Україні пробачать багато, усе, окрім одного – слабкості

«Нам пробачать багато, усе, окрім одного – слабкості. У той момент, коли нас відзначать як слабких, усе буде скінчено»
Голда Меїр

• 1 •

США вибивають з ЄС гроші на оборону, у тому числі на війну України проти Росії та утримання української армії після війни. Роблять це зрозумілими для діючої адміністрації методами, які нас не стосуються. Зокрема, лякаючи «домовленостями» з Путіним. Нас повинен цікавити тільки результат.

• 2 •

Стогони, шмарклі європейців про те, що «так з нами не можна», нас також не повинні цікавити. Нас повинні цікавити гроші на закупівлю американської зброї, оскільки у достатній кількості вона є тільки в них. У нас гинуть люди, а не в них. Сморід їхніх підштаників нас не повинен хвилювати.

• 3 •

США та Британія були й залишаються природними союзниками України та Польщі, оскільки їхні інтереси передбачають стримування Європи від союзу з Росією та Китаєм. Протягом останніх 20 років ЄС активно будував такий союз і водночас витісняв США з Європи. «Оплатою» за цей союз була ліквідація суверенітету країн Східної та Центральної Європи, які віддавалися Росії на розтерзання. Війна Росії проти України – це прямий наслідок такої політики.

• 4 •

Не вірю в «мілітаризацію» Європи, яка дозволить їй активно захищати себе, оскільки одразу виникає неприємне запитання, про яке уголос не говорять, але мають на увазі: що станеться, якщо «мілітаризується Німеччина»? Останні такі «мілітаризації» закінчилися дуже неприємно для всього світу. Остання «мілітаризація» призвела до того, що американцям та британцям довелося нескінченно бомбардувати Німеччину як мінімум два роки. Тому європейці, найімовірніше, будуть уникати цього питання. Тому нас цікавлять лише гроші на нашу мілітаризацію та закупівлю зброї у США.

• 5 •

Ідеальним для нас є змагання між США та ЄС за те, хто більше допоможе Україні, і ми повинні старанно підтримувати це без жодних сентиментів щодо обох. Це для нас ресурс для перемоги. Вся ця гівняна лірика «ми європейці» і «ми повинні підтримувати європейців у їхньому протистоянні з США» нас не повинна цікавити. Любити треба тільки себе. Додатково можна «любити» лише тих, хто дає конкретний ресурс. Немає ресурсу – «любов пройшла, зав’яли помідори».

• 6 •

Те, що говорить публічно Трамп, – не наша справа. У нього своя програма. Під час першої каденції він теж багато компліментів говорив Путіну, що не заважало йому знищувати «Вагнер» у Сирії та зупиняти будівництво «Північного потоку», що викликало потоки гівна з боку європейців у стилі «так не можна». Прямо як зараз. І тоді Путін сидів на попі рівно й мовчав. Нас повинні цікавити дії. Дії наступні:

• санкції на нафту не зняті, а тільки посилюються. Балтика перекривається, потенційним покупцям російської нафти дають по голові, щоб не балувалися;
• ніхто не забороняє нам розвивати свій ВПК;
• постачання зброї не зупинено;
• удари по Росії західною зброєю не заборонені;
• ніхто не влаштовує нам істерик щодо ударів по НПЗ та нафтогонах і не називає їх «цивільною інфраструктурою», як це робила попередня адміністрація, коли минулого року СБУ почала наносити перші удари по НПЗ.
• у Конгресі зареєстрований законопроект про ленд ліз

До речі, першим кроком минулої адміністрації США після приходу до влади було зняття санкцій із «Північного потоку», які наклав Трамп, без жодних умов для Путіна. Тому менше треба дивитися на слова, а більше – на дії. І вибивати для себе ресурси та кращі умови завершення війни. Нічого ще не вирішено. І не буде вирішено, поки Путін буде при владі та живий. Це дає нам простір для тиску на США та ЄС.

• 7 •

Що нас повинно цікавити? Нас повинні цікавити графік ударів по території Росії, виробництво власної зброї та запитання до уряду: «Чому в українців сьогодні такий поганий настрій через те, що вчора був лише один наліт на Росію, а не два?» Це єдине, що робить нас суб’єктними і дозволяє керувати перемовинами у потрібному для нас руслі. Більше ракет, більше далекобійних дронів – і ніхто нічого без України вирішувати не буде. Немає сенсу. Тільки наростаючими ударами по Росії (які й так зростають) можна добитися навіть кордонів 1991 року.