії також залежатиме від європейської системи стримування у разі відходу Америки).

На думку автора, альтернативний сценарій виглядає так:

Путін повернеться в Україну через кілька років і захопить Харків і Київ. Потім він нападе на країну НАТО, будучи впевненим, що альянс не виконає свої обіцянки щодо колективної оборони.

І цілком імовірно, що він матиме рацію.

Тоді Британія та Європа опиняться у тому, що російські дипломати люблять називати «новою європейською системою безпеки».

Це буде світ, у якому пануватиме переконання Путіна: сильні розподіляють слабких.

Тут нема чому дивуватися.

Риторика Трампа завжди була послідовною. Зміщення американського фокусу на Тихоокеанський регіон почалося ще за Барака Обами. Нетерпимість Америки до «безкоштовного обіду» для Європи виникла ще раніше.

Тепер американське невдоволення посилюється потеплінням відносин між Вашингтоном і Москвою. Трамп заявив, що вони з Путіним домовилися відвідати країни один одного.

Кордони, які Захід намагався вибудувати навколо Москви, щоб ізолювати російського президента, починають розмиватися.

Зовнішня єдність була однією з найбільших переваг НАТО. Менш ніж за годину до виступу Гегсета на зустрічі Контактної групи з оборони України (більш ніж 50 союзників, які координують допомогу Києву) генеральний секретар НАТО Марк Рютте виступив з публічним застереженням щодо переговорів з Путіним.

Деякі представники НАТО, втім, можуть вітати заяви Гегсета щодо України.

Німецькі дипломати давно висловлювали скептицизм щодо відновлення контролю України над усією її територією, не кажучи вже про її членство в Альянсі.

Володимир Зеленський не був здивований. Напередодні він заявив, що побоюється бути виключеним з американсько-російських переговорів.

Однак, вважає Роланд Оліфант, війна ще не закінчена. Зеленський – досвідчений і мотивований державний діяч, який використає будь-яку можливість, щоб вибороти для України найкращі умови.

Ще багато чого залежить від подальших подій, і суворі закони війни означають, що коли перспектива перемир’я стане більш реальною, бойові дії на фронті лише посиляться.

Тим часом Британія та Європа мають вирішити, чи хочуть вони сидіти за столом переговорів – чи бути поданими на ньому.

Час ухвалювати рішення.