Танці навколо металів. Як угода щодо надр зі США робить Україну боржником на 75 мільярдів доларів

Ось тобі, бабусю, й інвестфонд

Року, напевно, з 2016-го я пишу про те, що Україна повинна створити свій національний резервний фонд, у якому необхідно накопичувати доходи від використання природних ресурсів (ренту за видобуток і експортне мито).

Ба більше, Україна — це одна з небагатьох сировинних країн, яка такого фонду досі не має.

Доходи від використання сировини у нас розподіляються на користь олігархів шляхом заниження розміру ренти, насамперед на видобуток залізної руди, і практично повної відсутності мит на експорт сировини.

Ба більше, у нас ще й відшкодовується державою ПДВ під час експорту сировини.

У результаті, рента дає в бюджет приблизно 1,5 млрд дол. на рік, а мита — мізерні 12–13 млн дол. в еквіваленті.

Але навіть цей ресурс не акумулюється в резервному фонді, а напряму йде до бюджету, де до війни розчинявся в "дорогах".

На мою думку, має бути використана така модель:

Розмір рент має забезпечувати надходження до бюджету щонайменше 3 млрд дол. на рік.

Експортні мита на сировину — приблизно 1 млрд дол. на рік.

Скасування нульової пільгової ставки ПДВ в разі експорту сировини — може дати економію відшкодування ПДВ ще на суму до 1 млрд дол.

Оподаткування експорту сировини під час експорту: 20% ПДВ + 5% мито. Сумарно — 25%.

За рентабельності експорту на рівні 50% це одночасно зберігає прибутковість експортних операцій, а з іншого боку, створює стимул для розвитку внутрішнього перероблення.

Сумарно національний резервний фонд України можна було поповнювати на 5 млрд дол. на рік.

За десять років — накопичення фонду могли скласти до 50 млрд дол. Це більше, ніж Україна за цей же період отримала від МВФ.

Свої ресурси фонд міг спрямовувати на компенсацію відсоткової ставки за кредитами підприємств з перероблення сировини (кредити на капінвестиції), на технологічні гранти і на підключення таких підприємств до критичної інфраструктури.

А також на підтримку експортних операцій таких переробних компаній.

Але замість цього нам пропонують створити інший фонд.

Неофіційний текст проєкту угоди України і США щодо ресурсів говорить про таке:

1. Україна і США створюють спільний фонд з управління природними ресурсами України, куди буде передано право користування усім цінним у наших надрах (найімовірніше, всі корисні копалини, крім вугілля, нафти, газу, які США не цікавлять).
2. Цей фонд отримує виключне право на видавання ліцензій на видобуток таких корисних копалин.
3. Доходи від видавання ліцензій діляться навпіл, тобто США забирають собі 50%.
4. США отримують право "першої шлюбної ночі": вони можуть забрати собі будь-яку ліцензію і передати своїм компаніям або відмовити у видаванні ліцензії будь-якій чужій компанії, наприклад, саудівській чи китайській. Або навіть українській. Тобто це угода не тільки про гроші, а й про блокування видобутку за принципом "собаки на сіні". Отже, США можуть повністю заблокувати видобуток в Україні будь-якого критично важливого мінералу, якщо самі його у нас видобувати не захочуть.
5. Охороняти родовища будуть ПВК. Цього в угоді немає, але з огляду на низку коментарів, така опція розглядається. Самі США захищати цей ресурс не хочуть. Гарантій безпеки в угоді немає.
6. Україна може в будь-який момент відмовитися, але тоді вона повинна буде заплатити США суму боргу за мінусом доходів від українських природних ресурсів, які Америка на той час отримає. Тут є один нюанс. Офіційно Україна винна США кілька мільярдів доларів. Усе інше було оформлено безповоротними грантами і безкоштовними постачаннями. За ними Україна нічого США не винна. Але якщо підпише нову угоду — там і спливе борг у 75 млрд дол. Тобто це як хтось дав вам безповоротно якусь суму в доларах, а потім передумав і зажадав віддати борг і закласти під нього квартиру.
7. Термін угоди не визначено. Але з урахуванням суми боргу і динаміки її погашення — це навічно.
8. Якщо майбутня влада в Україні вирішить анулювати угоду, США заблокують усі українські активи за кордоном, а це і коррахунки НБУ в доларі. Україна відмовляється від суверенного імунітету на такі активи. А спір вирішуватиме міжнародний та американський арбітраж.

Україна за цією угодою повинна визнати свої ресурси предметом комерційних угод, тобто відмовитися від конституційного суверенітету народу над такими ресурсами.

А якщо Конституційний суд, наприклад, визнає угоду такою, що суперечить Конституції, то Україні доведеться платити 75 млрд дол.

Фонд аудирується міжнародною аудиторською компанією, яку обирають США, а послуги оплачує Україна.

Щомісяця Україна надає звіт у США про діяльність Фонду і дає право американським перевіряльникам вивчати бюджетні проводки, пов'язані з діяльністю фонду.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо У світі "Шаленого Макса": який вигляд матиме Україна, якщо ухвалить угоду Трампа щодо надр