Ресурсы в обмен ни на что: что происходило в Мюнхене и какую сделку США предложили Киеву

Кожного року в середині лютого політики, дипломати та військові збираються у столиці Баварії на Мюнхенську безпекову конференцію (МБК).

Та хоча це – найавторитетніший безпековий форум у світі, за останні кілька десятиріч було лише два випадки, коли виступи у Мюнхені визначали подальший перебіг подій в усьому світі.

Перший відбувся у 2007 році.

Тоді Путін оголосив, що починає ламати усталений (як він тоді назвав, "однополярний") світовий порядок і має намір повернути під контроль Москви держави Східної Європи.

Тоді його промову мало хто сприйняв всерйоз, та зараз саме її вважають стартом нової епохи, яка зрештою призвела до повномасштабної війни.

Другою такою історичною промовою став виступ віцепрезидента США на Мюнхені-2025, де Джей Ді Венс оголосив про завершення ціннісного союзу Сполучених Штатів та Європи та включився у європейську політику на боці ультраправих сил.

На відміну від путінських погроз 18-річної давнини, Венса сприйняли дуже серйозно.

Окремий сценарій США підготували для України.

Поки Європа відходила від шоку та обговорювала неприйнятні вимоги Венса, американці поставили ультиматум Володимиру Зеленському.

Всупереч правилам цивілізованих міжнародних відносин, Вашингтон вимагав, щоб Україна підписала угоду про розподіл українських надр – без доопрацювання, просто зараз, – хоча було відомо, що запропонована редакція є наперед неприйнятною для України.

Ба більше, під час роботи над документом неприйнятних елементів ставало все більше, і одночасно з цим зростав тиск американської сторони.

Так розрахунок американців на те, що в умовах безпекової скрути та зважаючи на наближення мирних переговорів Київ погодиться на будь-які умови, не спрацював.

Після цього сталося ще більш несподіване.

"Режим максимального тиску" вимкнули в один момент, і діалог продовжився так, немов нічого й не було.

Понад те, сигнали щодо переговорів з Росією, що прозвучали від США, виявилися радше позитивними.

А на додаток Україна може побічно виграти і від анонсованого у Мюнхені розриву відносин з Європою.

Виступ Джей Ді Венса став сигналом тривоги, від якого "прокинулися" навіть ті європейські столиці, які досі воліли не помічати загрози для континенту.

Тож є усі підстави розраховувати на позитивні новини від європейських колег.

У тому числі – вже сьогодні.

"Ми приїхали в песимістичному настрої, зважаючи на все те, що звучало перед тим.

За підсумками переговорів можу точно сказати, що оптимізму в оцінці ситуації додалося", – цей вислів від одного з учасників української делегації якнайкраще відбиває підсумок драматичних переговорів у Мюнхені.

Про те, як Україна витримала тиск і що буде далі – у статті "Європейської правди".

Шантаж миром.

Інформація про вимоги США, що лунають до України у Мюнхені, з’явилася в американських медіа у п’ятницю надвечір і спершу видавалися абсолютною маячнею.

Йшлося про те, що американська сторона вимагає від Зеленського негайно підписати стратегічний документ про розподіл надр, проєкт якого у Києві уперше побачили лише за два дні до того, у середу.

Однак у міжнародних відносинах така швидкість узгодження договорів є нереальною, а оскільки йдеться про економічні, міжурядові договори, то це неможливо навіть у теорії.

Ба більше, Володимир Зеленський ще до поїздки у Німеччину говорив, що йдеться про чорнову версію угоди, і що у Мюнхені він планує надати американцям зустрічні пропозиції – але не підписувати документ.

Та для команди нового президента США немає слова "неможливо".

Цими днями офіційний Київ у цьому переконався.

У п’ятницю вранці у центрі Мюнхена – у будівлі, що виконувала роль тимчасової резиденції віцепрезидента США Джей Ді Венса, – були заплановані його переговори з президентом Зеленським та українською делегацією.

До зустрічі було усе готово.

Венс приїхав; українські посадовці почали збиратися на точці; американська охорона навіть почала допуск українських журналістів – аж раптом усім, хто був у приміщенні, повідомили, що зустріч перенесена на невизначений час.

Коментар української сторони щодо причин перенесення усіх лише заплутав: у Зеленського пояснили, що США "потрібен час, щоби попрацювати з доопрацьованим проєктом меморандуму щодо партнерства (стосовно спільної розробки надр), який Україна передала американцям".

Журналісти намагалися зрозуміти, що відбувається та чи пов’язана затримка з тим, що у держсекретаря Марко Рубіо дорогою до Мюнхена поламався літак.

А у цей час у відносинах України та США відбувалася справжня драма.

Деталі цих подій "Європейська правда" відновила згодом з українських та американських джерел, пояснення яких збігалися у фактах, але розходилися в їхній оцінці.

Заяви американців про те, що вони чекають від Зеленського підписання документа вже у Мюнхені, у Києві спершу сприймали як образний зворот – мовляв, "хочемо підписати якнайшвидше".

Однак виявилося, що американці налаштовані серйозно.

Тож у Мюнхені Україні поставили умову: хочете зустрітися з Венсом і вести з ним переговори про обриси миру – підписуйте.

Просто зараз.

Мовляв, ми поки не скасовуємо зустріч Зеленський-Венс, а переносимо її на вечір.

Маєте сім годин, щоб домовитися про якісь правки.

А ні – то ні.

Причому насправді США не були готові змінювати умови, свідчать співрозмовники "ЄП".

За словами одного з джерел, після того як Україна у пошуках компромісу передала американцям доопрацьований варіант угоди, ті у відповідь скасували всі ключові правки і, по суті, поставили Україну перед умовою – або підписуєте те, що ми дали, або нічого.

А зустрічі з Венсом не буде.

Бо зустріч можлива лише "у пакеті" з підписанням.

А на тлі того, що Трамп вже показав готовність домовлятися з росіянами без узгодження кроків з Україною – коли подзвонив Путіну, – цей шантаж неможливо було сприймати інакше, ніж у зв’язці з мирними переговорами… Утім, ця стратегія не спрацювала.

Зеленський відмовився підписувати у Мюнхені документ у тому вигляді, на якому наполягав Білий дім.

Після цього на українську делегацію чекала ще одна несподіванка.

Жорсткість з боку американських переговірників, що межувала з хамством, зникла, немов за помахом чарівної палички, і натомість з’явився конструктив.

Переговори з Венсом відбулися і без підписання та пройшли без жодного негатива.

А українці дізналися, яким є стиль ведення переговорів новою владою США.

Надра дядька Сема.

"Європейська правда" не має у розпорядженні повного тексту документа, але його загальні обриси відомі.

Інформація про те, що в ньому йдеться про розподіл прибутків від використання надр за принципом 50/50 між українською та американською стороною, є коректною, підтверджують усі співрозмовники "ЄП".

Втім, якщо з боку України йдеться про державні надра, які є власністю всього народу – то з американського боку до схеми долучалися приватні інвестори, і на цьому етапі не визначено, про кого саме йдеться.

Схема, запропонована американцями, передбачала створення певного фонду, в який держава зобов’язувалася внести права на розробку надр.

А далі американські виробники, яких визначав цей фонд, мали прийти в Україну і розпочати видобуток корисних копалин та їхню подальшу реалізацію.

При цьому США претендували на видобуток не тільки рідкісноземельних металів, як це публічно лунало від Дональда Трампа.

Ця деталь від початку викликала певний сумнів – і через те, що запаси цих мінералів в Україні не є надзвичайно великими, і через те, що значна їх частина перебуває на окупованій території.

Та з’ясувалося, що плани Трампа щодо контролю за ресурсами України були значно ширшими і охоплювали інші критичні матеріали (наприклад, літій), а також традиційні ресурси – як-от сферу нафтогазовидобування.

До речі, щодо поводження з ресурсами, що опинилися на території, не підконтрольній уряду України, американська версія проєкту не давала багато ясності (і, звісно ж, не передбачала, що США відвойовують ці території, отримуючи ресурси як плату за успіх).

Що отримувала у відповідь Україна?.

Це виявилося найбільш спірним питанням.

Саме це Володимир Зеленський зрештою назвав причиною відмови України від підписання документа.

"Це (домовленість) про інвестиції.

І можна думати про те, як можна розподіляти прибутки, коли зрозумілі гарантії безпеки.

Поки я цього там не побачив", – пояснив він.

Американці зі свого боку пояснювали, що прихід великих американських інвестицій до України сам по собі є гарантією безпеки – мовляв, це створить для Вашингтона стимули допомагати Україні у захисті.

Крім того, у Білому домі наполягали, що прихід США дозволить Україні розпочати розробку тих родовищ, які Україна технічно наразі не може розробляти.

У цих міркуваннях, звісно, є логіка, однак є чимало сценаріїв (наприклад, концентрація видобутку на заході України з нульовою інвестицією в обороноздатність ЗСУ), за яких втілення такої угоди не дасть значних переваг у безпеці.

У такому разі єдиним наслідком для України є зниження майбутніх доходів від ренти на 50%.

Та є ще одна мегаважлива проблема, про неї далі.

Що буде з договором про надра?.

Усі українські співрозмовники підкреслюють, що Україна не відмовляється від угоди і зацікавлена у подальшій роботі над нею, адже, попри критику, ідея залучення великого американського капіталу в Україну дійсно є позитивною і виконує роль такої собі "доповнюючої" безпекової гарантії.

Офіційно Зеленський та Венс домовилися про доопрацювання проєкту.

Його щонайменше треба привести у юридично прийнятну форму, бо зараз цього бракує.

Є обґрунтоване припущення, що документ у його нинішньому вигляді готували не американські урядові юристи, а "приватники", що не відчувають специфіки міжурядових угод у порівнянні з комерційними документами.

На пресконференції у Мюнхені Зеленський згадав про те, що документ потребує конкретики щодо безпекових гарантій, "навіть якщо це буде меморандум".

Дійсно, варіант підписання цієї домовленості у вигляді меморандуму про наміри, а не юридично зобов’язуючого документа є одним з тих, що дискутувалися сторонами.

Однак тут постає новий виклик: американська сторона хоче, щоб в угоді фігурували обсяги зобов’язань України.

Це принципово змінює її статус – такі договори потребують ратифікації.

Чи зможе пройти горнило Верховної Ради міжурядова угода, в якій Україна віддає значну частину своїх надр через складну структуру з "незалежним" фондом під комерційним управлінням? Переконати депутатів у тому, що вони голосують не за реінкарнацію "Росукренерго", буде непросто.

Окрема історія – вартість угоди.

Українській стороні невідомо, звідки взялася суму в 500 мільярдів або трильйон доларів, що лунала від Трампа.

Ці оцінки готували самі американці, і у частини співрозмовників є великий сумнів щодо їхньої коректності.

Представники нової адміністрації приїздили до Києва для оцінювання, консультувалися щонайменше з одним українським фондом з управління інвестиціями, підтвердив один зі співрозмовників.

Однак у будь-якому разі може йтися про оцінювання місткості родовищ лише на основі старої, часто ще радянської геологічної розвідки, актуальність якої ще необхідно підтвердити.

Звісно, можна говорити, що оцінки Трампа – то справа Трампа, і що для нього важливі не лише реальні гроші, а й політичні зобов’язання, які він потім зможе "продати" власним виборцям, позиціонуючи себе як крутого "ділмейкера", який приніс Америці сотні мільярдів.

Але чи не вийде інакше; чи не стикнеться Україна зі ще більшим тиском Вашингтона, який вимагатиме "обіцяних" грошей?.

Наступний політичний ризик, який має зважити Україна – це переконатися у тому, чи не чекає Трамп притоку грошей вже у найближчі роки? Те, що запропонована Білим домом схема просуває приватний американський капітал, не дозволяє це виключати.

Але у такому разі на президента США чекатиме дуже швидке розчарування, адже це – довгі інвестиції.

Втім, після переговорів у Мюнхені в американської адміністрації мало додатися розуміння цього.

І насамкінець, про ще одну критичну проблему, яка насправді ставить під сумнів саму ідею угоди про розподіл надр.

Вже під час переговорів у Мюнхені у Трампа публічно оголосили, що доходи від угоди мають піти на погашення тієї допомоги, яку Україна отримала від США у попередні роки – називаючи при цьому цифри, які взагалі не пов’язані з реальністю.

Варто наголосити: зважаючи на те, як прописана американська версія угоди (з прибутками американських бізнесів, а не американського бюджету) – є сумнів у тому, що цей елемент дійсно передбачений проєктом.

До того ж усі українські співрозмовники коментували цей елемент дуже обережно,.

хоча виходячи з абсурдності такої ідеї, це мало би стати головною пересторогою Києва.

Однак якщо згодом США дійсно почнуть наполягати на цьому – то, на думку редакції "Євро.

Правди", це зробить домовленість неможливою у принципі.

Заявлена заднім числом вимога про відшкодування допомоги, яка надавалася безповоротно (і коли Київ часто-густо отримував не ту зброю, якої потребував, а ту, на яку була згода адміністрація Байдена), не лише суперечить основам міжнародних відносин.

Це відкрило би скриньку Пандори.

Зрештою, допомога від країн Євросоюзу є навіть більшою за допомогу США.

Чи є політично можливим варіант, коли Вашингтон повертає свої витрати і "на довісок" отримує в управління українські надра, а Євросоюз, до якого Україна планує приєднатися, не отримує нічого?.

Питання риторичне.

Втім, повторімося, є всі підстави вважати, що цей елемент у Вашингтоні додали свідомо як елемент торгу, а не як реальну вимогу.

А наразі доля договору підвішена.

Україна наполягає, що лишається прихильною укладанню домовленості, але у прийнятній формі та у комплексі з безпековими гарантіями, за підсумками нормальних переговорів.

Але не факт, що ця тема і надалі цікавить США.

У суботу американські медіа масово вийшли з повідомленнями джерел про те, що "Зеленський відмовився від угоди", що викликало здивування чи навіть шок у частини української делегації (українська команда вважає, що йдеться про доопрацювання документа, а не про "відмову" від нього).

А у неділю Вашингтон оприлюднив офіційний коментар з критикою "недалекоглядного рішення Зеленського".

Лише згодом стане зрозуміло, чи зацікавлені США у продовженні переговорів.

Але наразі, виходячи з того, як американці тиснули на Україну, є підстави для висновку, що бізнес-крило адміністрації Трампа вирішило скористатися вразливістю України та змусити її підписати кабальний, наперед невигідний Києву договір про розподіл надр – саме це може пояснити поспіх та ультимативні вимоги.

А зрозумівши, що бажаний сценарій "не злітає" – вони відступили.

"Мирні угоди": позитив для України.

Цікаво, що перед приїздом Зеленського до Мюнхена оцінка Києвом ситуації була діаметрально протилежною.

Тоді у Києві домінувала думка, що ідея укладення угоди про надра – це позитив, і що саме вона може витягнути переговорний процес, у якому загалом усе складалося погано.

Згадаймо телефонну розмову Трампа з Путіним, про яку Україна дізналася з новин (після 2022 року на такий крок були здатні лише Орбан або Фіцо, але не партнери України).

Або катастрофічні за своїм змістом заяви нового очільника Пентагона Піта Гегсета, який відмовився від низки червоних ліній попередньої адміністрації і добровільно погіршив переговорну позицію США у майбутньому діалозі РФ.

Так, Гегсет потім частково пом’якшив свою заяву, але шкода вже завдана.

Реальність виявилася рівно протилежною.

На тлі пекельної історії з проєктом угоди про надра діалог із США про мирний процес виявися цілком позитивним.

Чи не головною задачею Зеленського на переговорах з віцепрезидентом США була потреба переконати його у тому, що "замороження" війни без реальних гарантій безпеки є неприйнятним.

Для українців ця теза є доволі очевидною – ми розуміємо, що Путін використає паузу для того, щоби відновити військову потужність, "полікувати" завдані війську та економіці втрати, домогтися часткового зняття санкцій – і далі атакувати знову.

Тому Україна ніколи не каже про потребу "перемир’я", а натомість вживає формулу "справедливий, сталий та стійкий мир".

А от для Білого дому, виходячи з численних заяв Трампа, це не видавалося очевидним, тож Київ мав використати переговори з Венсом, щоби переконати його принаймні у потребі сталого та стійкого миру – адже зі "справедливим" ситуація складніша.

Але українсько-американська зустріч з перших хвилин принесла несподіванку.

Джей Ді Венс, відкриваючи зустріч, сам оголосив позицію, співзвучну з думкою української сторони.

"Ми хочемо, щоби війна завершилася, але також ми хочемо, щоб це був тривалий, довгостроковий мир – а не такий мир, після якого лише за кілька років у Східній Європі знову розгориться війна", – заявив віцепрезидент США.

Чи можна бути впевненим, що ця позиція США є принциповою та свідомою? Значною мірою – так.

Бо насправді сталість мирних домовленостей потрібна Білому дому не менше, ніж Україні, і якщо там це усвідомили, то навряд чи відмовляться від такої позиції.

Звісно ж, і Трампу, і Венсу байдужа Україна та її доля; якщо хтось мав сумніви у цьому, то вони мали би розсипатися після історії з угодою про надра.

Але Трампу точно не потрібно, щоб у разі припинення вогню зараз Росія здійснила новий напад ще за часів його президентства – а це аж чотири роки.

Бо буде йтися про його угоду, і скинути відповідальність на Байдена та Обаму вже не вийде.

Понад те, Джей Ді Венс не приховує амбіцій стати наступним президентом; а отже, він має зацікавленість у ще довшій тривалості миру, про який він особисто домовляється.

І саме тому США зараз вже не наполягають на надшвидкому розв’язанні конфлікту за будь-яку ціну, як було до інавгурації Трампа.

Втім, перемир’я і надалі лишається задачею номер один, а слово "перемога" остаточно зникло з лексикону американських посадовців.

Цю логіку спробував пояснити генерал Кіт Келлог – спецпредставник Білого дому з питань України, який теж був у Мюнхені та взяв участь в "Українському ланчі", організованому фондом Віктора Пінчука на полях безпекової конференції.

У дискусії з військовою медикинею, яка дорікнула США через сконцентрованість на перемир’ї, а не перемозі, Келлог наголосив, що зараз США роблять лише перші кроки, а далі будуть наступні.

"Ви медикиня і знаєте, що треба робити у першу чергу, коли у вас є поранений – звісно ж, зупинити кровотечу.

А далі будуть антишокові заходи тощо", – розповів він.

До речі, сам факт того, що Келлог бере участь у переговорній команді, є однозначним позитивом для України.

Правда" вже розповідала про те, що у Білому домі є сили, які намагалися усунути його від цієї роботи, дорікаючи йому занадто сильною "проукраїнськістю".

Утім, у Мюнхені на переговорах з Україною він сидів по ліву руку від віцепрезидента Венса, тобто був у ролі ключового гравця.

Хоча й переоцінювати його роль також не варто: на вже згаданому "Українському ланчі" Келлог наголосив, що він не ухвалюватиме рішення про обриси миру.

Це задача виключно президента Трампа.

А його роль – сформувати розуміння з боку президента США.

Попереду – непростий переговорний процес, який розпочнеться цього тижня американсько-російськими та американсько-українськими переговорами у Саудівській Аравії та в Україні.

Але одночасно відбувається ще один процес, який точно грає на руку Україні.

Його запустив віцепрезидент Венс, виголосивши промову про ціннісний розрив США та Європи.

Для європейців цей виступ став навіть не холодним душем, а сигналом тривоги, який у Європі нарешті почули.

Саме цій промові була присвячена більшість дискусій у Мюнхені.

Навіть західноєвропейські столиці зрозуміли: трансатлантична безпека у звичних обрисах лишилася у минулому.

А ще Європа всерйоз занепокоєна тим, що вона лишається за бортом російсько-американських переговорів.

Щоби знайти вихід, вже сьогодні, у понеділок, у Парижі збирається терміновий саміт, на якому не буде Угорщини та Словаччини, але буде Велика Британія.

І вони разом будуть вирішувати, як діяти у новій реальності.

По суті, це буде саміт "коаліції рішучих держав", готових на реальну підтримку України.

"Є відчуття, що Європа прокинулася.

Тепер ми чекаємо від них єдності і рішучості", – поділився враженням про підсумки Мюнхенської конференції один з українських співрозмовників "Євро.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди", з Мюнхена.