Головне - не Мюнхен, а Покровськ. Чому розраховувати Україні зараз варто не на Трампа, а на ЗСУ

Суспільство, як українське, так і світове, сприймає перемовини як круглий стіл, де сидять дипломати та змагаються в ораторській майстерності, сиплять фактами, аргументами, використовують хитрощі й намагаються загнати супротивника у кут.

Насправді якщо перемовини десь так і відбуваються, то лише між командами в змаганнях з ораторської майстерності. А реальні переговори — більш тривіальні та прагматичні.

Ніхто за столом не буде слухати твоїх аргументів та красивих слів. Розмови про цінності сьогодні виглядають смішними. Серйозні люди розмовляють виключно з позиції сили та інтересів.

Переговорники сідають за стіл з тими "картами", які їм видали сили всередині країни, партнери їх держав та ситуація загалом.

Зокрема, нашим переговорникам головні тузи нададуть Збройні сили.

І розподіл сил за столом буде віддзеркалювати ситуацію на полі бою.

Якщо противник сильніший на фронті, то він сильніший і за переговорним столом. А з сильними доводиться рахуватись навіть тим, хто начебто підтримує слабких…

Якщо ми намертво стабілізували лінію фронту, не даємо ворогу пройти, нищимо його цілими бригадами (так, до речі, було півтора роки тому в Авдіївці), то це все один сценарій перемовин.

Якщо наша ж лінія фронту системно і щоденно рухається в бік заходу, то сценарій перемовин буде іншим — які аргументи на стіл не викладай.

Все це я до того, що не варто сподіватись на Трампа чи когось іще. Вони в будь-якому випадку боліють не нашими проблемами, а особистими інтересами.

Якими б багатообіцяючими не були новини з Вашингтону, для нас новини з села Удачне під Покровськом мають набагато більше значення.

Дрони, організація війська, мотивація армії, ВПК з власною сучасною зброєю — оце найкращі дипломати, що стануть у нагоді під час перемовин.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело