Що таке інформаційна стійкість і для чого вона потрібна

Вміння адаптуватися до нових викликів і загроз та швидко відновлюватися, вміння вибирати моделі гнучкості та стійкого опору й уміння адекватно реагувати на природні й політичні катаклізми. Саме так коротко окреслили поняття інформаційної стійкості учасниці публічного обговорення «Інформаційна стійкість українського суспільства в умовах війни», яке відбулося у п’ятницю, 14 лютого, в Українському кризовому медіацентрі.

В обговоренні взяли участь докторка наук з державного управління та професорка кафедри глобальної та національної безпеки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Рена Марутян і докторка політичних наук та професорка Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського Лідія Смола. А ще одна учасниця обговорення, голова наглядової ради Українського культурного фонду, докторка філософських наук і професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Кривда сказала, що якщо персональна стійкість залежить від людини індивідуально, то на суспільному рівні джерелом стійкості є культура. Модерувала цю розмову редакторка та ведуча «Українського радіо» Олена Любиченко.

  Зліва направо — Олена Любиченко, Наталія Кривда, Лідія Смола та Рена Марутян

Культура й один із її проявів — меми — як основа стійкості

У 2021 році Рада нацбезпеки та оборони України прийняла концепцію національної стійкості, де прописано, що це здатність держави протидіяти загрозам. Це рішення своїм указом ввів у дію президент України Володимир Зеленський. Згідно з цим документом, національна стійкість — це сукупна готовність і спроможність населення, громад, органів влади й органів місцевого самоврядування протистояти загрозам воєнного та невоєнного характеру. Розвинута стійкість значно посилює спроможність як системи державного управління, так і людей не здаватися при настанні лихих часів, а протистояти, зберігаючи можливість виконувати всі основні функції.

Рена Марутян розділяє поняття стійкість держави та стійкість суспільства.

 Рена Марутян

«Якщо ми візьмемо стійкість держави, то це йдеться про стійкість інституцій, протидію загрозам національній безпеці. А стійкість суспільства — це в першу чергу національна ідентичність, вміння протидіяти новим викликам і загрозам, довіра до влади, залучення людей до розв’язання суспільних проблем і ще одне, проти чого Росія постійно запускає свої ІПСО, — це єдність, згуртованість суспільства», — пояснила вона.

Основою суспільної стійкості є культура. І вона — не щось, що існує на маргінесі й просто для розваги. Культура — це і є та система цінностей, за якою ми живемо.

 Наталія Кривда

«Культура не використовується для того, щоб стати стійкими. Вона і є тим способом життя, існування нас як суспільної та ціннісно налаштованої спільноти, яка може вижити. Без культури всі інші галузі, царини нашого існування не існують, — каже Наталія Кривда. — Культура — це той простір, де виростають сенси, де виростають смисли, де виростають цінності, й для того, щоб перетворитися на структури, на інфраструктуру, ці цінності мають визріти. Щоб щось інструменталізувати, це треба виростити, і культура — це те середовище, де вони живуть, вирощуються й потім стають інструментом і засобом для нашого виживання і нашої стійкості».

Вона також додала, що помилково вважати культуру лише фундаментом суспільства. Вона, за словами Наталії Кривди, є і фундаментом, і стінами, і дахом, і вікнами, тобто є визначальною для існування людини.

Одним із культурних проявів є меми, каже Лідія Смола. Вони є простою та доступною формою донесення інформації та емоційного прояву і вони здатні в концентрованій формі говорити про дуже важливі речі.

 Лідія Смола

«Меми визначають поле свій / чужий, як із мемом про паляницю. В інформаційному просторі дуже багато інформації та через це дефіцит уваги, тож мем є тим гачком, який дозволяє вхопити увагу, проявити певний елемент ідентифікації, — сказала Лідія Смола. — Я збирала дуже багато мемів на початку війни й зараз — нині їх бракує. Початковий етап війни ми виграли через меми такі як “русскій корабль…” і всі інші. Меми були формою донесення інформації про нашу війну на іноземну аудиторію, їх навіть перекладали. Меми дозволили розповісти світу про нашу війну. А ще на початку війни вони стали таким собі проявом оцього “щоб не плакать, я сміялась” і говорили про те, яка ми крута нація».

Вона певна, що зараз росіяни вже повчилися в нас і роблять на противагу багато мемів, покликаних нас роз’єднати, зокрема меми про ТЦК. Тому значення, яке свого часу меми відіграли для нас, зараз фактично використовують проти нас.

Знання, інтелект і медіаграмотність як інструменти стійкості

Важливим інструментом інформаційної стійкості є медіаграмотність, каже Рена Марутян, посилаючись на чинну стратегію з розвитку медіаграмотності, розроблену тоді ще Міністерством культури та інформаційної політики України, яке тепер має назву Міністерство культури та стратегічних комунікацій. У цьому документі медіаграмотність визначається як компетентність і здібність людини протидіяти інформаційним загрозам. Вона також згадала про дослідження «Детектора медіа», датоване квітнем 2024 року, яке показало, що за перші два роки повномасштабного вторгнення рівень медіаграмотності українців знизився (з 81% до 76% — «ДМ»). Вона також відзначила дуже низький рівень знань українців про штучний інтелект.

«На жаль, — і це теж має стосунок до медіаграмотності — тільки 12% українців можуть по картинці визначити, що вона зроблена ШІ. Це катастрофічно, тому що ми розуміємо, що технології йдуть вперед, і якщо зараз ми не опануємо цю компетентність, то далі буде ще гірше», — сказала Рена Марутян.

Проте Наталія Кривда сказала, що її лякає навіть не слабке володіння ШІ, а доволі низький рівень загальної грамотності українців та базового знання історії.

«25 січня 2025 року Парламентська асамблея Ради Європи не з ініціативи України, а з ініціативи литовських депутатів приймає резолюцію, яка фактично визнала, що Росія маніпулює історією для виправдання агресії, тобто використовує історію як інструмент, який спотворює справжні цілі війни. Метою російсько-української війни є стирання української ідентичності. І щоб відстоювати свою ідентичність і мати цю стійкість, ми маємо володіти хоча б базовим розумінням своєї історії та культури. Мене лякає те, що ми все скорочуємо, скорочуємо і скорочуємо і в шкільних, і в університетських програмах гуманітарні науки. Де має вирости той стійкий, свідомий, освічений громадянин? Де те поле, якщо в нас у навчальних програмах нема навіть проміжку, щоб про це поговорити компетентно?», — прокоментувала Наталія Кривда.

Лідія Смола, підтримуючи цю тему, згадала, що ще перед початком російської агресії 2014 року в Росії була прийнята стратегія інформаційної війни, яка базувалася на елементах: історії, наука, мова. Зокрема вони заперечували право українців на існування як окремої нації, відповідно також заперечували факт існування української мови як окремої та самодостатньої — й усе це робилося через різноманітні наукові центри.

«На оцих трьох стовпах Росія продовжує діяти, і її інформаційно-психологічні операції та сама інформаційна війна базуються на запереченні нашої ідентичності та права на існування нас як окремої нації, — каже Лідія Смола. — І ми можемо говорити не просто про якісь навички, як відрізнити правдиву інформацію від неправдивої. Потрібна ціла система освіти в стратегічному плані. Є приклади Швеції та Естонії, де медіаосвіта починається з дитячого садка, де дітям пропонують приймати рішення, щось аналізувати».

Вона розповіла, що просідання медіаграмотності у нас відбувається тому, що медіаосвіта не є системною і стратегічною, а більш ситуативною. Вона також пояснила, що при цій несистемності медіаосвіти люди все більше черпають інформацію з телеграму та тіктоку, що є ще одним дуже серйозним викликом для нашої інформаційної безпеки.

Рена Марутян також сказала, що світовим флагманом із медіаграмотності є Фінляндія. У них у школах і дитсадках є предмет під назвою інформаційна гігієна. А щоб це спрацювало якнайкраще, запроваджене правило, щоб на ці уроки з дітьми залишалися батьки / матері чи дідусі / бабусі, які їх приводять.

«Вийшло так, що навчаються й діти, й дорослі, зокрема бабусі й дідусі. Отаким чином вони підняли рівень медіаграмотності старшого покоління», — навела приклад вона.

Учасниці заходу зійшлися на тому, що рішення, які людина приймає, залежать від вхідної інформації, яку вона не просто отримує, а яку сприймає та в яку вірить. Тому дуже важлива медіаграмотність. А Наталія Кривда додала, що рішення також залежать від тієї ціннісної матриці, яка є всередині людини. А це вже формується завдяки культурі, адже вона є тим простором, де ці цінності формуються і кристалізуються та стають частиною персональних переконань людини.