Ніякий Венс не указ: як Європа відповість Америці, чому не покине Україну і на чиєму боці Китай

Мюнхенська конференція з безпеки, яка задумувалась багато років тому як трансатлантичні посиденьки вірних союзників, за підсумками 2025 року взагалі може стати останнім заходом у такому форматі з подальшою трансформацією на "кожен сам за себе".

У цьому полягають погані новини, а добрі ж у тому, що Україна сама по собі не залишиться. 24 Канал підбиває підсумки насиченого тижня та з обережним оптимізмом дивиться у завтрашній день.

Тривожна мовчанка і шок від промови Венса в Мюнхені

Стендап віцепрезидента США Джей Ді Венса на MSC 2025 викликав похмуру тишу в залі, подарував нове мемне фото Віталія Кличка та відверто шокував усіх європейців.

Добродій, який ще рік тому читав казку з трибуни Сенату, відверто блокуючи в такий дивний спосіб допомогу Україні, нині взявся робити приблизно те ж саме, але вже в Європі.

Як стало зрозуміло з промови-лекції посланця Трампа, головною загрозою США бачать не Китай і навіть не найбільшу війну в Європі з 1945 року з сотнями тисяч жертв, геноцидом і масовими руйнуваннями, а, увага, – утиски демократії у Європі.

Колаж агенції Сіньхуа

Під "утисками" Джей Ді Венс розуміє небажання Європи створювати теплу ванну для неонацистів у Німеччині та навіжених сепараторів українських земель у Румунії.

Венс дорікав скасуванням виборів у тій самій Румунії через доведений вплив російських спецслужб і на підставі цього ставив під сумнів міцність самої демократії вже в цілій Європі, свідомо забувши, що щось подібне стало причиною до потужного скандалу в США.

У 2016-му році, нагадаємо, махінації з даними користувачів Facebook від контори під назвою Cambridge Analytica суттєво вплинули на хід президентської кампанії в США та поховали фаворитку перегонів Гілларі Клінтон. Натомість фактично посприяли перемозі Дональда Трампа.

Згодом виявилось, що за тією самою схемою махінації з соцмережами вплинули на результати референдуму по Brexit у Великій Британії.

Єдина стратегія Америки та команди Трампа

Промова Джей Ді Венса на MSC 2025 разом із заявами міністра оборони США Піта Гегсета на "Рамштайні" під британським головуванням про неважливість для США Європи як такої, суперечлива хвиля вербального тарифного білого шуму від президента Трампа, а також його дзвінок Путіну та спроба домовитись з російським диктатором щодо долі України без участі як самої України, так і Європи – все це окремо виглядає як сюр і спроба слідом за Філіпом Кіркоровим "зайти не в ті двері", але при поєднанні бачиться вже як цілісна стратегія.

І полягає ця стратегія в тому, щоб переламати Європу об коліно. Або, як сказав Путін (і потім залайкав Трамп) – "поставити до ноги", щоб потім диктувати свою волю і знімати вершки.

Сюди ж варто додати й ненаситне бажання поживитися українськими літієм і титаном в обмін на вже надану допомогу, яку Україна отримала як гранти і яка була не лише схвалена президентом Байденом, але й Конгресом, де засідали також і трампісти, включно з паном Венсом. Переговори з американцями про українські корисні копалини, мабуть, найкраще описує мем часів президента Порошенка – "цинічні бариги".

Приблизно так спробували себе вести шановні союзники з Вашингтону. І це той випадок, коли вся ця компанія відверто переборщила. Бо ні Україна, ні Європа такого терпіти не стали.

Пробудження Європи?

Президент України Володимир Зеленський вже в Мюнхені доволі ввічливо, але все ж жорстко "розніс" позицію Америки, а європейські лідери не розбилися на окремі гуртки по інтересах, а продемонстрували спільну позицію.

Її суть полягає в тому, що ніякий Венс не має права повчати, голос Європи має бути почутим і це не має бути ситуація як з "голосом Донбасу", бо ЄС – це великий і самостійний гравець, з яким мають рахуватися як США, так і Росія.

Доказом цього має стати термінова зустріч 17 лютого лідерів Європи. Екстрений саміт прийме Париж, а його основною темою стане врегулювання війни в Україні. При цьому ніхто не приховує, що терміновість полягає у консолідованій відповіді на лекцію Джей Ді Венса та спроби Трампа "поставити Європу до ноги".

Очікується, що тепер Макрон, Стармер та інші, щоб довести Трампу свою силу та суб'єктність, наввипередки будуть змагатися в тому, хто більше та рішучіше допоможе Україні.

Кір Стармер та Еммануель Макрон / фото AP

Видання Bloomberg, зокрема, інформує, що на саміті буде обговорюватися збільшення допомоги Україні. Також неодмінно там знову будуть говорити про європейські війська в Україні.

Вже нині ми чуємо гучні заяви британського прем'єра Кіра Стармера про готовність надіслати до України (як і в часи Кримської війни) війська.

Це не лише питання про майбутнє України – воно має життєво важливе значення для всієї Європи. Забезпечення міцного миру в Україні, що гарантує її суверенітет у довгостроковій перспективі, необхідне для того, щоб утримати Путіна від подальшої агресії в майбутньому… Тому я вирушаю до Парижа з дуже чітким посланням для наших європейських друзів. Ми маємо показати, що справді серйозно ставимося до власної оборони і несемо власний тягар… Я не кажу про це легковажно. Я дуже глибоко відчуваю відповідальність, пов'язану з потенційною можливістю наразити на небезпеку британських військовослужбовців і військовослужбовиць. Але будь-яка роль у забезпеченні безпеки України – це допомога в забезпеченні безпеки нашого континенту і безпеки нашої країни,
– Кір Стармер у авторській статті для The Telegraph натякає на необхідність того, за що ще рік тому президента Франції Макрона називали диваком.

Слова Стармера важко переоцінити, бо це чи не перше гучне звернення до власного народу про те, що, можливо, доведеться відстоювати свої переконання і свій спосіб життя зі зброєю в руках. До того європейський консенсус полягав у тому, що це майже чужа війна, яку можна лише фінансувати та не дуже загалом перейматися, бо Бахмут чи Покровськ – це десь далеко.

Натомість російські диверсії на Балтиці та по всій Європі, а також незмінно агресивна риторика Путіна вказують, що це зовсім не так. Ворог вже тут і давно готовий, а український Геймдалль, якщо йому не допомогти, може й не втримати Біфрест.

Крім Стармера лунають й інші, не менш рішучі голоси. Звісно, до деяких є питання. Наприклад, як яструбині заяви польських політиків, зокрема міністра закордонних справ Радослава Сікорського, корелюються з небажанням Польщі надсилати свої війська до України. При цьому заява пана міністра про жорстку необхідність для Європи мати власний план щодо миру в Україні, вказує на втрачений час (мінімум рік з часу заяв Макрона про спільну воєнну місію в Україні), а також на те, що його немає.

Ще одним фактором стануть вибори у Німеччині – вони відбудуться вже 23 лютого 2025 року і можуть змінити дуже багато. Насамперед, замінити нерішучого канцлера Шольца на більш харизматичного та згодного грати в європейському оркестрі Мерца.

Потенційне обрання канцлером Німеччини очільника ХДС розблоковує нові можливості. І мова не лише про ракети Taurus, але й посилення санкцій та посилення контролю за їхнім дотриманням, а також і спільну операцію проти "тіньового флоту" росіян на Балтиці.

Але найголовніше – це європейська єдність. Лише вона не дасть Трампу викручувати руки й танцювати під його дудку.

Китайський рояль у кущах

Тим часом, несподівана допомога Європі прийшла з Китаю – почесний мюнхенський гість міністр закордонних справ КНР Ван Ї – заявив, що голос Європи має бути почутий на переговорах США та Росії. На цьому він не зупинився та провів ще й зустріч з українцями, ніби натякаючи, що це не pVp, а куди складніша гра.

Ван Ї / фото fmprc

Китай, який всі три роки великої війни "проспав" і був ледь не напівофіційними союзником Росії на тлі зближення Путіна й Трампа раптово ожив і почав активізовуватися. Мабуть, у Пекіні пригадали, як свого часу Ніксон і Кіссінджер витягнули Китай зі злиднів в обмін на панд і дружбу проти СРСР.

Нині в китайських комуністів є всі підстави вважати, що Вашингтон хоче здійснити такий самий трюк вже проти них, а тому вони почали шукати нові для себе варіанти, забувши, що "Океанія завжди воювала з Євразією".

Таким чином, шок від дій США не призвів до хаосу, а навпаки посприяв консолідації Європи. Вона не схилила голову перед Венсом і, перефразуючи Подерв’янського, не стала "жити по брехнi, як вчитель бородатий нас учив", а навпаки показала зуби та не дала перетворити Україну на розмінну карту.

Відтак Україна не залишилась сама у виборі між геноцидом від росіян і пограбуванням від американців без жодних безпекових гарантій, натомість отримала від європейських лідерів потужну підтримку. Залишається лише побачити як слова трансформуються у реальні дії.