Примусово депортовані російськими загарбниками українські в’язні застрягли у Грузії

Близько десятка українських ексзасуджених прийшли під посольство України в Грузії з проханням допомогти їм повернутися додому. На момент окупації вони перебували в тюрмах, та восени 2022-го їх депортували до Росії, потім, перерахувавши термін за російським законодавством, врешті відпустили, але без українського паспорта. У Тбілісі вони уже кілька тижнів очікують на «білий паспорт» – документ, з яким можуть поїхати в Україну. Ексзасуджені кажуть, що залишилися без житла та їжі, якими раніше їх забезпечували громадські організації, але і ті тепер втратили фінансування.

Ще більше десятка українців застрягли на російсько-грузинському кордоні. Там, у буферній зоні, вони перебувають майже місяць. Кажуть: у холоді та майже без їжі очікують, поки посольство підтвердить, що вони є громадянами України. Лише тоді зможуть поїхати у Тбілісі й очікувати на документ для повернення на Батьківщину. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає усе, що відомо про ситуацію.

«З речами на вихід»

На початок великої війни киянин Олексій Спіцин перебував у виправній колонії №90, що у Херсоні. Там чоловік відбував покарання за крадіжку. Олексій розповідає, перед деокупацією міста представники РФ вивезли засуджених до Росії. Він потрапив у колонію в Краснодарському краї. А згодом його та інших українців перевезли в Крим.

«У Керчі нас пересудили за законами РФ, «скинули» декілька місяців і випустили просто в робі. Волонтери шукали кошти, щоб нас одягнути, знайти житло, забезпечити харчуванням», – каже Олексій.

• Окупація в тюрмі. Як примусово депортовані рашистами українські в’язні намагаються повернутися в Україну

Близько двох тижнів чоловік живе у Тбілісі. Туди ексзасуджений потрапив через російсько-грузинський кордон. Грузія – нині єдиний шлях, через який українські ексзасуджені можуть повернутися додому з окупованих територій чи після депортацій до Росії.

Водночас, не маючи жодних документів, українські ексв’язні на тижні чи місяці застрягають на російсько-грузинському кордоні, поки не отримають підтвердження від посольства України, що вони є її громадянами. Після цього вони можуть отримати білий паспорт у дипустанові у столиції Грузії і повернутися додому. Про те, як українські депортовані окупантами ексв’язні долають шлях додому, журналісти Радіо Свобода розповідали у документальній стрічці «Поверніть мене додому».

Олексій каже, у Тбілісі волонтери орендували для нього та інших депортованих ексзасуджених хостел, забезпечували харчуванням. За словами чоловіка, у нього є документ, який підтверджує його українське громадянство. Але у дипустанові, твердить, йому повідомили, що на «білий паспорт» йому потрібно чекати місяць-півтора.

Нині семеро ексзасуджених, яких з Херсонщини депортували до РФ, прийшли під будівлю українського посольства у Грузії, бо залишилися без житла та їжі.

«Справа в тому, що закінчилося фінансування у волонтерів. Вони самі знаходили ці гроші. Зараз нас в хостелі проживало 12 людей. Нас попросили виселитися, бо оплати немає. «З речами на вихід», як кажуть.

Ми всі залишилися на вулиці, їсти немає нічого, роботу тут важко знайти. Зараз ніхто красти не хоче, щоб прожити. Ми хочемо в Україну, просто приїхати додому», – каже ексзасуджений.

• Чому шлях додому колишніх ув’язнених українців, вивезених в Росію, такий складний і довгий

«Ми звільнилися, але наче сидимо знову»

Анатолій Макутін родом з Кривого Рога. Велику війну чоловік зустрів у Дар’ївській виправній колонії №10 на Херсонщині. Туди він потрапив уперше – за крадіжку. Восени 2022-го представники РФ вивезли Анатолія та інших засуджених через Херсон, Голу Пристань до Краснодарського краю для відбування покарання.

«Уночі «воронками» нас вивозили під дулом автоматів. Потім нас повезли в Керч у Криму. Там два місяці сиділи. Мені перерахували термін за російським законодавством, «скинули» 19 днів і відпустили. Росіяни паспорти забрали. У всіх, хто їде додому, їде в Україну, паспорти забрали. Казали «Втрачено, втрачено, втрачено». Якби у мене був паспорт з собою, я би поїхав і був би в Тбілісі», – розповідає ексзасуджений.

Свою історію Радіо Свобода Анатолій розповідає просто з буферної зони на російсько-грузинському кордоні, де нині він та ще 15 українців ось уже майже місяць як «застрягли», очікуючи від посольства України на підтвердження громадянства.

«Сиро, холодно, продуктів не вистачає. На сьогодні ми без хліба. Минулий тиждень сиділи без хліба. Десять лавашів маємо. Мали борошно, дріжджі, могли би спекти собі хліб, але забрали, бо не можна. Картоплю привезли – вона всередині гнила. З капустою та сама ситуація. Але ми – теж люди, тут всі їдуть додому. Два роки були в пеклі, в Росії були, слова не могли сказати. Звільнилися, доїхали сюди, до буферної зони. За можливості волонтери нам привозили їжу. Я знаю, що є проблема з фінансуванням. Нерви закінчуються. Що нам далі робити? Голодувати нам тут? Руки просто зв’язані у нас. Ми звільнилися, але наче сидимо знову», – каже Анатолій.

«Утримувати їх нема за що»

Анна Скрипка – правозахисниця у громадській організації «Захист в’язнів України». До початку повномасштабної війни організація, в якій працює Анна, відвідувала колонії і СІЗО в Україні, фіксувала порушення і захищала права ув’язнених. А після початку широкомасштабного вторгнення разом з іншими організаціями допомагає депортованим ексзасудженим повернутися додому, забезпечуючи їх житлом, харчуванням й оплачуючи переїзд.

Скрипка розповідає, що ситуація з фінансуванням нині вкрай складна: «В 2023-2024 роках саме громадські організації взяли на себе зобов’язання замість держави повертати цих людей. На жаль, в 2025-му ми не знайшли фінансування на переїзд і утримання людей в Грузії. Тому така склалася ситуація, що зараз наші ексв’язні перебувають на вулиці фактично, перебувають в буферній зоні, чекають на підтвердження від України. Це підтвердження робиться десь приблизно місяць, а то й більше. Тому цей місяць людям потрібно жити в Грузії і чекати посвідку на повернення в Україну, але утримувати їх нема за що».

• Невидимі жертви війни: люди в тюрмах та колоніях

За словами правозахисниці, вона повідомляла Міністерству закордонних справ, посольству України в Грузії та Уповноваженому з прав людини Верховної Ради, що є проблеми з фінансуванням. Скрипка каже: наразі реакції посадовців на свої листи не отримала. Тож має намір звертатися знову.

«Звертатимемося і до президента, і до всіх, до кого можна, щоб докричатися, щоб цих ексв’язнів повернули в Україну, видали їм посвідки на повернення. І найголовніше – забезпечили їх житлом і харчуванням. Без їжі, медикаментів, душу, туалету, в таких умовах (на кордоні – ред.) люди перебувають місяці. Там є хворі на турбекульоз, ВІЛ-інфіковані, які без терапії. І це загроза їхньому життю», – каже Анна Скрипка.

Радіо Свобода звернулося по коментар до МЗС, Офісу омбудсмана та посла України в Грузії і готове оприлюднити їхні відповіді, коли їх отримає.

• Ув’язнені довічнно не втекли з покинутого без варти Херсонського СІЗО: «Ми хочемо українського правосуддя!»

За даними Мін’юсту, близько трьох тисяч людей в 11 в’язницях потрапили в окупацію з моменту широкомасштабного вторгнення. Це – заклади у Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській та Херсонській областях. Більшість з них – і досі на непідконтрольній владі України території. А понад дві тисячі в’язнів – примусово вивезли до Росії, водночас правозахисники говорять про майже три тисячі. Міжнародне право називає такі дії депортацією. Ще 20 тюрем залишаються в окупації з 2014-го. На той момент у них перебувало 29 тисяч людей.

Російська правозахисниця Ольга Романова, яка залишила територію РФ після початку війни в Україні і зараз залучена до повернення цивільних українців з депортації, раніше зазначала Радіо Свобода, що державі Україна потрібно шукати альтернативні шляхи повернення цих українців. Наприклад, через країни Балтії. Зі слів Романової, якщо ж і пункт перетину у Грузії закриється, українські ексзасуджені змушені будуть залишатися на території Росії чи в окупації і зовсім не матимуть змоги повернутися додому.

Авторка: Мар’яна Сич

Джерело: Радіо Свобода