Трамп кине цю угоду, як дохлу кішку, під двері Європи. Чи вона вичікуватиме й надалі?

Габріелюс Ландсбергіс, ексміністр закордонних справ Литовської Республіки:

Я знову залишаю Мюнхенську конференцію з безпеки в поганому настрої. Серед усього цього галасу США дали зрозуміти про свої плани щодо Європи, тож ситуація стає дещо зрозумілішою. Але справи явно не дуже хороші. Це те, що ми тепер знаємо, і те, що ми тепер маємо з цим робити.

Україна більше не може покладатися на допомогу США. Президент США хоче угоди, і він хоче її швидко. Швидка угода коштує дорожче для покупця, але США не готові оплачувати рахунки. Тож, зрештою, розплачуватися доведеться Україні.

США більше не раді бути головним гарантом безпеки в Європі. Йдуть розмови про часткове виведення військ і явне зміщення пріоритетів на інші континенти.

Нинішня адміністрація США не бачить ЄС таким, яким він був колись – культурно вона бачить себе пов'язаною з рухами всередині Європи, які зацікавлені в руйнуванні. І це піднімає дуже тривожне питання – якими зараз є інтереси США в Європі?

Все це відбувається в дуже незручний час. Тому ми повинні дуже серйозно подумати про те, як це може розвиватися. Ось як, на мою думку, все може розвиватися далі.

Існує велика ймовірність того, що зустріч між путіним і Трампом завершиться угодою. путін може попросити про все це. Він може вимагати виборів, окупованих територій, нейтралітету України. Всі ці ідеї вже подразнювали.

Якщо Трамп погодиться, що він цілком може зробити, путін оголосить про повну перемогу. Це те, чого він хотів досягти, і він це отримав, скаже він. Не забуваймо, що про загрозу додаткових санкцій йшлося лише в тому випадку, якщо путін не погодиться на переговори. Але він погодиться.

Президент Трамп кине цю угоду, як дохлу кішку, під двері Європи і скаже: "Беріть або йдіть". Тоді вже Європа вирішуватиме, чи підтримувати Україну, чи ні, і чи підтримає відмову від угоди.

Люди, які кажуть, що Європа повинна бути за столом переговорів, повинні пам'ятати, що для того, щоб бути запрошеним, ви повинні мати значення. Якщо Європа візьме на себе зобов'язання надати Україні гроші, війська та європейський шлях, ми зробимо свій власний стіл, і Україна, путін і Трамп можуть бути запрошені. Але час спливає.

Якщо Європа не зможе піднятися, Україна буде змушена покладатися на себе і невелику групу союзників, які продовжують надавати підтримку. Загрози європейській безпеці надзвичайно зростуть. путін стане сміливішим, а це означає більше війни в Україні, Молдові, Грузії та інших країнах.

Європа технічно цілком здатна адаптуватися і відповісти на цей виклик, але питання залишається в політичній волі або її відсутності. Нерішучість призведе лише в одному напрямку, і він не буде приємним.

Мік Раян, генерал-майор австралійської армії (у відставці), активний дослідник війни:

Важко пригадати більш значущий тиждень для війни в Україні або для європейської безпеки загалом. Низка промов і заяв президента Трампа та високопосадовців адміністрації шокувала багатьох тим, наскільки руйнівними можуть бути американські плани у сфері міжнародної безпеки. Слід одразу зазначити, що в американських заявах мало що не було телеграфовано ще до війни, тому несподіванка полягає радше в тому, що люди в Європі та за її межами нарешті зрозуміли, що Трамп мав на увазі, коли говорив про те, що Україна, НАТО та інші країни "платять свою ціну" за оборону.

Першим у низці шоків цього тижня став допис Трампа від 12 лютого у його соціальній мережі, в якому він обґрунтовував необхідність обговорення миру з путіним. Це був недовгий допис, але в ньому було багато важливого.

По-перше, зателефонувавши путіну першим і обговоривши "велику історію наших народі", Трамп поставив США і росію як рівноправних партнерів у вирішенні конфлікту в Україні й у глобальних справах у більш широкому сенсі. путін хотів, щоб до нього ставилися як до рівного, а Трамп віддав цю потенційну переговорну позицію задарма. І, проводячи аналогії в історії росії та Америки, він порівнює найкраще покоління Америки з жорстокими російськими солдатами, які грабували і ґвалтували на шляху до Берліна.

По-друге, він повівся як пес, якого погладили по спині, радіючи з того, що путін використав слова Трампа про "здоровий глузд" під час телефонної розмови. путін весь час підтримує Трампа, і важко уявити, що такий менталітет президента США може призвести до хороших результатів для України. Він також згадав про "спільну роботу", що, безумовно, стосується не лише України, а й багатьох європейських урядів.

По-третє, Трамп згадує про "відвідування країн один одного". Я знаю, що США не підтримують МКС, але чи справді Трамп збирається дозволити в'їзд до Америки воєнному злочинцю, якого МКС визнав винним у скоєнні злочинів, після того, як він розповідав про те, що іноземні злочинці приїжджають в Америку під час виборів?

Нарешті, як завжди, були деякі фактичні питання. Звісно, для деяких людей факти не мають значення. У своєму дописі Трамп згадує про мільйон смертей у війні в Україні. Це трохи не відповідає дійсності, незважаючи на численні жертви, яких зазнали обидві сторони, і всі вони є наслідком рішень, які приймає путін.

Але Трамп не закінчив, опублікувавши цей пост. У своєму виступі в ЗМІ Трамп заявив наступне:

"Вони (Україна) можуть укласти угоду, а можуть і не укласти. Вони можуть колись стати російськими, а можуть колись не стати російськими".

Це правда? Україна дуже чітко заявила в 1991 році, що хоче бути суверенною державою, і пережила дві революції і веде війну з 2014 року, щоб залишитися такою. Мало того, що це образа для українців і тих, хто віддав життя, щоб зберегти свободу, так ще й Трамп неявно визнає, що росія має сферу впливу у Східній Європі. Це музика для вух путіна і Сі, і вона буде викликати кошмари для лідерів у Східній Європі, зокрема. Країни Балтії та Польща знають, що таке жити під російським чоботом. Ніхто з них не має наміру повертатися до цього.

Виступ міністра оборони Гегсета наприкінці тижня ще більше викристалізував нову велику стратегію Америки щодо управління альянсом і глобальної безпеки. Хоча пізніше він також відмовився від деяких коментарів, він чітко дав зрозуміти, що членства в НАТО для України не буде. Це було центральним стовпом української позиції щодо довготривалої угоди про припинення війни. путіну це сподобається, тому що це одна з основних цілей його війни, і Америка дає йому її без жодних переговорів.

Будь-які гарантії безпеки мають бути підкріплені боєздатними європейськими та неєвропейськими військами. Якщо ці війська будуть розгорнуті як миротворці в Україні в будь-який момент, вони повинні бути розгорнуті як частина місії, що не входить до складу НАТО. І вони не повинні підпадати під дію статті 5. Також має бути забезпечений надійний міжнародний нагляд за лінією зіткнення. Зрозуміло, що в рамках будь-яких гарантій безпеки американські війська не будуть розгорнуті в Україні.

Це, незважаючи на те, що Європа не бере участі в переговорах про мирну угоду, виглядає трохи "не так".

Нарешті, Гегсет чітко дав зрозуміти, що переговорна позиція України не повинна базуватися на поверненні її суверенної території. Він заявив, що "гонитва за цією ілюзорною метою лише затягне війну і спричинить більше страждань". Можливо, це і так (і це принаймні частково так через повільне, ризиковане прийняття рішень адміністрацією Байдена), але не варто йти на переговори з такою позицією.

Про війну в Україні говорив і віцепрезидент Венс. В інтерв'ю Wall Street Journal він заявив, що ще занадто рано говорити про конкретні територіальні домовленості або гарантії безпеки для України, зазначивши, що "існує будь-яка кількість формулювань, конфігурацій, але ми дійсно дбаємо про те, щоб Україна мала суверенну незалежність... Є економічні інструменти впливу, є, звичайно, військові інструменти впливу".

У своєму виступі Гегсет також чітко дав зрозуміти, що будь-які гарантії безпеки для українського суверенітету і супровідні миротворчі сили повинні надходити з Європи. Крім того, ці сили не зможуть використовувати НАТО як прикриття для будь-якої російської агресії. Його власні слова:

Венс також виступив на Мюнхенській конференції з безпеки. Як описує це одне зі ЗМІ:

"У той час як учасники Мюнхенської конференції сподівалися почути більше деталей про мирний план адміністрації Трампа щодо України, який публічно видозмінюється, їх засипали химерними, пост-правдивими скаргами на культурну війну і спробами посіяти серйозні сумніви в чесності виборів по всій Європі.

Війна в Україні отримала найкоротшу згадку, і Венс заявив, що він сподівається на досягнення розумного врегулювання. В іншому його висловлювання були повноцінним наступом культурного воїна на Європу. Всі наші нації мають слабкі сторони, але це дійсно було не час і не місце для такої лекції.

Венс звинуватив європейські уряди у "відступі від своїх цінностей" та ігноруванні занепокоєння своїх громадян з таких питань, як міграція та свобода слова. Як повідомляє BBC, "це були дуже дивні 20 хвилин – в залі панувала майже повна тиша". До речі, на вихідних Венс відмовився від деяких своїх коментарів і звинуватив ЗМІ в тому, що вони подали його неправдиво".

Підсумовуючи внесок американських політиків у європейську і глобальну безпеку, Кіт Келлогг заявив: "Якщо ви думаєте, що вам вдасться вбити путіна, то ви помиляєтесь, тому що у вас погане уявлення про історію". Можливо, це правда, але путін намагається це зробити. А оскільки Келлога навіть не запросили на мирний саміт у Саудівській Аравії, його заяви ставатимуть дедалі менш актуальними.

путін, який, ймовірно, сподівався на адміністрацію Трампа, буде надзвичайно задоволений подіями минулого тижня. Він потенційно досягнув результату "ніякого НАТО для України", якого прагнув ще до війни, ще до початку переговорів, і, схоже, Америка рада, що він утримує територію, яку він захопив і окупував. Трамп ставився до нього як до рівного, і йому не довелося ні в чому поступатися.

Мабуть, найгіршим підсумком тижня є те, що Вашингтон робить суперечливі заяви щодо війни в Україні та європейської безпеки в більш широкому сенсі. Те, що не один, а одразу два ключові посадовці адміністрації відмовилися від своїх коментарів протягом тижня, є недбалим і невмілим кроком. Це не лише створює прогалини, через які путін може проїхати на своєму єдиному паршивому авіаносці, але й дає уявлення про те, як американська політика поводитиметься з путіним і Сі в найближчі роки. Це не ті висновки, які не матимуть хороших наслідків для інших демократій. Справедлива і довготривала угода про припинення війни на користь України також виглядає як дуже складний результат, якого важко досягти за цих обставин.

Ендрю А. Міхта, старший науковий співробітник та директор Ініціативи "Геостратегія" Атлантичної ради США:

Кілька думок після першого дня Мюнхенської безпекової конференції, особливо після головних вступних промов. Тема "мультиполяризації" (відображена у звіті MSC2025) відображає суть дискусії. Ця "мультиполяризація міжнародного порядку" дорівнює "невизначеності".

Промови, виголошені на сцені (Штайнмаєр, фон дер Ляєн), були посланням від Європи про використання і адаптацію існуючих інститутів; а від США (Венс) – про те, що США прагнуть фундаментальних змін у відносинах між США і Європою та нашими союзниками по НАТО.

Мабуть, найбільш промовистою була промова Ван Ї з Китаю, явно підбадьореного ознаками зростаючого безладу серед західних держав. Він був там, щоб повідомити європейцям, що Китай готовий прийняти нову "багатополярність", тобто використати її на свою політичну користь.

2 роки тому, коментуючи приїзд Ван Ї на Мюнхенську безпекову конференцію 2023, я писав, що те, як Європа ставиться до Китаю, визначатиме трансатлантичні відносини (ось посилання). Було цікаво спостерігати за Ван Ї тоді та зараз – його рівень впевненості в собі помітно зріс.

Китай позиціонує себе як головний переможець від трьох десятиліть віри Заходу в так звану "глобалізацію", яка побудувала промислову потужність КНР і виснажила нашу; від прагнення путіна відновити імперію і війни в Україні, яку він розв'язав у цьому процесі.

Прикриваючись "багатополярністю", Китай прагне встановити нову форму глобального домінування, засновану на власній політичній та економічній моделі, яка використовуватиме його прагнення до регіональної гегемонії в Індо-Тихоокеанському регіоні й, якщо він досягне успіху там, буде масштабована на світову арену.

Це відбувається не тому, що Китай перевершив ресурси США, Європи і демократичних союзників в Азії – це далеко не так. Це відбувається тому, що ми живемо у світі неоліберальних ілюзій щодо економіки та фантазій про постійну інституціоналізацію ліберального світового порядку.

Китай отримує перевагу, тому що Заходу бракує стратегії, яка, замість того, щоб намагатися захистити статус-кво, що зазнав краху, артикулює бачення світу, що сприяє свободі, захищає наші інтереси і культурну спадщину, і має для цього достатньо жорсткої військової сили.

Минулого вечора за вечерею в Мюнхені подруга, чию аналітичну роботу я дуже поважаю, сказала мені: "Ми, європейці, відчуваємо, що ми зараз самотні". Я сказав їй, що замість того, щоб заламувати руки, настав час зібратися з силами, підтвердити трансатлантичний зв'язок, виділяти гроші в НАТО, переозброїтися.

Сьогодні Китай має підстави для оптимізму багато в чому тому, що наші політичні еліти в США і Європі так сильно провалилися, коли мова йде про нашу економічну політику і нашу національну безпеку. Але ми можемо виправити курс, і я сподіваюсь, що це буде нашим посланням.

Тімоті Снайдер, професор Єльського університету, історик та письменник:

Американська зовнішня політика – це телевізійне шоу про силу. Насправді ж вона полягає у виснаженні сили Сполучених Штатів та їхніх союзників, створюючи атмосферу, в якій Дональд Трамп почувається добре, а Ілон Маск перетворює втрачений потенціал держави на особисту вигоду. Інакше кажучи, в цьому і полягає слабкість.

В альянсах, які існували до січня 2025 року, США були неперевершеною силою. За будь-яким критерієм жодна інша країна не мала такого ж статусу. Однак без альянсів ситуація змінюється. Справа не лише в тому, що Сполучені Штати втрачають економічну, військову і політичну міць своїх союзників. Справа в тому, що США тепер повинні конкурувати з ними і намагатися підпорядкувати їх собі.

На Мюнхенській конференції з безпеки, яка щойно добігла кінця, американський віцепрезидент доручив європейцям відкрити себе як колоніальні судна. Вони повинні зняти будь-які обмеження на соціальні медіа-платформи, дозволивши Маску та іншим олігархам формувати свої вибори. А потім ці вибори повинні привести до перемоги ультраправих партій, які усунуть будь-які інші бар'єри на шляху до влади Маска. У цьому сценарії не задовольняються жодні мислимі американські інтереси. Тільки інтереси Маска. Навряд чи все розвиватиметься так, як очікує Джей Ді Венс. Однак, що є безсумнівним, так це відчутне відчуження європейців.

Ставши на бік України у війні проти росії, яка триватиме до січня 2025 року, Сполучені Штати створили величезну силу проти агресора росії та її покровителя Китаю. За незначних фінансових витрат і без жодного ризику для американських військ американська політика допомогла українським збройним силам забезпечити ширшу безпеку, якої Сполучені Штати не змогли б досягти самотужки. Українці виконали всю місію НАТО, відбивши російське вторгнення і знищивши більшу частину російської армії 2022 року. Вони стримали китайське вторгнення на Тайвань, показавши, наскільки складними є наступальні операції. І вони відстояли, ціною великої жертви, правовий принцип, що кордони є реальними, а держави – суверенними.

Це саме той порядок, який руйнують Маск-Трамп.

Важко бути впевненим у політиці США щодо України, оскільки американці суперечать один одному і самим собі швидше, ніж можна встежити за будь-яким хіроном чи твіттером. Але під час Мюнхенської конференції з питань безпеки все ж таки з'явилися два основні принципи. Перший полягав у тому, що Україну, як і решту Європи, слід розглядати не як американського союзника, а як американську колонію. Принизливі дискусії щодо розпорядження українськими ресурсами дали це зрозуміти. Другий – війна може бути припинена шляхом прямих переговорів між американцями та російським агресором. З американського боку не було жодних ознак серйозної предметної підготовки до таких переговорів.

Можливо, я помиляюся, і ми ще побачимо, але я вважаю, що метою телефонної розмови путіна і Трампа, яка відбулася, і майбутніх російсько-американських переговорів у Саудівській Аравії щодо України є укладення поганої угоди, принаймні, якщо розглядати її з точки зору життя українців, американської могутності й миру в усьому світі. Якщо погана угода таки буде укладена, буде важко сказати, чи це некомпетентність, чи навмисно, чи навмисна некомпетентність. Я думаю, що останнє є найбільш вірогідним. Структура ситуації не сприяє обговоренню по суті чи обмірковуванню. Американці поспішають, про що постійно говорив спецпредставник Трампа в Україні; і дизайн переговорів несприятливий.

Якщо українці та європейці не будуть присутні на цих переговорах (принаймні, як я це розумію на даний момент), путін, швидше за все, доб'ється свого у найважливіших питаннях. Той чи інший американський чиновник вже публічно поступився більшістю з них (хоча, слід визнати, що потім вони часто відступали назад або їм заперечували інші). Трамп і Маск роками повторюють російські тези. До путіна (схоже) ставитимуться як до легітимного партнера, він залишиться безкарним за свої воєнні злочини, де-факто отримає територіальні здобутки від своєї агресивної війни і зможе диктувати умови українській внутрішній політиці. Він святкуватиме перемогу і готуватиме наступну війну в цілковитій впевненості, що ніякий опір з боку США неможливий.

Інакше кажучи, росія отримає від американської дипломатії силу, яку вона не змогла б здобути на полі бою.

Поінформовані спостерігачі тут, у Мюнхені, сходяться на думці, що війна йде не дуже добре для росії. Санкції працюють, а економічний крах росії, який прогнозували на 2026 рік, тепер вважається більш вірогідним вже цього року. На полі бою втрати росії значно перевищують втрати України, а українці все краще і краще завдають втрат, не наражаючи на небезпеку власний народ. Очевидний спосіб завершити війну – посилити Україну і послабити росію. Інструменти для цього є під рукою. Натомість, те, що роблять Сполучені Штати – це посилюють росію і піддають стресовому впливу Україну.

Погана угода щодо України, здавалося б, вигідна лише росії. Але вона також слугує американській політиці навмисної слабкості, покликаній створити світ, який буде м'якшим до емоцій Маска і Трампа, навіть якщо він буде більш безжальним до життів усіх інших.

У Мюнхені було принизливо слухати, як американці з мікрофонами розповідали українцям, що війна – це погано. Кожен українець, який це слухав, когось втратив. Деякі з українців, які слухали, були учасниками бойових дій, які втратили кінцівки. Вони знають, що війна – це погано. Українці, як ніхто інший, хочуть, щоб війна закінчилася. Але просто розмови з росією або просто підписання папірця з росією не приведуть до цього, і українці це знають. Схоже, що мета росії полягає в тому, щоб змусити американців похвалити себе за те, що вони домовилися про припинення вогню, змусити європейців відступити в розгубленості, демобілізувати українську армію, а потім знову напасти. Немає жодних ознак того, що американська сторона замислювалася над тим, як цьому запобігти.

Звісно, цьому можна було б запобігти. Але для цього потрібні роздуми, планування, турбота про інтереси США, серйозна дискусія з українцями і присутність українців та інших європейців на будь-яких переговорах. Це вимагало б американської політики, спрямованої на послаблення росії і посилення України. Цього не спостерігається.

Якщо американські переговірники домовляться з росією, що видається ймовірним, про неприйнятну для України угоду, то американці можуть перейти до повністю колоніальної політики по відношенню до своїх колишніх українських союзників. Віддайте нам свої корисні копалини, можуть сказати вони, або ми не будемо допомагати вам захищати ті частини вашої території, які ми не просто так поступилися росії. Це навряд чи спрацює, оскільки Сполучені Штати не мають таких важелів впливу, тим більше, що українці мають дуже вагомі підстави сумніватися в тому, що американська підтримка буде надана за будь-якого сценарію. Але така спіраль слабкості створює імперські умови взаємодії, які Трамп вважає особисто комфортними, а Маск сподівається зробити особисто вигідними.

Американська політика за часів Трампа – Маска зводиться до своєрідної позитивної дискримінації диктаторів. Влада, якої вони не можуть досягти самостійно, має бути надана за допомогою американського втручання. Це стосується не лише росії, але й Китаю.

Україна, покинута США і під загрозою з боку росії, цілком може звернутися до Пекіна як до захисника. Америка Маска-Трампа, яка не зробила нічого, окрім того, щоб змусити Україну погодитися на розділ, матиме мало важелів впливу. А Китай знатиме, що робити з українськими ресурсами і портами. Так само і Європа, якій Сполучені Штати дали зрозуміти, що розглядають її як колонію, а не союзника, матиме всі підстави звернутися до Китаю не стільки за захистом, скільки за балансом. Тарифи, спрямовані проти Європи, матимуть той самий ефект. Але якщо я правий, це не небажаний побічний ефект, а скоріше сенс зовнішньої політики США. З дещо інших причин Маск і Трамп віддають перевагу світу, в якому сила має рацію. Те, що в такому світі Сполучені Штати менш могутні, не викликає занепокоєння.

І, звісно, право завжди було своєрідною силою. Я сформулював це есе повністю в термінах американської могутності в простому, реалістичному сенсі. Але відмова від режиму передбачуваності та права також послаблює США. Маск-Трамп можуть допомогти Пекіну і росії створити світ імперії, тому що вони можуть зруйнувати порядок, який інші створювали протягом поколінь.

Вони будуть безсилі створити щось інше на його місці, принаймні в традиційному розумінні порядку, який служить американцям, їхній свободі та процвітанню. Маск може отримати вигоду від занепаду і падіння Сполучених Штатів, а Трамп може насолоджуватися своєю грою на скрипці Нерона (або лютні, для вас, істориків, там, на вулиці). Але не існує ніякої мислимої хімії, за допомогою якої рівень ендорфінів цих двох чоловіків перетвориться на американські інтереси.

Як у внутрішній політиці, так і в зовнішній: показ сили прикриває реальну слабкість.

Змінною тут є Європа. Піднесення Китаю і росії є передбачуваною функцією і, можливо, навіть свідомою метою американської зовнішньої політики. Що робитимуть європейці, відірвані від Сполучених Штатів? У Мюнхені може бути досить сумно розмовляти з європейцями, які десятиліттями були пов'язані із США дружбою, освітою, мовою або спорідненістю, заснованою на уявленні про те, що ми були, за словами одного з них, "доброзичливим гегемоном". Вони справедливо спантеличені новою американською політикою слабкості.

Тепер, коли американська політика полягає в тому, щоб стати злісним антигегемоном, європейці мають зробити вибір. Слабкість Маска-Трампа передбачає, що європейці оберуть власну слабкість. Європейська звичка диктуватиме спостерігати за Маском-Трампом і сподіватися, що колись з'явиться щось краще. На цьому шляху лежить катастрофа. Якщо Європейський Союз хоче вижити, і якщо Україна хоче вижити, 2025 рік має стати роком, коли європейці візьмуть на себе відповідальність за власні інтереси. Про рік, який має стати роком Європи, далі буде.