Режисер Олексій Єсаков: Фільм «Песики» став викликом як для Лесі Нікітюк, так і для мене

27 лютого у кінотеатрах стартують допремʼєрні покази стрічки «Песики» з Лесею Нікітюк в головній ролі. Героїня Нікітюк, амбітна кар’єристка та холостячка Яна, опиняється в незвичній ситуації: через прокляття всі її коханці перетворюються на собак.

В інтерв’ю Коротко про режисер фільму Олексій Єсаков розповів, як Леся Нікітюк грала свою першу, до того ж головну роль у «Песиках», з якими викликами стикнулася, як це - працювати на знімальному майданчику з собачками, коли очікувати на продовження серіалу «Прикордонники», де встиг знятися його син у двомісячному віці разом з 91-річним дідусем та які фільми рекомендує подивитися.

«Песики» - це найбільша авантюра в моєму кіножитті

- Олексію, ви знімали різні за жанрами стрічки. Це перша комедія у вашій фільмографії?

- Комедія - не перша. Але як повний метр – перша. І це перша комедія з такими серйозними викликами з усіх боків. По-перше, серед головних героїв - п'ять собак. І це тільки головних! Загалом у нас знялося понад 100 песиків.

По-друге, в головній ролі - прекрасна і талановита телеведуча Нового каналу, блогерка Леся Нікітюк. Але зйомки у повному метрі – це абсолютно інше. І це був виклик як для неї, так і для мене.

По-третє, це ще й особлива для мене комедія, бо я в цей потяг застрибнув за три тижні до зйомок. Напевно, це найбільша авантюра в моєму кіножитті. Але авантюра класна.

- Ви взялися за проєкт за три тижні до зйомок? Стрічку мав знімати інший режисер?

- Так, починав працювати над фільмом інший режисер. Але потім режисер з продюсерами зрозуміли, що у них різні погляди в творчому сенсі на цю історію. І це нормально. Треба мати мудрість, щоб прийти до цього рішення спільно, без конфліктів, з зрозумінням. І - зробити це вчасно, а не під час зйомок, коли б це могло зруйнувати проєкт.

Коли мені вперше подзвонив продюсер Сергій Демидов з пропозицією щодо цього фільму, зйомки мали початися за 10 днів. Це взагалі було нереально. В результаті відтермінували на три тижні.

Це неймовірна історія. Враховуючи всі складності кіновиробництва, розпочати зйомки за три тижні – це фантастика.

Але, по-перше, величезний пласт роботи був пророблений попереднім режисером і командою.

По-друге, я був абсолютно впевнений в тому, що це буде крутий проєкт, бо вже працював з цією командою – з продюсеркою фільму Анною Єлісєєвою та авторкою сценарію і креативною продюсеркою Анастасією Лодкіною. Це люди, яким я довіряю на тисячу відсотків. Ми разом робили проєкт «Перші дні», і це був безцінний досвід. Тому всі тривоги, нестача часу компенсувалися вірою в сценарій і вірою в цих людей.

- Актори часто кажуть, що комедія – найскладніший жанр. Треба і розсмішити людей, і намагатися зняти кіно без штампів, як у нас часто виходить. Ви що скажете - важко знімати комедію?

- Перший слоган фільму: вона перетворює чоловіків на собак, вони її – на людину. Це вже і смішно, і мило одночасно. Зараз створити щось дійсно оригінальне та свіже – складно. Але ідея Насті Лодкіної виявилася саме такою.

Коли прочитав сценарій, закохався в цю історію, бо вона ні на що не схожа. Мені подобається дивитися на неї як на добру казку для дорослих. Нещодавно у нас вийшов тизер-трейлер. Вважаю, вайб тизер-трейлеру більш провокативний, ніж вайб самого фільму, і може здатися, що ця історія більш легка і поверхнева, ніж вона є насправді.

Знімати цю комедію було складно через те, що я готувався в дуже короткі строки. Дуже багато чого не можна було спрогнозувати, бо це робота з собаками, які займають екранного часу не менше, ніж люди. І це перший мій досвід роботи з тваринками в такому масштабі.

Собачок дуже багато, у них своя комунікація, свої складні взаємовідносини, різні характери, хтось комусь подобається, хтось – ні. Між собою у них свої інтереси, когось з кимось в кадрі не можна ставити поруч, бо може виникнути між ними напруження, почнуть гарчати і забувати свої задачі, не реагувати на команди. У песиків, як і в людей, є свої особисті справи і стосунки між собою. І з ними теж треба домовлятися, враховувати їхні бажання, їхній режим. Це не просто.

Можна придумати собі що завгодно, а чи вийде те, що ми запланували зняти, ніхто, окрім цих собачок, не знає. Ми часто імпровізували, знаходили альтернативні рішення тут і зараз, десь навіть виходило краще, ніж ми планували заздалегідь.

Я просто зобов'язаний висловити своє захоплення другій режисерці Анні Савчук - бо вона разом з нашим кінологом Наталією Юрчишиною взяли під свій контроль всі репетиції з песиками, а їх було дуже багато. І всю основну роботу з ними на майданчику. Власники кожної тваринки завжди були поруч, і також допомагали знайти нам спільну мову зі своїми улюбленцями.

Собаки - дуже розумні істоти. Я взагалі не собачник, я по котам. До речі, у фільмі таку ж фразу каже герой Івана Бліндаря, який грає крутого відомого музиканта. Але за цей час в душі я став собачником, хоча й залишився вірним своїй кішці (сміється).

Собачки реально схожі на акторів, які в них перевтілюються

- Зйомки з однією собакою – це виклик, а у вас понад 100 чотирилапих.

- Це досвід на все життя. Я дуже переживав, чи не будуть зйомки для них мукою. Аня Савчук взяла на себе майже всю роботу з песиками. І їхні власники казали, що для них це свято, що їм весело. Коли знімається одна собака, можливо, їй набридає бути лише в колі людей, виконувати команди, а тут вони бігали, гралися між собою. Це був веселий собачий двіж.

- Як режисер обирає людей для ролей – процес зрозумілий. Песиків ви затверджували?
 
- Здебільшого ця робота була пророблена до того, як я прийшов у проєкт, і основний склад акторів і собачок вже був затверджений. Мені дуже сподобався вибір і попереднього режисера, і продюсерів - як акторів, так і собачок.

Коли побачив собак, і це було дуже смішно, але вони реально схожі на акторів, які в них перевтілюються.

- Цікаво, як підбирали песиків під акторів? Наприклад, мені Джессі схожа на Артура Логая.

- У нас дві Джессі, і на одну з них справді перетворюється герой Логая. Шукали візуально, відштовхуючись від зовнішності. Але не можу розкривати, хто яким песиком стає, щоб не спойлерити. Думаю, глядачі оцінять.

- Акторам сподобалося, кого ви під них підібрали?

- Так, вони сміялися. Загалом впродовж всього фільму було відчуття, що всі кайфують від роботи. Всі, наче діти, бігали з палаючими очима, щось пропонували, придумували.

Ми дуже багато спільних ідей втілили разом. Дуже багато рішень ухвалювалися прямо на майданчику. Слава богу, команда була відкрита до імпровізацій та експериментів.

- У вас великий зірковий каст зібрався. В команді - Олена Хохлаткіна, Віра Кобзар, Ольга Сумська, Наталка Денисенко… Вони теж грають чи просто долучилися до промо?

- У них у всіх дуже цікаві ролі, з якими теж познайомляться глядачі.

- Зважаючи на зіркових акторів, дорогий вийшов фільм?

- Я відповідаю за творчість. Як вдалося зібрати такий склад, з фінансової точки зору, поняття не маю, але продюсери у нас міцні.

Леся багато разів сміялася, що погоджувалася грати комедію, а тут - стільки драми

- Це перша роль у Лесі Нікітюк, і одразу – головна. Леся – не професійна акторка. Ви покликали її на цю роль чи були проби? Буває, режисер одразу бачить когось у певній ролі.

- Коли я зайшов в проєкт, Леся вже була затверджена на роль. З одного боку, думав: вау, оце експеримент, одна із найвідоміших зірок шоу-бізнесу іде в кіно на головну роль в таку історію! З іншого боку, це – величезна відповідальність для режисера, бо це питання моєї роботи з Лесею як акторкою, щоб вона прожила цю історію чесно.

Як відомо, кіно знімається не хронологічно. Так, до речі, ми й почали наш перший знімальний день - з фінальних сцен фільму, а це найскладніша частина картини, найдраматичніша. До цього моменту героїня повністю змінилася за час подій, які відбуваються у стрічці. І уявіть - людина, яка вперше потрапила у велике кіно на головну роль, починає свій перший знімальний день з найскладніших сцен фільму! Для Лесі це точно був грандіозний стрес, і я захоплююся тим, як вона впоралася із цим випробовуванням.

Коли тільки дізнався про те, що в головній ролі буде Леся Нікітюк, хвилювався. Адже абсолютно не знав, як вона працює, яка вона людина, що теж важливо.
 
Головна героїня – це найважливіше питання, на ній буде триматися весь фільм. Як мені прийняти рішення? Леся - вже дуже успішна людина. Що для неї цей фільм?

Але я завжди вирішую у всіх своїх проєктах тільки серцем. Наша перша з Лесею зустріч все розставила на місця. Я відчув, що для неї це наче нове окреме життя, в яке вона хоче зануритися, і вона буде цьому віддана, що це для неї не якась прохідна справа. Я бачив її довіру до мене, її бажання чути мене і разом пройти цю історію.

Леся багато разів сміялася, що погоджувалася грати комедію, а тут - стільки драми! Їй було реально важко грати драматичні сцени, бо щоразу вона їх проживала. Вона настільки занурювалася у світ своєї героїні і подій, що коли їй було сумно і в неї текли сльози, то ці сльози були справжніми, а не викликаними акторськими хитрощами. Хтось, наприклад, не закриває очі довгий час або закапує м’ятним олівцем, щоб пішли сльози, а Леся використовувала прийом асоціацій, спогадів з реального життя чи переносу подій на когось із близьких, коли життя героїні стає твоїм особистим. Тому її сльози – справжні, сміх – справжній.

Чесне слово, я був в захваті від її наполегливості, цілеспрямованості, виривання зубами результату. Вона просто лобом пробиває будь-які складнощі.

- В чому були складнощі?

- Були складні моменти, коли ми ледь не дійшли до конфлікту через те, що Леся дуже втомилася від постійного емоційного перенавантаження. Вона викладалася в кожній сцені на максимум, і в якийсь момент сталося моральне виснаження. В цій історії головна героїня Яна зіштовхується в великою кількістю різних випробовувань, а Леся, як я вже казав, абсолютно кожну сцену не просто грала, а проживала. І коли було боляче Яні - насправді боляче було Лесі.

Якось Леся повертається до мене вся в сльозах і каже: «Льошо, це мала бути комедія, чому я ридаю вже котру сцену поспіль?» Це дуже серйозний експірієнс для Лесі. Але ще раз повторюсь, я абсолютно захоплений тим, як вона з усім впоралася.

- Зараз яка картинка зі зйомок у вас перед очима?

- Фінал фільму. Як я вже казав, фінальні сцени ми знімали в перший день зйомок. Нам потрібна була людна вулиця, ми спеціально вийшли знімати всередині дня. І от йде Леся Подолом, говорить по телефону, в неї дуже душевний діалог, вона плаче... А люди йдуть, всі до неї обертаються, хтось починає ще й знімати. Проте за сюжетом, Леся – не зірка, не Леся Нікітюк, яку всі впізнають, вона звичайна дівчина, яка спокійно має йти містом.

Зрештою, ми оточили Лесю акторами масових сцен та учасниками знімальної групи, щоб максимально поруч були люди, які точно не повернуть голову у її бік (сміється).

А ще вперше у мене був знімальний день без акторів. Цілу 12-годинну зміну ми знімали лише собак. І це, до речі, був неймовірний день.

Взагалі, мені здається, класний вийшов результат по роботі з песиками. Хоча багато чого відрізняється від того, що ми планували, бо не завжди собака хоче робити те, що ти від нього чекаєш. Був експеримент на експерименті.

В мене величезне бажання залучати більше акторів-військових до проєктів

- Ще один ваш проєкт, серіал «Прикордонники», продовжили на другий сезон. Стрічка стала дуже популярною. Вже знімаєте?
 
- Зараз пишеться другий сезон. Будемо знімати навесні, ближче до літа. Має вийти восени цього року.

- У вас в «Прикордонниках» знімався Володимир Ращук, у «Песиках» – Дмитро Сова. Як ви підлаштовуєте знімальний процес під хлопців-військових?

- Це теж скоріше питання до продюсерів, кастинг-директорів, як технічно це відбувається. Але безмежно вдячний, що так сталося.

У «Прикордонниках» для мене було найважливішим, щоб головну роль Івана Криницького на екрані втілив військовослужбовець. І Володимир Ращук став серцем цього проєкту. У мене величезне бажання залучати більше акторів-військових до проєктів, якщо у них є така можливість.

Тому безмежно вдячний і радий, що Володимир Ращук зміг до нас долучитися. Вова - абсолютний скарб для цього фільму в усьому: і як неймовірний актор, який створив персонажа, якого полюбили ми та глядачі, і як чинний військовослужбовець, який консультував нас, не давав нам наробити якихось цивільних помилок в такій складній і відповідальній темі. І просто як людина з неосяжно величезним серцем, який завжди підтримає та допоможе в усьому.

Так само я дуже радий, що нам вдалося залучити Дмитра Сову до зйомок в «Песиках». В ньому також поєднуються прекрасні людські риси разом зі справжнім акторським талантом. Мені насправді пощастило бути в оточенні таких людей, талановитих та щирих.

Я, до речі, трошки хвилювався перед роботою з Лесею, бо зірка такого масштабу могла б потребувати до себе певного особливого відношення, як це іноді буває. Але за весь час зйомок не було навіть натяку на якусь зіркову поведінку чи, не дай боже, зверхнє ставлення до когось. Весь цей час вона була нашим справжнім другом. Вона часто приїздила на зйомки з подарунками, різними смаколиками, спілкувалася та жартувала з усіма учасниками групи. Коли ми втомлювалися, вона завжди знаходила якусь влучну історію, щоб нас підбадьорити. Вона навіть свій день народження зустріла з нами на знімальному майданчику, хоча могла б сказати, щоб на цей день ми не планували знімання. Класно, коли зірка такого рівня - в першу чергу людина з добрим серцем.

Діма Сова казав, що ці зйомки для нього – наче ковток свіжого повітря. Тому класно, коли ти можеш таким чином віддячити людині за те, що вона робить, дати їй можливість знову відчути те, чим він жив раніше. Хлопці кажуть, що зйомки допомагають їм морально розгрузитися. Тому вони і для фільму величезний подарунок, і я радію, що вони змогли позніматися.

- Ви вже сказали, що Володимир Ращук консультував вас і не давав наробити цивільних помилок. Розумію, що це все ж таки художнє кіно, де є і має бути художнє осмислення якихось подій, але й глядачі не критикували вас за якісь кіноляпи.

- Звичайно, і в ньому теж є до чого приколупатися. Але це в першу чергу - художній твір. А Вова нас реально дуже сильно провів за руку по дуже багатьох моментах, багато що виправилося, переписалося. Вова - і наш актор, і консультант, і ще й каскадер, каскадерські трюки теж сам виконував.

Держприкордонслужба, Національна академія прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького нам дуже допомагали зі сценарієм. Наші автори пройшли серйозні консультації. Звісно, є певні моменти, які пояснюються тільки художніми рішеннями, бо це не документальне кіно, все одно щось пригладжується. Але балансу, мені здається, нам вдалося досягти.

Син знявся у фільмі «Песики» в одному кадрі з моїм 91-річним дідусем

- «Прикордонники» ви називали одним із найзнаковіших проєктів ще й тому, що в цей час у вас народився син. Зараз «Песики», потім знову підуть «Прикордонники». Вистачає часу набутися з сином?

- Син народився за пару днів до завершення знімального періоду «Прикордонників», народився між нічними змінами. Я був на пологах, звідти їхав знімати, зі зйомок їхав назад в пологовий, з пологового знову на зйомки. Це неймовірна подія в моєму житті.

До речі, прикольно, що Марк Олексійович народився на останніх змінах «Прикордонників», а вже знявся у фільмі «Песики», причому в одному кадрі з моїм 91-річним дідусем Альбертом Сергійовичем Єсаковим. На початку є сцена, де Леся їде на авто, слухає музику, кайфує, бо в неї все складається добре, дивиться навсібіч, а там - хтось гуляє з собачками, хтось - із дітьми. І в одному з тих кадрів знялася моя сім'я. В кадрі є Єсаков 91-річний і Єсаков двомісячний, якого тримає на руках моя дружина Даша.

Зараз у мене етап монтажу «Песиків», я монтую фільм вдома, і Марк мені допомагає: дивиться, заглядає, перевіряє, все контролює. Намагаюсь цими днями надихатися, бо як розпочнемо зйомки «Прикордонників», будемо бачитись дуже мало. Але зніму, повернусь до монтажу, і Марк знову буде контролювати всі процеси (сміється).

- Ваш дідусь – зірка вашого інстаграму, йому там пишуть багато теплих слів. Він - приклад для всіх нас, як в 91 рік жити з цікавістю до цього життя. В чому його секрет?

- Він завжди дуже любив життя і завжди любив бути щасливим, і якось йому це вдається. Він у 60 років вперше став на ролики. Сказав доньці, моїй мамі, що мріє про ролики. Як у нього народилась ця мрія - не знаю. І його донька дарує йому в 60 років ролики, і він починає кататися. В центральному парку Харкова він зірка, його там всі знають. Коли почалася повномасштабна війна, ми його забрали з Харкова до Києва, тут він не катається, але дуже сподіваюся, що він ще поганяє в парку Харкова на роликах.

Він щоранку робить зарядку, окрім неділі, бо неділя у нього все життя – це вихідний. Йогою займався.

- Щоб стати хорошим режисером, як ви казали, треба багато дивитися кіно. Які фільми на вас найбільше вплинули? Що нам би порадили подивитися?

- Складно сказати, бо в мене немає одного улюбленого фільму.

Власне, це вся фільмографія братів Коенів. Серед найулюбленіших - «Після прочитання спалити» та «Серйозна людина».

Із відносно нещодавно переглянутого - неочікувано в мене викликав якісь неймовірно теплі почуття з дитинства фільм «Фабельмани» Стівена Спілберга. Мені здається, тільки Спілберг здатний робити таку магію. Не можу сказати, що це геніальне кіно чи моє улюблене, але для мене кіно - це в першу чергу емоції. І він викликав в мені емоції, наче я дивлюсь кіно в дитинстві.

А два найкрутіші серіали в історії, як на мене, - це «Пуститися берега» і «Спадкоємці». За драматургією і режисерською роботою це мій топчик.