"Чемодан – причал – Россия", або чи відновлять стосунки Москва і Дамаск "після Асада"?

Тимчасовий лідер Сирії Ахмед аль-Шараа є, схоже, тим міцним горішком, на якому Кремль ризикує зламати зуби. З одного боку – він каже, що Росія є важливою країною для Сирії і було б небажано, щоби вона скоротила свою присутність в Сирії до нуля. Але з іншого – цей самий нуль уже зараз маячить на обрії. Двом країнам, які були союзницями за Асада, нині непросто будувати стосунки. Передусім Москва і Дамаск так і не змогли досягти домовленості щодо долі російських військових баз.А тому, як повідомляє CNN, 6 лютого російські транспорті судна із завантаженою на них військовою технікою взяли курс на Гібралтарську протоку, а далі – на Європу. Ймовірно, судна прямують до Калінінграду. Якщо це так, то російські кораблі послали за адресою "чемодан – причал – Россия", і саме цим маршрутом вони і рухаються. Але що це означає для сирійсько-російських стосунків в цілому? Про це Gazeta.ua розпвідає далі.Наприкінці січня до Сирії прибула російська урядова делегація. До її складу входив заступник міністра закордонних справ Росії Михайло Богданов та уповноважений Путіна у справах Сирії Олександр Лаврентьєв. З ними прилетіли і представники Об'єднаної зернової компанії та компанії "СТГ Інжиніринг". Важливо, що це був перший візит росіян на такому рівні після повалення режиму Башира Асада.Зустрічали гостей згадуваний вище Ахмед аль-Шараа, міністр закордонних справ Асаад аль-Шибані та міністр охорони здоров'я Махер аль-Шараа. Перемовини тривали три години, і хоча Богданов і зазначив, що "зустріч пройшла конструктивно", а "атмосфера була гарною", в перекладі з езопової мови на людську це означає, що ніхто ні до чого не домовився. Власне, сам Богданов визнав, що "ситуація складна".А складна вона тому, що спроба всидіти на двох стільцях простою не буває. Росіяни прагнули зберегти за собою два великих військових об'єкти, розташовані у Сирії: військово-морський порт у Тартусі та авіабазу Хмеймім неподалік міста Латакія. А сирійці просили за це небагато – всього лише колишнього диктатора Асада, який знайшов притулок у Москві. Але обміну "баш на баш" не вийшло, і, як написало агентство Bloomberg, ситуація зайшла у глухий кут. Втім, справа, виявляється, не тільки в Асаді.Перед тим, як російським судам дозволили пришвартуватися в Тартусі та завантажити військове обладнання, їх примусили чекати декілька тижнів. Сирійці дали росіянам гучного ляпаса, але останні тільки втерлися та зробили вигляд, що все гаразд. "Бикувати" у звичному для себе стилі вони не можуть – не ті часи. Москва прагне зберегти бодай щось з ознак свого колишнього впливу у Сирії.Зазначимо, що Тартус був для Росії тим єдиним перевалочним пунктом в Середземномор'ї, де можна було дозаправитися та відремонтувати судна під час операцій на Близькому Сході та в Африці. Хмеймім відігравав аналогічну роль, це була база забезпечення для діяльності Росії у названих регіонах.Хоча чому, власне, була? База існує і по цей час, от тільки присутність там росіян наразі обмежена. І це при тому, що у 2017-му Росія та Сирія підписали угоду терміном на 49 років, протягом яких Дамаск дозволяв РФ використовувати Тартус та Хмеймім для власних потреб.Хто ж міг знати, що режим Асада не протягне до 2066-го? Це, звісно, жарт, хоча, можливо, сам Башар збирався повторити досвід Джиммі Картера і дожити до ста років… В кожному разі, нова влада Сирії скасувала всі старі угоди. У той же час вона нібито була готова укласти інші, вже від свого імені, але…Але у справу втрутився Євросоюз, який почав дружити з Сирією проти Москви. До Дамаску полетіли міністри закордонних справ Німеччини та Франції, а слідом за ними і президент Французької республіки Емманюель Макрон провів телефонну розмову з Ахмедом аль-Шараа. Макрон став першим європейським лідером, яким вийшов на контакт з главою тимчасової сирійської адміністрації.На додачу на цього очільниця Євросоюзу із закордонних справ та безпекової політики Кая Каллас оголосила, що міністри закордонних справ ЄС погодили дорожню карту з ослаблення санкцій проти Сирії.Тим часом росіяни розпочали евакуацію свого угрупування військ із сирійського порту Тартус.Так, Євросоюз розуміється на тому, як розмовляти з колишніми диктатурами. Санкції й справді є больовою точкою сирійців. В обмін на їх скасування сирійців схиляють відмовитися від будь-яких нових угод з Росією. І військових в тому числі. Тож недарма переговори щодо подальшої долі баз у Тартусі та Хмеймімі, котрі активізувалися у середині грудня, застопорилися станом на кінець січня – початок лютого.Що, власне, збирається запропонувати Росія Сирії? Газ і нафту? Після падіння Асада Сирія може стати транспортним коридором та постачати нафту і газ, приміром, з Саудівської Аравії та Катару до європейських країн. А це, в свою чергу, може вплинути на зниження вартості цих продуктів та підвищення їх доступності на ринку.Не забуваймо і про те, що Туреччина просто мріє про магістральний газопровід та нафтопровід із Саудівської Аравії через Сирію, а також про створення великого турецького енергетичного хабу.Недарма окрім Макрона, з Ахмедом аль-Шараа вже переговорив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган.І не просто переговорив, а запросив до себе в Анкару, куди тимчасовий лідер Сирії прибув зі своєю другою половинкою – Латіфою аль-Шараа, вперше продемонструвавши світу нову першу леді Сирії.Але повернемося від прекрасних леді до впливових джентльменів. Отож, газ та нафта цікавлять Сирію, але трохи не так, як цього хотілося б Росії. Чим іще Москва може обдарувати Анкару? Зброєю?. З російською зброєю у Сирії складаються вельми непрості стосунки. Адже саме російські літаки бомбардували опозиційні сили, коли ті боролися з режимом Асада. Можна, звісно, усе пробачити і забути, але навіщо? Тим паче, що проти збереження російських військових баз у Сирії активно виступає Туреччина, а з нею Ахмед аль-Шараа вже почав рух на зближення…Залишається один чинник впливу на сирійців – зерно. Так, Росія є основним постачальником зерна по всьому світу, але й Україна не стоїть осторонь цієї ситуації. Ми вже поставили до Сирії 500 тонн пшениці, а далі "будуть нові постачання, а також поглиблення взаємовигідної співпраці в багатьох сферах", як сказав президент Зеленський.Україна готується замінити Росію на ринку Сирії. Наші виробники зможуть постачати продовольство до цієї країни – принаймні, таку амбіцію має український уряд.До слова, окрім пшениці, Україна надіслала у Дамаск і міністра закордонних справ України Андрія Сибігу. Він побував там іще 30 грудня, доповівши згодом, що "зустрівся з керівником сирійської адміністрації Ахмедом Аль-Шараа і передав послання сирійському народу: ми з вами і готові допомогти у відновленні нормального життя, стабільності та продовольчої безпеки".Сибіга наголосив: офіційний Київ відносить нинішню Сирію до числа країн, які поважають суверенітет та територіальну цілісність України. А це вже прокладає шлях до відновлення дипломатичних стосунків між двома країнами.Щоправда, аль-Шараа поки продовжує повторювати, що "Росія вважається другою за потужністю в світі", а тому на неї як мінімум варто зважати. Він обіцяє розпустити озброєне угрупування "Хаят Тахрір аш-Шам", яке, власне, й привело його до влади, посприявши падінню режиму Башара Асада."Хаят Тахрір аш-Шам" – організація, яка визнана терористичною, а відтак і забороненою у багатьох країнах, зокрема, й у США та Росії. Але на її розпуск тимчасовий лідер Сирії готовий піти не для того, щоб сподобатися Путіну – зрештою, Росія визнала своїм союзником "Талібан", то чому б і не "Хаят Тахрір аш-Шам"?..Ахмед аль-Шараа буцімто цілком серйозно націлений на демократичний шлях розвитку – принаймні, так каже він сам. Щоправда, це дещо протирічить секуляризації освіти, котра розпочалася вже за нової влади. Нинішні урядовці міняють підручники та втокмачують школярам, що не теорією еволюції Дарвіна, а волею Аллаха слід пояснювати виникнення життя на Землі та розвиток біологічних видів.Хай там як, а у Сирії вже заанонсовані вільні вибори, котрі, однак, відбудуться не надто скоро – аж за чотири роки. За їхнім перебігом та результатом можна буде судити про те, наскільки серйозні наміри щодо сирійської "перебудови" має аль-Шараа та його команда. До речі, останній, як інформує The Washington Post, наголошує на прагматичному підході свого уряду, який створює нові альянси і переглядає старі, створені за колишнього режиму.Альянс із Росією належить, звісно, до старих зв'язків. Відносини з Україною, з іншими державами демократичного світу – до нових. Не те, що б Сирія була нашим найважливішим партнером, у якому Україна зацікавлена насамперед, але перетягнути її на "сторону добра" було б гідною місією. Гідною та важливою – хоча б тому, що це вдарить по інтересах Росії, яка втратить ще одного свого союзника.Тому стосунки з Сирією дійсно варто розвивати. Не відмовляючи собі у задоволенні споглядати за тим, як вони руйнуються між нею та Москвою. Що поробиш, прагматизм є прагматизм, а бумеранг є бумеранг. Росія нині пожинає плоди свого невсипущого бажання мати своїх проксі у всіх куточках планети. Ідея фікс, пов'язана з всесвітнім пануванням, неодмінно згубить цю країну.Рано чи пізно…

Поділитися

Поділитися сюжетом

Джерело матеріала

Gazeta UA

Оригінальна версія

Згадувані персони