Огляд Kingdom Come: Deliverance II. Машина часу в середньовіччя

У квітні минулого року відбувся неочікуваний анонс Kingdom Come: Deliverance II, якому не передували ні серйозні зливи інформації, ні хайп про те, що гра перебуває в активній розробці. Як сталось так, що елемент сюрпризу сиквелу гри, яка продалась накладом 8 млн копій, не був зіпсований? Схоже, що для кожного працівника чеської студії Warhorse серія KCD є проектом мрії та для нього важливо, аби праця його рук була справді тим, чим можна пишатись. Кажуть, що найкращі ігри виходять у розробників, які самі мріяли пограти в одну чудову гру, але її ще ніхто не створив. Продовження імерсивної саги про Генрі, простого селянина, який живе в буремний період Богемії XV століття, з перших хвилин відчувається саме такою.

Дім, милий дім

Важко повірити, але історія серії Kingdom Come: Deliverance могла закінчитись, так і не розпочавшись. 15 років тому Даніель Вавра, ігровий сценарист-режисер, який встиг відзначитись лише трьома великими проєктами, але який уже здобув визнання завдяки високому рівню подання історії, пішов з 2K Czech, щоб іти за мрією: створити гру в сетинґу реалістичного європейського середньовіччя, без драконів та інших елементів фентезі.

Зібравши невеличку команду однодумців для розробки нового проєкту, Вавра вирушив на пошуки інвесторів. Попри невдалі спроби знайти їх у Чехії, команду врятувала підтримка місцевого мільярдера, що дозволило створити прототип. Однак навіть після цього міжнародні інвестори не поспішали вкладати кошти. У 2014 році студія запустила кампанію на Kickstarter, поставивши мету зібрати £300 000, але гравці підтримали проєкт значно активніше — понад £1 100 000. Це підтвердило інтерес аудиторії та допомогло залучити видавця Deep Silver.

Після років наполегливої праці гра вийшла у 2018 році, вразивши гравців історичною правдивістю та деталізованим світом середньовічної Богемії. Загальний бюджет проєкту, включно з маркетингом, сягнув 750 мільйонів крон (приблизно $36,5 мільйона), а сама гра стала помітним явищем у жанрі історичних RPG. Це сталось не раптово. Визнання гра здобувала поступово. Дехто засудив її за надмірну реалістичність як для сюжетної ААА-гри (? особливо, якщо цей дехто ласий до зламування замків), інших відлякав жахливий технічний стан на релізі й зрештою вони закинули проходження, а ще комусь було банально нудно пройти пролог, тривалістю 5 годин, під час якого фактично не відбувається жодної екшн-сцени.

Проте, на своє щастя, було достатньо гравців, які розкусили смак гри й з часом цих поціновувачів імерсивності ігрового світу та історії стало достатньо багато, щоб тут і там простори мережі заполонили прості, та щирі заголовки: «KCD — найвеличніша рольова гра в історії». Тож коли 18 квітня 2024 року ми почули слова Генрі «Минуло чимало часу, але нарешті ми можемо показати вам Kingdom Come: Deliverance II» прихильників першої частини, серед яких і я, пройняло тепле радісне відчуття очікування.

Запах скошеного сіна

На противагу початку KDC, її наступниця одразу кидає нас у вир подій. Несподівано опинившись в ролі Боґути, другорядного персонажа першої частини, якому за 50, ми разом із добре знайомим паном Птачеком (Ганс Капон) та іншими незнайомими нам вірними підданими законного короля Вацлава боронимо замок під натиском війська Сигізмунда.

Перша сцена — під час якої гравцям представляють новинку серії, арбалет, та механіку скидання облогових драбин — одразу дає зрозуміти: рівень бюджету у порівнянні з оригіналом значно виріс. І як це добре заведено у продовженнях хороших вмістів, чи то сиквел фільму, новий сезон визнаного серіалу або ж нова частини улюбленої ігрової франшизи, у тебе одразу складається відчуття — тут все серйозно. І цей контраст на фоні з початком першої частини переконує, що розробники не йшли за шаблоном першої KCD; вони продовжували історію так, як вважають доцільно саме зараз.

До речі, про історію. До неї ми детальніше повернемось у наступному підзаголовку. А поки що поговорімо трохи про те, що робить її особливою: про атмосферу та імерсивність. Розглянемо це на прикладі вступної глави, яка починається одразу після батальної сцени оборони замку. Якщо не хочете схопити спойлери про перші 5 годин проходження, пропустіть наступну секцію.

Після напруженої екшн-сцени сюжет повертає нас назад у часі, щоб показати передумови цих драматичних подій. Індро (Генрі) та Птачек, безпосередньо після відкритого фіналу першої частини, в ролі посланців та в супроводі невеличкого почету вирушають у подорож до намісників Богемії, аби заручитися їхньою підтримкою у війні проти Сигізмунда.

Під час наближення до першого замку їх зустрічає загін його управителя. Атмосфера напружена: солдати непривітні та явно насторожені. Птачек намагається дипломатично пояснити мету візиту, але стає зрозуміло, що лорд, до якого вони прибули, вже присягнув на вірність Сигізмунду, що фактично робить нас ворогами. Ситуація загострюється, і тут в діалог вступає Індро. Гравець вперше отримує можливість продемонструвати свої навички переконання та красномовства, обираючи репліки, які впливають на розвиток подій. Вибір під час цієї сцени визначить початковий характер героя: вояк, радник чи дозорний.

Після мирного врегулювання конфлікту нашій групі радять покрутитись десь до ранку, оскільки замкові ворота за наказом пана Берґова, з яким нам, власне, і треба зустрітись, до світанку й так залишаться закритими.

Тепер гра дарує нам змогу видихнути та насолодитися атмосферою середньовічної Богемії. Унікальна природна локація, спів пташок і тріск багаття створюють переконливе відчуття занурення. Тут нас поступово вводять в основні механіки гри: навчають бою, гри в кості та взаємодію з оточенням. Усе відбувається природно та обґрунтовується діалогами, що дозволяє як новачкам освоїтися, так і ветеранам серії освіжити знання про ігролад серії й заодно пройти кілька коротких побічних квестів.

Саме тут, на відносно маленькій території біля незайманої краси озера, де наша група вирішує отаборитися, гра за унікальною традицією серії починає занурювати тебе у світ Богемії XV.
Зараз лише настає вечір, до світанку море часу, тож після виснажливої дороги можна поїсти, відпочити, перекинутись слівцем з нашими супровідниками, перевірити, чи в порядку коні, погодувати пса.

Але спершу треба дістати йому їжу. Собачий корм, на жаль, тоді ще не продавали, тож доведеться випрошувати шматок м’яса у Вівсянки. То наш відповідальний за харчі, добрий сивий дядько в літах. Мусить же хтось наглядати за недосвідченими молодиками, як ми з Птачеком. Старий, хоч і добрий, та скупий, і їжу нашому Рябку (то мій пес) так просто не дасть. Харчів не так багато, а голодних ротів шість, тож пес, як він каже, най собі сам щось знайде. Так-сяк вдалось вивідати в діда, що ввечері напередодні він програв свій перстень у грі в кості Кухолю.

Той злодюжка мені зразу не сподобався. Видно, що думає лиш про себе і свій гаманець. І дуже я сумніваюсь, що виграв він у Вівсянки чесно. Тож берусь відіграти для старого перстень (треба ж рятувати бідолашного від гніву дружини), а на заміну домовились за їжу моєму Рябку. В кості я виграв, хоч і з третього разу, перстень віддав, Рябка погодував. Побалакав ще зі зброєносцем, конярем (так в нас прийнято конюха називати), та й нарешті підійшов до Птачека, щоб обговорити плани.

Дуже наперед планувати нема сенсу, а от розігнати кров у дружньому спарингу на дерев’яних мечах можна. Птачек, хоч і пан, але хлопець простий, він би не образився, якби спаринг в нього я виграв, як раніше. Але, правду кажучи, щось я призабув, як то мечем махати. Пару синяків йому лишив, але зрештою його світлість мене вгріла між ребра і на тому я програв. Скажу чесно, це позначилось на моїй гідності. Та програв я все-таки товаришу, а не ворогу, і то бій тренувальний, а не насправжки, тому переживу. Вівсянка якраз кличе до вечері біля вогню. Як то добре поїсти чогось гарячого після довгої дороги.

Їмо ми, можна і ляси поточити. Але краще б я пішов ноги розім’яти, ніж сидіти з ними. Вони не зі зла і не прямо, але нагадали мені про смерть мами й тата під час тої атаки на моє рідну Скалицю. Згадали про той меч і почали брати на кпини. Не розуміють вони таки, чому він для мене такий дорогий і як мені важливо його повернути: ми ж викували його з татом, напередодні його загибелі. Клубок в горлі став і доїдати юшку я вже не міг. Але трохи згодом мені перейшло і я пішов помитись в озеро, бо з дороги несвіжий.

У цій вступній сцені через діалоги гравець має змогу прийняти ключові рішення з першої частини. Доступно три варіанти вибору подій минулого: перші два для тих, хто пам’ятає сюжет частково, і третій — для новачків, де персонаж попросить розповісти. Це не найзручніший спосіб перенести історію персонажа, адже тим, хто грав кілька років тому, може бути важко згадати деталі (серія Mass Effect свого часу розпестила нас у цьому аспекті). Під час вечері ви також оберете стартовий набір навичок для Генрі. Логічно, що він розпочинає з 16-го рівня — все-таки за час подій першої частини він набув чималого досвіду. Крім того, можна визначити ставлення Генрі до Терези, що додає ще більше персоналізації.

Динаміка діалогів вражає своєю життєвістю. Наприклад, коли мене запитали, де я був учора ввечері, чому не виконував свої обов’язки охоронця, я відповів, що мені потрібно було побути на самоті, пошукати трави, почитати та помолитися за успіх нашої подорожі. Реакції були різні: Птачек лише кивнув і сказав не турбувати мене зайвими питаннями, Вівсянка радісно відзначив, що нарешті знайшлася людина, яка не поспішає жити, а інший персонаж пожартував, що без поспіху можна пропустити багато цікавих пригод. Конюх, простий хлопець, щиро подякував за молитву. І в цей момент розумієш: сподобатися всім неможливо.

Пам’ять персонажів про ваші вчинки проявляється і в інших деталях. Так, Птачек невдовзі згадує, як у Генрі викрали меч, який скував його батько для пана Кобили. Це болюча тема для Генрі, і всі за столом відчувають його напруження. Ця сцена не лише збагачує сюжет, але й створює емоційний зв’язок між гравцем і персонажами.

Слово про історію, постановку та ігролад

Ідилія тривала недовго. Підвечір на табір нападає група невідомих розбійників. Спокій змінюється панікою: ті, з ким ви щойно весело спілкувалися і до кого вже встигли звикнути, гинуть у кровопролитній сутичці. Птачек зникає, і тепер нам належить не лише пробиратись хащами, щоб не натрапити на бандитів, а й знайти молодого пана. Серед хаосу доводиться орієнтуватися за допомогою карти, яка тут є радше художнім атласом, ніж точним навігаційним інструментом. Загубившись у скелях, я раптово загинув від одного удару меча, що лише підкреслило факт — гра не зраджує своїм кореням.

Після напруженої сутички настає момент відпочинку, який супроводжується флешбеком у марені. Це не просто сюжетна вставка, а справжній кінематографічний досвід: дорого поставлені сцени, прониклива музика, майстерна режисура. Ми стаємо свідками ключових моментів минулого Генрі: люблячих батькових настанов, спогадів про суворий, але добрий погляд мами, й болючих травм. Ця сцена водночас служить нагадування гравцям першої частини та коротко вводить у суть справи новачків, які тільки знайомляться з історією героя. Мурашки пробігають по шкірі, коли минуле переплітається з галюцинаціями.

Зрештою, тут не потрібна екранізація — гра вже сама є кінематографічним шедевром, де кожен кадр, кожен діалог і кожен крок сповнені життям і драмою, що не відпускає до останньої сцени.

Однією з найбільш захопливих особливостей є можливість взаємодії з численними другорядними персонажами. Розмови з простими жителями міст і сіл, яких ви відвідуєте, зовсім не виглядають як випадкові чи нашвидкоруч написані. Майстерність сценаристів відчувається у кожному діалозі: немає пустих фраз або тексту заради встановлення рекорду. Кожна репліка додає персонажам унікальності, роблячи їх не просто NPC, а живими людьми зі своїми історіями, характерами та мотиваціями.

Сценарій гри вражає своєю довжиною, але водночас не викликає відчуття зайвості. Тут ви не побачите діалогів, які існують лише для галочки — кожен із них додає глибини світу, допомагаючи гравцю краще зрозуміти як історичний контекст, так і внутрішній світ персонажів. Робітники, слуги, торговці — кожен із них має власний життєвий досвід і неповторну манеру спілкування.

У мене ніколи не було відчуття спектаклю, де інші персонажі розігрують сцени, бо їх бачу я. Ні, вони живуть своїм життя, за яким цікаво спостерігати.

Цікавою деталлю є те, як гра реагує на вашу поведінку. Якщо ви рухаєтеся занадто швидко, оточення може сприйняти вас як підозрілого незнайомця. Ця дрібниця додає реалізму й змушує гравця замислитися, як його дії впливають на світ навколо.

Ця увага до деталей створює атмосферу справжнього середньовічного життя. Ви відчуваєте себе не просто гравцем, а учасником живої, динамічної Богемії, де за кожним кутом ховається нова історія, а кожен персонаж має що сказати.

Стелс став реалістичнішим і вимогливішим. Вороги не ігнорують очевидні промахи — якщо ваша голова стирчить з укриття, вони вас помітять. З’явилась можливість кидати камінці для відволікання, і хоча це простий трюк, він працює. У темряві вас або ворога легко викриє світло смолоскипів. Кущі залишаються хорошим укриттям, але різкі рухи камери створюють шум, що може все зіпсувати.

Бойова система теж зазнала покращень змін: тепер доступні чотири напрямки атаки замість п’яти. Напрямок обирається правим стіком ґеймпада ще до самого удару, що додає бою передбачуваності й глибини. Відчуття контролю стало набагато точнішим — якщо раніше здавалося, що ти лише частково керуєш Генрі, то тепер кожен рух відчувається на кінчиках пальців, настільки, наскільки це можливо з ґеймпадом в руках.

Як і раніше, кожен удар і блок витрачають витривалість, тож про бездумне «заклікування» ворога можна забути. Перемога залежить не лише від сили удару, а й від стратегії, витримки, особистих навичок і якості обладунків.

Для повноти занурення настійно не рекомендую вам проходити гру за порадниками від інших гравців. Творіть свою історію, досліджуйте світ та, де вам хочеться, зазирайте за хащі, не знаючи що вас там чекає. Не позбавляйте себе радості «пожити» у середньовічній Богемії. Ця гра торкнеться серця лише тих гравців, які готові подарувати їй достатньо часу.

Графіка та оптимізація

Графіка Kingdom Come: Deliverance 2 не стала проривом для індустрії, але значно поліпшилась з часів оригіналу. Завдяки переходу на новітню версію CryEngine, світ вражає деталізацією, реалістичним освітленням та масштабними краєвидами середньовічної Богемії. І вражає вигляд гри не так з технічної сторони, як завдяки приємному дизайну.

Одним із найбільш помітних покращень Kingdom Come: Deliverance 2 є моделі персонажів. Індро подорослішав не лише в характері, а й зовнішньо: його риси стали більш виразними, обличчя відображає втому та тягар пережитого. Жести стали стриманішими, а погляд — серйознішим. Навпаки, Птачек все ще має молоде, майже дитяче обличчя, що підкреслює його наївність і безтурботний характер. Міміка та анімації передають кожну емоцію — від суму до вибухів сміху, що робить діалоги більш живими.

Усе це в комплексі робить Kingdom Come: Deliverance 2 однією з найкрасивіших RPG сучасності, де кожен кадр — це майже картина.

Говорячи про оптимізацію загалом, ті кілька місяців, на які перенесли гру, пішли їй на користь. Як на сучасний ААА-проекту KCD, почувається прекрасно на релізі, приблизно як кіберпанк через два роки після виходу. Текстури інколи довантажуються на очах при зміні ракурсу в діалогах, проходять одна крізь одну, зустрічаєшся мерехтіння світла, але це стається нечасто, принаймні на PS5. Частота кадрів може підсідати лише в сценах з великою кількістю персонажів та ефектів.

Генрі, це ти?

З кожним роком офіційний переклад великих ААА-ігор українською стає приємною тенденцією, і Kingdom Come: Deliverance 2 — яскравий цьому приклад. Локалізація виконана на високому рівні, з використанням колоритної лексики, яка надає грі ще більше автентичності. У тексті зустрічаються слова на кшталт «балачки», «збережівка», а замість стандартного «місцевість» використано більш красивий варіант — «край».

Приємно, що перекладачі не використовували машинний переклад або ж ретельно його редагували — текст звучить природно, а прислів’я та фразеологізми адаптовані з урахуванням українських відповідників. Наприклад, якщо Індро помився у чані, він скаже: «Як на світ народився!». Водночас іноді зустрічаються надто рідковживані слова, як-от «кебетний», що може здивувати навіть обізнаних у мові гравців.

Не обійшлося і без дрібних відповідностей: у квесті, наприклад згадується «лопата», а при наведенні на предмет з’являється слово «заступ». Використання архаїзмів, таких як «челядь», хоча й незвичне в сучасній мові, чудово передає атмосферу середньовічної Богемії. Однак деякі рішення перекладу залишаються суперечливими. Найбільш неоднозначним рішенням стало перекладення імені головного героя: в оригіналі англійською він Генрі, але в локалізації — Індро (скорочення від Індржих). Слухаючи репліки оригінальної озвучки, де героя часто називають Генрі, створюється певний когнітивний дисонанс і до цього не звикаєш навіть з часом.

Ложка дьогтю

KCD II, звісно, як і будь-яка гра, не без недоліків. Наприклад, тут, на жаль, лише два режими швидкості ходьби: швидка ходьба і трохи повільніша, але все одно інтенсивна. Ігри 15-літньої давності навчились точно відображати швидкість руху персонажа, відповідно до кута нахилу стіка ґеймпада, а от друга KCD цього наразі не пропонує. В такому чудовому імерсивному світі про середньовічну Європу до обурення дивно, що розробники не дали можливість повільно прогулюватись красотами незайманої Богемської природи. Можливо, я і чіпляюсь, але ця дрібничка завжди важлива для мене в іграх такого штибу, аби повірити, що я там.

Інша невідповідність стосується діалогів. Наприклад, персонажі, які щойно бігли по сюжету, при запуску катсцени говорять рівно, зовсім не залихано. Генрі тільки беручи ложку в руки, щоб скуштувати з казанка вже каже, що наївся. Перенесення тіла для поховання з пораненим плечем зовсім не забирає енергію. В такі моменти розумієш, що KCD, хоч і унікальна своєю реалістичністю ігрових механік, але не пропрацьована до всіх подробиць, як, наприклад, та ж RDR 2. Не вистачило бюджету і часу, бо я впевнений, що бажання в ігроробів було.

Крім того, до мінусів як цієї, так і минулої гри багато хто записує відсутність нормальних збережень. Але чому всі ці люди ігнорують кнопку «Зберегти і вийти в меню», яка доступна майже в будь-який момент гри (крім катсцен чи під час якоїсь дії), для мене не зрозуміло.