Наслідки нової зброї чи "пауза" росіян? Військові про те, що стоїть за вдалими контратаками ЗСУ

Лютий 2025 року позначається успішними контратаками українських військ на окремих ділянках лінії фронту. На півночі – наступ у Курській області Російської Федерації на кілька кілометрів вглиб території, на сході – серія успішних контратак в районі Покровська. Тут, за неофіційними повідомленнями, противник втратив кілька стратегічних позицій.

Чи справді загарбники вичерпують свої ресурси? Що потрібно українським військовим, аби не лише утримати здобуте, а й розвинути подальший успіх? Та чи насправді ЗСУ зараз фокусують всі сили на зміцненні своїх позицій перед майбутніми переговорами? Про це – у матеріалі "Телеграфу".

Наша здобута територія (не) результат їхньої паузи

Перші повідомлення про новий наступ ЗСУ в Курській області з’явилися в мережі ще вранці 6 лютого. Російські мілітарні блогери заявили, що українські військові, використовуючи бронетехніку НАТО, атакували кілька населених пунктів на південний схід від Суджі. На деяких опублікованих відео видно техніку, що рухається дорогою.

Росіяни у z-пабліках заявляли, що Збройні Сили України використовували 30-50 одиниць бронетехніки. А через негоду оператори дронів РФ нібито не змогли ефективно працювати. В результаті чого населені пункти Фанасіївка та Черкаська Конопелька перейшли під контроль ЗСУ. Російські війська в цьому районі є, але їх мало, і вони очікують на підкріплення – якщо воно взагалі прибуде.

Як бідкається один з російських "волонтерів", успіх ЗСУ на цій ділянці фронту став можливим через брехню командирів армії РФ про реальну ситуацію. І навіть усунення одного з них навряд чи кардинально щось змінить.

Станом на 8 лютого, українські військові офіційно прорвалися на 2,5 км углиб Курської області, про що оголосив президент України Володимир Зеленський.

А пізніше деякі джерела повідомляли, що цей прорив може складати навіть до 5,5 км.

І як вважає аналітик Forbes Девід Акс, ключовою перевагою для ЗСУ стало те, що російські війська, виснажені після тривалих боїв, взяли паузу для перегрупування. Цим і скористалися українські сили, розпочавши контратаку.

— Три місяці потому ще потужніші російські та північнокорейські сили — загалом 60 000 осіб — розпочали контратаку. Проте вони атакували день за днем однаковими передбачуваними маршрутами, зрештою втративши третину своєї живої сили, так і не витіснивши українців з їхнього виступу площею 250 квадратних миль, укріпленого біля міста Суджа, — написав він.

Про те, що російські та північнокорейські польові армії оголосили про "оперативну паузу" 5 лютого або трохи раніше, повідомляв також Український центр оборонних стратегій (CDS).

Російським бойовим частинам був потрібен час для введення свіжих військ і заміни техніки. Північнокорейський корпус чисельністю 12 000 солдатів у Курську, як очікувалося, мав поповнитися одним або двома свіжими полками, кожен із яких складався з кількох тисяч військових.

Однак, як зазначає в коментарі "Телеграфу" голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко, не варто акцентувати на тому, що ворог зробив велику паузу чи ослаб, а тим більше, що сталося якесь диво — це не так.

— Насправді, наші збройні сили виявили слабкі місця у російських наступальних порядках, адаптували свою тактику ведення бойових дій та провели контрудари. Останні два тижні мають цікаву специфіку, оскільки ЗСУ на багатьох напрямках поліпшують свої позиції на тактичному рівні, — говорить він.

Він зазначає, що це, ймовірно, пов'язано з тим, що до нас надійшли резерви, а також з’явилося нове озброєння, про яке не всі згадують.

Щодо того, чи планувалися ці операції ще до отримання постачання зброї, чи вони були адаптовані під нові умови — це складне питання, на яке важко відповісти. Але те, що ми бачимо зараз, вже дає позитивні результати.

— Росіяни, звісно, намагалися провести перегрупування, але й раніше вони це часто робили. У нашому випадку, на жаль, навіть коли ворог зазнавав втрат, ми не мали можливості так швидко перегрупувати наші сили, щоб компенсувати ці втрати, — вважає експерт.

Тому не варто говорити про немічність ворога. Це скоріше означає, що ми недооцінюємо силу наших військ і стратегій, які вже понад рік стримують шалений тиск противника, виснажуючи його.

— Це також правда, але зараз ми бачимо перші плоди цих зусиль. З одного боку — це успіхи, з іншого — не варто піддаватися ейфорії. Кожен такий контрнаступ чи контрудар — це величезне фізичне навантаження на бійців, важка операція та, на жаль, втрати, — зазначає Тимочко.

"Надалі усе залежить від того…"

Якщо говорити про ситуацію в Курській області, варто відзначити кілька ключових аспектів. ЗСУ вже неодноразово проводили тактичні операції, як-от наступ на Черкаські Конопельки, або поточні дії вздовж кордону Сум, де українські війська просуваються на північ.

— Окрім тиску на північ, наші сили тиснуть і на російський населений пункт Тьоткіно, про який чомусь всі мовчать, але ЗСУ його теж утримують. Це територія Росії, і це важливо. Адже Україна намагається створити нову лінію фронту не лише на Курщині, а й вдовж кордону, збільшуючи тиск на ворога. Це додає йому проблем — і з людьми, і з логістикою, і навіть з підсиленнями, зокрема північнокорейськими солдатами, — говорить Тимочко.

Отже, ЗСУ на Курщині, хоч і меншою кількістю, мають вигідне розташування, а російські сили не можуть ефективно розвідувати та реагувати на наші атаки.

— Однак, знову ж таки треба розуміти, що кожен успіх — це величезна робота наших військових. Навіть якщо мова йде про відкидання ворога на 5 км, це значний результат в умовах сучасної війни. Наприклад, на Покровському напрямку ворог може просуватися лише на 100, 200, максимум 300 метрів за день, — говорить "Телеграфу" Тимочко.

Він відзначає, що специфіка на фронті змінюється, але це ще не перемога. І говорити про те, що ініціатива повністю перейшла до нас — зарано.

Натомість, як відзначає в розмові з "Телеграфом" генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України Ігор Романенко, для того, щоб ЗСУ дійсно закріпилися на нових позиціях, необхідне суттєве поповнення озброєння, техніки, боєприпасів і особового складу. Лише якщо Україна продовжить отримувати необхідні ресурси, можна буде очікувати подальшого перехоплення ініціативи.

— Українські командири спроможні та тактично грамотні. Але вони — не чарівники з паличками, а професіонали, які вміють знаходити слабкі місця противника та використовувати їх. Без ресурсів цього досягти неможливо, — вважає він.

За словами колишнього заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України, недостатнє укомплектування частин, особливо бригад на лінії фронту, а також формування резервних бригад залишається зараз найбільшою проблемою.

Як підкреслює голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко, сьогодні велике значення має внутрішня консолідація українського суспільства.

— Командири на місцях чітко розуміють свої можливості, ситуацію на фронті та ресурси, якими можуть оперувати. Ключем до перемоги є безперервне доукомплектування армії та забезпечення її необхідним озброєнням. І, звичайно, найбільший вплив на все це має консолідація в українському суспільстві. Це є основою для подальших військових досягнень, — нагадує фахівець.

Потенціал росіян зменшується давно

Закінчення конфлікту найближчими місяцями є все ще досі сумнівною гіпотезою. Та як пише французьке видання Le Figaro, українські військові, ймовірно, намагаються максимально посилити свої позиції перед майбутніми переговорами.

Зрештою зараз Україна утримує під своїм контролем приблизно 420 квадратних кілометрів Курської області РФ.

Як говорить в коментарі для "Телеграфу" військовий експерт Сергій Братчук, певні консультації на геополітичному рівні дійсно можуть відбуватися, але робити конкретні висновки поки що зарано.

Зараз очевидно те, що контратаки ЗСУ і так звана "мобільна оборона" на різних ділянках фронту допомагають зменшити тиск противника. Для розуміння загальної картини: у листопаді 2024 року росіяни змогли захопити 700 квадратних кілометрів території. У січні цей показник знизився більш ніж удвічі — до 320 квадратних кілометрів.

— Ця динаміка показує, що нам вдалося виконати завдання, про яке говорив президент: стабілізувати фронт. Якщо розглядати критерії стабілізації, то ключовими є зупинка просування ворога та поступове послаблення його наступального потенціалу, — вважає Романенко.

Це стосується і найгарячішого напрямку на фронті — Покровського. Там ситуація досі складна: ворог протягом останніх пів року намагається наступати.

Однак той факт, що останніми тижнями ЗСУ почали проводити контрударисвідчить про те, що ми збиваємо цей імпульс ворога. Як відзначає в коментарі для "Телеграфу" Сергій Братчук, метою цих дій є, зокрема, внесення хаосу в бойові порядки росіян.

Тепер ворог і у цьому районі застряг у невигідному становищі. Його війська опинилися під ударами з флангів, і техніка не може дістатися до Покровська.

— Якщо ми будемо заглиблюватися у деталі проведення операцій, це фактично викладає інформацію для противника. Він розуміє, як все відбувалося, і це дає йому додаткову інформацію. Проте без великих військових таємниць, можу сказати, що більшість позицій на фронті безперервно переходять з рук в руки, — зазначає Тимочко.

"Такі втрати зупинили б наступ у будь-якій іншій армії"

Зрештою, початок 2025 року став підтвердженням того, що бойові дії змінилися, і це помітно не тільки з боку українських контратак. На думку експертів, росіяни на багатьох ділянках фронту відмовились від тактики "людських хвиль" на користь більш організованих, але затяжних операцій. Кількість щоденних атак зменшилась зі 150 до 80-100, проте їхня інтенсивність значно зросла.

— Противник перейшов до створення механізованих ударних груп, – пояснює Тимочко. — Замість простих піхотних сутичок ми бачимо складні бої з використанням бронетехніки, важкої артилерії та ракетних систем. Кожна атака стала довшою — ворог постійно підтягує резерви, маневрує, намагається виснажити нашу оборону.

Статистика втрат противника підтверджує цю зміну тактики. Якщо раніше українські сили знищували 3-5 російських танків на день, то тепер цей показник сягає 20 одиниць.

Раніше росіяни взагалі майже не використовували танки через їхній дефіцит, натомість накопичували їх. Тепер ми бачимо, що вони кинули в бій всі резерви.

Схожа ситуація з автотранспортом. Раніше Генштаб звітував про знищення 50-80 автомобілів, а зараз цей показник досягає 150-160 машин.

— А ще сьогодні [станом на 11 лютого] ми знищили 44 артилерійських установок противника — це можна порівняти з втратою цілої артилерійської бригади за добу, — наголошує Тимочко.

Показовою також є статистика людських втрат. Січень став рекордним у цьому плані. За попередніми підрахунками, понад 300 російських військових гине на кожен квадратний кілометр фронту, що вони намагаються захопити. Для порівняння: на початку року цей показник становив 120 осіб, потім 140–150, а тепер зріс удвічі.

— Для будь-якої іншої армії світу такі втрати означали б негайне припинення наступу. Але не для російської. Їхнє командування продовжує кидати свої підрозділи в бій, сподіваючись, що нова тактика врешті-решт спрацює, — зазначає Тимочко.