Дізнатися все! Які ризики несе реформа кредитних історій

Фінансова репутація українців може опинитися під іще пильнішим контролем. Новий законопроєкт змінює правила формування кредитних історій, розширюючи перелік інформації, яка може впливати на кредитний рейтинг громадян. З одного боку, це має зробити систему ефективнішою, а з іншого — викликає запитання щодо захисту персональних даних і можливих ризиків для позичальників. Тож які зміни нас очікують і як вони позначаться на позичальниках?

Що пропонують?

Законопроєкт передбачає збільшення обсягу даних, які збираються і зберігаються в кредитних історіях.

Це може підвищити точність оцінки кредитоспроможності, але також викликає сумніви щодо конфіденційності та обсягу зібраних даних.

Вводяться нові поняття, такі як «аналітична послуга», «знеособлення», «статистична послуга». Крім того, нині чинне поняття «користувач бюро кредитних історій», яке включає і кредиторів, і боржників, розмежовується на постачальника даних суб’єкта кредитної історії, яким є кредитор, і суб’єкта кредитної історії, яким є боржник.

Зазначене сприятиме більшій правовій визначеності та конкретиці в положеннях закону.

Бюро кредитних історій матимуть право надавати інформаційно-аналітичні послуги, опис яких подано загально. Законопроєкт також дозволяє бюро надавати додаткові послуги, такі як скоринг або консалтинг.

Це може підвищити якість рішень про видачу кредитів, але також викликає запитання щодо об’єктивності та незалежності таких рекомендацій.

Передбачається створення окремого нового Реєстру бюро кредитних історій, переліку таких бюро та відомостей про них, який ведеться НБУ та регулюється окремим порядком, що його той-такий НБУ має розробити.

Загалом ідея створення реєстру є позитивною, проте проєкт у цій частині не містить обов’язкових визначень (не відповідає вимогам) частини 2 статті 26 Закону України «Про публічні електронні реєстри».

Вводиться поняття іноземного бюро кредитних історій, а також перелік країн, із яких може бути задоволено запит на отримання інформації про позичальника.

Проте, по-перше, не дуже зрозуміло, навіщо обмежувати перелік країн у законі. По-друге, очевидно, що отримання інформації від таких іноземних бюро регулюватиметься місцевим законодавством, що створить додаткові ускладнення в такій взаємодії.

Автори законопроєкту пропонують спростити процедуру обміну інформацією між кредиторами та бюро, а також установлюють чіткіші механізми такого обміну.

Зазначене може прискорити оновлення даних та сприятиме точнішому оцінюванню кредитоспроможності позичальників, але потребує забезпечення належного захисту інформації.

Положення проєкту передбачають, що згода суб’єкта кредитної історії на передачу інформації до бюро не вимагається. Таке правило встановлює частина 1 статті 9 проєкту.

Зазначене створює ризик неконтрольованого руху інформації про позичальника, зокрема особистої, захищеної від розголошення законом.

Позичальники можуть додавати до своєї кредитної історії інформацію про небажання укладати нові кредитні договори. Це може стати додатковим бар’єром для шахраїв, але ефективність залежатиме від того, наскільки кредитори враховуватимуть цю інформацію під час розгляду заявок про отримання позик. Окрім того, проєкт не передбачає механізму обміну даними між різними бюро кредитних історій. Отже, під час внесення позичальником інформації через одне бюро й запиту кредитором інформації через інше останній не побачить відповідної заяви позичальника.

Крім того, законопроєктом вносяться такі зміни, як установлення звітності бюро перед НБУ, додаткові правила й можливості для державного регулювання та нагляду, впроваджуються коригувальні заходи та заходи впливу, а також відповідальність за порушення прав суб’єктів кредитної історії у сфері кредитних історій.

Також дуже детально розписано порядок припинення бюро (стаття 26).

Водночас окремо варто зазначити неможливість припинення бюро за загальними процедурами для юридичних осіб — такими, як банкрутство або припинення за рішенням власників. На мою думку, це неправильно, оскільки створює дискримінаційний виняток для бюро кредитних історій порівняно з іншими юридичними особами у вигляді особливих умов і порядку його припинення.

А як там у світі?

Законопроєкт передбачає оновлення системи кредитної історії, що відповідає світовим тенденціям, а також запобіжники від шахрайства, подібні до міжнародних практик.

Проте, наприклад, у США, Німеччині та Великій Британії жорсткіші вимоги до оскарження та виправлення помилкової інформації. У розвинених країнах кредитні бюро підлягають суворому державному нагляду, тоді як в Україні передбачено значне розширення їхніх прав без детальної системи контролю. Водночас надмірне розширення обсягу інформації в кредитній історії без достатнього захисту персональних даних не відповідає міжнародним практикам.

Вбачається за доцільне під час доопрацювання законопроєкту встановити чіткі строки розгляду скарг та виправлення помилок у кредитних історіях (наприклад, як у США, — там це 30 днів); більше обмежити час зберігання негативної інформації (наприклад, у США це сім років, у Великій Британії — шість); детальніше пропрацювати захист інформації та персональних даних позичальників.

Підсумовуючи, можна сказати, що законопроєкт містить позитивні ініціативи, але також має суттєві недоліки. Надмірне розширення бази кредитної історії, слабкі механізми оскарження, ризики зловживань із боку бюро та можливі ускладнення доступу до кредитування — все це може негативно вплинути на позичальників. Перед ухваленням необхідно доопрацювати механізми захисту прав суб’єктів кредитної історії, запровадити чіткі процедури оскарження та забезпечити ефективний нагляд за кредитними бюро.

Всенародне обговорення — вперше в історії?

Під час розгляду законопроєкту 11 лютого 2025 року в першому читанні Верховна Рада провалила голосування і про взяття його за основу, і про направлення на повторне перше читання, і про направлення на доопрацювання. Зазвичай наступний крок — відхилення законопроєкту.

Але цього разу ВР пішла екзотичнішим шляхом (і єдино можливим за регламентом у цій ситуації для збереження законопроєкту «на столі» в першому читанні) — мінімальною кількістю голосів (226) відправила законопроєкт на всенародне обговорення.

Деякі народні депутати (а за ними й ЗМІ) почали говорити про те, що в історії Верховної Ради таку процедуру застосовано вперше. Але це не зовсім так.

Для дев’ятого скликання це справді вперше. Водночас в історії українського парламентаризму такі поодинокі випадки були. Вперше на всенародне обговорення було винесено проєкт Конституції України 1 липня 1992 року (проте той проєкт так і не було ухвалено). Потім на всенародне обговорення виносили зміни до Конституції України 2003 й 2009 року. Востаннє ця процедура згадується в контексті ухвалення Податкового кодексу України 2010 року.

Раніше цей процес регулювався ще радянським законом «Про народне обговорення важливих питань державного життя Української РСР», ухваленим 1988 року. Але 2022 року він серед багатьох інших був визнаний таким, що не підлягає застосуванню на території України внаслідок дерадянізації українського законодавства.

Тому, як відбуватиметься ця процедура нині — велике питання. Відомо лише, що публікація буде в газеті «Урядовий кур’єр», зауваження та пропозиції, що надійдуть під час усенародного обговорення проєктів законів, узагальнюватимуть комітети Верховної Ради, а строки подання законопроєкту на повторне перше читання ВР має визначити окремою постановою. Тож чекаємо на цей цікавий нормотворчий прецедент і на те, як його буде реалізовано на практиці.