Катерина Осадча про усиновлення дитини, мобілізацію та Юрія Горбунова: інтерв'ю Фокусу

В ексклюзивному інтерв'ю Фокусу Катерина Осадча розповіла про кар'єру, сім'ю та нові проєкти, які можуть змінити український медіапростір. Зокрема, вона розповіла про стосунки з Юрієм Горбуновим, висловилася про мобілізацію в Україні та уточнила деталі розмови з Регіною Тодоренко, яку називають зрадницею, бо вона говорить про війну в Україні.

Ваш телевізійний шлях триває вже понад два десятиліття. Який момент у кар'єрі був для вас найскладнішим, і який — таким, що запам'ятався найбільше, і значущим?

Цього року, 10 травня, виповнюється двадцять років з першого випуску програми "Світське життя". Насправді я почала працювати на телебаченні ще до запуску цієї програми, тож мій досвід налічує понад два десятиліття безперервної роботи. За відчуттями, це як один довгий, безперервний епізод мого життя.

Найпам'ятніший момент у кар'єрі — це, безумовно, запуск "Світського життя". Від першого випуску і до моменту, коли програма стала культовою, — це все один великий, яскравий спогад. Особливо тепло згадую свій перший випуск програми на каналі 1+1.

Пам'ятаю перший випуск "Світського життя" 2005 року. Перше інтерв'ю було в Києві на концерті Лучано Паваротті в Палаці "Україна". Там були зірки, відомі особистості, і я мала можливість поспілкуватися з ними. Інший яскравий момент — запуск першого сезону "Голосу країни" і мій перший прямий ефір. Хвилювання, нерви, стрес і водночас захват від нових викликів, які потребували швидкої адаптації та освоєння нових навичок. Саме через труднощі ми зростаємо.

Щодо найскладнішого моменту, то він, як і для всіх українців, пов'язаний із повномасштабним вторгненням, яке кардинально перевернуло кар'єру, побут і наше життя. Незважаючи на всі випробування, ми не зупиняємося — адаптуємося і рухаємося вперед, роблячи все можливе. Це стало стилем життя для всіх нас і для нашої країни.

За часів війни багато людей змінили своє ставлення до кар'єри та життя. Чи відбулися подібні зміни у ваших пріоритетах?

Для кожного українця війна — це, без сумніву, найважчий період у житті. Вона змінила все: хтось переїхав в іншу країну чи місто, хтось змінив ритм діяльності, хтось втратив роботу. І я не виняток — моє життя теж перевернулося на 360°. "Світське життя" поставили на паузу, а разом із командою ми запустили ініціативу з пошуку зниклих українців, яка виросла у волонтерський проєкт "Пошук зниклих". Використовуючи наш медійний бекграунд, ми створили телевізійний формат разом із каналом 1+1 і програмою "Сніданок з 1+1". У межах ініціативи "Пошук зниклих" нам вдалося знайти 3086 осіб.

Ця волонтерська ініціатива згодом переросла у створення Фонду Катерини Осадчої, завдяки якій ми розширили програми та реалізували проєкти для дітей і підлітків із вразливих категорій населення.

Якби не повномасштабне вторгнення, моє життя, напевно, було б зовсім іншим. Думаю, ми всі змінилися. Для себе я відкрила нові можливості для допомоги людям і активно їх використовую.

Розкажіть над якими проєктами ви сьогодні працюєте, у чому полягає ваша робота?

Щодо Фундації, у нас зараз активно реалізуються кілька напрямів: ми займаємося пошуком зниклих цивільних, підтримуємо профорієнтацію підлітків із вразливих категорій (це підлітки, які залишилися без батьківського піклування, перебувають у дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім'ях або є внутрішньо переміщеними особами) і налагоджуємо партнерські зв'язки. Основна мета Фундації — шукати, об'єднувати, привертати увагу до проблем і знаходити їх вирішення.

З перших днів повномасштабного вторгнення ми працюємо над ініціативою з пошуку зниклих українців, і цього року ми святкуємо третю річницю її існування. За цей час команда "Пошуку зниклих", яка наразі складається з понад 30 волонтерів, які невтомно працюють, знаходить людей і об'єднує їх із сім'ями — кожна історія супроводжується довгими пошуками, сотнями дзвінків і величезною підтримкою спільноти.

Ми також хочемо, щоб історії про трагедії зниклих дітей і дорослих, які постраждали від війни, знали за межами України. Минулого року ми запустили роботу над художнім серіалом-антологією "Зниклі". Він складатиметься з шести короткометражних епізодів. Кожен епізод — це окрема історія про зниклих цивільних під час війни та їхні сім'ї, які, незважаючи ні на що, шукають своїх близьких і знаходять сили жити далі. Режисерами епізодів виступлять Євген Тунік, Наталка Ворожбит, Христина Тинькевич, Олексій Тараненко, Ірина Цілик та Іван Уривський, а я продюсуватиму проєкт у співпраці з FILM.UA.

Крім того, ми започаткували новий напрямок — профорієнтацію підлітків із вразливих категорій населення. Проєкт "Платформа майбутньої професії" спрямований на допомогу дітям розвиватися в різних галузях, допомагаючи їм свідомо обирати майбутню професію та вступати до закладів освіти за обраною спеціальністю. У межах проєкту працюють ментори — відомі українські професіонали, які проводять практичні зустрічі, де діти знайомляться з професією зсередини. Після цих зустрічей підлітки відвідують підприємства, ательє, ресторани — місця, де вони можуть на практиці побачити, як усе влаштовано. Ми створюватимемо для кожного "дорожню карту", яка допомагає визначити наступні кроки: куди вступати, які навички розвивати, що саме важливо вивчати. Наші амбітні плани — масштабувати програму по всій країні. Тому ми активно зустрічаємося з представниками бізнесу та державних органів влади для вивчення ринку праці та можливостей для навчання, практики та працевлаштування.

Випереджаючи запитання про телевізійну кар'єру, ми готуємо для телеглядачів серію сюрпризів.

Ваш чоловік Юрій Горбунов — публічна людина, як і ви. Як вам вдається підтримувати одне одного в умовах постійної уваги та тиску суспільства? Як змінилися ваші сімейні стосунки під час війни, адже зараз спостерігається тенденція масових розлучень? Чи стала підтримка всередині сім'ї ще важливішою?

Підтримка в родині — надзвичайно важлива частина нашого життя. Мій чоловік завжди підтримує всі мої проєкти, починання та ідеї, а я своєю чергою підтримую Юрія, який наразі бере активну участь у благодійних концертах разом з Олександром Пономарьовим та Михайлом Хомою. За цей час вони зібрали понад три мільйони євро для допомоги армії. Оскільки наш графік дуже насичений і ми іноді не бачимося по кілька тижнів, підтримка одне одного стає ще важливішою — ми завжди маємо бути в курсі подій у житті одне одного.

Особливо зараз, коли світ настільки нестабільний, важливо чути від близької людини слова підтримки: щоб тобі казали, що з усім впораємося. Ці слова надихають, і я вірю, що саме вони допомагають переживати складні часи. Фрази на кшталт "ти така молодець" або "подивися, скільки всього вже зроблено, і скільки попереду" мають особливу силу, коли чуєш їх від дорогої людини.

Ваші сини зростають під час надзвичайних змін. Яких головних цінностей ви намагаєтеся їх навчити сьогодні?

Наші діти, як і всі діти, що підростають в Україні зараз, живуть у дуже складний час. Вони чують слова "шахед", "ракета" з раннього віку — мій трирічний син уже розуміє різницю між звуками шахедів і ракет. І це, без сумніву, лякає. Такі умови не сприяють спокійному дитинству, тому ми вчимо їх підтримувати одне одного.

Змалку діти вивчають українську мову та традиції. Ми святкуємо Різдво, Водохреща, а на Великдень обов'язково купуємо нові вишиванки і разом відвідуємо церкву — у кожного свій кошик. Ці традиції зближують сім'ю та допомагають формувати почуття національної ідентичності.

Ми також вчимо дітей підтримувати одне одного, а також цінувати доброту, щирість, щедрість і любов. А ще — разом влаштовувати сімейні дні: театр, виставки, спільний час, який вони запам'ятають на все життя.

Я вірю, що життєві труднощі можуть навчити негативного, але саме батьки формують у дітей почуття добра і позитиву.

Ви згадували про можливість усиновлення дитини. Чи повертаєтеся ви до цієї ідеї зараз? Що може стати поштовхом для такого важливого кроку?

Від самого початку повномасштабного вторгнення ми з Юрієм розглядали можливість усиновлення. Однак, коли ми детально вивчили процедуру, зрозуміли, що вона дуже складна в Україні. У результаті я обрала шлях підійти до теми комплексно, займаючись адвокацією різних форм сімейного виховання, щоб допомогти іншим батькам.

Разом із ЮНІСЕФ та за підтримки Міністерства соціальної політики ми створили документальний серіал "Сім'я для кожної дитини", де розповідаємо про різні форми сімейного виховання та важливість безпечного й дбайливого сімейного догляду для дітей. Ми продовжуємо працювати над цим проєктом, і незабаром очікується його продовження.

Також, у співпраці з фондом "Твоя опора", ми купували будинки для дитячих будинків сімейного типу. Завдяки цьому дві сім'ї на Київщині змогли прийняти до себе більше дітей з інтернатів, оскільки тепер у них з'явилося житло.

Крім того, продовжуючи працювати з дітьми із вразливих категорій, ми запустили проєкт "Платформа майбутньої професії", що допомагає підліткам, які залишилися без батьківського піклування, перебувають у дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім'ях або є внутрішньо переміщеними особами, усвідомлено обирати свою майбутню професію — адже ці діти згодом стануть тими, хто відбудовуватиме нашу країну.

Чи відчуваєте ви підтримку від колег із міжнародного шоу-бізнесу? Хто з відомих особистостей найбільше вас здивував своєю позицією або допомогою Україні?

Наближається третя річниця повномасштабного вторгнення, і за цей час підтримка була неймовірно емоційною. Нас підтримали не лише українці за кордоном, а й представники світового шоу-бізнесу та зірки з українським корінням. На жаль, були й ті, хто не захотів підтримувати, але я зосереджуюсь на тих, хто був поруч.

Наприклад, лідер гурту Imagine Dragons і Ед Ширан — вони завжди виходять із прапором на своїх концертах, невпинно нагадуючи світові, що в Україні йде війна. Це дуже важливо, адже багато людей з Європи та Америки вважають, що в Україні вже все спокійніше, і навіть запитують, чи закінчилася війна. Тому такі амбасадори, які постійно нагадують про реальність, мають величезне значення.

Раніше ви говорили про спілкування з Регіною Тодоренко після початку війни. Як ви сприймаєте мовчання публічних людей з України або повну відсутність підтримки? Чи намагалися ви ще раз вийти на контакт?

У перші пів року війни я висловлювала думку, що якщо ми перестанемо звертати увагу на тих, хто виступає зрадниками України, це буде правильним кроком. Варто забути про тих, хто відмовився від своєї країни, і не надавати їм популярності — решту має вирішувати держава. Зараз держава накладає санкції на таких осіб, позбавляє їхніх нагород, і я вважаю цей підхід правильним: якщо людина на початку повномасштабного вторгнення зробила свій вибір, вона не має бути пов'язана з нашою країною.

Пам'ятаю, у перші тижні війни я емоційно говорила в Інстаграмі, що потрібно позбавити громадянства тих, хто відмовився від України. Після першого місяця я вже перестала писати своїм знайомим, щоб їх переконати. Я зробила свої висновки. Люди не мають права користуватися українським паспортом, якщо вони заробляють і платять податки в Росії.

Що ви думаєте про мобілізацію в Україні? Яке ваше ставлення до публічних дискусій про те, хто має бути мобілізований, а хто — ні? Чи підтримуєте ви ідею рівності для всіх, незалежно від статусу або професії?

Я вважаю, що всі питання, пов'язані з мобілізацією, мають обговорюватися на рівні держави і суспільства, зокрема за участю військових. Категорично проти практики, коли людей ловлять на вулиці і силою затримують. Наприклад, у межах ініціативи "Пошук зниклих" ми щодня отримуємо повідомлення про те, що когось забрало ТЦК, і ця людина зникає безвісти, адже вже тиждень немає зв'язку. Тобто ініціатива, створена для допомоги українцям, які зникли під час повномасштабного вторгнення, зараз отримує повідомлення про затримання, що позбавляє їх можливості зв'язатися з рідними. Я розумію, що чоловіків затримують за порушення правил мобілізації. Але неправильним є те, коли їх позбавляють права зв'язку з близькими та застосовують фізичну силу.

Як ви особисто підтримуєте українських військових або ініціативи, пов'язані з допомогою армії? Чи є для вас цей напрям пріоритетним?

Дуже важливо, щоб кожен фонд зосереджувався на своєму напрямку. Для нас пріоритет — це пошук зниклих цивільних українців, допомога дітям, які залишилися без батьків, і професійна орієнтація підлітків. А я особисто, як і всі українці, підтримую благодійні збори.

Водночас, поки я займаюся суто цивільними та гуманітарними проєктами, Юрій разом із командою організовує заходи виключно для підтримки армії. Час від часу я також долучаюся до цих концертів. Незалежно від того, якими цивільними справами ми займаємося, завжди пам'ятаємо, що наші військові потребують постійної підтримки. Їм треба дякувати, адже всі наші громадянські зусилля можуть стати неактуальними, якщо фронт підійде до нас.

Раніше Фокус публікував інтерв'ю з групою "ДК Електрик".