Санкції проти Порошенка: дембельський акорд Зеленського чи спосіб зберегти владу?

12 лютого Рада національної безпеки і оборони (РНБО) ухвалила рішення щодо застосування безстрокових санкцій проти п’ятого президента України Петра Порошенка. Наступного дня Володимир Зеленський підписав указ про введення рішення РНБО в дію. Щоб бути лаконічними й одразу розставити суб’єктивні крапки над і в цій історії, відповімо на кілька ключових запитань.

Чи має Порошенко відповісти за свої бізнес-колаборації з Медведчуком і «ЛНР/ДНР» у розпал війни? Так. Оскільки не можна під час битви за Іловайськ передавати ворогу за вугілля сумками кеш, призначений явно не для купівлі марок до колекції.

Чи вчасно Зеленський ухвалив рішення про застосування санкцій щодо Порошенка? Наша відповідь — ні. Оскільки зараз країні потрібна єдність, а не вибіркові суди Лінча.

 Чи є санкції правильним альтернативним судовому процесу рішенням? Ні, не є. Або працює система слідства та судів, або влада має розписатися в цивілізованій неспроможності. У Зеленського було шість років, аби уникнути цього вердикту. Хоча варто нагадати, що вперше внутрішні санкції проти колаборантів-резидентів застосував 2015 року сам Петро Порошенко, а Зеленський, відточивши схему, перетворив її на позасудовий ручний спосіб зведення рахунків і перерозподілу активів.

 Чи введено санкції юридично бездоганно? Однозначно ні. Оскільки кадрова політика Зеленського спричинила інтелектуальну дистрофію не лише всього державного апарату, а й його офісу. У підсумку в ключових документах — стільки помилок, що найближчим часом президент отримає судову повістку.

Ось до чого призводить витравлювання дустом усього інтелектуального та професійного навколо себе. І ось так абсолютна влада перероджується у свавілля, фіналом якого є фраза: «Якщо вам щось не подобається, то змінюйте громадянство».

А тепер ті, кому цікаво, на що є час у президента в такий відповідальний для країни момент і якими методами він домагався реалізації поставлених завдань, можуть залишитися з нами. Щоби запропонувати вам свою версію подій, нам довелось ознайомитися з великою кількістю законів, документів і поговорити з багатьма джерелами в спецслужбах, судах і політичних колах.

Санкції як ручник президента

Перелік санкцій, накладених на Порошенка, виглядає переконливо та безапеляційно. Версії про те, що голова партії «Європейська солідарність» переживе, оскільки всі основні активи давно переписані на сина, Олексія Порошенка, а також пов’язаних із ним осіб, є неробочими. Про це ми написали ще 2022 року, коли Порошенко отримав першу підозру щодо торгівлі вугіллям за готівку з «ЛНР/ДНР». За цей час правоохоронці не вжили жодних заходів, аби опротестувати дії Петра Порошенка про передачу всього нажитого непосильною працею сину. Хоча закон можливість таких дій допускає.

Проте нині Зеленський буквально сповив Порошенка санкціями. Причому ніхто до пуття не знає, як у цьому випадку працюватиме їх механізм, чи буде поставлено на блок ресурси й активи самого Порошенка, що ще лишилися, чи також пов’язаних із ним осіб. За нашою інформацією, по державні нагороди до Петра Олексійовича ще не приїжджали, особистих військових кораблів, яким не можна заходити до портів, не експропріювали (таке в списку накладених на Порошенка санкцій теж є), а от рахунки вже заблокували.

Нагадаємо, що більшість спікерів, включно із соратниками Порошенка, стверджують, буцімто санкції РНБО стосовно громадян України взагалі є незаконними. Бо для громадян країни є система правоохоронних органів і судів, які визначають міру вини чи невинуватості. І якщо система працює, то санкції не потрібні. І це здається логічним.

Та чи відомо вам, що Велика палата Верховного суду в постанові від 27 серпня 2024 року зазначила: «Санкції, передбачені Законом «Про санкції», не є видом покарання чи відповідальності»? На думку суддів, вони мають характер економічного обмеження для осіб, які становлять загрозу для національної безпеки України. Тому «адміністративні суди не мають повноважень оцінювати рішення президента щодо ризиків, які стали підставою для застосування санкцій. Це пояснюється тим, що такі рішення стосуються питань національної безпеки, які є поза межами судового контролю».

Словом, Верховний суд вирішив: санкції щодо громадян застосовуються не як покарання, а як захід, що обмежує потенційні шкідливі дії. Цілком імовірно, що ми ще дізнаємося думку Конституційного суду стосовно цього. За нашою інформацією, за два останні роки до КСУ надійшло п’ять конституційних скарг щодо Закону «Про санкції». Чотири з них було відхилено, а одну — прийнято до розгляду.

Проте одне й так зрозуміло: обмежувальні дії не можуть бути введені безстроково. Чому ж тоді санкції стосовно всіх п’ятьох фігурантів санкційного списку (а крім Петра Порошенка, там є Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Костянтин Жеваго та Віктор Медведчук), уведені безстроково?

Далі. Необхідно чітко розуміти, щодо кого, за що та за яких загроз для національної безпеки можуть бути застосовані санкції.

Якщо уважно почитати Закон «Про санкції» (п. 3 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 3) та вищезгадану постанову ВП ВС (п. 126–130), стає зрозуміло, що застосування санкцій є законним як стосовно іноземних громадян і юросіб, так і громадян України.

Та постає наступне логічне запитання: а якими мають бути правові підстави для ухвалення рішення про введення санкцій? Сірники в мене вдома є потенційною небезпекою для військових об’єктів? Створюють вони загрозу для нацбезпеки чи ні?

А отут ми маємо справу практично з «чорною дірою». Стоп! «А як же список із підставами, що облетів усі медіа? — запитаєте ви. — Адже там усе є!». Пояснюємо. В нас на руках — лише три офіційні документи: рішення РНБО, указ президента про введення в дію цього рішення, а також додаток до нього, де розписано перелік санкцій. Щодо правових підстав для введення санкцій, то згаданий список було просто вкинуто в медіа, і не факт, що з РНБО. Але однаково почитаємо пункти, що стосуються Порошенка:

«по-перше, кримінальна справа про державну зраду, коли Порошенко в змові з Медведчуком і керівництвом Росії дозволив «Центренерго» купувати вугілля на окупованій російськими силами території, що на тривалий час позбавило Україну шансів на енергонезалежність від Росії;

по-друге, участь Порошенка у створенні партії «Трудова солідарність», яка згодом стала «Партією регіонів», і робота в уряді часів Віктора Януковича, коли він, обіймаючи посаду міністра закордонних справ, брав участь у підготовці Харківських угод;

по-третє, інтерес у співробітництві з росіянами: через активи фабрики «Рошен» у Липецьку та Севморзаводу в Криму Порошенко нібито був зацікавлений у продовженні співробітництва з РФ і розміщенні Чорноморського флоту на півострові».

Відразу уточнимо, що ключових кримінальних справ стосовно Порошенка — не одна, а дві. Перша — щодо закупівлі вугілля в «ЛНР/ДНР» (розслідує ДБР). Це саме та історія, коли під час Іловайська співробітники СБУ возили сумки доларового кешу за вугілля терористам. Друга —  про причетність до виведення з держвласності країни частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок» (розслідує СБУ). Це коли було «прихоплено» єдиний нафтопродуктопровід, який ішов із Росії до України. Про те, що з ними відбувається, ми розповімо трохи нижче.

Щодо другого пункту й нібито участі Порошенка в підготовці Харківських угод. Добродії, ви серйозно? Петро Порошенко не був міністром закордонних справ в уряді Януковича. Він був міністром економіки. Міністром закордонних справ на той момент був Костянтин Грищенко, який став одним із тих, проти кого ДБР порушило кримінальну справу стосовно Харківських угод. А реальним персонажем, який безпосередньо контактував із Януковичем і росіянами та займався підготовкою Харківських угод, був заступник міністра закордонних справ Руслан Демченко. І саме він — увага! — за каденції Зеленського як перший заступник секретаря РНБО очолював комітет із розвідки й був улюбленцем голови ОПУ Єрмака. Інша річ, що є відеозапис, де на одній із прес-конференцій у статусі ще ющенківського міністра закордонних справ Порошенко заявляв: «Ми не збираємося змінювати договір щодо Чорноморського флоту, і російський флот стоятиме й далі».

Отже, ми маємо справу з якимось дивним списком, головне надбання якого — паліатив. Тобто правда, замішана на брехні чи некомпетентності. І саме через цю правду — дві реальні кримінальні справи за статтею про держзраду та підтримку терористів, Липецька фабрика та завод у Севастополі — ми не можемо його ні остаточно відкинути, не прийняти.

Така сама ситуація — і з заявою президента про те, що він володіє інформацією про нібито відмивання коштів через фонди, які працювали на підтримку Збройних сил. За його словами, гроші з фондів Порошенко передавав членам своєї партії. І президенту про це доповів особисто голова Фінмоніторингу Філіп Пронін. Більше жодних подробиць.

У недавньому інтерв’ю Петро Порошенко заявив, що його адвокати спрямували до Фінмоніторингу запит із головним у цій історії питанням: які саме факти стали підставою для застосування санкцій?

За нашою інформацією, дані Фінмоніторингу засекречені й ніхто їх Петру Олексійовичу не надасть. Іще й щоб у суді не можна було оскаржити санкції по суті. Тому адвокати Порошенка нині кажуть виключно про порушення процедури.

Отже, можемо констатувати: на сьогодні в нас немає повного розуміння, що стало правовою підставою для ведення санкцій стосовно Петра Порошенка. Але водночас те, що ми не бачимо матеріалів Фінмоніторингу, зовсім не означає, що в них немає правових підстав для застосування санкцій. Ось такий парадокс, який, утім, дає змогу дійти висновку: ми маємо справу з повністю ручним регулюванням санкційного поля.

У будь-якого хаосу є господарі. Порошенко — це ж не ексклюзивний випадок, а давно розповсюджена практика, розпочата, як ми вже зазначили, самим п’ятим президентом. Усі санкції на громадян країни дотепер накладали без суду та слідства, публічних підстав, згідно з оперативною інформацією спецслужб. Ми не можемо судити, наскільки чесною інформацією, але знаємо й писали про те, як згодом багатьох із цих заможних людей, готових ділитися, без шуму й пилу «викидали» із санкційних списків.

Ми знаємо також, що у ВР лежить законопроєкт, який самою лише загрозою його ухвалення в магічний спосіб впливає на весь український великий бізнес. У якого можуть забрати все, якщо серед акціонерів є хоча б одна підсанкційна особа. Тобто система санкцій для громадян України — це не стільки захист держави, скільки форма позасудового «обілечування». І ми описуємо це для того, щоб ви розуміли: інструмент санкцій може бути застосований щодо кого завгодно. Законно.

Та повернімося до кейсу Порошенка. Знов-таки, не знаючи, які підстави закладено під його санкції (можливо, їх оприлюднення підірве країну), але спираючись на низку непрямих моментів, можемо стверджувати, що тут не все чисто.

Відмова СБУ й послужливість Фінмоніторингу

За нашою інформацією, санкції стосовно Коломойського, Боголюбова, Жеваго та Медведчука, введені за поданням Кабміну (оскільки в них — значний економічний складник), були підкріплені поданням СБУ. А от санкцій стосовно Порошенка СБУ не підтримала. Вони введені з ініціативи Кабміну на підставі інформації нового голови Державної служби фінансового моніторингу Філіпа Проніна. Як стверджує джерело в уряді, доповідала питання на Кабміні та підписала всі документи віцепрем’єр з економіки Юлія Свириденко, а не міністр фінансів Сергій Марченко, до системи якого входить Фінмон. Підписала подання на РНБО також Юлія Свириденко, а не прем’єр-міністр Шмигаль, який зробив завбачливий крок убік. Шмигаль і Марченко — не єдині, хто хоч і продовжує «наливати чай» президенту, але подає його вже без цукру.

СБУ запручалася. За інформацією нашого джерела в РНБО, санкційне засідання про введення санкцій стосовно п’ятьох фігурантів було заплановано ще 3–5 січня. Однак голова СБУ Василь Малюк щодо Порошенка пішов у відмову, й це дуже роздратувало президента Зеленського. Малюк завжди був лояльний до влади. Та тільки не цього разу. Команда Малюка підготувала для президента службову записку з десяти пунктів, де розписала всі ризики такого кроку стосовно Порошенка, включно із сумнівною законністю цього рішення, внутрішнім протистоянням у суспільстві, парламентською кризою, реакцією міжнародних партнерів тощо. «Водночас ніхто не вважає Петра Олексійовича білим і пухнастим, тим паче, що справа стосовно труби — в СБУ, — уточнює джерело зі спецслужби. — Але на тлі зовнішніх викликів розколювати суспільство — дуже ризикований і недалекоглядний крок. Малюк чудово це розумів і брати на себе ініціативу не став. Більше Зеленський до СБУ із цим проханням не звертався».

Цікаво, що в день введення санкцій — 12 лютого — медіа облетіла ще одна, не менш шокова новина: СБУ викрила «топкрота», яким виявився начальник її Антитерористичного штабу Дмитро Казюра. Він же — племінник генерал-полковника ФСБ Росії Алєксєя Казюри. Сам факт багаторічної присутності в СБУ племінника «шишки» з ФСБ є нонсенсом. На жаль, не для нашої держави. Якщо за столом переговорів у Стамбулі 2022 року навпроти нашого Михайла Подоляка з ОПУ з російського боку стола сидів Владімір Подоляк із ГРУ. Але в нашій ситуації важливо, що в проведенні операції із затримання брав участь особисто голова СБУ. Дехто в цій синхронності угледів бажання Малюка захистити себе від гніву президента та ще на якийсь час зміцнити крісло, що розхиталося. Це, однак, заперечує те саме джерело: «СБУ планувала затримку Казюри ще два тижні тому, проте вони чекали, коли йому передадуть гроші, щоб отримати ще один епізод у справі».

Так чи так, старожили Банкової дуже здивовані тим, що Василь Малюк дозволив собі відмовити президенту в здійсненні бажань і відтак уся реалізація операції лягла на Фінмоніторинг.

«Лялька» Фінмоніторингу. Всю історію заходження на ключові фінансові посади в уряді людей нового віцепрем’єра Олексія Кулеби ми вже описували. Як і те, навіщо новий фаворит із благословення Банкової розставляє свої кадри. Однак, як то кажуть, не виборами єдиними може бути ситий президент.

Пан Пронін, однокурсник Олексія Кулеби, перемістився в крісло голови Фінмоніторингу з позиції голови Полтавської ОВА, куди з АРМА, де він трудився до цього, привів за собою частину колективу. Як повідомило наше джерело в АРМА, ще в грудні 2024 року його заступники Володимир Когут і Володимир Василенко (нині — заступник міністра соціальної політики) зверталися через свої канали до АРМА з проханням надати їм матеріали щодо розшуку майнових активів Петра Порошенка. Матеріали були зібрані в АРМА ще 2021 року за зверненням ДБР у межах розслідування кримінального провадження.

Із цього випливає, що Філіп Пронін використовував своїх людей для збирання матеріалів, щоби ввести санкції проти Порошенка, ще до того, як його завели на Фінмоніторинг 31 грудня 2024 року. Пронін змінив на посаді, здавалося б, вічного та лояльного до влади Ігоря Черкаського. На Банковій, мабуть, вважали Черкаського надто обережним і тому непридатним для здійснення політичних репресій. А от ощасливленому високою посадою Проніну, схоже, думати виявилося нічим. Тому його й поставили.

Тут уточнимо, що Порошенко — пробний кейс для пана Проніна. Людину поставили для того, щоби бачити під час виборів, хто, кому й скільки перераховує, зокрема й з карток. Про це подбав Нацбанк. На сьогодні ані його безпосередній інституційний куратор — міністр фінансів, ані міністр економіки не мають впливу на Проніна.

Отже, тим часом як голова СБУ Малюк відмовив президенту в послузі, відчувши, що хитається не тільки його крісло, а й сама влада, якій він служить, а прем’єр-міністр і міністр фінансів відвернулися, ніби їх це не стосується, голова Фінмоніторингу Пронін разом із віцепрем’єром Юлією Свириденко добровільно стали інструментами в руках найближчого оточення президента, що намагається цю владу будь-якими способами втримати.

Просто в підсумку операція вийшла настільки картонною та непрофесійною, що, по суті, виявилася на руку Петру Порошенку й полегшить йому роботу в суді з оскарження всіх ухвалених рішень. Навіть із погляду процедури.

Щоправда, тут логічно поставити запитання: чому, маючи дві кримінальні справи стосовно Порошенка в підконтрольних силових структурах — ДБР і СБУ — Зеленський за шість років нічого не зробив для того, щоби справи були розслідувані й відправлені до суду? Звісно, в демократичній країні президент не може впливати на такі речі, але ж ми кажемо про реальність. Наскільки суд у цій системі може бути чесним і справедливим — тема вже для іншої розмови. Проте розмови в правовому полі з відкритими аргументами сторін, а не загрифованими звинуваченнями особистої помсти.

Що з двома кримінальними справами Порошенка

Вугільна справа — це не тільки купівля вугілля в «ЛНР/ДНР» у розпал війни, що підривало енергетичну незалежність України, наповнюючи кишені Медведчука/Порошенка. (Зафіксовано на плівках Медведчука, що випадково збереглися на сервері-дублі СБУ). У жахливому ряду разом із вугіллям лінію фронту щодня перетинали контрабандні партії металу, зброї, наркотиків, продуктів, ліків. Від каналу наживи, який тоді курувала піраміда державних осіб, починаючи з продажних оперів і військових і закінчуючи вищим керівництвом країни, тхне корупцією та зрадою держави.

Буквально наступного дня після введення санкцій «ДБР попрохало суд обмежити строки ознайомлення зі справою п’ятому президенту України, народному депутату Петру Порошенку». Водночас ДБР, не моргнувши оком, повідомило, що «завершило розслідування кримінального провадження щодо організації злочинної схеми постачання вугілля з тимчасово окупованих територій та сприяння терористичним організаціям «ЛНР» та «ДНР» групою громадян України на загальну суму близько 1,5 млрд грн ще 2 вересня 2022 року. Тоді ж матеріали справи були передані на ознайомлення стороні захисту та підозрюваним. Однак підозрювані, зокрема чинний народний депутат, зловживають своїми процесуальними правами та не з’являються для ознайомлення з матеріалами провадження».

Перепрошуємо, а що заважало ДБР раніше подати запит до суду на обмеження строків ознайомлення зі справою Петра Порошенка? П’ятий президент її по складах читає? Чому Татаров своїх «пташенят» не поквапив? Тут можуть бути різні версії, починаючи від фінансових можливостей п’ятого президента, завдяки чому виконавці просто саботували розслідування, й закінчуючи «договорняком» на найвищому рівні. Інакше навіщо куратору правоохоронної системи знадобилося все пускати на самоплив?

Про те, що в законодавстві дотепер залишаються чорні діри, через які президенти різних штибів можуть уникнути відповідальності, навіть згадувати ніяково. Так, у ст. 318 Кримінального процесуального кодексу України зазначено: «Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку». Що таке «розумний строк», ніхто точно сказати не може. І це — одна з причин балагана в судовій системі. Тому Петро Олексійович і всі-всі-всі можуть роками не знайомитися з матеріалами справи, слідчі — імітувати бурхливу діяльність, судді — діяти згідно з законом і терпляче чекати… Поки строки давності спливуть. Знавці розповідають, що Мін’юст якось навіть підготував стосовно цього законопроєкт, який успішно зник у його ж надрах.

Однак поки ми вибудовували версії щодо причин затягування розгляду справи Порошенка в суді, з’ясувалося, що Петро Олексійович узагалі не починав знайомитися з матеріалами. Про це нам стало відомо від адвоката Порошенка Іллі Новікова. За його словами, слідство не врахувало більш як десятка клопотань сторони захисту Порошенка. «А без цього розслідування не може бути завершене», — уточнив Новіков. На тому, як то кажуть, і не зійшлися. Відтоді й буцаються. На думку Новікова, з боку підозрюваного це — аж ніяк не затягування справи. А на думку ДБР, що раптом прокинулося, але чудово обізнане із ситуацією, суддя має зменшити строк ознайомлення з більш як 300 томами справи до березня включно. А так можна? Цирк. Але тільки на перший погляд.

Тому що, судячи з якості проведеної Банковою операції із санкціями, щоб геть не осоромитися, їй доведеться переводити боротьбу з Порошенком до суду. І тут уже будуть серйозні завдання для Татарова. Адже правоохоронна та судова системи хоч і під контролем, але всередині завжди пам’ятають, що буває з тими, хто наважився піти проти тих, хто має вагу. 2022 року Порошенка вже не змогли закрити: він вийшов із залу суду під мляве зобов’язання та дружне освистування «не здатної вирішити питання» Банкової.

Щодо не розглянутих слідством клопотань захисту Порошенка, то тут теж цікаво. Одне з них, приміром, стосується ігор із підсудністю. ДБР наполегливо йде до Печерського суду, хоча має слухати справи в Шевченківському. Ми точно не розмірковуватимемо на тему, який із цих судів чесніший, просто зазначимо, що в Печерському за рік слухають 75–80 тисяч справ і там — лише 22 судді з повноваженнями. Тобто майже по чотири тисячі справ на людину. Це найзавантаженіший суд у країні. Що більше завантажений суд, то менше справа розбирається по суті. Розумні строки неможливі за визначенням. І всім зручно.

Справа «Труби». У травні 2022 року СБУ повідомила, що лідер ОПЗЖ і кум Владіміра Путіна Віктор Медведчук, підозрюваний у держзраді, дав свідчення про причетність п’ятого президента Петра Порошенка до виведення з держвласності країни частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок». За нашою інформацією, на той момент справою разом із НАБУ займалася СБУ. В опублікованому повідомленні була також інфографіка, де в центрі схеми перебував п’ятий президент України Петро Порошенко. 2024 року НАБУ остаточно передала справу Службі безпеки, як і передбачає підслідність ст. 111 КК про держзраду.

А далі СБУ опублікувала ще одне повідомлення про успішне просування розслідування. Теж з інфографікою, але… вже без обличчя та прізвища Петра Порошенка. Чому? «Після обміну Медведчука він став свідком, який ніколи не прийде до суду й нічого не засвідчить, — уточнює наше джерело в САП. — Водночас суд бере до уваги докази, отримані безпосередньо під час судового процесу. Для слідства головне було повернути трубу державі, що й було зроблено остаточно торік». Фантазувати про дистанційний судовий процес за участю Кремля навряд чи варто. Отже, Путін, обмінявши Медведчука на командирів «Азова», врятував від українського правосуддя не лише свого кума.

Навіщо Зеленський саме зараз атакував Порошенка

Насправді це найскладніше питання, на яке немає єдиної правильної відповіді.

Версія перша. Зеленський вирішив знищити політичного конкурента. Але Петро Олексійович давно й міцно прибитий до підлоги своїм антирейтингом і не є конкурентом Зеленському. Тому версія про бажання шостого президента в такий спосіб остаточно зачистити політичне поле напередодні виборів виглядає не надто переконливо. Як, утім, й історія з повторенням політтехнологічного маневру Леоніда Кучми 1999 року, коли той, знаючи «стелю» Петра Симоненка, вивів його в другий тур і прогнозовано виграв президентські вибори. По-перше, занадто тонко для безсистемної команди. І потім, а хто сказав, що в забігу не візьмуть участі Залужний і Буданов? Ми б такої ймовірності не виключали. А ця обставина зовсім не дає змоги влаштувати зручний другий тур Порошенко/Зеленський.

Інша річ, що сам Зеленський із високою ймовірністю може не брати участі в наступних президентських виборах. Прибічників цієї ідеї чимало й у Вашингтоні, й у Москві. Та й в Україні президента нині підтримують не надто багато людей. Як свідчить закрита соціологія, проведена владою в лютому 2025 року, президентський рейтинг Зеленського становить 15,9% (від усіх опитаних). Що набагато менше, ніж 28% минулого лютого. Не кажучи вже про понад 70% початку 2023 року, коли рейтинг Володимира Зеленського ще не обвалився. Отже, сьогодні в Україні більше тих, хто готовий змінити президента, а не громадянство, як він їм порадив.

Зеленському зараз неймовірно важко. Ми це бачимо за інформаційним штормом на міжнародній арені, де він представляє країну. Та це не означає, що ми не бачимо й того, що він робить тут. Усі дії Зеленського вкладаються в поступовий перехід і закріплення авторитарної моделі управління державою: контроль над правоохоронною системою, концентрація телебачення, розбірки з громадськими активістами та розслідувачами, забивання «по шляпку» в кримінальні справи незручних мерів і політичних опонентів…

Версія друга. Зеленського накрутили на ці дії люди, зацікавлені в дестабілізації суспільства. Не всіх казюр Малюк дістав. І, власне кажучи, залишаючись заручником вузького кола п’ятьох-шістьох менеджерів, Зеленський може бути дуже обмежений в аналізі наслідків власних дій. Нині Європа промовчала стосовно Порошенка. Бо не час критикувати дії Зеленського за такої путінсько-трампівської навали. Ну, а хто вам сказав, що це завадить Венсу в певний момент оголосити Україну недемократичною країною? Якщо йому вибори в Румунії не сподобалися, то дай тільки привід...

Схоже, президент Зеленський застряг десь посеред річки. Вирішивши боротися за владу, він про всяк випадок виконує частину брудних робіт перед дембелем. І нарізає їх собі самостійно. Та коли ти у власному марнославстві та впевненості у всезнайстві приходиш до інтелектуального обнулення свого оточення, ти не лише документи щодо санкцій не можеш скласти так, аби їх не розвалили в першому ж некупленому суді. Тобі нема кого виставити на переговори про долю країни, коли з протилежного боку столу сидітимуть зубри.

Якщо ти не поважаєш закону, він тебе наздоганяє, не даючи змоги рухатися вперед. Якщо ти не поважаєш свободи й права, ти перетворюєш свою країну на маленьку Росію. Якщо ти в особистих цілях наздоганяєш свого попередника, не дивуйся завтра.