США живуть в іншому Всесвіті – Європа побачила моральне убожество та емоційну тупість

Будь-яке бувало на міжнародних конференціях вищого рівня, що приваблюють сильних світу цього, але у фіналі 61-ї Мюнхенської конференції з безпеки трапилося надзвичайне: виступаючи із заключним словом, раптом розплакався голова фонду, що організував конференцію, старий професійний дипломат Крістофер Гойсген, досвідчений політик, який побачив за своє життя всяке. Одного цього було достатньо, щоб зрозуміти, що колишній світ, який базується на правилах, як сказав Гойсген, справді перебуває під загрозою.

Пізніше, заспокоївшись, Гойсген прокоментував для преси: "Ця конференція – страшний сон для Європи", "мова віцепрезидента США прояснила важливу річ: Америка Трампа живе в іншому Всесвіті".

Можна зрозуміти, наскільки обрушилися уявлення дипломата. Напередодні конференції він в інтерв’ю "Німецькій хвилі" сказав, що "у Трампа в руках є інструменти, щоб, можливо, закінчити війну і покласти край стражданням людей. І це — можливість, яку не можна упустити. Мені здається, що Кремль нервується з приводу тих нестандартних рішень, які може прийняти президент США… Думаю, ці питання ми обговоримо в Мюнхені і сподіваюся, що досягнемо певного прогресу". І висловив упевненість, що Трамп "дуже прихильний до безпеки країн-членів НАТО". Реальність приголомшила.

Залишимо осторонь всі виклики для Європи, що випливають з того, що Америка зараз живе в іншому Всесвіті, про це буде багато сказано та у зв’язку з цим, сподіваюся, буде багато зроблено, зосередимося на Америці.

Майже через місяць після приходу Трампа в Білий дім ілюзії про якусь магічну силу нової американської адміністрації, яка прийде і здивує всіх своєю рішучістю і креативністю, випаровуються. Одна справа запальні заяви під час виборчої кампанії про золотий вік, який настане буквально в день інавгурації, інша річ – необхідність робити цю справу. Окрема тема, що нова команда витворяє вдома, але перші кроки на зовнішній арені показали не просто слабкість, а несамовитість США під новим керівництвом: агресивні наїзди на Канаду, Данію і Мексику, нападки на керівництво Британії та підтримка націоналістів Найджела Фараджа, демонстрація особливої приязні неонацистам з "Альтернативи для Німеччини". Не питайте, як останнє поєднується з проізраїльською позицією Білого дому.

Коли до Європи вирушили трампівські призначенці, рівень катастрофи стало неможливо приховувати. Промову голови Пентагону Піта Гегсета в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі навіть ветеран-республіканець, голова сенатського комітету збройних сил Роджер Уікер назвав такою, ніби її написав Такер Карлсон, "а Карлсон – дурень", цитата. Віцепрезидент Джей Ді Венс не просто жодного слова не сказав з питань безпеки на конференції з безпеки, він відверто нахамив європейським партнерам. А німцям плюнув в обличчя, відмовившись від зустрічі з Олафом Шольцем, главою уряду приймаючої сторони, зате демонстративно за тиждень до виборів зустрівшись з очільницею АдГ, якій не подають руки у пристойному суспільстві.

Не те щоб це відкрило очі світу на Трампа і трампівських, врешті-решт у Мар-а-Лаго завжди найбажанішим гостем з європейців був і залишається Віктор Орбан, більмо на оці Євросоюзу і НАТО і відрада душі Володимира Путіна. Більше наочного свідоцтва ціннісного розриву неможливо уявити. Але навіть ідеологічні противники трампізму схильні вважати Трампа надзвичайно сильним у своєму безмежному прагматизмі. З’ясовується ж, що там немає жодного прагматизму та сили.

Прагматизм ґрунтується на глибокому розумінні розкладів та процесів, що дозволяє вичленувати власний інтерес. Щоб досягти свого інтересу, потрібно, щоб було в буквальному значенні цікаво. Дональду Трампу цікавий тільки він сам, решта викликає глибоку нудьгу. За свідченням людей, які працювали з ним на першому терміні, він не в змозі вислухати скільки-небудь довгу тематичну доповідь, не кажучи про те, щоб її прочитати. Все, що довше двох-трьох абзаців – за межами можливостей. Зараз, коли він став помітно старшим, здатності засвоювати та аналізувати інформацію у "стабільного генія", який знову очолив США, точно не покращилися. Звідки взятися глибокому розумінню складних процесів, як в Америці, так і в усьому світі та його окремих регіонах, з питань, у яких експерти часом ризикують ноги поламати? Звідки братися проривним "планам Трампа"?

Півнячий напад Гегсета і Венса на Європу покликаний був непристойними манерами замаскувати порожнечу, відсутність у Сполучених Штатів уявлень, як виконувати обіцяне – зупиняти війну. Якщо в першу "ходку" в Білий дім Трампа оточували компетентні люди, здатні розв'язувати складні проблеми та утримувати боса від помилок і дурниць, цього разу він підібрав підлеглих на свій смак, віддаючи перевагу, зрозуміло, лизоблюдам. Але від них тямущих рішень не дочекатися. Лизоблюдство ходить пліч-о-пліч із пересічністю. Залишити Європу борсатися у своїх неприємностях – чим не вихід у такому разі: "Це не ми некомпетентні пустобрехи, це ви розслаблені нероби, які паразитують на американській могутності". Тим більше, що у другій тезі велика частка правди.

Ще один наочний приклад нового американського підходу – візит-сюрприз до Києва міністра фінансів Скотта Бессента, який запропонував одразу підписати дикий папір про обмін українських корисних копалин на американську допомогу. Його акуратно і чемно відправили туди, куди він заслужив. У нинішньому Вашингтоні не бачать нічого поганого в спробі обдерти як липку жертву агресії, навіть не спромігшись запропонувати якісь гарантії в обмін. In God they trust. Америка, яка завжди пишалася своїми християнськими основами, не соромиться демонструвати моральне убожество. Натомість дуже боїться зачепити тонкі почуття Володимира Путіна, з яким у біг боса "відмінні стосунки".

США не тільки не стали сильнішими, навіть при "сонному Джо" Америка не була така відверто слабка. Попередня адміністрація розуміла стратегічну важливість глобальних союзницьких коаліцій, загрозу, яка походить від агресивних автократій. Уявлення про базові цінності, про добро і зло, про правила пристойності, зрештою, у Байдена чи Гарріс збігалися з уявленнями Крістофера Гойсгена та його європейських колег. Зараз Європа ніби зіткнулася з істотами з іншого Всесвіту, за словами німецького дипломата. З ними просто відсутня спільна мова. Натомість цієї проблеми немає у Путіна. Він давно не людина.

Категорично незрозуміло, як ця безперервна ганьба робить Америку знову великою. А Європі, яка раптом виявилася кинутою, по-новому налагоджувати своє життя, причому перед загрозою не ілюзорної небезпеки. Що б вони робили без України?