Квіти, коти та меблі: харків'янка оживлює метал і перетворює його на витвори мистецтва

Вважається, що робота з металом – не жіноча справа. Вікторія Табачна доводить протилежне – у її руках безформний дріт та листи металу перетворюються на щось чарівне – від витончених метеликів до величезних китів, від мініатюрних фігурок із гвинтиків та гайок до незвичайного садового декору.

Вікторія відкрила свою майстерню у Харкові, але після вторгнення довелося переїхати до Полтави. Про те, як полюбила роботу з металом, про можливість почати все заново і про те, які емоції дарує їй її робота, Вікторія розповіла Коротко про.

Метал – як пластилін: із нього можна зробити все, що захочеш

- Вікторіє, як вийшло, що ви, тендітна жінка, зацікавилися роботою з металом? Це ж, як то кажуть, не жіноча справа.

- З 18 років я пішла у торгівлю, працювала у СТО. Моя робота із самого початку була пов'язана з металом та інструментом, а потім мене покликали на виробництво. Сказали: приходь, спробуєш. Так і почалося.

Років 13 тому почала працювати на металообробному підприємстві. Ми робили великі предмети – двері, електричні шафи, грати. Мій шлях починався з маркетингу, я просувала продукцію, займалася замовленнями, постачанням та відвантаженням. Так пропрацювала років 7. За цей час побачила, що метал – не просто щось холодне та важке, він може бути гнучким, як пластилін, з нього можна зробити все, що захочеш, – і це мене поглинуло.

Коли почали замовляти тендітніші вироби з дроту, мені дали зелене світло (раніше ми їх не робили, але було багато майстрів, які могли цим зайнятися).

Почали потроху, я щось малювала, реалізовувала. У якийсь момент керівництво вирішило, що розробка легких предметів забирає надто багато часу і робити подібні вироби нерентабельно. А мені це стало цікаво, і я пішла у творчість.

- Ви вирішили відкрити власну справу, бо хотілося зайнятися гарними речами?

- Так, мені були цікаві індивідуальні маленькі замовлення, у яких я побачила перспективу. Знайшла приміщення, придбала обладнання, заздалегідь знала, які майстри працюватимуть, уже сама вміла щось зробити – накрутити, зварити і таке інше.

Планувала розпочати у Харкові, але війна зруйнувала плани. Ми жили біля Чугуєва, звідки прилітало, було дуже голосно. Починається обстріл - хватаєш якісь сумки, біжиш у бомбосховище. Сиділи там цілими днями, виходили лише поїсти. Згодом взагалі перестали підніматися нагору.

Просиділи так місяць. Потім прийшли військові та сказали, що з нашого району треба їхати. Нас перевезли в безпечніший - ми побули у знайомих тиждень. Потім я зрозуміла, що небезпечно і там – так ми виїхали до Полтави.

Після переїзду ще пів року приходила до тями, шукала в собі сили. Весь час проводила в новинах, у телеграмі, переживала, як там квартира та майстерня.

Допомогли піднятися «Крила» та жіноча підтримка

- Що вам допомогло знову?

- Прочитала про проєкт «Крила», який підтримує жінок, і я пішла туди, щоб відволіктися. То була піврічна програма. У нас були зустрічі, спільні чаювання, кава, психолог. Там ми просто спілкувалися з іншими жінками, більшість з яких – переселенці.

У “Крилах” нам казали: якщо у вас є хобі, можете спробувати написати бізнес-план, отримати грант та придбати якесь обладнання. Я подумала: Боже, адже я вже це робила! І бухгалтер був у мене, і макети, і вироби, які ми тестували, все було готове для сайту, залишалося лише запуститись. У результаті все вийшло, і я виграла грант.

Наразі проєкт закінчився, але дружні стосунки між його учасницями залишаються. Ми спілкуємося, підтримуємо одна одну, ділимося досягненнями та порадами. Сподіваюся, і надалі будуть такі класні проєкти для жінок: це нам дуже потрібне.

– Як відроджували своє виробництво?

- Я на якийсь час повернулася до Харкова і вивезла все, що могла, до Полтави. Багато привезла ручного інструменту – він найменше постраждав, бо маленький за розміром. Коли зайшла до своєї харківської майстерні, насамперед пішла шукати свої улюблені кусачки: вони дуже добре кусають. Інструменти просто попадали на підлогу від прильотів – я їх позбирала. Є в мене також болгарки, точильні.

А ось верстат уже довелося купувати новий. Орендувала в Полтаві маленьке приміщення, відремонтувала його, створила якийсь затишок – тепер тут працюємо. За грант придбала сучасний верстат, який легко загинає матеріали (зокрема й круглі та квадратні труби). Так мені відчинилися нові двері, з'явилася можливість зробити купу всього. Для мене це найголовніше.

- Замовники залишилися старі чи доводилося знову розкручуватися?

- Спочатку не було ні обладнання, ні сил чимось займатися, хоч були замовники. А зараз я знаю, де пофарбувати, порізати, закупити матеріал. Вже вивчила всю Полтаву.

Замовників у мене залишилося чимало з Харкова плюс по всій Україні - вони з'явилися ще до війни. Люди замовляли різний декор, найчастіше новорічний.

Раніше було більше клієнтів із Харкова, Києва та Дніпра, а зараз більше замовляють із заходу України. Напевно, тому що там спокійніше, і люди можуть дозволити собі якісь прикраси у дворі. Є замовники і з-за кордону, але поки що небагато.

- Замовників як знаходите?

- Більше працює сарафанне радіо, коли інформацію передає покупець покупцю. Є в мене і сайт, і інстаграм, фейсбук почала нещодавно вести. Куди не приходиш, чуєш запитання: а у вас є інстаграм?

Але інстаграм – не моя аудиторія. Там більше жінок, а в мене метал, важкі роботи – не всі жінки їх розуміють. Але вирішила, що треба спробувати. Коли є час, намагаюся туди виставляти щось більш жіноче. Реклами поки що не давала.

Для іноземних клієнтів є платформа Etsy. Але вона дуже маленька і зараз на паузі: надто багато часу забирає. Чимало труднощів просто викласти туди фотографію.

Відключаєшся від новин і йдеш з головою у творчість

– Все-таки давайте про творчість. Як із важкого металу вам вдається робити щось легке, повітряне та жіночне?

- Легкі та повітряні вироби виходять із дроту різної товщини. Метал, звичайно, грубіший, а дріт дає легкість.

Потрібно зазначити, що мало хто із замовників надає готові проєкти, зазвичай дають фотографії зі словами: я хочу це. І ти починаєш розробляти проєкт.

У Харкові є помічник, з яким ми на дистанційному зв'язку. Він допомагає мені розробляти проєкти у 3D-форматі. Після того я віддаю макет замовнику, він його підтверджує - і ми запускаємо виробництво.

- А на Новий рік – який замовляли декор?

– 90% – це сніговики, олені, якісь тварини по гороскопу, символи нового року. Щоб все було з підсвічуванням, гірляндою та ін. Цього року були кулі з підсвічуванням – зробили близько 28 штук для приміщення. На вулиці розміщувати блискучі предмети зараз ні до чого, час не той.

Сьогодні замовники просять щось функціональніше. Раніше на Новий рік було багато замовлень – 3 місяці перед новорічними святами ми працювали дуже багато. Цього року замовляють кулі, було трохи оленів – підлаштовуємось під ринок та замовлення.

Хочу зробити меблі у вигляді листочків, розробити та запустити у виробництво. Бачу у цьому перспективу. Думаю, що продаватиметься. Але через замовлення руки поки що недоходять до творчості.

- Бачила у вас в інстаграмі крісло-гойдалка з листочками з дроту. Це такі меблі робите?

- Щодо меблів, поки це більше мрії. З обладнанням, яке я купила на виграний грант, можна робити і меблі, але не вистачає розміру приміщення майстерні для габаритних робіт.

З великого робили величезний світильник для ресторану у формі кита. Залишилося прикріпити до нього плавці. У довжину він поміщається, а у висоту вже ні. Максимум, який ми зараз можемо зробити, це два метри.

- А якісь найулюбленіші вироби у вас є?

- Те, що я сама можу зробити від початку до кінця. Нещодавно сплела дівчинку з дроту – вклала в неї душу та емоції. Ця робота невелика, але для мене особливо дорога.

- Які емоції у вас пробуджує робота з металом?

- Для пекаря в радість зробити гарний торт, а для мене – вивантажити замовлення із дроту. Спочатку ти бачиш метал холодним, безформним, іржавим, а коли забираєш замовлення, метал уже пофарбований, набув гарної форми.

Я бачу, що людям подобається результат. Коли клієнти повертаються та замовляють ще, це надихає та дає сили продовжувати.

Більше того, моє робоче місце знаходиться поряд із будинком, і час відпочинку теж проходить у майстерні. Майстерня для мене – найкраще місце релаксації. Поряд з металом відключаєшся від новин і йдеш з головою у процес творчості.

Жінки поки що бояться працювати біля верстата

– Хто вам допомагає? Чула, що ви запрошували на роботу навіть жінок. Чи вдалося знайти помічниць на таку роботу? Чи це не складно?

- Є нескладні завдання, наприклад, свердлити на верстаті. Така робота підходить для жінок. Треба просто стояти поруч із верстатом та натискати на кнопочку. Але жінки бояться поки що. Одна спробувала свердлити на верстаті, але їй страшно. Брала жінку на обмотку куль світлодіодною стрічкою.

Тож помічники у мене - чоловіки. У селі, де я мешкаю, є декілька сімей-переселенців із Харкова. Один коваль, другий - мій головний помічник. Разом вигадуємо щось, помічник реалізує більшу частину проєктів.

Також у мене багато друзів-ковалів. Якщо трапляється складне замовлення, я їх залучаю. Із харківськими знайомими іноді робимо якісь презенти для військових, займаємося волонтерством.

А якщо треба гвинтики якісь перебрати, мені можуть допомогти мама та донька. Взагалі сім'я та друзі підтримують, дуже вдячна їм за це. Підтримка сьогодні – це дуже важливо.

- Про що мрієте?

- Мрію повернутися до Харкова: вдома маю дуже велику майстерню, два поверхи. Зараз там, звичайно, безлад, двері та вікна забиті, серце болить через це. Але нічого.

Хочеться розвиватися, масштабуватись, наймати нових співробітників, реалізувати безліч проєктів та жити спокійне життя. Віримо у мир і все найкраще.