ЄСПЛ розглядає чотири позови проти України через блокування російських сайтів у 2017 році

Європейський суд з прав людини розглядає справу чотирьох позивачів проти держави Україна, які оскаржують блокування російських інтернет-ресурсів та соцмереж через запровадження санкцій Президентом України у 2017 році. Про це свідчить картка справи на сайті ЄСПЛ.

ЄСПЛ розглядає позови від чотирьох заявників проти держави Україна, об’єднавши їх в одну справу. Одним із них є харківський юрист, член Харківської правозахисної групи Роман Лихачов, який раніше оскаржував запровадження санкцій проти каналів нардепа від «ОПЗЖ» Тараса Козака (Верховний Суд відхилив скаргу).

Інший позивачем є Юрій Борзих, який раніше оскаржував у ЄСПЛ заборону публічно носити георгіївські стрічки в Україні (ЄСПЛ визнав цю заборону законною). Двома іншими позивачами вказані Олексій Узерчук та Артур Бояров.

Усі чотири заяви стосуються нібито неможливості доступу заявників до певних російських вебсайтів після відповідного рішення української влади.

Йдеться про указ Президента України від 15 травня 2017 року, який ввів у дію рішення РНБО про запровадження персональних санкцій, зокрема щодо низки російських інтернет-сервісів, а саме новинних порталів, розсилки та соціальних мереж. Ці санкції, окрім економічних заходів, передбачали також припинення надання відповідним суб’єктам телекомунікаційних послуг. На практиці це передбачало, що українські інтернет-провайдери повинні були обмежити доступ до відповідних російських інтернет-сервісів з України, пише суд.

Троє заявників оскаржували указ президента у Вищому адміністративному суді України (ВАСУ). Вони стверджували, що були активними користувачами різних російських вебсайтів, наприклад служби розсилки mail.ru і соціальних мереж «ВКонтакте» та «Одноклассники», де спілкувалися з друзями та родичами, читали новини, ділилися та отримували інформацію. Через запроваджені санкції заявники нібито більше не могли продовжувати користуватись цими ресурсами.

Український суд відхилив скарги заявників по суті, оскільки указ президента був спрямований проти конкретних юридичних осіб і спричиняв правові наслідки лише для цих осіб. Натомість він не обмежував жодних прав і не накладав жодних зобов’язань на заявників, тому вони не могли його оскаржувати. У двох із цих трьох справ остаточне рішення виніс Верховний Суд України 7 травня та 20 грудня 2018 року відповідно (третій заявник апеляційної скарги до Верховного Суду не подавав).

У своїх позовах заявники стверджують, що неможливість для них доступу до російських вебсайтів, нібито внаслідок санкцій, накладених на російські організації, порушує статтю 10 Європейської конвенції з прав людини — права на свободу вираження поглядів.

Двоє заявників, Юрій Борзих та Роман Лихачов, також посилалися на своє право на повагу до приватного життя згідно зі ст. 8 Конвенції. Двоє заявників, Юрій Борзих та Олексій Узерчук, також висунули скарги за ст. 6 та/або 13 щодо нібито відсутності доступу до суду чи ефективного засобу правового захисту через те, що національні суди не розглянули їхні скарги по суті.

Як свідчить картка справи на сайті ЄСПЛ, Суд уже прокомунікував цю справу до уряду України 28 серпня 2024 року.

Як пояснив у коментарі «ДМ» медіаюрист Максим Дворовий, це означає, що найближчим часом держава муситиме надати коментарі ЄСПЛ щодо цієї справи і що в межах року-півтора може бути винесене рішення по цій справі.

Максим Дворовий каже, що «Лабораторія цифрової безпеки» ще в 2021 році оприлюднила аналітичний звіт, в якому застерігала про невідповідність накладених на російські ресурси санкцій законодавству та можливі потенційні проблеми, пов’язані з цим.

Як ідеться у звіті, застосування цих санкцій не відповідало ні вимогам Закону України «Про санкції», ані міжнародним стандартам захисту прав людини. 

Санкція стосувалась «заборони інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачів мережі Інтернет до ресурсів / сервісів / соціально-орієнтованих ресурсів». Проте загальний перелік видів санкцій, визначених законом, не містить санкції з обмеження доступу до вебсайтів, ідеться у звіті.

Це блокування спиралося на формулювання «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом». Проте застосування санкцій з категорії «інші» має відповідати принципам прозорості, законності, об’єктивності тощо, вважають юристи.

В українському законодавстві не передбачені процедура та підстави блокування доступу до сайтів за розповсюдження контенту, що загрожує національній безпеці чи посягає на територіальну цілісність. Крім того, сумнівною з точки зору законності є практика блокування сайтів через накладання санкцій на фізичних осіб, а також неузгодженість термінів дії цих санкцій (в одному указі сайт може бути заблокований безстроково, а в наступному — на три роки).

Як підсумовує звіт, усе це суперечить вимогам щодо права на свободу вираження поглядів, закладеним у ст. 10 Європейської конвенції про права людини і ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

На думку юриста, навіть негативне для України рішення ЄСПЛ не означає, що Україна обов’язково муситиме розблокувати російські мережі.

«Держава має виконувати рішення ЄСПЛ. Інша справа, як Україна це виконуватиме. Якщо ЄСПЛ визначить, що відбулось порушення прав людини, треба буде вживати заходів, щоб це порушення усунути. Це можуть бути розблокування сайтів, зміни до законодавства або ж виплата компенсації. Це залежить від того, яким буде рішення суду.

Бувають такі випадки, що держава може просто виплатити компенсації, не вносячи жодних структурних змін у законодавство. Я б не сказав, що такі випадки рідкісні. Є прецеденти з Британією. Так робила Росія у справах щодо порушення свободи вираження поглядів, мітингів тощо», — каже Дворовий.

Він додав також, що якщо на той час надалі триватиме воєнний стан, в Україні існують інші механізми блокування, якими зараз заблокований практично весь російський сегмент інтернету. Тому, в разі негативного рішення ЄСПЛ, можна буде використати цей механізм.

Фото: eurointegration.com.ua