Один Мюнхен вже закінчився дуже погано: уроки для України з 1938 року

"Той Мюнхен закінчився дуже погано"

Телефонна розмова між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним палко обговорюється експертами та оглядачами. Екс-прем'єр-міністр Швеції Карл Більдт уже порівняв дзвінок Трампа Путіну з Мюнхенською змовою 1938 року. Нагадаємо, тоді прем'єр-міністри Франції та Великобританії, Едуард Даладьє та Невілл Чемберлен, уклали угоду з Адольфом Гітлером — бажаючи "утихомирити агресора".

Вочевидь, це й була та сама розмова про Україну (зокрема?) без України. В історії є приклади такого ведення переговорів за спинами у друзів. І один з них стосується новітньої історії, а наслідки таких дій – катастрофічні. Тож згадаємо Мюнхен 90-річної давнини. Тим більше, що ті події також мали пряме відношення до України.

Мюнхен 1938. Німеччина прагне реваншу

Осінь 1938 року нагнітала тривожні думки в усіх європейців, які цікавилися політикою. В самому центрі Європи Німеччина — одна з наймогутніших країн у промисловому, економічному та військовому аспектах — жила жагою помсти за недолугу поразку двадцятирічної давності та принизливий мир. Капрал Адольф Шикльгрубер, який зустрів новину про капітуляцію в госпіталі, через двадцять років вже очолював державу, за яку він свого часу добровільно відвоював чотири роки на жахливих фронтах Першої світової війни. Тоді він зазнав поразки як солдат. Тепер же, у якості німецького диктатора, Адольф Гітлер відчував слабкість чинного світового порядку і вже розпочав наступ на нього.

Ще у 1936 році Гітлер ремілітаризував Саар – багатий на корисні копалини регіон Німеччини неподалік Франції. Для безпеки Франції, яка була державою-переможницею у Першій світовій війні, домовилися, що у цьому регіоні не має бути німецьких військ. Проте Гітлер вирішив по-іншому. І йому за це нічого не було.

Весною 1938 року Третій Рейх порушив іншу умову Версальського договору, яка теж мала бути запобіжником війни – здійснив аншлюс Австрії. Надалі нацистський лідер вирішив завдати удар по самому символу чинного світового ладу у Східній Європі.

Вади міжвоєнного світового порядку

Після завершення Першої світової війни держави-переможці намагалися уникнути ярлика невблаганних імперій, які у своїх інтересах ділять власність переможених. Вони хотіли подати мирні конференції не як розділ військової здобичі, а як намагання побудувати принципово новий світ, який базується на справедливості.

Одним із ключових пунктів нового світового порядку мало стати право націй на самовизначення. А однією із найважливіших запорук міцності миру мала стати демократизація держав. І якщо з першим одразу не склалося – українці, які так і не отримали власної держави, збрехати не дадуть, то другий пункт містив під собою цілком раціональне підґрунтя. Адже у демократичному суспільстві набагато важче зібрати армію вторгнення, ніж в авторитарному.

Щоправда, не було відповіді на питання, що робити, якщо авторитарна держава вирішить напасти на демократичну, а остання не зможе мобілізувати армії для захисту своєї території. Та цей найгірший сценарій захмелілі від перемоги прагматики та доведені до ейфорії від передчуття близького миру романтики воліли ігнорувати.

Як i чому заснували Чехословаччину

Основним двигуном нового порядку були Сполучені Штати Америки, чий президент Вудро Вільсон привіз з-за океану цілих 14 пунктів, які мали б убезпечити світ від нової війни. За їх активного сприяння в центрі Європи було вирішено сформувати зразково-показову демократичну мультинаціональну державу. Так на руїнах Австро-Угорщини, яка програла війну, було утворено строкату державу чехів, словаків та русинів (так тоді називали українців). А ще там була територія, населена двома мільйонами німців. Врешті у її найменуванні було відображено лише два народи – Чехословаччина.

Українцям Підкарпаття (з Праги саме так виглядає наше Закарпаття) було обіцяно надати широку національну автономію, проте за двадцять років цього так і не зробили.

Строката та недосконала вітрина демократії

Чехословаччина мала стати вітриною демократії у Східній Європі та слов’янському світі. І багато в чому це вдалося. У цій державі справді не було утисків за національною, релігійною чи іншою ознакою. Була наявна свобода слова та інші базові права та свободи. Влада обиралася на демократичних виборах. Станом на 1938 рік Чехословаччина залишилася єдиною демократичною державою у регіоні.

Важливо Історія повторюється не завжди. Як польський сценарій 1939 року зазнав краху в Україні у 2022

Адольф Гітлер в цей етап свого правління обрав основним джерелом легітимності об’єднання усіх німців під дахом єдиної німецької держави. Саме об'єднання усіх етнічних німців в одну державу геополітичні теоретики кінця ХІХ століття вважали основною передумовою великої війни в Європі й всіляко намагалися цього уникнути. Власне, об’єднання Другого Рейху та Австро-Угорщини зрештою призвело до Першої світової війни.

Після аншлюсу Австрії, яка, за твердженням Гітлера була німецькою державою, штучно вирваною з Рейху країнами Антанти, залишалися лише німецькі анклави поза материнською територією – це німці у Швейцарії, яку дуже важко було звинуватити в дискримінації німецької меншини (а також у неї була могутня та боєздатна армії, військовим резервом якої було усе населення, яке могло тримати в руках зброю). Тож нацистський диктатор зосередив свою увагу на німцях, що жили на відторгнутих після поразки у Світовій війні територіях – Литві, Польщі та Чехословаччині. Внутрішню німецьку аудиторію. стали розігрівати погрозами на адресу цих держав.

Судети — драма, якою скористався Рейх

Найслабшою ланкою виявилася Чехословаччина, яка перебувала близько до Німеччини (на відміну від Литви з її населеним німцями Клайпедським краєм) та не мала сильної армії (на відміну від Польщі з її Данцінгським коридором). Ще у 1918 році населена німцями частина Австро-Угорщини утворила державу Німецька Австрія та намагалася об’єднати під своїм контролем усі "німецькі" території колишньої імперії. Проте тоді чехословацька армія за підтримки держав Антанти змогла приборкати апетити переможених. Після аншлюсу Гітлер же заявив, що ці території мають увійти до складу Рейху.

Німці, які населяли Судетський край Чехословаччини (Судетленд) виступили справжньою п’ятою колоною усіляко провокуючи офіційну Прагу. Врешті після чергових заворушень у регіоні в середині вересня 1938 року в Судетах було введено воєнний стан. В Берліні це протрактували як застосування сили й заявили про готовність завдати удару у відповідь.

Водночас дипломатія Рейху грала на захланності та ресентименті сусідів Чехословаччини. Так Угорщині, яка разом з Австрією була переможеною державою, нацисти пообіцяли частину Словаччини та Закарпаття, а Польщі – Тешинську область, яку поляки не змогли завоювати у серії регіональних воєн після Першої світової війни.

У зверненнях до світової громадськості Гітлер заявляв про несправедливість чинного світового порядку. При цьому фюрер уміло тасував факти, наголошуючи на справді проблемних моментах Версальської системи, яка далеко не завжди ділила кордони за етнічним принципом. Так, зокрема, українці опинилися у складі аж чотирьох різних держав, так і не маючи своєї власної (позбавлену реальної самостійності УРСР не враховуємо).

Умиротворення агресора

Врешті на фоні кризи в самих Судетах та напористості Гітлера у Парижі та Лондоні вирішили піддатися на провокації нацистської Німеччини та частково задовольнити вимоги Гітлера. Прагу поставили до відома про необхідність передачі промислово розвинених територій своєї країни Німеччині (території, де понад 50% населення складали етнічні німці).

По суті Чехословаччина, яка сподівалася на військову підтримку Великобританії, а особливо Франції, під егідою, якої вона вела свою зовнішню політику увесь період незалежності, мала розплатитися за їхні помилки. Незрозуміло, за яким принципом етнічні німецькі території опинилися у складі Чехословаччини, проте тепер вони повинні були перейти до складу Німеччини за принципом права сили.

В такій скрутній ситуації Празі запропонував допомогу СРСР. Проте із Лондона та Парижа надійшли погрози їхнього військового виступу проти Чехословаччини, у випадку, якщо остання прийме допомогу від більшовиків.

Мюнхенська змова 1938 року

Врешті 29 вересня 1938 року в Мюнхені відбулася конференція за посередництва італійського фашистського диктатора Беніто Муссоліні. На ній вже згадуванi прем’єр-міністр Франції Едуард Даладьє та його британський колега Невілл Чемберлен уклали угоду про передачу територій Чехословаччини, на яких проживали близько 2 млн німців, до складу Рейху.

• Угоду було підписано о першій ночі, а вже вранці 30 вересня під тиском Чемберлена її підписали представники Чехословаччини.
• В той же день її президент Едвард Бенеш без відома парламенту прийняв її до виконання.
• Патріотичний мітинг у центрі Праги із закликом відстоювати територіальну цілісність своєї Батьківщини зі зброєю в руках залишився ніким не поміченим.
• В той же день Польща анексувала Тешинську область.
• 5 жовтня Бенеш подав у відставку.
• Чехословаччина у наступні місяці з волі Гітлера була остаточно розчленована на окремі частини.

Наслідки Мюнхенської угоди

Мюнхенська угода не принесла нічого доброго жодній зі сторін.

Польща, яка по-шакалячому повелася на пропозицію розчленувати сусіда, сама стала жертвою агресії менше, ніж за рік. Іронія, що на неї з півдня 1 вересня 1939 року напав "плід" Мюнхенської угоди — Словаччина, а приводом стала та ж Тешинська область.

Українці Закарпаття, які спішно проголосили автономію, втратили все менше як за пів року – у березні 1939 року Карпатська Україна була окупована Угорщиною за кілька днів після проголошення власної державності.

Словаччина, яка була породженням угоди, а також інший її бенефеціар Угорщина, пройшли Другу світову війну як маріонетки Гітлера. Були окуповані радянськими військами та втратили реальну незалежність аж до кінця століття.

Безпосередні учасники конференції у Мюнхені стали основними учасниками Другої світової війни, втративши на її полях та у тилу десятки мільйонів громадян.

Мюнхенська змова та уроки для України

Здавалося б, події у Європі кінця 30-х років XX століття мали б назавжди навчити усіх, що політика умиротворення агресора призводить лише до зростання його апетитів. Проте не пройшло й століття з того часу, як європейські лідери наступають на ті ж граблі.

Гітлер йшов не один рік до розгортання великої війни, порушуючи все нові й нові норми міжнародного права. І хто його знає, що було б якби його зупинили при першому незначному порушенні. Проте… Армію нацистської Німеччини так і не змогли зупинити демократичні уряди. Вона зазнала краху від ударів іншої не менш жорстокої тоталітарної держави, проте це вже зовсім інша історія.