Пам’яті Героя України Василя Богача

Підполковник СБУ із позивним «Домаха» для літературного псевдоніма склав імена синів і став Іваном Богданом.

Василь з 2014 року служив у СБУ на Донеччині. Він був свідком того, як розпочиналася війна на сході України та разом з іншими звільняв наші міста від окупантів. Згодом про ті події написав книгу «Маріуполь 2014» і став автором ще кількох.

42-річний підполковник загинув 8 травня 2022 року під час оборони Маріуполя. Перед тим, 4 квітня, отримав важке поранення і відтоді перебував у шпиталі на «Азовсталі». Загинув разом із понад 60 людьми, коли росіяни завдали авіаудару по заводу.

Василь народився 16 серпня 1979 року у Волновасі. Навчався в одній з місцевих шкіл, а 9-річним, не попередивши батьків, вступив до музичної школи. До такого самостійного рішення хлопця спонукав бабусин акордеон.

Закінчив Донецький національний університет. Служив в армії: спочатку в Києві, а згодом у Маріуполі. Потім деякий час працював у місцевому управлінні сільського господарства. І вирішив доєднатися до силових структур. Став слухачем Академії СБУ.

Борис Дончанин з батальйону «Азов», який познайомився з Василем влітку 2014 року, розповідає: «Відразу якось зійшлися і в спілкуванні, і в службі. Тоді Маріупольську управу СБУ роззброїли, ну типу «ненадійні». То ми групою допомагали Василю з його хлопцями зачищати Марік від російської наволочі. Василь тоді ще був у званні майора. Він з перших днів стояв на захисті України і сам відкрито казав, що поруч з ним, серед співробітників СБУ в Донецькій області, до 80% зрадників».

У 2015 році Василь зазнав політичних репресій і три тижні провів у Бахмутському СІЗО за сфабрикованою справою. Коли вийшов, повернувся до службових обов’язків. Згодом написав про ті події три книги під псевдонімом Іван Богдан: «Маріуполь 2014», «Патріотв'язні», «По той бік окопів».

«Війна увійшла в наше життя у 2014 році. Тоді я особисто побачив «русскую весну» в Маріуполі, – згадував Василь 3 травня 2022 року. – В пам'ять про ті події я написав свою першу книжку «Мариуполь 2014» (на жаль, російською). Друга моя робота має назву «Патріотв'язні» про нашу війну як із зовнішнім, так і внутрішніми ворогами. Боротьба захисників України з системою владного свавілля та беззаконня. Третя робота називається «По той бік окопів» – така собі сповідь горлівського бойовика та реальне їх (терористів) життя під каблуком у РФ». (Електронні версії книг можна придбати, написавши за адресою mrpl2014@ukr.net).

Василь із сім’єю мешкав у Східному мікрорайоні Маріуполя. Нагадаємо, там 24 січня 2015 року російські військові разом із підконтрольними РФ бойовиками здійснили серію артилерійських обстрілів житлових кварталів. Тоді загинула 31 людина, а постраждалих було понад 100.

Звуки канонади з Широкиного в Маріуполі діти Василя чули змалечку. А на балконі у них завжди висів прапор України.

Перед повномасштабним вторгненням РФ було зрозуміло, що активні бойові дії почнуться з Маріуполя. Дружину та дітей Василь вивіз на Черкащину.

«Коли настало 24 лютого і оркостан пішов на повномасштабне вторгнення, підполковник Богач і ще 2 співробітники вирішили залишитися в місті, продовжити виконання своїх службових обов'язків. По виявленню ворогів України, – розповідає Борис Дончанин. – Коли Маріуполь опинився в оточенні, Василь і його колеги прийшли до хлопців з Азову і стали пліч-о-пліч з ними на оборону Азовсталі».

Вже 25 лютого на своїй сторінці у Фейсбуці Василь написав: «Побратими і посестри! Маріуполь готовий зустріти ворога. Готові ЗСУ, НГУ зі своїм прославленим «Азовом», значна частина особового складу національної поліції та її спецпідрозділи з інших регіонів України і навіть СБУ (73 ССО та ГУР МО).

І додав, що сталеварів часто порівнюють з чортами, бо вони бачать пекло і підігрівають його. Запевнив: «Маріуполь готовий влаштувати ворогові пекло!»

Дописи, фото і відео Василя Богача у соцмережі впродовж перших місяців повномасштабної війни є свідченнями про мужність українських захисників, стійкість Маріуполя і нелюдську жорстокість російських нападників.

Маріуполь 5 березня чоловік описав коротко: люди в чергах за водою, яку розвіз «Водоканал»; містянам безплатно роздають продуктові набори у супермаркеті «Дзеркальний»; світло, газ, електрика – відсутні; ворог по лікарнях стріляє артою.

8 березня: «Дівчинка у Маріуполі рочків з 10 подарувала свої малюнки захисникам міста... Ми ж пригостили її родину водою та їжею...».

12 березня Василь виставив фото глибокої вирви від російської ракети, де ледь помітна маленька людська фігура. Пояснення в тексті: «Маріуполь. Третя міська лікарня. Авіаудар у дворі дитячої поліклініки та родильного відділення. Я там геть маненький...».

Ще один допис цього дня: «Маріуполь. Ворог зайшов з боку Виноградного по берегу. Піднявся до пушки. Підтягує сили. Зараз триває зачистка. Аналогічна ситуація по Володарський трасі. 23 та трохи 17 (мікрорайони). Наші зачищають. З одного боку це добре, хоч менше буде працювати ворожа арта та авіація. Вчора весь день бомбили літаки (кожні 30-40 хв). Тримаємося! Перемога за нами!»

Наступного дня: «Зранку арта, авіаудари та додалися вертольоти. Ворог, отримуючи відсіч, обходить наші позиції. Важко на Лівому (б-р Морський та нижче до моря), 17 та 23 мкрн. Вчора українськими захисниками взято у полон 12 бойовиків, з яких 2 громадянина РФ. Ліквідованих ніхто не рахує. Відео допитів очікуйте на офіційних ресурсах СБУ. Місто дає відсіч. Маріуполь це Україна!»

14 березня: «Маріуполь. Російські бомбардувальники монотонно перетворюють місто на руїни. Усі люди по підвалах та сховищах. Місто для життя непридатне... Ворог боїться заходити піхотою і використовує арту, авіа, заборонені касетні бомби... Оборона триває! Місто під прапором України!»

Ще через 10 днів: «Місто повністю зруйноване. Інфраструктури не існує. Нехай це буде написано і боляче, але мешканці Маріуполя, які не тільки у 2014 році звали русскій мір, а й досі вірять якомусь х…лу – дочекалися на нього. Таких відсотків 70 було завжди. Тепер нехай дивляться і любуються, як кожну годину залітає бомбардувальник ЗС РФ і руйнує школи, дитячі садки, театр та звичайні домівки... Їхні домівки. Мине час, і ми відбудуємо Маріуполь. І в ньому вже не буде «любітєлєй». Зачистимо їх разом з «любімчікамі». А замість заводів Маріуполь стане справжнім курортним раєм, всесвітньою дитячою здравницею та містом, де будуть проходити літні олімпійські ігри. Слава Україні. Смерть ворогам!»

Болючою була розповідь Василя наприкінці квітня про дівчинку 10-12 років, яка наприкінці березня подарувала йому в одному з бомбосховищ «Азовсталі» м'яку іграшку – гусеня. «Сьогодні мені повідомили, що днями вона загинула під час чергового авіаційного бомбардування росіян... Вибач, малеча, що не встигли тебе евакуювати та дати змогу знову радіти життю», – написав він, вже поранений, з «Азовсталі».

У квітні 2022 року Василя Богача нагородили орденом «За мужність III ступеня».

Оборонці українського Маріуполя трималися дуже гідно, підбадьорювали один одного і всіх українців. Василь, який після поранення був лежачим, 3 травня виставив відео приготування «Бункерної кави по-азовстальськи». Написав: «Головний рецепт – готується справжніми захисниками Маріуполя (!). Бадьорить, надає сил для подальшої боротьби з ворогом, зміцнює СТАЛЕВІ нерви! Маріуполь – незламний!»

Життя підполковника обірвалося 8 травня, коли росіяни скинули авіабомбу на госпіталь. «Він знаходився у госпіталі на території «Азовсталі». Попала авіабомба – 62 людини, які там знаходилися, вони всі зразу згоріли», – розповіла мама героя Ліана.

Родина загиблого бійця вісім місяців не мала офіційних підтверджень того, що сталося з Василем. Остаточно прояснили все у перші дні січня 2023 року результати аналізів ДНК. Вони ідентифікували захисника серед останків, які вдалося повернути в Україну у липні 2022 року.

«Завжди прямолінійний, відкритий, з нереальним відчуттям гумору, ніколи не збреше, завжди скаже все, як є. Одне слово, порядна та гідна людина, – написала про Василя Анастасія Шилина. – Ні на хвилину не сумнівалися з чоловіком, що він буде відстоювати Маріуполь та «Азовсталь» до кінця…».

Василю було 42 роки. В нього залишилися мама, дружина та двоє синів. У червні 2023 року захиснику посмертно присвоєно звання Героя України.

Церемонія прощання з підполковником СБУ Василем Богачем відбулася у Києві. Вічний спочинок захисник знайшов на Лук’янівському кладовищі.

Митець Дмитро Чернобай, чиї батьки загинули у Маріуполі в березні 2022 року (йому вдалося виїхати), увічнив Василя Богача у діорамі героїчної оборони українського міста, яке тимчасово окупувала РФ.