Мова віце-президента США Джей Ді Венса у Мюнхені

Нашуміла промова віце-президента США Джей Ді Венса, яку виголосила на Мюнхенській конференції безпеки 14 лютого 2025 року:

Ну що ж, дякую, і дякую всім зібраним делегатам, видатним особам, представникам медіа, а також особлива подяка організаторам Мюнхенської конференції з безпеки за можливість провести таку неймовірну подію.

Ми, звісно, раді бути тут, і одна з тем, про які я хотів би сьогодні поговорити, – це наші спільні цінності. Знаєте, чудово знову бути в Німеччині. Як ви вже чули раніше, минулого року я також був тут як сенатор США. Я бачив міністра закордонних справ… вибачте, держсекретаря Девіда Леммі і пожартував, що минулого року в нас обох були зовсім інші посади, ніж зараз. Але зараз настав час для всіх наших країн, для всіх нас, кому випала честь отримати політичну владу від наших народів, використовувати її мудро – для покращення їхнього життя.

Я хочу сказати, що мені пощастило провести трохи часу за межами цієї конференції за останні 24 години, і мене дуже вразила гостинність місцевих жителів, навіть попри те, що вони оговтуються від жахливого нападу, який стався вчора. Вперше я був у Мюнхені разом зі своєю дружиною, яка сьогодні тут зі мною, у приватній подорожі. Я завжди любив це місто і його людей, і сьогодні хочу сказати, що ми дуже зворушені. Наші думки і молитви – з Мюнхеном та всіма, хто постраждав від цього зла, заподіяного прекрасній громаді. Ми думаємо про вас, молимося за вас і, безумовно, будемо підтримувати вас у найближчі дні та тижні.

Я сподіваюся, що це не єдині оплески, які я сьогодні почую. Ми зібралися тут, на цій конференції, щоб говорити про безпеку. І зазвичай ми маємо на увазі зовнішні загрози. Я бачу тут багато видатних військових лідерів. Адміністрація Трампа дуже серйозно ставиться до європейської безпеки. Ми віримо, що можемо досягти розумного врегулювання між Росією та Україною. Водночас ми також вважаємо, що в найближчі роки Європа має зробити значний крок уперед у забезпеченні власної оборони.

Але загроза, яка турбує мене найбільше, – це не Росія, не Китай і не будь-який інший зовнішній гравець. Я хвилююся через загрозу зсередини – відступ Європи від її фундаментальних цінностей, які вона поділяє із США.

Я був вражений, коли нещодавно колишній європейський комісар вийшов в ефір і, здавалось, із задоволенням заявив, що румунський уряд скасував цілу виборчу кампанію. Він навіть застеріг, що якщо все піде не за планом, те саме може статися і в Німеччині.

Такі легковажні заяви шокують американців. Нам роками казали, що все, що ми фінансуємо та підтримуємо, робиться в ім’я наших спільних демократичних цінностей – від нашої політики щодо України до цифрової цензури. Але коли ми бачимо, як європейські суди скасовують вибори, а високопосадовці погрожують скасувати інші, ми повинні запитати себе, чи дійсно ми дотримуємося достатньо високих стандартів.

І я кажу «ми», тому що твердо вірю: ми – на одному боці. Ми повинні не лише говорити про демократичні цінності, а й жити згідно з ними.

Ще в пам’яті багатьох із вас холодна війна поставила захисників демократії проти набагато більш тиранічних сил на цьому континенті. Подумайте, яка сторона у тій боротьбі переслідувала інакодумців, закривала церкви, скасовувала вибори? Чи були вони «хорошими хлопцями»? Звичайно, ні. І, дякувати Богу, вони програли холодну війну.

Вони програли, бо не цінували і не поважали надзвичайні благословення свободи – свободу бути несподіваними, робити помилки, винаходити, будувати. Виявляється, неможливо наказати інноваціям чи творчості існувати, так само як неможливо змусити людей думати, відчувати чи вірити в те, що їм кажуть.

Ми переконані, що ці речі нерозривно пов’язані.��І, на жаль, коли я дивлюся на Європу сьогодні, інколи не зовсім зрозуміло, що сталося з переможцями холодної війни.

Я дивлюся на Брюссель, де єврокомісари попереджають громадян, що мають намір закривати соціальні мережі під час громадських заворушень, щойно вони побачать те, що, на їхню думку, є «мовою ненависті».

Я дивлюся на цю країну, де поліція проводить рейди проти громадян, яких підозрюють у публікації антифеміністичних коментарів в інтернеті, в рамках так званої боротьби з мізогінією в мережі.

Я дивлюся на Швецію, де два тижні тому уряд засудив християнського активіста за участь у спаленні Корану, що призвело до вбивства його друга. І як холодно зауважив суддя в цій справі, закони Швеції, які нібито захищають свободу вираження думок, насправді не дають «вільного пропуску» на висловлення будь-чого, що могло б образити групу, яка дотримується певних переконань.

Але, можливо, найбільше занепокоєння викликає ситуація у наших дорогих друзів у Великій Британії, де відступ від свободи совісті поставив під загрозу основні свободи релігійних британців.

Трохи більше двох років тому британський уряд звинуватив Адама Сміта Коннора, 51-річного фізіотерапевта та ветерана армії, у жахливому злочині – стоянні на відстані 50 метрів від клініки для абортів і мовчазній молитві протягом трьох хвилин. Він не перешкоджав нікому, не взаємодіяв ні з ким – просто мовчки молився наодинці.

Коли британська поліція помітила його і вимагала пояснень, за що він молиться, Адам просто відповів, що це за його ненародженого сина, якого він і його колишня дівчина абортували роками раніше. Офіцери не були зворушені. Адам був визнаний винним у порушенні нового закону про буферні зони, який криміналізує мовчазну молитву та інші дії, що можуть вплинути на рішення людини, в межах 200 метрів від клініки для абортів. Його засудили до сплати тисяч фунтів стерлінгів на користь прокуратури.

Хотів би я сказати, що це був одиничний випадок, наслідок погано написаного закону, застосованого проти однієї людини. Але ні. Лише в жовтні минулого року уряд Шотландії почав розсилати листи громадянам, чиї будинки знаходяться в межах так званих зон безпечного доступу, попереджаючи їх, що навіть приватна молитва у власному будинку може розглядатися як порушення закону.

Природно, уряд закликав громадян повідомляти про будь-кого, хто підозрюється у вчиненні «злочину думки». У Британії та по всій Європі свобода слова, я боюся, перебуває у відступі.

І в інтересах чесності, друзі, а також в інтересах правди я визнаю, що іноді найгучніші голоси за цензуру лунали не з Європи, а з моєї власної країни, де попередня адміністрація залякувала та тиснула на соціальні мережі, змушуючи їх цензурувати так звану «дезінформацію».

Дезінформацію, наприклад, таку, як ідея про те, що коронавірус, імовірно, витік із лабораторії в Китаї. Наш власний уряд заохочував приватні компанії змушувати замовкнути тих, хто насмілювався висловити те, що виявилося очевидною правдою.

Отже, я прийшов сюди сьогодні не лише з критикою, а й з пропозицією. Так само як адміністрація Байдена, здавалося б, відчайдушно намагалася змусити людей мовчати, адміністрація Трампа зробить протилежне. І я сподіваюся, що ми зможемо співпрацювати в цьому питанні.

У Вашингтоні з’явився «новий шериф», і під керівництвом Дональда Трампа ми можемо не погоджуватися з вашими поглядами, але будемо боротися за ваше право висловлювати їх у публічному просторі – погоджуємося ми з вами чи ні.

Ситуація дійшла до того, що в грудні цього року Румунія просто скасувала результати президентських виборів, спираючись на слабкі підозри з боку спецслужб та величезний тиск з боку європейських сусідів. Наскільки я розумію, аргумент полягав у тому, що російська дезінформація вплинула на вибори в Румунії.

Але я б закликав своїх європейських друзів мати трохи більше перспективи. Ви можете вважати, що Росія не повинна купувати рекламу в соціальних мережах для впливу на ваші вибори – ми з цим погоджуємося. Ви можете засуджувати це на міжнародній арені…��Але якщо вашу демократію можна знищити за допомогою кількох сотень тисяч доларів на цифрову рекламу з іншої країни, то вона з самого початку не була дуже міцною.

Хороша новина в тому, що, на мою думку, ваші демократії набагато менш крихкі, ніж бояться багато хто, і я справді вірю, що надання громадянам можливості вільно висловлювати свою думку зробить їх ще сильнішими.

І це, звичайно, повертає нас до Мюнхена, де організатори цієї самої конференції заборонили законодавцям, які представляють популістські партії як лівого, так і правого спрямування, брати участь у цих дискусіях.

Знову ж таки, нам не потрібно погоджуватися з усім або навіть з чимось, що вони кажуть, але коли політичні лідери представляють важливу частину суспільства, ми зобов’язані хоча б вступати з ними в діалог.

Для багатьох із нас, хто знаходиться по той бік Атлантики, це все більше виглядає як спроба старих, укорінених інтересів сховатися за радянськими штампами на кшталт «дезінформації» та «міської легенди» просто тому, що їм не подобається ідея про те, що хтось із альтернативною точкою зору може висловити іншу думку. Або, не дай Боже, проголосувати інакше. Або, що ще гірше, перемогти на виборах.

Це ж конференція з питань безпеки, і я впевнений, що всі ви приїхали сюди, готові обговорювати те, як саме плануєте збільшувати оборонні витрати в найближчі роки відповідно до нових цілей.

І це чудово, тому що, як абсолютно чітко заявив президент Трамп, він вважає, що наші європейські друзі повинні відігравати більшу роль у майбутньому цього континенту. Ми часто чуємо про «розподіл тягаря», і ми вважаємо це важливим елементом спільного альянсу. Європейці мають взяти на себе більше відповідальності, поки Америка зосереджується на регіонах світу, які перебувають у великій небезпеці.

Але дозвольте мені поставити ще одне питання: як ви взагалі збираєтеся вирішувати такі складні бюджетні питання, якщо ми не знаємо, що саме ми захищаємо?

Я вже чув багато думок під час моїх численних зустрічей тут, у цій залі. Я чув про те, від чого вам потрібно захищатися, і, звісно, це важливо.

Але що залишилося менш зрозумілим для мене – і, я думаю, для багатьох громадян Європи – це те, заради чого ви боретеся.

Яке позитивне бачення лежить в основі цього спільного пакту безпеки, який ми всі вважаємо настільки важливим?

Я глибоко переконаний, що не може бути справжньої безпеки, якщо ви боїтеся голосів, думок і переконань власного народу.

Європа стикається з багатьма викликами, але криза, з якою стикається цей континент сьогодні, криза, з якою, я вважаю, ми всі стикаємося разом, – це криза, створена власними руками.

Якщо ви боїтеся своїх же виборців, то немає нічого, що Америка може зробити для вас. Так само, як і немає нічого, що ви можете зробити для американського народу, який обрав мене та президента Трампа.

Вам потрібен демократичний мандат, щоб досягти чогось справді цінного в найближчі роки.

Невже ми нічому не навчилися? Нестабільні мандати породжують нестабільні результати.

Але якщо ви будете прислухатися до голосів своїх громадян, ви отримаєте той демократичний мандат, який дозволить вам досягати великих змін.

Якщо ви хочете конкурентоспроможну економіку, якщо ви хочете доступну енергію, якщо ви хочете надійні ланцюги постачання – вам потрібен мандат на управління. Тому що вам доведеться ухвалювати складні рішення, щоб усе це забезпечити.

І, звичайно, ми знаємо це дуже добре.��В Америці ви не можете отримати демократичний мандат, якщо просто цензуруєте своїх опонентів або саджаєте їх до в’язниці – чи то лідер опозиції, скромний християнин, що молиться у власному домі, чи журналіст, який просто намагається повідомляти новини.

Так само ви не можете отримати мандат, ігноруючи свій основний електорат щодо таких фундаментальних питань, як те, хто має бути частиною нашого спільного суспільства.

Із усіх нагальних викликів, з якими стикаються країни, представлені тут, я вважаю, що немає нічого важливішого за проблему масової міграції.

Сьогодні майже кожен п’ятий мешканець цієї країни переїхав сюди з-за кордону – це історичний максимум. У Сполучених Штатах подібна ситуація – також історичний максимум. Число іммігрантів, які прибули до ЄС із країн, що не входять до Союзу, лише між 2021 і 2022 роками зросло вдвічі – і, звичайно, відтоді стало ще більшим.

Але ця ситуація не виникла у вакуумі. Це результат серії свідомих рішень, ухвалених політиками по всьому континенту та за його межами протягом останнього десятиліття.

Учора ми побачили жахливі наслідки цих рішень тут, у цьому самому місті. І я не можу не згадати жертв, які просто хотіли насолодитися чудовим зимовим днем у Мюнхені, але стали жертвами трагедії. Наші думки та молитви – з ними.

Але чому це сталося? Це жахлива історія, але ми чуємо її занадто часто – і в Європі, і, на жаль, у Сполучених Штатах також.

Шукач притулку, часто молодий чоловік років 25, уже відомий поліції, сідає за кермо, спрямовує машину у натовп і руйнує життя людей та цілу громаду.

Скільки ще разів ми повинні пережити ці страшні трагедії, перш ніж змінимо курс і поведемо нашу спільну цивілізацію в новому напрямку?

Жоден виборець на цьому континенті не голосував за те, щоб відкрити кордони для мільйонів невідомих мігрантів.

Але ви знаєте, за що вони дійсно голосували?

У Великій Британії вони проголосували за Brexit. Згодні ви з цим чи ні, але вони проголосували.

І зараз, по всій Європі, люди дедалі частіше голосують за політичних лідерів, які обіцяють покласти край неконтрольованій міграції.

Я поділяю багато з цих занепокоєнь, але вам не обов’язково погоджуватися зі мною.

Я просто вірю, що люди дбають про свої домівки, свої мрії, свою безпеку, свою здатність забезпечувати себе та своїх дітей.

І ще одне – люди не дурні.

Це, мабуть, один із найважливіших уроків, які я засвоїв за короткий час у політиці.

На відміну від того, що можна почути трохи далі на заході, у Давосі, громадяни наших країн не вважають себе «освіченими тваринами» чи взаємозамінними гвинтиками у глобальній економіці.

І не дивно, що вони не хочуть, щоб їх просто пересували по карті чи постійно ігнорували їхні голоси.

Саме демократія покликана вирішувати ці великі питання – на виборчих дільницях.

І я вірю, що зневажати людей, ігнорувати їхні занепокоєння – або, ще гірше, закривати ЗМІ, скасовувати вибори чи усувати громадян із політичного процесу – не захищає нічого.

Навпаки, це найбільш гарантований спосіб зруйнувати демократію.

І говорити вголос, висловлювати свою думку – це не втручання у вибори.

Навіть якщо ці погляди висловлюють люди з-за кордону. Навіть якщо ці люди дуже впливові.

Повірте, я кажу це з іронією – якщо американська демократія змогла витримати 10 років моральних повчань від Грети Тунберг, то німецька демократія точно зможе пережити кілька місяців Ілона Маска.

Але що не переживе ні американська, ні німецька, ні будь-яка інша демократія – це коли мільйонам виборців кажуть, що їхні думки, їхні занепокоєння, їхні прагнення та благання про допомогу є «негідними» або «недостойними» навіть розгляду.

Демократія ґрунтується на священному принципі: голос народу має значення.��Не має місця для бар’єрів – ви або дотримуєтеся принципу, або ні. Європейці мають голос, а європейські лідери – вибір. І я твердо вірю, що нам не потрібно боятися майбутнього. Ви можете прийняти те, що говорить ваш народ, навіть якщо це несподівано, навіть якщо ви не згодні.

Якщо ви це зробите, то зможете дивитися в майбутнє з упевненістю, знаючи, що нація стоїть за вами. І в цьому, на мою думку, полягає велика магія демократії. Вона не в кам’яних будівлях чи розкішних готелях, навіть не у великих інституціях, які ми створили разом як спільне суспільство.

Вірити в демократію – означає розуміти, що кожен громадянин має мудрість і голос. І якщо ми відмовляємося слухати цей голос, то навіть найуспішніші наші зусилля принесуть мало результату.

Як сказав Папа Іван Павло II, якого я вважаю одним із найвидатніших борців за демократію на цьому континенті та в світі: *«Не бійтеся»*. Ми не повинні боятися свого народу, навіть коли він висловлює думки, які не збігаються з позицією керівництва.

Дякую вам усім, успіху кожному з вас і нехай Бог вас благословить!