Любов Любчик: Українські діти відмовляються від української системи освіти – втрати шалені

Українські діти за кордоном усе частіше відмовляються від української системи освіти через навантаження навчанням у двох школах. Крім того, інколи в новостворених українських школах за кордоном навчання відбувається і російською мовою. А трапляється й так, що батьки віддають дітей там в українські класи у російські школи, які росіяни створюють спеціально для біженців – розповідає Голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конгресу Українців Любов Любчик. Також часто діти у місцевих школах за кордоном обирають російську мову як другу іноземну, аби полегшити собі навчання.

Для збереження ідентичності українських дітей варто «узаконити» суботні та недільні школи, які наразі не визнані державою і не можуть видавати учням документи про освіту, але є найбільш розповсюдженими закладами для вивчення українського за кордоном, – вважає Любов Любчик, яка входить до профільної робочої групи при Міністерстві освіти. Також держава має працювати над впровадженням української мови як другої іноземної у світі.

Що має зробити Україна для збереження ідентичності українських дітей за кордоном? Чому батьки віддають дітей у російськомовні класи?

На ці та інші питання Любов Любчик відповідає у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».

«Главком» виступає інформаційним партнером проєкту.

За даними Міносвіти, з 800 тис. українських дітей за кордоном понад 355 тис. продовжують дистанційно вчитися в Україні. Директори онлайн-шкіл твердять, що учні дедалі більше відмовляються саме від української освіти, а українознавчий компонент (вивчення української мови, літератури) працює не всюди. Що ми вже втратили у битві за ідентичність цих дітей за кордоном?

На жаль, освітні втрати шалені. Ми бачимо той факт, що діти відмовляються саме від української системи освіти. Не тому, що вони не хочуть, а тому, що їм важко бути одночасно в двох системах освіти. В європейських країнах, наприклад, перебування в їхній національній системі освіти є обов'язковим згідно з Конституцією.

Ми не можемо допустити асиміляції. Необхідно, щоби батьки розуміли важливість збереження української ідентичності і національної свідомості і віддавали своїх дітей саме до діаспорних шкіл.

Але є й батьки, які настільки швидко хочуть асимілювати себе і свою дитину, що відкидають все українське і роблять акцент на місцеві школи, на іноземну культуру. У нас у Франції були випадки, коли ми пояснювали батькам, що вони ніколи не стануть французами, бо щоб бути французом, треба ним народитися і мати французьку ментальність. А може статися в один момент, що ви і французом не станете, і українське коріння втратите.

Ми зустрічалися з Андреасом Шляйхером, засновником міжнародного дослідження PISA (програми міжнародного оцінювання учнівства, Андреас Шляйхер – директор з питань освіти й навичок Організації економічного співробітництва та розвитку – ред.), який говорив, що діти позбавлені ідентичності менш успішні у професійному житті, тому що втрачають відчуття надійного плеча, національної опори у житті. Тому збереження ідентичності є дуже важливим.

У липні у нас відбувся саміт у Мюнхені, де були представники української освіти, освіти німецької землі Баварії, Латвії та Австрії. Останні говорили про те, що їм нецікаве збереження української ідентичності в українських дітях, а потрібна інтеграція у місцеве суспільство.

Тому засновники, директори шкіл, вчителі мають працювати з батьками. Роль українського вчителя у діаспорі на сьогодні є державотворчою. Кожен вчитель має відчути свою відповідальність. Як говорила Олена Теліга, «завдання, яке зараз стоїть перед нашою молоддю, – стати батьками майбутнього української нації».

Де діти за кордоном можуть отримати українську освіту

Але ж у Мюнхені є українська школа для старшокласників, де опитування успішності навчання з’ясувало, що ці українські діти знають німецьку мову і вчаться краще, ніж наші в німецьких школах. Завдяки таким результатам школа здобула фінансування з бюджету Німеччини. Чи ми можемо цей приклад масштабувати на інші країни з посилом, що діти, які зберігають ідентичність, можуть стати успішними членами вашого суспільства? 

Цей приклад варто масштабувати в тих європейських країнах, де дозволений такий формат шкіл. Це чудова і взірцева школа, заснована Аллою Дубровик-Роховою. Але там є й інший аспект. Я питала тих дійсно дуже талановитих дітей, чи планують вони повернутися в Україну. Більшість відповіли негативно, вони вже мріють своє майбутнє в Європі. Але важливо, щоб вони розуміли, хто вони, звідки їхнє коріння і брали участь у відбудові України. 

В Австрії у Відні є також українська школа для старшокласників Free People's School, за аналогією до цієї Мюнхенської школи. Але це є бордингова школа, де українські діти навчаються і проживають протягом навчального року. Це єдина українська школа такого типу у світі. Я теж спілкувалася з тими дітьми, вони теж не готові поки що повертатися в Україну. Тому нам треба докладати зусиль, аби втримати цю талановиту українську молодь саме в українському просторі. 

У Мюнхенській школі бакалаврська програма з Києво-Могилянською академією. Сергій Квіт говорив, що це і може допомагати тримати зв'язок з українською молоддю за кордоном. Чи достатньо у нас загалом освітніх осередків, щоб тисячі українських дітей, які опинилися за кордоном, могли вчити мову і літературу? 

На сьогодні українські освітні осередки є на всіх п'яти континентах. В Америці і Канаді – велика кількість українських шкіл, а історія шкільництва сягає 130 років. Вони мають авторські навчальні програми, навчальні посібники, підручники. Подібна ситуація у Бразилії.

В ОАЕ, на Близькому Сході маємо п’ять українських шкіл. Українська громада там досить молода, але активна, яка почала розвивати це з 2018 року. В Центральній Азії на початку повномасштабної війни ми побачили згортання українських освітніх осередків. Ми пов’язуємо це з політичними чинниками або з якимось особистими мотивами. Але на третій рік війни вони починають відроджуватися. 

В Європі після повномасштабного вторгнення українське шкільництво отримало різке зростання, бо чисельна кількість вимушених переселенців гуртується, створює навколо себе українські освітні осередки. Тільки у Франції до початку повномасштабного вторгнення було чотири українські школи на всю країну. Зараз – 22 українські суботні і недільні школи. 

Але в деяких школах є проблеми, бо не кожен засновник і директор розуміє мету і завдання діаспорної школи. А це збереження якраз української ідентичності. Ми стикалися з випадками, коли в цих школах велося викладання російською мовою. І під час розмови керівники шкіл говорили, що треба бути толерантними, бо вчителі приїхали зі Сходу України, вони не вивчили українську мову і поки що не можуть нею викладати. І мені стає дуже сумно, що ці вчителі працюють з українськими дітьми, яких українські батьки привели в українську школу, щоб вони вивчали українську мову, культуру і історію. Чи хтось подумав про цих дітей? Чому вони мають слухати російську мову від російськомовного викладача?

Також є країни, в яких у нас немає поки що українських освітніх осередків. Здебільшого, це країни Південно-Східної Європи, як Північна Македонія. Ми зараз тісно співпрацюємо з посольством України і об'єднанням українців, щоб створити центр вивчення української мови. Там українська громада налічує десь 100 людей, але і вони повинні мати місце, куди б їхні діти могли прийти і вивчити українську мову. Бо хто, як не ми, має про це подумати.

В Угорщині, яка не підтримує Україну у повномасштабній війні, з'явилася повноцінна українська школа. Як це стало можливим?

Це історичний момент, бо функціонує білінгвальна угорсько-українська школа, яка повністю фінансується урядом Угорщини. Я думаю, що тут Міністерство закордонних справ разом з політичними рішеннями дало потужний результат, який потрібно множити у країнах, де дозволяє законодавство.

Чому діаспора наполягає на «узаконенні» суботніх та недільних шкіл Міністерством освіти? Що це дасть?

Більше століття у нас працюють українознавчі освітні осередки за кордоном, які допомагають зберігати українцям ідентичність. Українська держава ніколи їх не бачила. Ми постійно боролися і привертали увагу Міністерства освіти і науки України до цього питання.

Вперше за всю історію української діаспори міністерство створило робочу групу, в яку включили представників українського шкільництва усіх регіонів світу. Вона має напрацювати ефективні зміни для чинного освітнього законодавства і нарешті визнати українські освітні осередки діаспори у правовій площині і прописати це у законі про освіту. Це дасть змогу дітям, які навчаються у цих школах відчувати себе українськими учнями, дотичними до української системи освіти. А вчителям – зараховувати педагогічний стаж за роки праці в діаспорних школах. І це нарешті підвищить статус українських освітніх осередків світу у країнах перебування перед національними урядами. 

До початку повномасштабного вторгнення діаспорні освітні осередки функціонували виключно для дітей, які народилися і проживають на тій чи іншій території. Вони працювали за авторськими програмами і підручниками. Після того, як почали прибувати діти з України через російську агресію деякі діаспорні школи повністю переформатувалися, щоб учні змогли вивчати українознавчий компонент і повернутися в Україну без особливих освітніх втрат. Здебільшого, це школи в Європі, де багато українських дітей.

Чому українознавчий компонент у школах за кордоном (вивчення української мови, літератури, історії) працює не всюди? Наприклад, у Польщі, де перебуває значна кількість українських дітей. Чи чинять спротив місцеві урядовці у його впровадженні у місцевих школах?

У нас існує інша робоча група під головуванням заступниці голови Офісу Президента України Ірини Верещук, де якраз вирішуються ці питання.

У місцевих об'єднаннях українців говорять, що немає фінансування з боку Міністерства освіти Польщі, тому діти позбавлені можливості вивчення української мови в польських школах. Думаю, з 1 вересня він запрацює.

Щодо інших країн, ми боремося і працюємо над цим разом з Міністерством закордонних справ України, з посольствами та консульствами для того, щоб у переліку навчальних предметів за вибором у тій чи іншій країні перебування з'явився предмет «українська мова як іноземна». 

Українські діти дуже часто обирають російську мову у школах країн перебування, щоби підвищити свої результати із зовнішнього незалежного оцінювання. Вони вже вчаться мовою країни, де перебуваю Як першу іноземну мову вивчають зазвичай англійську. 

І щоб спростити собі завдання, замість другої іноземної мови – французької, польської чи італійської, вони вибирають російську мову, яку чули, знають і яка полегшує їм завдання.

Щоб унеможливити це і дати дитині обрати українську, мусимо працювати над тим, щоб ввести навчальну дисципліну «українська мова як іноземна» у перелік навчальних предметів за вибором у країні перебування учня. Це зумовить, по-перше, вибір української мови для наших українських дітей як іноземної, а також вибір української мови як іноземної для громадян тих країн. І це буде сприятиме поширенню та промоції української мови у світі.

Російські школи створюють українські класи для дітей–біженців 

Ви говорите, що освіта для дітей за кордоном – це не тільки про ідентичність, про знання мови, а також національна безпека і боротьба з дезінформацією. Про що йдеться? 

Ми відчуваємо потужний вплив російської дезінформації особливо в європейських країнах. У нас були випадки, коли в російських школах росіяни створювали українські класи, куди залучали українських дітей-біженців. Батьки, не розуміючи небезпеки, віддавали своїх дітей до цих шкіл. Ми контактували з цими батьками, і нам вдалося шість сімей вивести з цієї російської школи, розуміючи, як російська пропаганда може чинити вплив на українську дитину.

Чи це масштабне явище? 

Це було у Франції, але явище масштабне по Європі. Російських шкіл також багато по світу.

Так само, як і наші українські діаспорні школи, працюють їхні суботні школи, а також центри вивчення російської мови працюють досить ефектно. 

Це для нас Росія – ворог, але для Франції, Італії – не ворог.

Тому ми маємо убезпечувати себе, наших дітей, щоб вони не потрапили під вплив цієї російської пропаганди.

Але ж там написано «російська школа». Українські мама чи тато можуть це прочитати. Чому вони ведуть туди своїх дітей? 

Треба запитати у тих батьків. Можливо, деякі не вбачають різниці між російською та українською школою і не усвідомлюють негативний вплив.

Як нам достукатися до таких батьків? А також до українських шкіл, де впроваджують російську? Хто це має робити? 

Кожен з нас. Багато з цих засновників українських шкіл, в яких є присутня російська мова, вони не є «руським міром». Можливо, вони не знають, як має функціонувати така школа.  Ми мусимо пояснювати цим батькам, засновникам шкіл, якою має бути діаспорна українська школа, яка її мета і завдання, що таке взагалі українська ідентичність, чому вона важлива і потрібна.

Тільки триєдина спільнота «учень, батько і вчитель» може дати якісні результати розвитку української школи за кордоном. Дуже часто батьків залучають до вертепів, спільних колядувань. Це правильно, якщо ми хочемо зберегти наші культурні традиції.

Зараз у наших школах за кордоном я спостерігаю, як учні, вчителі, батьки колядують разом, говорять про традиції українського Різдва. Але є й інші випадки, коли в українських школах не звертають увагу на такі важливі моменти. Або, можливо, самі не знають. 

У нас був випадок, коли одна українська школа святкувала свято Зимобора. І я ніяк не могла зрозуміти, з якої це культури, тому що в українській культурі такого свята немає. Я навіть подзвонила до Києва фольклористам і спитала про це.

Виявилося, що це свято з російської культури. Ми пояснили цим людям, вони зрозуміли, вони самі не знали. Тобто замість Стрітення вони святкували Зимобора.

Є такі випадки, ми працюємо над цим, відстежуємо, бо дуже важливо, щоб в українських діаспорних школах вивчалася українська колядка, великодня гаївка, щоб шанувалися традиції українського народу і української нації.

Наше завдання – пояснити, показати взірцеві приклади успішних українських шкіл. 

Що першочергово має зробити Україна і Міністерство нац'єдності для збереження ідентичності українських дітей за кордоном? 

По-перше, це фінансувати українські суботні школи, дбати про їх розвиток. Адже саме ці діаспорні школи є нашим золотим скарбом і інструментом, який довів ефективність, якщо йдеться про збереження української ідентичності.

Але буває, що після закінчення суботніх і недільних шкіл частина дітей, молоді, пропадає з української громади за кордоном. Вони повертаються вже через кілька років, приводячи своїх дітей в школи. Тому зараз дуже важливо активізувати саме молодь, залучаючи в життя української громади, в життя української церкви, в життя українських молодіжних організацій, щоб ці молоді талановиті люди розвивали і підтримували нашу ідентичність. 

Нам треба створювати і долучати її до якихось освітніх, просвітницьких, культурно-мистецьких проєктів. Не треба боятися давати цій молоді, цим вчорашнім дітям, лідерські позиції. Бо завдяки цьому вони можуть проявити себе і бути корисними у нашій українській громаді за кордоном.