У США є два способи надати безпеку Україні. Головні підсумки Мюнхенської конференції

Події навколо України, навіть без анонсованої, але скасованої публічної презентації мирного плану Дональда Трампа, що досі залишається розмитим у публічно відомих деталях, були в центрі Мюнхенської конференції. Від умов припинення російсько-української війни залежать параметри нової системи європейської безпеки, трансатлантичні відносини та відносини Заходу з Китаєм.

Як можна було почути у фрагментарних коментарях на цю тему, адміністрація Трампа розглядає два ключові компоненти для гарантування безпеки України після можливого мирного врегулювання: озброєння України та розгортання міжнародних сил на її території. І те, й інше мають забезпечити європейці, купуючи американську зброю для України та розгортаючи в Україні європейські війська. США говорять про це прямо й відверто. Американські очікування, що європейці можуть це зробити, вищі за готовність європейців відповідати американським вимогам. Вашингтон уже направив до європейських столиць опитувальник стосовно того, скільки військових готова надати кожна країна для участі у миротворчій місії в Україні.

Від України в обмін на такі гарантії США очікують поступливості щодо того, контроль над якими територіями вдасться отримати на осяжну політичну перспективу, а також згоди на те, що членство в НАТО мінімум на 20 років буде неможливим. Такі поступки США розраховують подати Москві як прийнятні умови припинення війни. Жодних додаткових умов миру, що стосувалися б внутрішньої політики Києва, на Мюнхенській конференції публічно не звучало. Хоча в інших контекстах Дональд Трамп та інші американські політики давали зрозуміти, що їм симпатична ідея проведення виборів в Україні якомога швидше. Проте ця вимога, яка в російському розумінні передбачає зміну політичної архітектури України, не виставляється США як попередня умова переговорів.

Адміністрація Трампа хоче компенсувати вже зроблені внески в Україну та майбутню допомогу угодою про доступ до покладів критичних мінералів, включно з рідкісноземельними. Трамп узагальнено називає це rare earth — звучить ексклюзивно, хоча коштує значно дешевше за золото в розрахунку на грам. В Україні їх багато, вони наразі майже не розробляються через брак технологій, але ліцензії на видобуток уже певний час розподіляються. Під час Мюнхенської конференції адміністрація Трампа зажадала отримати контроль над 50% покладів критичних мінералів України, однак Володимир Зеленський відмовився щось підписувати без додаткового вивчення питання.

Європа була здивована американським напором — продати європейцям більше зброї для постачання Києву, розгорнути європейським коштом миротворчі сили в Україні й отримати компенсацію за американські зусилля у вигляді розробки українських покладів критичних мінералів без європейської участі.

Для формування європейської позиції з цих питань на заклик президента Франції в Парижі збирається екстрений саміт європейських лідерів. Участь у ньому підтвердили Сполучене Королівство, Німеччина, Італія, Польща, Іспанія й Данія, а також генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Крім того, запрошені президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської ради Антоніу Кошта та високий представник ЄС із зовнішньої політики Кая Каллас.

Проблема європейців у тому, що вони не можуть запропонувати кращий за США варіант припинення російсько-української війни, хоча також цього прагнуть. Тому не виключено, що спільна позиція, яка зараз виглядає як альтернатива американській, насправді нею не буде. Європа, цілком імовірно, купуватиме більше американської зброї й розгортатиме в Україні війська для захисту від росіян, зокрема й для захисту покладів критичних матеріалів, до розробки яких європейці зажадають бути долученими.

Проте Європа може проявити волю й поза американо-російською переговорною парадигмою. Вона, наприклад, може надати Україні війська та куплену в США зброю в разі провалу американських мирних ініціатив. І тоді європейці, а не американці, визначатимуть архітектуру європейської безпеки й контролюватимуть видобуток критичних мінералів в Україні. Чи наважиться в такій ситуації Росія на нову хвилю ескалації, на яку в неї вже просто немає сил, і чи наважаться США вивести з Європи свої війська, які й без того зведені до мінімуму та представлені стратегічною обороною й тактичною ядерною зброєю на F-35 колективної закупівлі? Очевидно, що ні. Але до такої рішучості Європі ще потрібно подолати чималий шлях.

Світ за шахівницею не поділити

Під час Мюнхенської конференції стало відомо, що цього тижня в Саудівській Аравії мають відбутися американо-російські переговори високого рівня для підготовки зустрічі Дональда Трампа з Путіним. Це ізольовані двосторонні переговори, як того хотіли в Кремлі, — там сподіваються під час таких переговорів вирішити долю світу не лише без України, а й без Європи та Китаю.

З американського боку головними учасниками стануть держсекретар Марко Рубіо, радник із національної безпеки Майк Волц та спеціальний представник адміністрації США з Близького Сходу Стів Віткофф.

За інформацією Bloomberg, російську делегацію на переговорах зі США в Саудівській Аравії очолить міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров, із ним також будуть радник Путіна із зовнішньої політики Юрій Ушаков, керівник Служби зовнішньої розвідки РФ Сєрґєй Наришкін і керівник Російського фонду прямих інвестицій Кіріл Дмітрієв, який має західну освіту та особисті зв’язки з однією з доньок Путіна.

Відсутність у складі делегацій фахівців із жорсткої воєнної безпеки, таких як Кіт Келлог, і наявність серед переговорників Віткоффа та Дмітрієва — спеціалістів із санкцій та їх обходу, добре обізнаних із політикою Саудівської Аравії та близькосхідними справами, свідчить про основний зміст попередніх консультацій між США та РФ.

Ключове питання, яке залишає в тумані можливі результати переговорів, — чого РФ хоче більше: зруйнувати українську державність і потім формувати умови миру з огляду на «геополітичні реалії» чи якнайшвидше зняти з себе міжнародні санкції. Від відповіді на нього залежить глибина можливих американських переговорних досягнень. Якщо РФ більше прагне руйнування української держави, США не вирішать проблеми російської агресії зняттям санкцій — це лише збільшить російські апетити та військові можливості. В такому разі досяжна мета залишиться мінімальною — зупинити російську агресію, посилюючи Україну, та заморозити бойові дії, закріпивши лінію фронту як адміністративний кордон.

Якщо ж РФ нарешті доповзла до краю прірви, врятуватися від якої можна лише шляхом негайного зняття санкцій, то США можуть спробувати досягти значно більшої мети — відірвати РФ від Китаю, КНДР та Ірану в обмін на повернення до нормальних відносин із Заходом. У такому разі можливий навіть відхід російських військ із частини тимчасово окупованих територій. Але йдеться однаково про путінську Росію таку, як є. Нормальні відносини з нею не вкладаються в голові не лише українців, а й європейців. Джей Ді Венс закликав на Мюнхенській конференції не боятися. Можливо, це єдине, на що в умовах невизначеності достатньо власної волі.

Щодо згаданого ключового питання — чого в Кремлі жадають більше, знищити Україну чи зняти західні санкції — можна сказати таке. Дві публічно доступні на сьогодні моделі штучного інтелекту, здатні до міркувань, а саме американський ChatGPT o3 і китайський DeepSeek R1, використовуючи власні знання й доступну на сьогодні інформацію, дають однакову відповідь — зруйнувати Україну РФ хоче більше, ніж зняти санкції.

Проте склад делегацій США та РФ в Ер-Ріяді свідчить про бажання сторін акцентувати увагу на питанні санкцій. Напевно, в розпорядженні адміністрації Трампа є кращі джерела інформації, ніж публічно доступні моделі штучного інтелекту. Проте спроба отримати від РФ поступки у війні, обговорюючи санкції, виглядає ризикованою.

Треба зрозуміти, що РФ домагається також третього й головного — роз’єднати Захід на дві частини, відновити свою світову суб’єктність і розділити зі Штатами сфери впливу, а також принагідно виповзти хоча б наполовину із залежності від Китаю.

Збіґнєв Бжезінський у класичній роботі «Велика шахівниця» сформулював концепцію глобальної геополітичної гри, де Євразія є головною стратегічною ареною, а контроль над нею визначає глобальну владу. Він писав: хто контролює Євразію, той контролює долю світу, наголошуючи, що США мають зберегти домінування в цьому регіоні, щоб запобігти появі суперників, які можуть змінити баланс сил. Сьогодні в умовах війни Росії проти України та глобальної конкуренції між США, Китаєм і Європою аналітики кажуть про ризик того, що велика шахівниця може перетворитися на розділочну дошку.

Попри всю силу США й усе нахабство РФ вирішити долю світу вони не можуть. Але сама спроба несе ризики нових воєн. У такій ситуації тверде «ні» там, де проходять червоні лінії можливих компромісів, із боку України, а краще — разом із Європою, є цілком доречним. Ніхто не змусить Україну виконувати рішення, ухвалені без її участі. Це важливий результат Мюнхенської конференції.