На часі чесне обговорення спроможності НПФ обслуговувати пенсійні накопичення

У Мінсоцполітики на цей рік є карколомний план із повного реформування діючої пенсійної системи. Невід’ємна складова цього плану — довгоочікуване запровадження обов’язкового накопичувального рівня. Таймінг стислий: нове законодавство має вступити у дію з 1 січня 2026 року, а здійснення перших пенсійних накопичень — розпочатися через рік після завершення воєнного стану. Отже, часу для підготовки «накопичувальної» фінансової інфраструктури не так уже й багато, втім, ми й досі не почули навіть про наміри таку підготовку проводити. А мова, між іншим, про фонди, які мають зберігати і примножувати гроші громадян десятиліттями, і від їхньої успішності напряму залежить, чи буде наша з вами старість ситою.

Анонсований законопроєкт передбачає застосування на обов’язковому накопичувальному рівні «комбінованої моделі функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення», тобто основу інфраструктури системи формуватимуть Державний накопичувальний пенсійний фонд і недержавні пенсійні фонди (НПФ).

І одразу, з огляду на результати діяльності НПФ на рівні добровільних накопичень, виникають сумніви щодо їхньої готовності до такої відповідальної місії.

Наразі НПФ акумулюють пенсійні внески, забезпечують управління (але безпосередньо не управляють) пенсійними коштами та здійснюють пенсійні виплати на користь учасників. Основні недоліки цієї моделі насамперед пов’язані, по-перше, з відсутністю фінансової та інших видів юридичної відповідальності засновників НПФ, по-друге, з невизначеною концепцією фідуціарних обов’язків органів управління НПФ і, по-третє, з невідповідністю системи управління в НПФ сучасним принципам корпоративного управління, елементами якого є внутрішній нагляд, прозора організаційна структура, система внутрішнього контролю, забезпечення так званих ключових функцій тощо.

Проблема №1. Відповідальність засновників НПФ

Враховуючи особливий правовий статус цих установ як непідприємницьких товариств, від засновників не вимагається робити внески та брати на себе будь-які майнові зобов’язання перед ними. Тобто відповідальність засновників НПФ є меншою за відповідальність засновників / учасників звичайних акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю (яка обмежується сумою внесків до їхнього статутного капіталу). Ба більше, законодавство не встановлює навіть номінальної відповідальності за невиконання засновниками НПФ своїх обов’язків.

Наслідки зрозумілі: при втраті засновниками інтересу до того «проєкту» або при протиправному виведенні пенсійних активів «під патронатом» засновників останні нерідко формально самоусуваються від виконання своїх повноважень, перестають брати участь у зборах чи виконувати будь-які інші функції, залишаючи НПФ напризволяще. Цинічно, так, але, з економічного погляду, вигідно, бо і підтримання функціонування фонду, і виведення його з ринку потребуватимуть додаткових витрат. Після такого самоусунення засновників відбувається поступове руйнування системи корпоративного управління, згасання операційної діяльності та у підсумку остаточний колапс НПФ і втрата пенсійних активів (див. довідку ZN.UA).

Проблема №2. Невизначені зобов’язання

Про те, що третій рівень пенсійної системи «має дуже невизначену концепцію фідуціарних зобов’язань», свого часу було окремо зазначено ще у Звіті USAID «Основні питання реформування пенсійної системи в Україні». На практиці це означає відсутність у органів управління НПФ, а насамперед у ради фонду, яка є аналогом наглядової ради господарських товариств, реальних, а не декларативних обов’язків діяти в інтересах учасників. Члени ради фонду призначаються засновниками, утримуються ними та можуть бути достроково, без будь-яких формальних підстав виведені засновниками зі складу цієї ради. За умови цілковитої підпорядкованості засновникам члени ради фонду є (і не можуть не бути) провідниками інтересів передусім саме засновників. Відтак, засновники можуть нав’язати раді фонду прийняття будь-яких важливих для себе рішень, у тому числі щодо вибору «потрібних» обслуговуючих організацій — адміністраторів, компаній з управління активами, зберігачів. У результаті при виникненні конфлікту між інтересами засновників та інтересами учасників НПФ члени ради фонду зазвичай самоусуваються від виконання покладених на них повноважень, залишаючись байдужими свідками виведення пенсійних активів або вчинення інших зловживань, за якими стоять засновники.

Проблема №3. Система управління

Система управління НПФ на законодавчому рівні загалом залишається архаїчною, оскільки не модернізувалася з 2003 року, коли було ухвалено Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Відтоді принципи корпоративного управління як орієнтир для належно функціонуючої системи управління в корпоративному секторі були суттєво переглянуті. Відповідні зміни принципів корпоративного управління враховано в оновленій Директиві Європейського парламенту і Ради (ЄС) про діяльність установ професійного пенсійного забезпечення та нагляд за ними (Директива IORP), яка набула чинності 2017 року і положення якої Україна зобов’язана імплементувати.

Крім вимог щодо прозорості, підзвітності, ефективного нагляду з боку відповідного органу управління (наглядової ради або іншого аналогічного органу) і дотримання прав зацікавлених осіб, актуальні принципи корпоративного управління та положення Директиви IORP додатково визначають, якою має бути структура управління, і містять вказівки для їхнього застосування. Відповідно до згаданих принципів структура управління НПФ повинна передбачати щонайменше призначення до ради фонду незалежних членів, створення на рівні ради фонду комітетів з найважливіших питань, які належать до її компетенції, формування прозорої організаційної структури управління, впровадження системи внутрішнього контролю, забезпечення так званих ключових функцій, зокрема функції управління ризиками, внутрішнього аудиту та, за необхідності, актуарної функції, тощо.

***

Важливо, що природа кожного з цих недоліків різна, відтак, ризики, спричинені кожним із них, не можуть бути перекриті усуненням інших недоліків. Отже, для належного збереження пенсійних накопичень потрібно, аби модель управління пенсійними схемами була позбавлена кожної зі згаданих проблем.

Оскільки до повного перезавантаження пенсійної системи залишилось обмаль часу, а успіх реформи і головне — недоторканність накопичень громадян напряму залежать від її безпосередньої реалізації, час приділити увагу готовності існуючої інфраструктури НПФ реалізувати задум Мінсоцполітики. Коли, як не зараз, слід почати неупереджене та ґрунтовне обговорення моделі організації управління накопичувальними пенсійними схемами, до якого мають бути залучені не лише учасники ринку, а й незалежні експерти та представники ключових стейкхолдерів, насамперед роботодавців і профспілок.