"Друже, нам потрібна твоя допомога": інтерв’ю з "Сіднеєм" – добровольцем і розвідником "Азову"

"Сідней" – розвідник першої групи у взводі розвідки 2-го батальйону бригади "Азов". Восени 2024 року хлопець добровільно вступив до війська, бувши айтівцем.

"Сідней", а також його побратими "Хижак" і "Фіш", були спікерами на спецзаході у Києві 8 лютого, де розповідали про службу у розвідці та показували найкращі моменти зі своїх камер GoPro. Так, військові зробили аналіз своїх виходів, показали, як виконують бойові задачі, розповіли про особливості сучасної війни, використання дронів, про важливість брати ворога в полон та багато іншого.

Як зауважили бійці, в їхньому підрозділі панує тепла і дружня атмосфера. Люди, які колись спокійно займалися буденними справами в тилу, деякі зовсім нещодавно, тепер мають довіряти власне життя один одному. Кожен з них має свою історію, мрію, особисте життя та мотивацію піти у військо. Одну з таких історій ми почули від "Сіднея", який мріє побувати у своєму рідному Криму, коли той знову буде в складі України.

Що спонукало хлопця, який працював бізнес-аналітиком, добровільно долучитися до війська, як відреагували рідні, у чому полягає робота розвідника в "Азові" та як відбувається взяття ворога в полон – про це і не тільки читайте в інтерв’ю "Сіднея" 24 Каналу.

Як "Сідней" долучився до війська

Чим ви займалися і ким були в цивільному житті?

Перед тим, як потрапити і долучитись до війська, я працював бізнес-аналітиком в стартапі. Це передбачало багато комунікацій, роботи з документацією, з розробниками.

А як потрапили до війська і чи довго вагалися?

Я доволі довго думав про вступ у військо. Ці думки виникли у мене з самого початку повномасштабного вторгнення. Мені довелося пройти довгу трансформацію, щоб зрозуміти, що це мій обов’язок. Бажання захистити Батьківщину, будинок, друзів і рідних в мені виявилося сильнішим, ніж страх, який мене стримував від цього.

Врешті це було моє добровільне рішення. Перед його прийняттям я навіть на деякий час переїхав в інше місто, щоб обмежити себе від спілкування з друзями і рідними, котрі переживають за мене. Хоч загалом рідні не були проти. Вони до цього поставились максимально спокійно, з розумінням. Тому що це моє рішення. Я хотів цього сам. Звісно, вони переживають, турбуються, але ми підтримуємо зв'язок і я намагаюся їх заспокоїти.

А взагалі, я народився в Криму. І мені хотілося б колись там побувати, коли півострів знову буде саме в складі України, а не в окупації.

Чому обрали саме бригаду "Азов"?

Варіантів взагалі багато, адже багато бригад проводить рекрутингові набори, постійно намагаються залучити до війська нових людей.

Чому саме "Азов"? Тому що тут добровольці. Тобто це вмотивовані люди, котрі постійно думають про свою безпеку та безпеку оточуючих. Турбуються про підготовку, забезпечення. Ми максимально намагаємося вберегти особовий склад. Для нас люди важливіші за будь-яку техніку.

Чи є у вас порада для людей, які вагаються і не знають, чим можуть бути корисні в армії та який підрозділ обрати?

Коли я йшов в "Азов", то ще не знав, на яку посаду піду. Я не знав, що це буде розвідка та що в мене вийде саме сюди потрапити. Я просто був на курсі базової підготовки. Там надають дуже багато корисних матеріалів, тренують. Загалом в бригаді дуже хороша підготовка.

Вже під час цих тренувань починаєш розуміти, хто ти є, що більше підходить саме тобі. Наші "азовські" інструктори дивляться на людину і під кінець курсу вже пропонують щось. Тому під час підготовки я дізнався, на що здатний повною мірою.

Дивіться відео про шлях "Сіднея" в "Азові":

Яким був перший бойовий вихід і досвід бійця у війську

Як у вас пройшов перший бойовий вихід на завдання?

Це було як вчора, хоч насправді – більше 3 місяців тому. Я міг би сказати, що це доволі свіжий спогад, але за останні 1,5 місяця було так багато виходів кожного дня, що він вже трохи замилений.

Про перший вихід можу сказати, що, звісно, я переживав. Він був доволі легкий на погляд досвідчених бійців. Це було для того, щоб я на практиці побачив, як я себе почуваю в полі, як реагую на вибухи. Поки це не спробуєш – ніколи не дізнаєшся.

Але все пройшло дуже добре, було багато яскравих емоцій. Я зрозумів, що мені це підходить, я не лякаюся та не впадаю в ступор кожну хвилину.

Як розвідники "Азову" взяли у полон російських військових

За останній місяць під час операцій вам вдалося взяти багато полонених. Як це відбувалося і як ви з ними взаємодіяли?

Коли ми беремо їх у полон, нам потрібно повністю оглянути їх. Ми маємо зрозуміти, що для нас це безпечно. Після цього відвести в укриття, обов’язково допитати, отримати корисну інформацію та після цього поїхати.

Ми постійно з ними розмовляємо, підтримуємо контакт. Через деякий час полонені звикають до нас, поводяться спокійно та впевнено, тому що бачать, як адекватно ми до них ставимося. Хоча мені їх не шкода. Вони самі винні в тому, що пройшли сюди.

Ті, котрі здаються в полон, зовсім не вмотивовані. Вони розказують одну і ту саму історію, що приїхали сюди за грошима, не хочуть нікого вбивати і все таке.

Як азовці-розвідники брали в полон окупантів на Торецькому напрямку: відео бригади (18+)

Чому для "Азову" так важливо брати полонених? Ви намагаєтесь завжди їх брати, якщо є можливість?

Якщо в нас налагоджується голосовий контакт з противником, перше, що ми робимо – завжди пропонуємо, щоб він здався в полон. Хоча з іншої сторони це і небезпечно для нас, бо стає ще більше людей, яких треба вивезти та з якими треба працювати.

Але, як всім відомо, в російському полоні зараз перебувають дуже багато "азовців" і ми хочемо повернути їх додому. Тому за будь-якої можливості беремо полонених, щоб на обмінах були більші шанси повернути якомога більше наших побратимів.

Як військові живуть поза бойовими завданнями

Що допомагає вам відволікатися, розслаблятися між завданнями?

Загалом це доволі буденні справи, тому що, коли ми не на завданні, у нас є побут. Ми живемо всі під одним дахом. Робимо якісь елементарні речі разом, наприклад можемо посмажити м'ясо, смачно повечеряти, дізнатися більше один про одного, сміятися з наших локальних жартів.

У підрозділі панує братська атмосфера. Це все, мабуть, відзнака вмотивованих людей. Вони розуміють, що під час військової служби повністю довіряють своє життя побратимам і якось їх недолюблювати навіть немає вибору.

"Якщо не хоче там бути, то й не буде": як залучити людей до армії

Наскільки, на вашу думку, велика прірва між цивільним та військовим? Чи може цивільний зрозуміти, що бачив та пережив військовий?

Я вважаю, що є доволі велика прірва між людьми, які взагалі не дотичні до війни та військовими. Хоча це по-дурному казати, тому що зараз майже кожен якось дотичний до цього та взагалі я долучився до війська, щоб люди спокійно жили своє цивільне життя.

Проте також треба всім зрозуміти, що нам буває дуже важко і ми потребуємо допомоги у вигляді людських ресурсів.

А як держава може покращити мобілізацію? Як залучити більше молодих людей до армії на третій рік повномасштабної війни?

Мені здається, якщо людина сама не зрозуміє, що вона має піти до війська і щось робити, то ніхто їй це не вб’є в голову силою. Головне – щоб люди дійсно зрозуміли, що в країні йде війна. Потрібно висвітлювати проблеми, які у нас існують, і показувати людям наслідки.

Якщо людина не хоче служити, то вона й не буде. Вона знайде варіанти втекти, дати десь грошей, щоб уникнути цього. Вона тільки руйнуватиме нашу країну і націю зсередини.

Якби ви могли звернутися до військовозобов'язаного, який хоче служити, але боїться, дуже вагається. Що б ви йому сказали?

Я б сказав: "Друже, нам потрібна твоя допомога".

Зверніть увагу! Бригада "Азов" за традицією проводить лекції та практичні заняття для цивільних в різних містах України. На них військові діляться своїм досвідом та відповідають на питання цивільних, зокрема і тих, хто ще роздумує над тим, аби долучатися до лав Сил оборони або просто цікавиться військовою справою.

Анонси подібних заходів з військовими у різних містах України "Азов" публікує у соціальних мережах, а охочі стати частиною бригади можуть подати анкету за посиланням.

До речі, після спецзаходу в Києві, на якому виступав "Сідней", його побратим, молодий боєць-розвідник "Фіш" виголосив промову, подякувавши всім цивільним за їхню постійну допомогу армії. Наприкінці він покликав свою дівчину, зізнався їй у коханні та зробив пропозицію. Вона сказала: "Так".