Рідкісноземельні метали України для США – це міф для завершення війни

Міф про рідкісноземельні метали

Рідкісноземельні метали України для США – це міф для завершення війни. І нехай договорів буде хоч на 3 трильйони доларів.

Якщо хтось хоче вірити, що прийшла добра фея і за ніч начаклувала в Україні запаси, родовища, готові шахти чи кар’єри для видобутку рідкісноземельних металів – то це вже сфера психоаналізу та психотерапії.

Красива голлівудська історія про рідкісноземельні метали – це гра в наперстки. Поки ми слідкуємо за своєю кулькою, то кулька вже давно у кишені у Трампа. Тому сприймати "договір про копалини" як панацею для України – не можна. Ні філософськи, ні економічно, ні політично.

Але народ із задоволенням вірить у казки. І не дивно, що історія про грандіозні запаси рідкісноземельних металів в Україні, які все більше будуть цінуватися у майбутньому світі, дуже добре прижилась на переговорному майданчику про завершення війни в Україні.

Одразу скажу, що у нас для американців є лише старі, перевірені і досліджені газ, нафта і руда (в т. ч. титану). Додаткові історії про участь американців у приватизації державних монополій – це побічний ефект. Для чого компаніям із США дотаційний "Енергоатом" (держава), який буде потребувати все більше і більше вкладень, ремонтів і заміни блоків? А старі і розбиті вугільні ТЕС (ДТЕК)? Американцям не потрібні тут сонячні і вітрові станції. У них свого такого непотрібного і дотаційного добра вистачає.

Можна було б подумати про ліквідний ринок продажу газу (Нафтогаз) і "Оператор ГТС" для потенційного продовження транзиту російського газу. Але там настільки мало грошей з точки зору умовного Shell чи Chevron, що "для чого козі баян".

З нинішньої історичної парадигми можна зробити висновок, що США дійсно застрягли у війні України і Росії. Вийти із неї без іміджевих програшів буде неможливо. Звідси і спроба США і Трампа нібито отримати компенсацію. Це для внутрішнього американського ринку і для медійної картини.

І повертаючись до "наперстків" — вигода США буде точно не у рідкісноземельних металах, не в приватизації. Адже чекати 20-30-40 років для отримання результату – це не вигідно.

Адже неможливо розробляти те, чого не існує. І навіть якщо намагатись розвідувати і облаштовувати родовища таких металів, то скільки часу і коштів на це піде – ніхто, взагалі ніхто не знає.

Не варто тішити себе ілюзією, що це "злий" Трамп придумав розкуркулити Україну на корисні копалини. Байден цілком поділяв думку про розкуркулення України. Згадаймо швейцарське Лугано 2022 року і Лондон 2023 року. І плани відновлення України включали у себе пропозиції інвестиції у корисні копалини і приватизацію. В одному випадку нарахували за все понад 700 млрд. дол, а в другому – більш як 400 млрд. Просто європейці робили це інтелігентно і не поспішали. До речі, у 2024 році вже нікого не вдалося "розвести" на потужну інвестиційну recovery конференцію.

Реальний інтерес США (та і Європи) залишається у трикутнику – газ, руда, трохи нафти. І США не вперше "качають" тему копалин України. Таку ж саму схему інвестицій у надра намагались реалізувати у 2012-2013 рр., коли президент Янукович домовлявся із США про прихід Shell, Chevron і ExxonMobil у континентальний газовидобуток України та видобуток газу на шельфі Чорного моря. Красиві історії про видобуток сланцевого газу з часом би плавно перейшли у видобуток традиційного газу.

Отож, угода про використання корисних копалин – це не ноу-хау Трампа. І не ноу-хау Байдена, бо рано чи пізно і вони поставили Україну перед фактом "гроші назад". Першим був Обама. При ньому вперше офіційно уклали угоди про корисні копалини через Shell, Chevron і ExxonMobil.

Безумовно, що компанії із США прийдуть в Україну. Цікавих сфер для роботи вистачає, у тому числі видобуток корисних копалин. Але вони радше будуть "ділити апельсин" разом із компаніями із Китаю, Саудівської Аравії, ОАЕ, менш впливових країн-посередників, їхніх офшорів і т.д. І тут вже за ними можуть проявитися інтереси Росії.

Джерело: Facebook-сторінка Юрія Корольчука.